×
Спасибо, я уже с вами
Іван Гецко: "Мені пропонували виступати за збірну Росії"

Іван Гецко: "Мені пропонували виступати за збірну Росії"

28 февраля 2011, понедельник. 17:422011-02-28T17:42:06+02:00

Прізвище Івана Гецка назавжди увійшло в історію українського футболу. Він – автор першого гола у складі нашої національної збірної.

Блискучою була й клубна кар'єра цього футболіста. Він встиг пограти у таких командах, як "Металіст", "Карпати", "Чорноморець", "Дніпро", "Аланія", "Локомотив" і навіть "Маккабі" з Ізраїлю. Іван Гецко — єдиний з-поміж усіх українських гравців, хто в одному сезоні зробив два покери, себто двічі забив по чотири м'ячі. Цей рекорд і досі не побили! Дивно, що відомий у минулому футболіст не тренує жодного клубу... Чому? Цим поцікавився "Експрес".

— Іване, учора ви не могли говорити, бо були дуже зайняті. Це, бува, не футбольні справи відбирають у вас так багато часу?

— Ні, я чомусь поза футболом. Працюю у багатьох сферах, щоб заробити на хліб. Виховую трьох дітей, тому якось заробляти потрібно. Ось старшому, Романові вже 25 років, пора його одружувати, ставити на ноги. Яке весілля без грошей? Так склалося, що займаюся чим завгодно, тільки не футболом.

— Чому так?

— Бо українські клуби не потребують доморощених тренерів, які мають величезний досвід виступів. Чому? Наші фахівці надто багато знають про футбольну кухню, обізнані з підводними течіями. Клубам вигідніше запросити чужих. Ті нічого кримінального не помітять, за їхньою спиною можна робити дивні речі.

Чужоземці запрошують у тренерський штаб своїх земляків, а українці сидять без роботи. Востаннє я працював 2007 року, коли тренував одеський "Чорноморець". Не знаю, чи повернуся колись до тренерства.

— Можливо, варто знайти агента, який спробує вас працевлаштувати?

— Це добра ідея. Та агентові треба платити. Ніхто за безцінь нині тебе не працевлаштує. Наразі не маю грошей, щоб задовольнити апетити футбольних агентів.

— Але ж ви 16 років грали на найвищому рівні в чемпіонатах України, Росії та Ізраїлю. Невже так мало заробляли?

— Дуже не поталанило футболістам 1966 —1968 років народження. Ми показували феноменальну гру, а нашої праці достойно не оцінювали. Якби я ту гру демонстрував сьогодні, то за рік заробив би більше, аніж за всі шістнадцять у футболі.

Можу назвати мільйон своїх ровесників, які домоглися великих успіхів, але статків не накопичили і нині від футболу взаємності не мають. Я ціную політику керівників "Динамо" та "Шахтаря". Це два клуби в Україні, що не викидають на смітник колишніх футболістів. Суркіс та Ахметов дають роботу ветеранам у структурі своїх команд.

— Як трапилося, що відомий футболіст Іван Гецко не грав ані в "Динамо", ані в "Шахтарі"?

— Коли я виступав, "Шахтар" не був грізною командою. У 1992-му найкращим клубом в Україні, як на мене, був одеський "Чорноморець". Моїми одноклубниками були Юрій Никифоров, Ілля Цимбалар та інші потужні виконавці. Тоді ніхто не мріяв про "Шахтар".

А "Динамо"... Звісно, було почесно захищати кольори цієї команди. Я мав запрошення від Лобановського. Ми з ним бачилися потай у Києві. Адміністратор "Динамо" зустрів мене в аеропорту "Бориспіль" і привіз у якесь засекречене помешкання. Я зайшов і побачив Лобановського. Ми з ним півтори години говорили. Валерій Васильович запевнив, що хоче бачити мене в "Динамо".

— Невже ви відмовили Валерію Лобановському?

— Довелося на перше місце поставити здоров'я сім'ї, а не футбол. Я побоявся переселятись із родиною до Києва, бо добре знав, які можуть бути наслідки від Чорнобильської трагедії.

— 1992 року майже всі найталановитіші українські футболісти переїхали закордон...

— А що було робити? Коли я виступав у чемпіонаті СРСР, то заробляв 350 карбованців на місяць. Коли Союз розвалився, мої заробітки стали ще смішнішими. Я обрав "Маккабі" з Хайфи. У цьому клубі виступали Віктор Чанов, Олег Кузнецов та Сергій Кандауров. Вони переселилися туди в поважному футбольному віці. А я поїхав на Святу Землю ще молодим. Гадав, що звідти легше буде перебратися в Західну Європу. Мене запрошували англійський "Портсмут", італійська "Дженоа". Ізраїльтяни не відпустили. Довелось судитися.

Я отримав статус вільного агента після втручання ФІФА. Прикро, що так сталося, бо втрачав дорогоцінну ігрову практику.

— Тим не менш, ви вражали феноменальною грою у збірній України і навіть стали автором першого гола у складі синьо-жовтої дружини...

— Пригадую, тоді у збірній не було патріотичного духу. 70 відсотків гравців не знали гімну. Вся Україна переживала хвилю патріотичного піднесення, а футболісти зрозуміли вагу незалежності пізніше. Спочатку скептично ставилися до цього...

— Так, тоді чимало наших гравців перебралося в Росію.

— Мені також пропонували виступати за збірну Росії. Я вагався. Та мене переконав залишитись Йожеф Сабо. Пригадую його слова: "Як ти, западенець, уродженець Закарпаття, гратимеш під російським прапором? Як ти батькові в очі подивишся?" Після цих слів я вирішив залишитися українцем. І не шкодую.

За кілька років Україна заговорила про перший мій гол, історичний. Коли забивав угорцям, то ніхто не згадав про значимість цієї події. До речі, цього гола на плівці у своєму архіві не маю. Кажуть, у нашій країні неможливо знайти відеозапису того історичного моменту.

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Источник: galsports.com


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев