Київський "Арсенал". "За" і "Проти"

Авторский матеріал постійного читача UA-Футбол Ігоря Семйона

Футбольна мапа України розгалужена настільки, що на ній вже важко знайти хоча б куточок, до якого би не "добрався" спорт №1. І зрозуміло, що одним з основних центрів тут (як і всюди) є Київ. Але придивившись уважніше, в столиці можна розгледіти не лише "біло – сині" кольори місцевого "Динамо". Справжнім гурманам і поціновувачам футболу кидається в вічі ще одна цікавинка під назвою київський "Арсенал". Так що ж цікавого несе в собі на перший погляд непримітна команда чемпіонату України?.. Розібратись у цьому допоможе простий аналіз діяльності київського клубу.

Не скажу, що дуже часто, та все ж в футбольних колах доводилось кілька разів чути запити про доцільність існування київських "канонірів". Як аргументи наводились кілька факторів із знаком "мінус", які в тій чи іншій мірі кидали тінь на команду і змушували задумуватись… Але як часто буває – там де "мінуси", - там і "плюси". Тож тут важливо, в якій бік схиляться шальки терезів – до недоліків чи до переваг.

Почнемо спочатку з негативу. До недавнього часу на перших ролях тут би знаходились, так сказати, навколо футбольні чинники. Але цьогорічне літо "принесло" чи то просто відкрило очі на великий, я б навіть сказав, - величезний "мінус" – проблему у менеджменті команди. Мова про історію з Еріком Матуку. Подібних проколів допускатись не має права жоден більш-менш професійний футбольний колектив (хоча даний випадок далеко не одиничний у єврокубковій історії футболу). Переходити на персоналії і робити "розбір польотів" з висвітлюванням тих чи інших прізвищ – немає сенсу. Вина лежить на всьому клубі. Підкреслюю, саме на клубі, а не на команді.

Команда, до слова, в цій ситуації виглядає, навіть, постраждалою стороною. Судіть самі: не один рік йти крізь терни до єврокубкової мрії; йти довгим шляхом розвитку через всі перешкоди і негаразди, щоб потім через неуважність, недопрацювання когось з менеджерів поступитися дорогою набагато слабкішій команді. І хай би що там не говорили, - що кияни "Мурі" не програли, що забили п’ять сухих м’ячів, - в історії переможцем дуелі завжди буде рахуватись словенський клуб. Розписувати і обговорювати цей випадок можна ще довго, але факт залишається фактом – прокол і проблема на лице. Тут важливо інше: чи стане ця ситуація уроком і чи змусить відповідальних осіб київського "Арсеналу" "покопатись" в собі, виправити всі недоліки і вийти на новий, європейський рівень управління?

А тепер, власне, про те, що згадувалось на початку. Відсутність стадіону, а як наслідок, вболівальників – ось що не раз зазначалось "доброзичливцями" при "аналізі доцільності існування клубу". Можна, звичайно ж, віднести це до "мінусів", але визначальними чи всемасштабними вони не являються. Проблема вболівальників, взагалі, виглядає смішною і штучно роздутою. От вийшов "Арсенал" в єврокубки – і тут же додалась до його армії значна частина прихильників. І вийдуть "каноніри", наприклад, наступного року на міжнародну арену; дістанеться їм в суперники команда – представник конкурента України в Таблиці Коефіцієнтів УЄФА – тут же майже вся свідома, тямуща у футболі торсида вболівальників буде переживати за них як за рідних. Що стосується внутрішніх "розбірок", то й тут не можна сказати, що кияни нікому не цікаві. Футбол приваблює своєю красою і динамікою і чим яскравіше грає команда, тим більше охочих спостерігати за її ходою. З власного досвіду можна поділитися, що зіграв "Арсенал" по-футбольному привабливо з "Металістом" і "Дніпром" (та й з "Динамо" була непогана гра) – і вже не виникає байдужості до інших результатів цієї команди. Вболівальники – це наживне, буде футбол – будуть і цінителі.

Буде результат, будуть вболівальники / фото - ФК Арсенал

Інша справа - стадіон. Арена – це те, що є чи не основною візитною карткою тої чи іншої команди. Атмосфера стадіону робить немалий вклад у розвиток і в поступальний шлях команди до вершини. Коли відсутні рідні стіни – то й вершина здається дуже далекою. Це мають розуміти люди, для кого "Арсенал" є дітищем, хто вкладає в нього не лише свої матеріальні цінності, а й духовні.

Високоповажний пан президент "канонірів" – особа відома і дещо епатажна. Його слова деколи є дійсно гучними. Залишається тепер, щоб ці слова переставали бути просто словами, а втілювались у реальні речі, "речі", наприклад, з штучним обігрівом, прес-ложею, м'якими кріслами і просторою роздягальнею.

Такий спектр "мінусів" може легко затьмарити сприйняття і подати все у негативних фарбах. Тому тут важливо знайти "плюси". Можливо, опис цих самих "плюсів" не буде таким масштабним і багатослівним, головне, щоб він був змістовним.

"Валенсію" в Іспанії часто називають "чемпіоном серед всіх інших". Дещо подібне в уяві можна "накрутити" і про "Арсенал". Якщо не брати до уваги чільну четвірку, яка виділяється серед українських команд і досягненнями, і досвідом, і інфраструктурою, і, врешті-решт, бюджетом, то серед всієї сірої маси другий столичний клуб знаходиться якщо не на провідній позиції, то близько до неї. "Арсенал" виглядає типовим, яскравим представником так званих "середняків" (по внутрішнім міркам). Команда може добряче попсувати нерви лідерам, але й може втратити очки з аутсайдером. Досягнути такого статусу команді, яка приречена бути в тіні іншого столичного клубу (але це зовсім не є перепоною для розвитку), вдалось не в останню чергу завдяки професійному і грамотному тренеру.

Леонід Кучук зумів зробити "Арсенал" "чемпіоном серед усіх інших" / фото - ФК "Арсенал"

Леонід Кучук, крім того, що тактично правильно підлаштовує свою команду під будь-якого суперника, домігся в колективі дисципліни, самовіддачі і запалу, що не може не відображатись як на грі, так і на результаті. Команда не обділена власним почерком, команда вміє перелаштовуватись, знаходити в собі резерви. В кінці кінців, команда вміє грати в футбол і здобувати результат, що є "плюсом", перед яким всі недоліки здаються всього-на-всього малесенькими вадами.

"Арсенал" можна назвати такою собі "перехідною ланкою" між флагманами і аутсайдерами. І якщо розширення кола лідерів футбольній Україна в найближчий час, нажаль, не "загрожує" (так, принаймні, здається - крім чотирьох команд стабільністю і конкурентоспроможністю на найвищому рівні поки що не відзначається ніхто), то збільшення саме "середньої ланки" може підняти нашу першість на ще більшу висоту. Тому командам з підвалин турнірної таблиці, звісно ж, слід прагнути до рівня "Шахтаря" і "Динамо", але взірцем сміливо може слугувати також і "Арсенал", котрий при всіх своїх серйозних недоліках залишається досить конкурентоспроможним колективом.

Аналізувати "плюси" і "мінуси" можна відкрито, але робити висновки і схилятись в один чи інший бік – справа особисто кожного. І не зважаючи на те, що в когось, можливо, не лежить душа до київської команди, право на існування вона має. І хто знає, можливо, за це "право" футболісти "Арсеналу" колись віддячать, принісши Україні незабутню футбольну славу.