Єзерський: Саме у Дніпрі я сформувався як гравець та заробив собі ім’я

Захисник ужгородської "Говерли" Володимир Єзерський згадує найвизначніші моменти своєї кар'єри в Динамо та Дніпрі.

- Володимире, коли робив свої перші кроки у футболі, вірив, що вийдеш на найвищий рівень, гратимеш за "Динамо", "Шахтар" і на чемпіонаті світу-2006?

- Моєю першою командою був "Гарай" з міста Жовква. Вже потім, коли я переходив до "Карпат", які тренував Мирон Маркевич, дізнався, що клуб стежив за мною півтора роки. Ну а "Карпати", самі розумієте, це мрія чи не кожного футболіста Львівщини. Ну і коли вже почав приносити зарплатню додому, якої вистачало не лише собі, а й батькам, зрозумів: це може бути серйозно. А потім і Йожеф Сабо дав мені поштовх, викликав до збірної у 1997-му. І тоді якось ввечері на базі у Конча-Заспі Анатолій Пузач мені каже: "Спустися донизу, з тобою брати Суркіси хочуть поговорити". Так і надійшла пропозиція перейти до "Динамо". Впродовж якихось п’яти хвилин домовилися про все. Та й що тут думати було, коли кликали у те, легендарне "Динамо"...

- ...Яке тоді тренував Валерій Лобановський. Про його фізичні навантаження ходили легенди. Як ти особисто це витримував?

- (Сміється.) Пам’ятаю збори - і тиждень триразових тренувань, щодня. Так я тоді ввечері приходив до свого номеру, вдягав спортивну форму і лягав просто в ній. Щоб наступного ранку зекономити 10 хвилин і довше поспати. Такою була втома. А якось масажист зайшов увечері мене помасажувати після тренування. А я вже просто сплю одним оком. Він мені: "Володю, треба!" Я йому: "Та давайте завтра, сил не маю". Так тоді, пригадую, він знімав з мене тренувальний костюм, бо я вже сил не мав це зробити. А в спогадах про Лобановського є такий приємний момент. Він же практикував із футболістами індивідуальні бесіди. Так от за той недовгий час, проведений в "Динамо", Валерій Васильович тричі мене викликав до себе на співбесіди. Особливо приємно стало, коли дізнався, що деякі гравці, вихованці київського "Динамо", були в клубі по декілька років і не потрапляли до нього на співбесіду. А зі мною спілкувався, мабуть таки на мене розраховував. Просто конкуренти в мене за місце в основі були дуже сильні, а я на той момент мав не так багато досвіду та практики.

- Але в "Динамо" ти таки запам’ятався, можна сказати, унікальним досягненням...

- Так, я перейшов до "Динамо" взимку 1998-го. Перед тим зіграв за "Карпати" у розіграші Кубка України в 1/16, 1/8 і 1/4 фіналу. А за "Динамо вже відіграв півфінал. І так склалося, що "Динамо" та "Карпати" виходять до фіналу. Ми вже були на базі, на заїзді, готувалися до гри, і от я, випадково від когось дізнаюсь, що є такий пункт регламенту. Згідно з ним я вже до фіналу вважався володарем Кубка, бо зіграв за обидві команди у цьому розіграші, але в фіналі грати не міг. Підходжу до Пузача, розповідаю про це. Він каже: "Добре, що ти попередив, ми перевіримо". Так я і не зіграв у фіналі, і допоміг "Динамо" уникнути регламентних неприємностей!

- А від збірної, яку Сабо тренував, які враження? Не конфліктував із ним? Про його характер багато історій...

- Ну я тоді молодий був, конфліктувати не мав морального права. Але одну історію пам’ятаю. Ми грали товариський матч проти Грузії. Перші 20 хвилин грузини контролювали гру, володіли ініціативою і м’ячем, помітно було, що гра трохи не за нашим сценарієм пішла. І Йожеф Йожефович кричить Лужному: "Олеже, Олеже, потримайте м’яча! Та не бийте його!" А Лужний біжить якраз по краю поля і огризається Сабо у відповідь: "Зараз потримаємо. Візьму м’яча у руки і потримаю". (Сміється.)

