Лига Пари-Матч (Украинская Премьер-Лига)
Центральний захисник - один з новачків, що поповнив стан луганської "Зорі" в міжсезоння
16.03.2009
понедельник
13:15
Тарас Дурай: "Прогулював школу, щоб грати у футбол"
Рейтинг публикации
Центральний захисник - один з новачків, що поповнив стан луганської "Зорі" в міжсезоння

Центральний захисник Тарас Дурай - один з новачків, що поповнив стан луганської "Зорі" в міжсезоння. Перейшовши з тернопільскої "Ниви" він став другим гравцем (після Андрія Грінченка), котрий приїхав до Луганська саме зі складу тернопільців. Нажаль, через дискваліфікацію, Тарас зміг провести свій перший матч тільки проти донецького "Металурга". Звісно, що ми не могли не приділити уваги цьому гравцю і тому завітали до Тараса особисто в гості:

З ДИТИНСТВА МРІЯВ СТАТИ ФУТБОЛІСТОМ

- Перше питання цілком традиційне: Як виник твій інтерес до футболу і з чого все почалося?

- У мене є старший брат. Він займався футболом, постійно грав за школу, тренувався і я хотів у всьому походити на нього. І пішов по стопах старшого брата.

- Тобто, він був для тебе взірцем?

- Абсолютно точно. Я став ходити в свою школу і займатися, паралельно, футболом дуже ретельно. Став займатися старанно як займався він. Я просто хотів бути таким же як і мій старший брат.

- А чи пам'ятаєш свою першу команду та ім'я свого першого тренера?

- Все це пішло з обласної дитячої юнацької спортивної школи олімпійського резерва. Так вона зараз називається. І першим моїм тренером був Володимир Миколайович Філіпов. Коли я прийшов до нього, то у тренера тоді займалися усі хлопці, котрі були старше мене приблизно на два роки. Спочатку просто тренувався, а потім набрали групу хлопців 1984 року народження, куди увійшов і я.

- Коли ти зрозумів, що футбол - це не просто захоплення, але й спосіб подізаробити?

- Ви маєте рацію. Спочатку, це було просто захопленням. Я і школу навіть прогулював для того, щоб позайматися футболом (усміхається). А перші гроші став отримувати, коли став грати за обласну дитячу юнацьку спортшколу оліпмійського резерву. Їздили по Україні, грали, отримували невеличкі гроші. Але, було дуже-дуже приємно. Це були дійсно копійки, але зароблені особисто. А потім прагнув вже з дитячого футболу перейти до більш серйозної команди. А коли це вдалося, то й став заробляти нормальні гроші.

- В дитинстві кожен мріє бути кимось: космонавтом, лікарем... А ти, я так зрозумів, ще з дитинства хотів стати футболістом?

- Це дійсно так. Ще коли у другому класі, коли я став ходити на футбол, це захопило мене цілком і повністю. Навіть зараз, коли я зустрічаюсь із вчителями, то вони мене одразу питають за футбол. Я, крім школи, захоплювався тільки футболом. Постійно у нього грав.

- Ти навчався у Тернопільському Національного педагогічному університеті? На якому факультеті ти навчався?

- На фізвихованні. Я ще, можна так сказати, навчаюся. Рік, або півтора я не навчаюсь, але мої документи ще там. Я зараз роздумую: чи сюди переводитися, чи ще якийсь вихід із ситуації знайти. Я прагну отримати вищу освіту. А до університету, я десять років навчався у школі, а потім пішов у педагогічний ліцей. Там був спортивний футбольний клас. І 11-й клас я навчався саме там. Доречі, там мені трапився дуже хороший тренер, котрий мене багато чому навчив.

- Як же ти все-таки потрапив до складу луганської "Зорі"?

- В принципі, я мав приїхати сюди ще минулого літа. У мене було запрошення до "Зорі", але я перед тим поїхав до львівських "Карпат" прямо із Тернополя. Я поїхав з ними на збори і 20 днів знаходився в стані "Карпат". Я з ними був і в Угорщині. Тренер був дуже задоволений мною. Здавалося, що все буде нормально, але в останній момент мій перехід до "Карпат" зірвався. Щось трапилося між президентами наших клубів. Я, навіть, не знаю, що. Але, я залишився грати у "Ниві". А потім, я просто вже не мав часу для того, щоб приїхати до "Зорі". Приїхав, як бачите, тільки зараз. А тоді я не мав просто часу: чемпіонат уже мав розпочинатися, команда була укомплектована. Мені тоді сказали, щоб я поїхав до "Зорі" взимку. Головний тренер хотів мене переглянути. Я пам'ятаю, що в 2008 році ми грали передостанню гру. Тоді нашим суперником був черкаський "Дніпро". В тому матчі хтось із "Зорі" на мене дивився. І після того запросили сюди на збори.

- Дещо раніше стан луганчан поповнив Андрій Грінченко, котрий зараз міцно тримається в основі. І прийшов він теж із тернопільської "Ниви". Є між вашими переходами якийсь зв'язок?

- Андрій - мій друг. Ми в Тернополі грали разом і дружимо вже близько п'яти років. І ми повинні були їхати сюди удвох. Просто так трапилося, що я поїхав до Львова, а він відправився сюди. У нього тут все склалося нормально. А у мене в Тернополі є людина, котра знаходиться при нашому клубі. Він гарно знає Анатолія Волобуєва. Вони домовилися між собою і, таким чином, я опинився у стані "Зорі". Я повинен був навіть раніше приїхати, але був травмований, тому прийшлося чекати аж до зборів.

- Адаптація в команді уже завершена?

- Звісно, адаптувався. Я як тільки приїхав, то сразу зрозумів: пацани нормальні (сміється). І колектив, починаючи від тренера і закінчуючи докторами і масажистами, теж одразу вселив тільки позитивні емоції. Я не відчував якогось дискомфорту, незважаючи навіть на те, що приїхав, фактично, з другої ліги. Особливо подружився з командою, коли ми були цілий місяць на зборах в Турції.

АНАТОЛІЙ ВОЛОБУЄВ – СПРАВЖНІЙ ПРОФЕСІОНАЛ

- Як можеш охарактеризувати свої відносини з Анатолієм Волобуєвим і чи склався у тебе якийсь психологічний портрет коуча команди?

- Анатолій Волобуєв - справжній професіонал. Він хоче зробити максимум для футболістів. А ми, як його підопічні, повинні віддячувати тренерові якісною грою. Він живе футболом і "Зорею". Я вважаю, що за кожного футболіста, що знаходиться зараз в "Зорі", він буде боротися. Він дуже хороший тренер. І, особливо, він - хороша людина. Я з ним спілкувався і відчував і відчуваю себе дуже зручно.

- На цей раз не роздумував довго, коли тебе запросили в "Зорю"?

- На цей раз довго не думав. Я, в принципі, знав, що мене запрошував особисто Анатолій Іванович. А, якщо запрошує тренер, то це вже - дуже хороший знак. І, тому довірою нехтувати не треба. Я приїхав, потім був на зборах і побачив, що "Зоря" - дуже непогана команда і буде дуже приємно грати в основному складі. Тим паче, я був у другій лізі, а тут - запрошення у Прем'єр-лігу. Навіть, і не роздумував над іншими варіантами.

- Твоя основна позиція в "Ниві"... і яка в тебе найбільш зручна позиція?

- В "Ниві" грав центрального правого захисника. Міг зіграти і в середині, грав опорного захисника. Але це були форс-мажорні обставини. Я був просто, так би мовити, на підміні. У "Зорі" мене ставлять саме на мою позицію центрального правого захисника. Це є моя улюблена позиція і можу реалізувати себе максимально саме тут.

