Забранський: Переконаний, що Миколаїв мав би перебувати в трійці призерів

Екс-наставник "Миколаєва" Руслан Забранський проаналізував провальний виступ "корабелів" і розповів, як проходять пошуки нового місця роботи

— Руслане Михайловичу, ви якось раптово зникли з футбольного виднокола. Видали чудову серію з "Миколаєвом" минулого сезону, зберегли команді прописку в першій лізі, й пішли…

— Та нікуди я не зникав, це ви, журналісти, про мене забули. Я вам уже неодноразово розповідав, що, крім футболу, в мене ще є бізнес, який тоді допоміг "Миколаєву" не знятися зі змагань і гідно завершити сезон. Із своїм завданням я впорався, й місто не втратило професійну команду. Трохи перепочивши, встиг попрацювати й на посаді директора СДЮШОР "Миколаїв".

— Наскільки мені відомо, довго ви на цій посаді не протрималися. Чому вирішили піти?

— Після кількох місяців праці, відмовився від цієї посади, й на те були свої підстави. Оскільки всі свої заощадження я витратив на головну команду, підтримувати ще й школу змоги вже не мав.

— Сподіваюся, за виступами "Миколаєва" в першій половині сезону стежили?

— За виступами, звичайно, стежив. Попри те, що команда нині перебуває на дні турнірної таблиці, переконаний, що "корабели" мали би перебувати в трійці призерів. Доказ тому: гравців нині активно розбирають інші клуби. Окрім того, наскільки мені відомо, більшість виконавців має щонайменше по кілька варіантів продовження кар’єри. Точно знаю, що Голенков і Черній найімовірніше залишаться в "Олександрії". Визначається з клубом Чучман, який має кілька цікавих пропозицій. Запрошують у хорошу команду й Ковальова. Хлопці часто телефонують, консультуються, тож, гадаю, без роботи вони не залишаться.

— Чому в Олега Федорчука не склалося в Миколаєві?

— Запорукою успішного виступу за мого тренерства вважаю справжню згуртованість колективу. Гадаю, моєму наступнику не потрібно було нічого змінювати, а зосередитися над деяким удосконаленням командної гри, підсиленням буквально кількох позицій, і результат би однозначно був. А так, гадаю, причина провальної першої частини сезону в тому, що "зламався" колектив. Клімат у команді вже був не той. Я ж бачив, як футболісти грали без бажання та, як це не банально звучить, без вогнику в очах.

— Не виникало бажання повернутися на тренерський місток?

— "Миколаїв" для мене — рідна команда. Дуже вже багато сил, здоров’я й фінансів було віддано цьому клубу, який для мене завжди буде на першому місці. Чи було бажання повернутися? А мене туди вже ніхто й не кликав.

— Знаю, минулого зимового антракту вас запрошували в першоліговий "Геліос" і прем’єр-ліговий запорізький "Металург". Чи не шкодуєте, що не спробували сили у вищому дивізіоні?

— Якщо відверто — шкодую! Я ж до останнього вірив, що в Миколаєві буде футбол, і ми зробимо сильну команду, відтак лише зростатимемо. А мені пропонували в той час, між іншим, дуже хороші умови для роботи в "Геліосі" та в запорізькому "Металурзі", де почувався би в роботі в п’ять і десять разів краще — відповідно. За підсумком другої частини минулого сезону, ми були на позиціях лідерів. Гадаю, це може свідчити лише про одне — ми з тренерським штабом і командою довели всім, на що здатні.

Лише тепер, коли все переосмислив, зрозумів, що все ж треба було приймати пропозицію. Пригадую, ще коли був футболістом, опинився в подібній ситуації. Анатолій Заяєв був тоді тренером "Миколаєва". На мене виходили з реальними пропозиціями представники "Вердера" та "Галатасарая". Так ні ж, умовили дочекатися гри з київським "Динамо". Була інформація, що мене у своїх лавах хотів бачити сам Валерій Лобановський. Досидівся до того, що ні за кордон, ні в "Динамо" я так і не перейшов…

— Чи є ймовірність того, що ще цієї зими ми побачимо вас на чолі однієї з команд?

— Зізнаюсь, у мене є одна проблемна риса, з якою нічого не можу вдіяти. Якщо комусь щось пообіцяв, то обов’язково дотримаю слова. Отож, коли надійшло запрошення від одного з клубів (з етичних міркувань не буду називати, якого саме), я дав згоду, але треба було трохи почекати. Що показово, у цей час отримав не одну цікаву пропозицію продовжити тренерську кар’єру. Запрошувала одна з команд першої ліги, два клуби із чемпіонату Білорусі та одна команда з Польщі. Між іншим, пропонували дуже хороші умови. Утім, я вже дав слово, тож і чекав. І в підсумку дочекався, що вже команди почали підготовку до весняної частини змагань, а я все чекаю! Надій, звісно, не втрачаю працевлаштуватися ще взимку, але тепер зрозумів: якщо кудись кличуть, потрібно, довго не роздумуючи, приймати реальні запрошення