×
Спасибо, я уже с вами
Ігор Лучкевич: У "Локомотив" не перейшов через вдячність до "Карпат"

Ігор Лучкевич: У "Локомотив" не перейшов через вдячність до "Карпат"

21 марта 2013, четверг. 19:572013-03-21T19:57:00+02:00

Вдома Ігор Лучкевич зберігає сотні фотографій з карпатівського періоду своєї кар’єри. Найбільше світлин зі спільних виїздів на шашлики - у "Карпатах" на зламі тисячоліть ця практика була дуже поширена. Є також фото з інших країн, куди карпатівці їздили відпочивати. Переважно Лучкевич фотографувався в компанії Сергія Мізіна, Володимира Шарана та Мацея Налєпи. На стінах висять особливі фотографії - наприклад фрагмент товариського матчу між "Карпатами" та бразильською "Параною". "Зелено-білих" на матч Ігор Лучкевич вивів у якості капітана команди. А ще є велика картина, де зображений львівський оперний театр у вечірньому світлі. І пан Ігор залюбки поділився своїми спогадами.

Ігор Лучкевич: У "Локомотив" не перейшов через вдячність до "Карпат" - изображение 1

- У вашому футбольному житті було дві рідні команди...

- Так, справді. Якщо брати до уваги мою ігрову кар’єру, то рідна команда - це запорізький "Металург". Ну а друга, звісно, це "Карпати". Я часто згадую період, проведений у Львові, це були хороші часи. Не обійшлося, правда, і без травм. Довелося багато пропустити. Але все одно я дуже вдячний львів’янам, клубним керівникам і самому місту.

- Є у вас найяскравіший спогад з львівського періоду?

- Якогось одного окремого нема. Яскраві спогади залишилися зі всього періоду. Був і фінал Кубка України, були перемоги над київським "Динамо". У Львові в мене залишилося багато друзів, які не пов’язані з футболом. Ми часто з ними спілкуємося, коли я приїжджаю до Львова, то ми зустрічаємося. Коли вони їдуть у Запоріжжя, то залишаються у мене в гостях. Такі ж стосунки в мене залишилися і з футболістами, з якими я грав у "Карпатах".

- Коли ви починали виступати в "Карпатах" - у Львові майже не було легіонерів. Чи це якось впливало на атмосферу в команді?

- Справді, тоді "Карпати" складалися з українських гравців. Причому дуже сильних. По суті, у Львові на той час була збірна України - Іван Гецко, Сергій Ковалець, Сергій Мізін, Володимир Шаран, Андрій Полунін. Ми були знайомі між собою. Тренер зібрав таку команду, яка могла виграти в будь-кого. І ми усі розуміли, що є одним цілим. На жаль, на довго такі "Карпати" не втрималися. Хтось поїхав у Донецьк, хтось в Кривий Ріг, хтось ще кудись. Причин було достатньо, але все ж цей період був дуже яскравим. І легіонерів справді не було. Я не кажу - добре це чи погано. Так було. І колектив у нас був також дуже міцний.

Ігор Лучкевич: У "Локомотив" не перейшов через вдячність до "Карпат" - изображение 2

- Разом на полі, разом поза ним?

- Все правильно. Ми дружили сім’ями. Постійно виїжджали на шашлики, рибалити, просто кудись на природу. Тренер постійно казав, що ми маємо бути командою не лише на футбольному полі. Ми навіть у театр ходили. В оперний, звичайно. Сергій Мізін мене запросив з дружиною. Я, зізнаюся, не любитель театрів, але мені сподобалося. Словом, були і культурні походи, не кажучи вже про те, що ми об’їздили чи не всі озера в околицях Львова. Правда, з самими Карпатами не склалося. Одного разу поїхали в Гуту, а там якраз будували президентську дачу, словом, довелося повертатися. У моєї сім’ї від міста яскраві враження залишилися. Постійно питають, коли ми нарешті поїдемо до Львова.

- У вас на стіні висить картина з зображенням львівського Оперного театру...

- Її нам з дружиною подарували на 10-річний ювілей спільного життя. Хлопці з команди - Мізін, Беньо, Шаран... це вони спрезентували. Було дуже несподівано і дуже приємно. Ця картина надзвичайно дорога нашій родині, коли дивишся - то згадуєш і Львів, і футбол, і друзів.