- Влітку минулого року ти знаходився на перегляді у львівських "Карпатах", але не підійшов їм. Ти частково вже відповів на це питання. І все ж таки, все не вирішилось між директорами тільки?

- Це дійсно не залежало від команди. Якби мене не хотіла брати команда, то я не був би з ними два тижні в Угорщині. Ми награвали тоді склад. В той час команду тренував Кононов, і, в принципі, давав грати всім. Тобто, шанс проявити себе у мене був. Я чесно скажу: не знаю, що тоді трапилось. Може по грошам не домовилсь, можливо, щось ще трапилось, але я так і не перейшов до "Карпат".

- В доволі молодому віці (22 роки) тобі вдалося стати капітаном "Ниви". Не кожен може досягти звання капітана так рано. Як це тобі вдалося?

- У нас тоді в Тернополі був головним тренером Дубровний. І в команді нашій був Володимир Вовчук. Раніше він грав у "Карпатах", а у Вищій лізі провів більше 200 матчів. А потім - грав у нас в Тернополі і був капітаном. А після того, як він пішов, капітанська пов'язка перекочувала саме до мене. Я доволі давно грав у "Ниві" і, можливо, тому що я був довго в команді і грав постійно в кожному матчі, я і став капітаном. А потім тренером команди став Юрій Коваль, котрого ви добре знаєте. І з ним прийшов Сергій Задорожній, котрий, свого часу, теж грав у "Зорі". І грав він на одній позиції майже зі мною. Він - зліва, а я - зправа. Але Юрій Григорович, все одно залишив капітанське звання за мною. Так я і прижився в ролі капітана.

- Як ти вважаєш: набагато більше відповідальності покладається на капітана і які якості повинні бути притаманні йому?

- Капітан повинен за всім слідкувати і, при необхідності, підказувати. Знаєте, можливо, якась роль тренера під час гри, частково перекладається на капітана команди, а від нього - на футболістів. Тренер може покликати капітана, пояснити йому деякі деталі, а капітан повинен донести це до футболістів. Крім того, капітан повинен бути дуже дисциплінованим, тому що дійсно, на нього покладається більше відповідальності.

- У "Ниві" ти був штатним пенальтістом. При необхідності, можеш виконувати і стандартні положення. Чи продемонструєш ти свої навички у нашій команді?

- Я переважно бив пенальті у "Ниві". Штрафні теж бив постійно. Що сказати на рахунок "Зорі"? Думаю, що зміг би.

- У тебе була дискваліфікація на два матчі. Скажи, за що ж?

- В Тернополі ми тоді грали з київським "Арсеналом". В тому матчі була, як кажуть, справжня чоловіча боротьба. Там був дуже суперечливий епізод. Суперник вдарив нашого одноклубника сзаду по ногах. Я просто підбіг його, зловив і сказав "що ти робиш?" і все. Відпустив руки і відійшов. І суддя показав і порушнику і мені по красній картці. Мені був тоді не зрозумілий вчинок рефері. Я його не штовхав, а просто спитав. Ось і все.

ЮРІЙ КОВАЛЬ ПОСТАВИВ НАС ЯК ТРЕБА

- Коли ти був у "Ниві", командою керував Юрій Коваль. Що ти можеш сказати про нього як про тренера і чому він пішов-таки з команди?

- До нас спочатку прийшов Самір Назімовіч - це його помічник. При ньому через два місяці ми закінчили чемпіонат, а потім вже, до нас прийшов Юрій Коваль. Він одразу поставив нас так як треба: починаючи від дисципліни, закінчуючи другорядними питаннями. Як кажуть, відчували руку тренера. При ньому ми почали грати в лінію. Саме він навчив нас так грати. І потім, як і зараз, я почуваю себе абсолютно нормально при грі в лінію. Юрій Григорович - дуже гарна людина. І я багато в чому йому завдячую. А чому пішов? У нас був відрив від "Княжі", котра знаходилася тоді на першому місці. І, якби ми тоді виграли у "Оболоні", то вийшли би на перше місце. Але, з "Оболонню" ми зіграли унічию, а потім грали з "Княжею" і програли 1:0. І після того, Юрій Коваль від нас пішов. Можливо, саме ці прикрі ігри зіграли свою роль. Доречі, ми іноді з ним зідзвонюємося, а на цих сборах у Турції я навіть його бачив, коли "Олександрія" проводила сбори у Турції.

- В минулому сезоні ви ділили з "Княжею" перше місце за віхід до Першої ліги. Але потім вам чогось забракло. Що тоді трапилось?

- Ми йшли тоді нормально. Мені, навіть, складно сказати... Може, фарту забракло трохи. Тоді нічия з "Оболонню" внесла свої штрихи. Потім - поразка від "Княжі". Пішов Юрій Коваль. І цей ланцюжок, очевидно, продовжився. Очевидно, забракло сил і вдачі.

- А от зараз присутнє тобі якесь хвилювання? Все-таки, з другої ліги і одразу у вищій дивізіон.

- Я би сказав скоріше, не хвилювання, а бажання себе показати. Навіть, коли грали на зборах, то прагнув максимально викладатися для того, щоб показати себе з найкращого боку. Щоб була позитивна реакція від тренерського штабу. Дійсно хочеться, як ви кажете, з другої ліги в Прем'єр-лігу. Та й досвід вже присутній. Ми грали з командами і Прем'єр-ліги. Та й "Карпати" дали якийсь плюс.

СПІЛЬНУ МОВУ МОЖУ ЗНАЙТИ З БУДЬ-ЯКОЮ ЛЮДИНОЮ

- Ти приїхав до Луганська з Тернополя. Наші міста сильно різняться?

- Чесно кажучи, ще не було досить часу, щоб подивитися місто в деталях. Тернопіль просто, маленький. Він менше, ніж Луганськ, удвічі. Десь близько 240 тисяч мешканців. Але, для мене він - найкращий. Тому що це - рідне місто. У нас є ще велике озеро в центрі міста. Я не нахвалюю Тернопіль, просто Луганськ для мене є дуже великим. Я знаю тут тільки центр міста: шлях від стадіону і додому. Їздити поки що немає часу. Тренування, дім, тренування, гра - ось мій розклад.

- Доречі, ти спілкуєшся українською, а у нас майже всі розмовляють російською. Не становить це для тебе якихось проблем?

- Я можу розмовляти російською, але можна одразу побачити, що я не корінний луганчанин. Але, зрозуміти мене цілком можливо (посміхається). Іноді, буває, можу сказати щось в магазині і мене важко розуміють. Взагалі, спільну мову знайти можу з будь-ким і не важливо, хто якою мовою розмовляє.

- Ти читаєш спортивну пресу і цікавишся Інтернетом?

- Обов'язково. Читаю спортивні видання, дивлюсь телевізор, можу сидіти в Інтернеті.

- Ти одружений?

- Ні, але дівчина у мене є.

- Твої захоплення окрім футболу.

- Люблю пограти з друзями в більярд або боулінг. Обожнюю настільний теніс. Мене можна побачити "У контакті" та на "Одноклассниках". Можу піти погуляти з дівчиною. Не люблю сидіти вдома.

- Ти себе асоціюєш з домашньою або, все-таки, з тусовочную людиною?

- Мабуть, з тусовочною людиною. Я можу посидіти вдома день або два. Але, енергійно проводити час мені подобається більше. Особливо у вихідні хочеться поїхати куди-небудь з друзями. Пограти в більярд, або зробити ще щось корисне.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке
Оцените этот материал
Голосов 1
Источник: zarya-lugansk.com
Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев
 

© UA-Футбол 2002-2016.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
При любом использовании материалов сайта, гиперссылка на UA-Футбол обязательна.
Пишите нам: info@ua-football.com