×
Спасибо, я уже с вами
Друга столиця рветься в лідери

Друга столиця рветься в лідери

3 марта 2010, среда. 09:292010-03-03T09:29:16+02:00

У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», презентуємо Харківську область.

У 2008 році футбол Харківщини відзначив віковий ювілей. Відтоді, як на початку минулого століття Слобожанщина транзитом через сусідню Росію отримала «пас» від британців, історія місцевого шкіряного м’яча поповнилася багатьма яскравими та змістовними сторінками.

«Перша» − проти «Другого»

Учасниками перших дворових баталій були переважно студенти, які познайомилися з новою грою, навчаючись у Москві та Санкт-Петербурзі.

У далекому 1908 році була організована «Перша харківська футбольна команда». А навесні 1910-го вже регулярно проводилися матчі. Героями перших звітів у пресі були футболісти команди заводу «Гельферіх-Саде», яку згодом назвали «Другим харківським фут-бол клубом». 6 травня 1910 року «Перша» та «Другий» у прем’єрному дербі з’ясовували − хто з них сильніший. Репортаж про цю історичну зустріч вмістила газета «Южный край», яка розповсюджувалася 30-тисячним накладом.

Біли витоків спортивного репортажу

«Автор звіту розповідає, що матч на майданчику біля дому №79 по вулиці Чернишевської − у дворі нинішнього театрального факультету Інституту мистецтв − тривав 110 хвилин із п’ятихвилинною перервою, що публіки зібралося досить багато, однак її розігнав дощ, що «Перша футбольна команда загнала II футбол-клубу чотири м’ячі», − показав репродукцію тієї замітки голова Харківської обласної федерації футболу (ХОФФ) Володимир Бабаєв. − Аналізуючи результат, журналіст зауважив, що перемогою Перша команда зобов’язана фізичній перевазі своїх гравців, а також їх досвіду та зіграності. Так розпочиналася футбольна історія нашого краю».

«Горець», «Банзай», «Цап-царап» та інші

У той період самодіяльні футбольні команди виникали ледве не щомісяця, їх мережа охопила все місто. Літопис зафіксував такі назви, як «Олексіївський клуб» і «Горець», «Маяк» і «Вікторія», «Єрмак», «Діана», «Спартанець» і навіть «Банзай» та «Цап-царап». Грали вони переважно на пустирях, але саме в тих колективах розпочинали шлях у футбол майбутні зірки зелених полів, що захищали честь Харкова, УРСР і СРСР. Лідером місцевого футболу наприкінці 1910-х-початку 20-х років була команда «Штурм», із лав якої до радянської збірної перших скликань запрошувалися Микола Кротов, Іван Привалов та Іван Натаров.

Харків − чемпіон СРСР

«У 1923-му в Харкові вже нараховувалося більше 80 клубів, які об’єднували 12 500 гравців, − розповідає Олександр Тюрін, заступник голови ХОФФ. − І зовсім не дивно, що саме наші земляки наступного року представляли УРСР на прем’єрній всесоюзній першості, яка проходила в Москві. Турнір завершився тріумфом українців, які у півфіналі здолали збірну Закавказзя − 4:0, а у вирішальному поєдинку перемогли Ленінград − 2:1. Окрім того, харків’яни, уже в ранзі чемпіонів СРСР, подолали у столиці ще дві збірні − Радянського Союзу і Москви!» Ось склад колективу, що йому не було рівних у країні: І.Норов, М.Кротов, К.Фомин, І.Привалов, В.Фомин, В.Капустин, Б.Казаков, Бем, М.Алфьоров, І.Натаров, О.Губарев.

Дует для еліти

На жаль для слобожан, клубні чемпіонати Союзу почали проводитися, коли представники золотого покоління харківського футболу або вже повісили бутси на цвях, або догравали останні сезони. Утім, у всесоюзному турнірі 1938-го року виступали одразу два харківські колективи − «Сільмаш» і «Спартак». У повоєнний період місто в еліті репрезентував «Локомотив», у активі якого − перемога в Кубку УРСР 1945 року та чотири сезони у союзному вищому дивізіоні. Кольори клубу захищали такі майстри, як Микола Уграїцький, Дмитро Васильєв, Георгій Борзенко, Віталій Зуб.

Від «Авангарда» − до «Металіста»

Рік 1960-й став дебютним на вищому рівні для «Авангарда». Вже наступного сезону колектив, очолюваний видатним у минулому форвардом Олександром Пономарьовим, посів рекордне для харківських колективів шосте місце в турнірній таблиці чемпіонату СРСР, ставши своєрідним орієнтиром для наступників. Другий успішний період клубу, який із 1967 року називався «Металістом», пов'язаний із перебуванням на посаді головного тренера Євгена Лемешка. У 1981-му його підопічні здобули малі золоті нагороди за перемогу в першій союзній лізі, повернувшись до еліти. Вихованці харківського футболу − Володимир Безсонов, Віктор Каплун, Сергій Балтача, Павло Яковенко гідно представляли харківський футбол у складі київського «Динамо» та збірних СРСР.

Сяйво кубкового кришталю

«Найбільш гучні успіхи слобожанського футболу пов’язані з Кубком СРСР, − констатує Олександр Тюрін. − У 1983-му «Металіст» дійшов до фіналу турніру, де з мінімальним рахунком поступився донецькому «Шахтарю». А от п’ять років потому кришталева вершина підкорилася харків’янам, котрі у фіналі розіграшу-1988 перемогли московське «Торпедо» − 2:0. У лавах тріумфатора тоді виступали такі знані майстри, як Леонід Буряк, Ігор Якубовський, Юрій Сивуха, Ігор Кутепов, Іван Панчишин, Олег Деревинський, Олександр Баранов, Віктор Сусло, Борис Деркач, Юрій Тарасов, Гурам Аджоєв».

Бронзовий плацдарм для майбутніх злетів

І дебютний для незалежного українського футболу сезон-1992 харків’яни відзначили виходом до фіналу національного Кубку, де підопічним Леоніда Ткаченка заступив шлях до трофея одеський «Чорноморець». А у 2007-му очолюваний Мироном Маркевичем «Металіст» уперше зійшов на національний п’єдестал, пропустивши вперед себе лише визнаних фаворитів − «Динамо» й «Шахтар». Згодом харків’яни ще двічі підкорювали бронзову вершину, а в розіграші Кубку УЄФА-2008/09 стали, напевно, головним відкриттям турніру, дійшовши до 1/8 фіналу з вражаючою «сухою» серією.

Безперечне визнання успіхів

«Наразі ми можемо без зайвої скромності називати Харків однією із столиць українського футболу, − каже Володимир Бабаєв. − Особливо в світлі того, що УЄФА затвердив його серед приймаючих міст Євро-2012. Ми маємо розгалужену систему обласних змагань − починаючи з дитячо-юнацького рівня. Маємо два клуби у другому дивізіоні та «Металіст» − одного з лідерів Прем’єр-ліги. Команда, що нею опікується Олександр Ярославський, виступає на арені, модернізованій за останнім словом спортивної архітектури. А тренера «Металіст» Мирона Маркевича обрано наставником збірної України. Це − безперечне визнання успіхів харківського футболу, що переживає черговий період свого розквіту».

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Источник: Юрій Корзаченко, ФФУ


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев