Эрикссон vs Фоменко. Мнение редакции

Поиски нового рулевого для сборной Украины выходят на финишную прямую. ФФУ сократила список до двух кандидатов. Один теоретически должен удовлетворить запрос на иностранного специалиста, другой сохранит традиции и удовлетворит чувство национального достоинства. В то же время, оба кандидата вряд ли смогут предложить что-нибудь новое украинской команде, тем не менее, редакция UA-Футбол попыталась найти плюсы от назначения Свена-Горана Эрикссона или Михаила Фоменко, не забыв при этом о критическом взгляде на весь процесс.

Сергей Швец. За Эрикссона! Являясь давним сторонником приглашения иностранного специалиста на пост главного тренера сборной, пришлось вызваться на роль "адвоката дьявола". Не так много найдется любителей футбола, которые верят в то, что Свен-Горан еще способен принести результат. Не отношусь к таким и я, однако, выбирая из двух зол, считаю, что шведское будет меньшим.

В чем суть. Да, Эрикссон давно перестал работать на результат, сосредоточившись на футбольном туризме, да, тренеру больше интересны местные девушки (в Украине его душа особенно возрадуется - в случае назначения Эрикссона мужьям сотрудниц ФФУ придется быть особо бдительными), чем местный футбол. Но даже в таком случае он способен принести минимальную пользу отечественной сборной.

Никто не оспорит тот факт, что Эрикссон обладает колоссальным опытом. Выиграть Кубок УЕФА со скромным "Гетеборгом", вывести в финал Кубка Чемпионов "Бенфику", бросить вызов миланским и туринскому гранду с "Сампдорией" и "Лацио", сможет далеко не каждый. В отечественном тренерском цеху вряд ли найдется специалист, который сравниться со шведом по завоеванным титулам.

Именно достижения на клубном уровне способствовали тому, что огромные надежды на шведа возложили сами родоначальники футбола. Да, при Эрикссоне англичане, состав которых называли золотым, так и не смогли достичь сколько-нибудь значимых результатов. Четвертьфинал ЧМ и Евро - далеко не то, на что рассчитывали на Альбионе. Но тут стоит вспомнить, как проигрывала сборная "Трех Львов". В 2002 – сборной Бразилии благодаря шедевральному голу Рональдиньо и ошибке Симена, в 2004-м и 2006-м - Португалии по пенальти, которые считаются давним проклятием англичан. Игра той сборной, конечно, не радовала глаз, но вспомните, каким образом Украина добилась своего лучшего результата, тоже, кстати, четвертьфинала.

Фото - Getty Images

Работа со сборной Англией закалила Эрикссона – выдержать давление тамошних СМИ дорогого стоит. Поэтому и не побоялся он окунуться в мексиканский футбол. А вот здесь – главный плюс для будущей работы в Украине. Третье по силе первенство Латинской Америки - ну очень похоже на нашу Премьер-лигу. Футболисты также получают баснословные деньги и считают себя звездами, при этом не спешат проявить себя на действительно высоком уровне где-то в Европе. Так что, Свену-Горану, у которого не должно быть никаких личных обязательств, ничто не помешает оставить возомнивших о себе футболистов вне игры. В таком случае шанс получат те, кто даже не мечтал когда-нибудь одеть желто-синюю футболку. Как знать, возможно условный Морозюк, Симинин или Худобяк сумеют по новому раскрыть свой талант.

Наконец, не стоит сбрасывать со счетом такое понятие, как гордость. Вряд ли Эрикссон захочет, чтобы финальным аккордом его несомненно великой карьеры стала работа в Таиланде. Сборная Украина – это прекрасный шанс напомнить миру о себе.

Іван Вербицький. За Фоменка! Перед тим, як займати чийсь бік, мушу зауважити, що сприймаю наламану новим керівництвом ФФУ навколо призначення головного тренера комедію доволі скептично. Призначенням на посаду керівника комітету збірних Анатолій Коньков своєму колишньому партнерові по «Динамо», звичайно, вгодив. В будь-якому разі, сперечатися з тим, що Михайло Фоменко обіймати таку посаду заслужив, важко. Втім, впродовж всього цього часу не полишало відчуття, що своїм нинішнім статусом Михайло Іванович не зовсім задоволений. Звісно, він, задекларувавши бажання підтримувати на посаді наставника національної збірної вітчизняного фахівця, не пішов би в розріз з позицією федераційного загалу й підтримав би кандидатуру Олександра Заварова. В разі, якщо б той у парі з Андрієм Балем не набрав у спарених поєдинках проти Молдови і Чорногорії лише одне очко.

Відтоді ФФУ вже не мала фаворита, а громадськість знову заговорила про запрошення іноземного спеціаліста. Не ґарантовано, але панацеєю такий хід стати міг. В разі, якщо б на пост тренера збірної України прийшов спеціаліст зі схожим з нашими реаліями футбольним менталітетом. Саме футбольним, але не людським. Спеціаліст той має розуміти, з якого матеріалу він мусить ліпити кулю, але не розбиратися, з ким під час процесу формування команди треба рахуватися. Приклад Хіддінка і Капелло демонструє, що для створення боєздатної команди влазити в тонкощі душевної організації не обов’язково. Виявляється, результату можна досягати й зі списаним двома українськими грандами в тираж Єщенком.

Втім, нині надії на прихід з-за кордону наставника-творця вже нема. Сумніваюся, що Свен-Горан Ерікссон з його сформованим у останні роки заробітчанським єством поїде в Україну ліпити боєздатну команду, озираючись назад й дбаючи про майбутнє. Швед здатен налагодити командну дисципліну і збити колектив під власний тактичний шаблон. Той, який легко прочитувався як суперниками «Манчестер Сіті» в англійській Прем’єр-лізі, так і опонентами зовсім не посередньої з точки зору комплектації збірної Кот-д’Івуару на Мундіалі-2010. Мусимо визнати, то були посередні команди без родзинки.

Звісно, в нинішніх умовах знайти родзинку в грі української збірної буде ще важче. А шаблони й дисципліну здатен прищепити й вітчизняний наставник. Особливо, коли то наставник типового радянського гарту. Згадаймо два найбільш знакових місця роботи Михайла Фоменка. В другій частині сезону-1992/1993 він прийняв київське «Динамо». Команда тоді була в розібраному стані, примудрилася через власну зверхність програти Перший чемпіонат України сімферопольській «Таврії». Динамівські футболісти того часу не соромляться зізнаватися, що недбале ставлення до справи тоді згубило кар’єри багатьом гравцям. Достатньо сказати, що в першій половині чемпіонату кияни виграли всього сім матчів з 15-ти і вже, здавалося, втратили шанси виграти чемпіонську гонку в потужного «Дніпра».

Фоменко мав той хаос якось припинити. Чогось надзвичайного тренер не видумував. Він запросив своїх людей – Віталія Пономаренка, Анатолія Безсмертного і В’ячеслава Хруслова – в оборону. Середню лінію укріпив талановитим Дмитром Топчієвим з «Карпат». Дехто зі старожилів, зокрема Яковенко і Дем’яненко, команду покинули. Лідери на кшталт теперішнього телеексперта Леоненка через свою непокірність іноді страждали в прямому розумінні.

Методи були жорсткими, але, мабуть, єдиновірними. Нехай і не без допомоги екстренних змін до регламенту, але «Динамо» стало чемпіоном, а заодно й виграло національний Кубок. А потім була перемога над великою «Барселоною» Йогана Кройффа в 1/16 фіналу Ліги Чемпіонів. То був парадокс, особливо з урахуванням, що більше в тому турнірі каталонці не програвали аж до фіналу, в якому поступилися «Мілану».

Проте, на домашній арені творилися дива. Ні, вигравши 12 матчів чемпіонату з 17-ти, кияни йшли першими. Згубило Фоменка щось інше, дуже дивне. А саме – сенсаційний програш за сумою двох матчів в 1/8 фіналу Кубка України рівненську «Вересу». Нині в це важко повірити, але є інформація, мовляв, Київ здав той двобій. Хто саме, яким чином – сказати складно. Але факт залишається фактом: поразки «Вересу» Григорій Суркіс Фоменкові не простив. Точніше, ТАКОЇ поразки.

«Таврію» в 2006-му Михайло Іванович прийняв навпаки - командою доволі організованою. Попередник Фоменка Олег Федорчук залишив своєму наступникові добрий спадок з огляду на більшість складових мистецтва творення футбольної команди. Звісно, новий тренер вніс корективи, запросивши нових виконавців, які склали кістяк колективу в майбутньому. Найперше, то гравці обронного плану – Аудріус Вейкутіс, Гаррісон Омоко, Сергій Снитко, воротар Саша Тодіч. Фоменко почав будувати команду з оборони і знову досяг успіху. Згодом, два сезони поспіль «Таврія» ставала п’ятою, відзначаючись саме організацією гри в обороні. Може, той успіх тренер би розвинув.

Але настав сезон-2008/2009, сімферопольці отримали шанс пробитися до основного раунду єврокубків через Кубок Інтертото. І виступали там непогано. В матчі другого раунду проти французького «Ренна» кримчани після поразки 1:0 на виїзді перемогли з таким же рахунком вдома. Втім, в серії пенальті команда Фоменка поступилася. Станься по-іншому, може, тренерові б і не пригадали зумовленого форсованою напередодні старту на євроарені провального старту в чемпіонаті. А так - не без сприяння метра кримського футболу Анатолія Миколайовича Заяєва - Фоменко пішов. Пішов, знову показавши, що команду він здатен робити в різних умовах. Команду, яка дає результат. Зважаючи, що Фоменко не боїться робити рішучих і непопулярних, на перший погляд, кроків, що вміє виокремити потрібних під власний прагматизм виконавців, можна припустити, що досвід роботи зі збірною теж стане успішним.

Володимир Миленко. Критичний погляд. Ситуація з пошуками наступника Олега Блохіна починає (чи вже давно почала, а я пропустив цей важливий момент?) нагадувати театр абсурду. А як шикарно все починалось – під прикриттям безглуздої пропозиції Шевченку з середовища нових провладних ЗМІ розійшлись дуже переконливі чутки про тренера-англійця, який ось-ось (пан Рабінович в таких випадках говорить – уже в літаку летить до Києва)…

Не склалося. І пішла така п’янка, що хоч ріж останній огірок. Купа потенційних кандидатів – частина з яких ні сном, ні духом про своє кандидатство. Чи не всі більш-менш відомі безробітні персонажі опинились у зоні досяжності ФФУшних апетитів. І це було принаймні весело. Бо Магат чи Ді Маттео – про яких нам розповіли постфактум (а, значить, віри цим розповідям…) – це, принаймні, хоч якісь перемоги та титули за душею. А те, що ми маємо зараз…

Фото - Getty Images / ФФУ

Свен-Горан Ерікссон. Михайло Фоменко... Зовні нібито все красиво – іноземець проти нашого, є вибір, є варіанти. Але це тільки позірно. А насправді ми маємо двох тренерів, які залишили свої кращі роки далеко позаду. Останнім більш-менш прийнятним результатом команд Ерікссона був чвертьфінал німецького Мундіалю – та й то питання ще, чи це успіх для збірної Англії. Після того – сміх та й годі, шведський спеціаліст скотився до техдиректорства в клубі з Таїланду (рівень, еге ж?)

Фоменко за останні 9 років тренував тільки "Таврію" – два п’ятих місця. Тобто, якщо по-чесному – то це початок болота в ЧУ, на позиції грандів сімферопольці так і не зазіхнули. (Останнє місце роботи пана Михайла, бєлгородський "Салют", вибачте, враховувати не буду.) Це ж навіть не Маркевич з його "Металістом" – дозвольте не пояснювати, чому.

Який проситься висновок? Нове керівництво Федерації просто не знає, де, кого і як запросити. (До речі, а чому тільки безробітні? Це мене завжди дивує. У нас що, гравців тільки вільними агентами підписують? Ну от і перекупили б якогось якісного тренера. Правило "Дорого – мило, дешево – гнило" ніхто не відміняв, між іншим). Звідси усі ці незрозумілі на перший погляд заяви. Треба ж бо хоч когось, і бажано хоч із якимось іменем, затягнути. Бо дуже вже швидко вони довели ситуацію до того, що хочеться почати малювати транспарант "Поверніть Суркіса на царство".

Одним словом – хоч Ерікссон, хоч Фоменко, це не більше ніж спроба зберегти гарний вираз обличчя за поганої гри. А аргументувати свій вибір вони можуть як завгодно. Наприклад – перший в історії англійського футболу зарубіжний тренер національної збірної. Сильно? Отож. І Фоменку, якщо треба, легенду придумають. Це ж не тренерів шукати.