- Ви приргадали, що коли прийшли в "Карпати", там зібралася ледь не збірна України. Свого часу вам також вдалося одягати синьо-жовту форму...

- Виклик до збірної - це велика честь для кожного гравця. Коли одягаєш футболку національної збірної, то відчуваєш гордість. Це нова сходинка у футбольній кар’єрі. Хтозна, якби не травми, то може, моя доля в збірній склалася по-іншому. Але таке життя. Я ні про що не шкодую. Радий, що провів два матчі. Спершу у відбірковому раунді ми здолали Північну Ірландію на виїзді 1:0. Інший мій матч - це товариська гра проти Литви удома. Для багатьох гравців виклик до збірної нерідко стає вершиною того, чого можна досягти у футболі.

- Чому ви зіграли лише два матчі?

- Справа в тому, що одразу ж по прильоту з Північної Ірландії я травмувався. На тренуванні "порвав" гомілкостоп і вилетів на півроку. По суті, сезон у Львові я пропустив. Ще у мене були проблеми зі спиною, але ніхто не міг мені пояснити, в чому справа. До кого я лише не ходив, проте діагноз ніхто не поставив. Лікарі не розуміли, в чому моя проблема. Мене турбували пахи, зробили операцію. А потім виявилося, що проблема була в спині. Іван Гецко тоді подзвонив до знайомого доктора Севастієва з Одеси. Він сказав зробити комп’ютерну томографію. Коли я побачив результати, то дізнався, що у мене дві міжхребетні грижі. Казали, що з футболом мені час закінчувати. А я був молодий, мав усього 24 роки. Не здався, поїхав в Одесу, до цього доктора, якого, на жаль, уже нема серед живих. Три місяці лікувався в нього і завдяки йому став на ноги. Чудова була людина... Я йому дуже вдячний, він повернув мене у футбол і я грав до 32 років.

Ігор Лучкевич: У "Локомотив" не перейшов через вдячність до "Карпат" - изображение 3

- У вас була можливість перейти в московський "Локомотив". Чому цього не сталося?

- Справа в тому, що коли я був травмований, "Карпати" мене підтримували. У клубі вірили, що я зможу грати й надалі, допомагали мені. Тому коли в мене закінчився контракт, я залишився перед вибором. Мав кілька пропозицій з Росії, але зупинився на підписанні нової угоди саме з "Карпатами". Я вирішив вчинити по-людськи, хотів віддячити тим людям, які робили все для того, щоб мені допомогти. Саме тому я і не перейшов у "Локомотив".

- Несподівано. Зараз такі рішення гравці не приймають...

- Не відомо, що було б, якби "Карпати" на мені хрест поставили. Вважаю, що вчинив правильно.

- Повернемося у минуле. На початку незалежності України в запорізького "Металурга" була досить сильна команда...

- Коли я починав тут грати, то поруч виступали Таран, Башкіров, Наконечний, Вернидуб, Сорокалет та багато інших талановитих футболістів. Я приклад брав з них, вчився, втягував усе краще, що вони могли мені дати. Слухав їхні підказки і грав. Це був добрячий досвід. Безперечно, яскравий період.

- У 1997 році "Металург" переміг "Таврію" 8:1, а ви забили один з голів...

- Дуже добре пам’ятаю ту домашню гру. Я б не сказав, що "Таврія" була слабка. Просто таке буває іноді, що у ворота суперника залітає геть усе. В першому таймі ми шість разів пробили по воротах, забили п’ять голів. Це було дуже несподівано як для "Таврії", так і для нас. Наша команда була дуже молода, у нас горіли очі, ноги несли вперед. Ми бігли і не дивилися на суперника. Хотіли доказати, показати, хто ми і що ми можемо. Так і вийшло забити 8 голів, а цей матч надовго залишиться в моїй пам’яті.

- Кілька років тому "Манчестер Юнайтед" громив "Рому". Була інформація, що італійці ледь не благали суперника не ганьбити їх і не забивати більше. У вас такої ситуації не було? Гравці "Таврії" просили змилуватися?

- Коли ти виходиш на поле, то треба забивати стільки, скільки можна. Для цього й існує футбол, для цього вболівальники ходять на стадіони. Тому на полі місця для поблажок суперникам бути не може. Раз суперник не готовий - то їм є над чим працювати. Але нас тоді ні про що не просили. Ми просто грали і забивали.