- Але на період у "Дніпрі" тобі вже було гріх скаржитись?

- Так, мені там довіряли, і саме там я сформувався як гравець та заробив собі ім’я. Коли переходив, інфраструктура клубу була не на найвищому рівні. Кухарі, зокрема не знали, що і як правильно готувати футболістам. А я тоді вже мав досвід "Динамо", спілкувався із друзями з різних клубів і знав: футболістам корисні спагеті. Один раз кухарям про це натякнув, другий - люди не розуміють. Довелося діяти самому. Перед кожною грою, заїжджав до магазина, брав пармезан, оливкову олію і спагеті "Барілла номер 5" (не сприйміть за рекламу. - Прим. ред.). І, на виїзді чи коли грали в Дніпропетровську, відносив це на кухню і наказував готувати. Був тоді у нас масажист Іванич, він і зараз у "Дніпрі" працює. Так я йому казав: "Так, Іванич, ви відповідаєте з лікарем за спагеті. Щоб були альдента! Не переварені і не недоварені. Тому що це грає важливу роль". І от Іванич з годинником на кухні засікав час і контролював, коли нам варили ці спагеті.

Була історія, пов’язана з цим. Ми прилетіли на гру проти "Таврії" до Сімферополя, і я взяв лише чотири чи п’ять пачок спагеті, це на 20-25 осіб. А нас прилетіло, з персоналом і пілотами, близько 30-35 осіб. Ну от, масажист поніс на кухню спагеті, контролював їх там, а команда і персонал сиділи у різних залах. Офіціанти все носять і носять, а спагеті немає і немає. Впіймав офіціанта, питаю: "Де спагеті?" Виявляється, офіціанти наплутали, нагодували спагеті пілотів і весь персонал. А нам приносять прості білі макарони, переварені. Я тоді психанув конкретно, вдарив по столу кулаком, висловився відповідно. Але, як виявилося, ця злість мені та партнерам допомогла, "Таврію" на виїзді ми тоді обіграли.

- Так це в тому матчі в тебе сталася сутичка із Едмаром, з яким ти по-чоловічому поговорив на полі?

- Ні, не тому, але історію ту пам’ятаю. Я просто ніколи не давав кривдити своїх партнерів. Едмар, який тоді ще був гравцем "Таврії", тричі впродовж гри вдарив Назаренка. Три таких підкати зробив, що можна було червону вже після другого давати. А суддя цього ніби не бачив. Після "розмови" з Едмаром просто на полі (Єзерський тоді відправив суперника в нокаут ударом голови в голову. - Прим. ред.) мені дали три гри дискваліфікації. Були і такі історії. Будь-яка команда, за яку виступав, могла бути певна, що я стоятиму за неї горою.

- А Назаренко тобі хоч подякував за це? Ти ж дискваліфікацію таку дістав захищаючи його...

- А ви в нього і запитайте. Найголовніше, ми ту гру без травм закінчили, і Назаренко - теж. (Усміхається.) Мені тоді переказували, що Коломойський був на грі, все бачив і наказав керівництву клубу за цей момент мене не штрафувати.

- А Кучеревський як реагував на подібні історії?

- По-різному. Але був випадок у "Дніпрі"... Я побачив, що молодий український гравець, не буду називати його прізвище, просто не хоче працювати на тренуванні. Зробив зауваження, не допомагає. Довелося "піддупника" йому дати. Стусонути його. Кучеревський мене одразу ж вигнав з тренування. Потім заходжу до нього, кажу: "Мефодійовичу, вибачаюся, трохи емоційно вчинив, може неправильно". Він мені тисне руку і каже: "Все нормально, ти правильно вчинив. Я просто мав тебе вигнати з тренування, показати свій авторитет. Але тебе за цей вчинок поважаю". А з тим футболістом, вірите, ми й досі в гарних стосунках. Я просто максималіст за натурою і вимогливий як до себе, так і до партнерів.