Сергій Пилипчук: "З одеситами змагатимемось за шість очок"

Сергій Пилипчук – одне із найгучніших придбань луцької «Волині» у зимове міжсезоння. Вже у першому матчі із «Олександрією» новачок гарно зарекомендував себе, постійно створюючи напругу на лівому фланзі атаки. Сергій – вихованець харківського УФК. Починав свою кар'єру в дублі харківського «Металіста». Згодом переїхав грати до Росії, де найдовше захищав кольори «Спартака» з Нальчика. Тож підписання контракту між «Волинню» і Пилипчуком – це водночас і повернення Сергія в український чемпіонат…

- Сергію, вітаємо з вдалим дебютом у «Волині». Як тобі гра із «Олександрією»?

- Вважаю, що у мене особисто все могло бути й ліпше, адже, думаю, що у кількох епізодах можна і потрібно було зіграти краще. У першому таймі замість того, щоб бити з вигідної позиції, відпасував Сашку Пищуру, а той був в офсайді, у другому можна було ретельніше небезпечний штрафний пробити наприкінці гри…

- Як ти дебютував у попередніх командах?

- У «Волині» поталанило, бо раніше перші поєдинки за нові команди не надто вдавалися. Так, у першій грі за «Металіст» ми програли «Дніпру» – 2:4, за нальчикський «Спартак» – вдома поступилися ЦСКА – 0:1, а у дебютній грі за «Хімки» команда програла «Амкару» – 0:3. Тож в Олександрії, був вдалий дебют, так завжди буває, коли тренер довіряє новому гравцю.

- Розкажи про свій шлях до великого футболу.

- Я виріс в невеликому українському містечку Зміїв. Це за сорок кілометрів від Харкова. Мама – домогосподарка, тато – художній керівник ансамблю. Вони з дитинства намагалися прищепити мені тягу до прекрасного і батько наполіг, щоб мене віддали до музичної школи. Я навіть шість років займався у ній, грав на баяні, отримав музичну освіту. Ноти, сольфеджіо знаю, можу й зараз зіграти. Але футбол переміг музику.

- Втікав на тренування?

- Одночасно бігав у футбольній секції. Перший наставник – Володимир Майстро. Хоч мама часто забороняла думати про футбол, хотіла, щоб я здобув музичну освіту. Тому я перед тим, як іти в музичну школу, потай виносив з дому форму і ховав її біля дверей. Потім брав зошити і казав, що йду на музику. Насправді ж втікав ганяти м'яч. Дійшло до того, що мама якось прийшла в школу, а там їй повідомили, що мене залишили на другий рік. Але футбол я не кинув. Закінчив і музичну школу, і школу, а згодом вступив до харківського спортінтернату, далі були юнацькі команди і виступи за харківський «Металіст». Тож мама з моїм вибором змирилася, каже, що я в Змієві – один з найбільш шанованих людей.

- Після «Металіста» ти поїхав до Росії. Тамтешні журналісти писали, що ти увірвався в прем'єр-лігу, немов цунамі…

- Так, у перших трьох турах забив три голи. Один московському «Спартаку» і два – «Локомотиву». Після двох вдалих сезонів перейшов в «Хімки», де повинен був, не багато не мало, замінити Андрія Тихонова на лівому фланзі півзахисту. Після «Хімок» знову виступав за «Спартак», потім грав за «Волгу» та «Шинник», а в 2011-му ще раз повернувся в Нальчик.

- В одному з інтерв’ю ти зізнався, що міг залишитися і далі в «Спартаку». Чому обрав Луцьк?

- І додому хотів, в Україну, і зважував усі «за» та «проти». «Волинь» – це безумовний крок вперед для мене. В Луцьку нині створюється серйозна команда: в клубі змінилося керівництво, прийшов амбіційний головний тренер. Будуть ставитися серйозні задачі, тільки за виживання точно боротися не будемо.

- Хто твій кумир у футболі?

- В інтернаті таким вважав для себе Сергія Реброва. Його фотографіями були обвішані всі стіни в кімнаті. Кілька років тому міг навіть особисто познайомитися з ним, коли молодіжка летіла разом з національною командою з Македонії в одному літаку. Ребров виявився на сидінні прямо за мною. Але я, чесно кажучи, посоромився до нього підійти познайомитися. «Динамо» скоро в Луцьк приїде, тож надолужу згаяне.

- У тебе є кілька футбольних прізвиськ – Піля, Пеля, Змій… Як їх отримав?

- В Росії часто називали Пелею. Це майже як Пеле (сміється). Змієм назвали в харківському інтернаті, враховуючи місто, в якому виріс.

- Ти вже обжився у Луцьку?

- Так, з цим проблем не виникло. Скоро перевезу сюди сім’ю: дружину Владу і сина Данила.

- Що чекаєш від гри з «Чорноморцем»?

- Це один з тих матчів, які вирішуватимуть подальшу стратегію боротьби в чемпіонаті. Одесити попереду нас на два очки, тож будемо змагатися, як це часто кажуть, за шість очок.