- Свого часу ви також забивали гол у ворота "Металурга", коли грали за "Карпати". Зараз є тенденція: гравці відмовляються святкувати голи, забиті у ворота своєї колишньої команди. Так робив Кріштіано Роналдо, а цю моду підхопив захисник "Динамо" Євген Селін, який пообіцяв не радіти, якщо йому вдасться забити "Ворсклі"... У ваш час такого не було?

- Ні. Коли ти граєш проти своєї колишньої команди, то відчуваєш емоційний підйом. Не більше. А кожен твій гол у ворота суперників - це допомога своїй команді, за яку ти зараз виступаєш. Ти просто виконуєш свою роботу. Емоції такі ж, адже ти працюєш на результат, що є головним у футболі. Не важливо, в чиї ворота забиваєш. Це моя думка. Я радів кожному забитому м’ячу у ворота суперників.

- Як ви стали капітаном "Карпат"?

- Лев Броварський, якого теж уже нема з нами, доручив мені капітанську пов’язку.

- Зараз практикуються вибори капітана. Самі гравці і вибирають його...

- Тоді в "Карпатах" так не було. Тренер сказав, що я буду капітаном.

- Ви тренер. Доручаєте хлопцям вибрати лідера чи робите це самі?

- Ні, у мене хлопці самі вибирають.

- Що для вас означала капітанська пов’язка в "Карпатах"?

- Насамперед, відповідальність. Коли ти розумієш, що тренер тобі довіряє, то маєш працювати з іще більшою самовіддачею.

- В одному з матчів у Донецьку "Карпати" програли 4:0. Тренер випустив вас на заміну на 9 хвилин. За цей час ви встигли отримати червону картку...

- Було таке. До речі, це єдина червона картка в моїй кар’єрі. До цього я три місяці не грав, була травма. І от тренер мене випускає на поле, де все кипить. З м’ячем був Тимощук, я намагався відібрати круглого і пішов у підкат, думав зіграти на випередження. За мить побачив, що не встигаю бути першим на м’ячі і я забрав ноги, але суддя вирішив що це була дуже небезпечна гра. Словом, він одразу ж витягнув червону картку. Тимощук також підіграв - він закричав, мовляв, його дуже сильно ударили. Я йому кажу, що не грав грубо. "Вибач, я ж не бачив, хто йде в підкат на мене", - сказав він. Так і сталося. Я не хотів фолити, тим паче не хотів залишати команду в меншості. Але суддя вирішив по-іншому. Вийшло так, що я підвів команду.

- У вас на обличчі, якщо добре придивитися, є шрами... Діставалося від суперників?

- Зі стиків ноги я не забирав, голову теж. Шрами є, звичайно, але це нормальне явище. Залежить від гравця - хто як думає. Комусь подобається жорсткість, комусь ні. Але футбол це контактна гра, тому без зіткнень не обходиться. Я не грубіян, ніколи ним не був. Але так само і зіткнень не боявся. Є таке неписане футбольне правило - якщо ти йдеш в стик і боїшся - то неодмінно отримаєш травму. Тому завжди треба йти впевнено.

- Ви встигли попрацювати з Іваном Голацом. Що про нього пам’ятаєте?

- Я майже не грав при ньому. То й розказувати нічого.

- Але ж саме тоді розпочалося масове нашестя легіонерів у "Карпати"...

- Так, тоді з’явилося багато балканців, що не залишили по собі пам’яті у Львові. По суті я пам’ятаю лише Ігоря Йовічевіча, з яким зустрічалися на матчі молодіжних складів. Щодо легіонерів, то це загалом нормальне явище. Але вони мають бути сильнішими, ніж українці, лідерами на полі, а не займати місця лише тому, що вони легіонери.

- Зараз ви працюєте з молодими гравцями. Є мета, до якої ви йдете?

- Мета є в кожного. У гравця - провести яскраву кар’єру. В тренера - підготувати хороших гравців, але крім того, і людей порядних. Тренер має виховати і людські якості в молодих футболістів. Звичайно, треба і самому тренеру вдосконалюватися, рости, а не залишатися на місці.

Ігор Лучкевич: У "Локомотив" не перейшов через вдячність до "Карпат" - изображение 4

← Нажми «Нравится» и читай нас в Фейсбуке

Источник: Інформаційний центр ФК "Карпати"

Тэги: Игорь Лучкевич, Карпаты (Львов)


Подождите, пожалуйста, идет загрузка комментариев