×
Спасибо, я уже с вами
Габор Вайда: “Врятував ворота від Стрельцова...”

Габор Вайда: “Врятував ворота від Стрельцова...”

18 апреля 2006, вторник. 23:372006-04-18T23:37:40+03:00

Рівно 35 років тому – у квітні 1971 – “Карпати” вперше дебютували у вищому дивізіоні чемпіонату СРСР

Львівські „Карпати" впевнено лідирують у першій лізі і все йде того, що цього літа львів’яни повернуться до еліти вітчизняного футболу. А рівно 35 років тому – у квітні 1971 – “Карпати” вперше дебютували у вищому дивізіоні чемпіонату СРСР.

Серед тих, хто допоміг команді пробитися туди, був і воротар Габор Вайда. Цікаво, що заради першолігових „Карпат" Вайда. залишив вищоліговий ленінградський „Зеніт". І ніколи не пошкодував про це, бо вже наступного сезону знову виступав в еліті. Він з того покоління, яке з'явилося на цей світ наприкінці Другої світової війни (народився в Ужгороді - 11.05.1944 р.). Йому було всього рік, коли коли безжальне полум"я цієї світової бойні поглинуло його батька (а брат Габора Вайди

Павло народився вже після татової смерті).

Мати, яка залишилася одна з двома діточками, переїхала до чоловікової родини - в містечко Тячів. Там і зробив свої перші футбольні кроки майбутній голкіпер. У п'ятнадцять років він вперше став у ворота

дорослої команди свого містечка (на виїзд у сусіднє Королево не зміг прибути їхній основний воротар, бо був саме Великдень): “Поле - суцільне місиво, я весь вимазався, до того ж, пропустив м"яч і ми програли, але бойове хрещення відбулося", - згодом згадував цю гру Габор Вайда. Після школи він навчався в Ужгородському університеті, працював, виступав за колективи фізкультури. Його доля круто змінилися після переїзду на навчання в Ленінград - в Лісотехнічну академію ім.Кірова. Після перших матчів за студентську команду його запросили в місцевий професійний клуб - „Автомобіліст". Далі були виступи за друголіговий ленінградський „Більшовик", а пізніше – за „Зеніт".

- Тренер, який раніше запросив мене в „Автомобіліст", згодом працював у „Зеніті". – розповідає Габор Вайда. - Він знав мої можливості, тому запропонував керівництву мою кандидатуру... Той сезон був невдалим для команди, на кожний матч виставляли практично інший склад, проте нічого не допомагало. Ми зберегли вищолігову прописку лише завдяки

ідеологічним міркуванням радянського уряду - у рік півстолітнього ювілею революції не хотіли засмучувати ленінградців – міста - „колиски революції".

А у “вишці” дебютував у Ростові, коли вийшов на заміну. Ми

поступилися - 1:3, я пропустив один м"яч, але зіграв загалом добре. Тому другу наступну гру в Кутаїсі відстояв повністю. Ми перемогли запальних кавказців на їхньому полі - 1: і я отримав місце в основі.

- Що цікавого ще Вам запам'яталося з цього періоду?

- У 1968 р. ми приймали в кубковому поєдинку московське „Торпедо". У складі на поле вийшов знаменитий форвард Едуард Стрельцов, який перед цим повернувся з ув'язнення. Цей факт настільки зацікавив вболівальників, що на стадіон прийшло 100 тисяч глядачів: усі хотіли пересвідчитися - на що ж здатен колишній зірковий нападник збірної СРСР! В одному з епізодів гри він вискочив віч-на-віч зі мною. Рятуючи свої ворота, я відчайдушне кинувся йому під ноги. А цей 90-кілограмовий гігант у запалі „пройшовся" моєю спиною. Було дуже боляче, тому я спересердя сказав йому декілька неприємних слів. Стрельцов розгнівався настільки, що я вже думав шукати порятунку в роздягальні. Але все обійшлося...

- Чому ви залишили “Зеніт” заради першолігових „Карпат"?

- Після одного з матчів в Ленінграді, до мене підійшов тренер львів"ян Юрій Сусла і запропонував перебратися до Львова. Я дуже здивувався, адже знав, що тут були сильні воротарі. Та мене запевнили, що Віктор Турпак має намір покинути Львів, тому йому зараз шукають йому заміну. Я погодився, про що ніколи не шкодував. Адже виявилося, що “Карпати” за класом стояли набагато вище „Зеніта". (На мій погляд, тоді лише двоє зенітівців - Бурчалкін та Садирін (пізніше очолював футбольну збірну Росії) - могли конкурувати в майстерності з карпатівцями.) До того ж, у Львові зарплати футболістів були в декілька разів вищими, аніж в Ленінграді. Хоча керівництво „Зеніта" вперто не хотіло мене відпускати - довелося вдатися до допомоги лікарів (я вже тоді одружився): збирав довідки, що тамтешний холодний клімат шкодить здоров"ю дружини.

- Хто з нападників для вас був найнезручнішим?

- Однозначно, московський динамівець Анатолій Кожем"якін. На нашому стадіоні він провів у мої ворота чотири м"ячі! Це був просто жах! Ми тоді поступилися „Динамо" - 3:5.

На жаль, 25 березня 1972 р. ми грали у кубковому матчі в Тбілісі і динамівець Гіві Нодія, вийшовши віч-на-віч, завдав мені сильного удару в голову...

Якось через іншу травму мені мали оперувати лікоть. Коли вже був в операційній, раптом зателефонували, щоб з'явився на стадіон.: „Карпати" грали з „Араратом", а запрасного воротаря не було. Довелося збиратися... Добре, що в цій грі ми перемогли (2:0), а я весь матч просидів на лаві запасних. А після матчу мене таки прооперували... На жаль, у мене не склалися відносини з тренером Віктором Бубукіним. Як не склалися вони й у інших заслужених ветеранів „Карпат", які через Бубукіна надто рано пішли з великого спорту...

- Зараз ми вже можемо говорити про львівську воротарську школу. Адже Шуст, Вірт, Постранський та інші голкіпери, грають у багатьох сильних командах?..

- Коли розпочинав свою кар"єру, то до всього довелося доходити самому - не було з ким порадитись, перейняти досвід. А зараз у Львові з молодими голкіперами наполегливо працюють відомі в минулому воротарі Юрій Сусла та Богдан Стронціцький. Їхня праця приносить позитивні результати. Останній приклад - дебют у збірній України нашого Богдана Шуста.

- Усі вболівальники чекають на повернення „Карпат" у вищу лігу...

- Ми маємо реальні шанси повернутись в еліту. І керівництво, і тренери, і гравці докладають усіх зусиль, щоб „Карпати" були там. Отож,почекаємо до літа...

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Источник: Розмовляв Володимир Гаврилів


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев