Початок бразильської легенди. Як народилася велика команда

Час життя легендарних команд переважно відраховують від якихось матчів. Але неймовірна Бразилія 1958-го починалася не з цього. Якось надто часто ту команду Пеле і товаришів списували суто на талант, а це велика помилка. За сяйвом неймовірних зірок ховається найбільша тактична революція в історії футболу.

Згадайте, перехід з 2-3-5 до 3-2-5 не міняв сутності гри. Чи інші модифікації. То все був поступовий прогрес, а от стрибок з 3-2-5 до 4-2-4 просто зламав тогочасну реальність. Щось подібне до бразильців грали й раніше, але то були варіації, коли універсалізм та геній певних виконавців робив схему більш гнучкою. 1958-го бразильці почали саме зі схеми, виконавці були вторинними чинниками. Взагалі, легендарний золотий склад збирався в процесі підготовки.

Головною парадигмою була схема і ретельна підготовка. 2-го квітня 1958-го основна частина збірної засіла у тренувальному таборі. До 6-го з’їхалися усі ті, хто стануть легендами.

Геніальний Белла Гуттманн часи другої світової пересидів у Бразилії і тому залишив великий слід у тамтешньому футболі. Найбільший його доробок – саме схема 4-2-4. Цей варіант гри він подарував бразильцям, хоча не мав шансів стати видатним тренером у цій країні. Там не любили іноземців. Навіть дуже крутий тоді парагваєць Мануель Флейтас Соліч очолити "селесао" не міг. Збірна лише для своїх!

Перемогу на чемпіонаті світу 1958 зараз вважають очевидною. Але тоді, в часи, коли Бразилія не домінувала і про Пеле ніхто не знав, тріумф "селесао" не був прогнозований.

Отож він став наслідком величезної підготовчої роботи.

Жодна національна команда тоді не працювала настільки солідно як Бразилія. Апологетом цього процесу став функціонер і меценат Паулу Машадо де Карвальо. Саме він наполіг на тому, аби схема Гуттманна 4-2-4 була у збірній безальтернативно. Не люди формують схему, а гравців підбирають під шаблон – для тих часів абсолютна новація. Хотіли запросити самого Беллу, але не вийшло. Так само провалився план з залученням найкращого тренера країни тих часів Флавіо Кости. Він був проклятий поразкою на домашньому чемпіонаті світу 1950-го року, а забобонні бразильці до таких речей ставилися прискіпливо.

Тому тренувати "селесао" довірили одвічному помічнику-помічників Вісенте Феолі. І йому дали достатньо повноважень.

Першою ж його проблемою стало емоційне врівноваження колективу. Правду говорять, бразилець не любить тренуватися, він любить грати, тому в цій країні багато змагань і менше підготовки, ніж в Європі.

Ось тому знадобився психолог Жоао Карваляес, який проводив тестування, відзначав всі перепади в настрої кожного збірника, намагався встановити, чим конкретно вони викликані. Раніше про роботу з футболістами Карваляес і подумати не міг, навіщо йому, авторитетному і забезпеченому фахівцю в своїй галузі, потрібні були футболісти. Тільки гроші Паулу Машадо де Карвальо могли привести його до збірної.

Найчастіше згадуються історії про те, як психолог Жоао Карваляес не довіряв юному Пеле і зовсім не вірив у ментальну готовність до ігор Гаррінчі. Перший епізод вкотре підкреслює, що будь-який науковий підхід, а Карвальяеса як фахівця поважали не тільки в Бразилії, не є догмою. Проти Пеле він не заперечував, сумнівався. Його ж історія з Гаррінчою особлива. Як справжній індіанець Мане сприймав світ і цінності життя зовсім не так, як ми. Карваляес намагався розрахувати своїми методами людину з зовсім іншими життєвими пріоритетами, мало схожими з загальноприйнятими. А ще й клеїти дурня Гаррінча дуже любив. Зрештою, Мане серйозно ставився лише до футболу, сексу та алкоголю. Все інше сприймав як маячню.

Дуже багато для успіху збірної зробив доктор команди Ілтон Гослінг. Ще наприкінці 1957-го Гослінг проїхався усіма містами, де могла зіграти збірна. Були обрані оптимальні місця для дислокації. За його рекомендацією визначилися з табором збірної, а ще доктор зібрав відомості про погоду у містах чемпіонату світу. Саме за допомогою Гослінга і тренера з фізпідготовки Пауло Амарала Феола ще в квітні розписав погодинно усі тренування в Швеції, до закінчення групового турніру, на плей-офф накидали приблизний план. За наполяганням Амарала і за згоди Гослінга вирішили прибути на чемпіонат ближче до старту, хоча керівники делегації схилялися до раннього приїзду. У 1993-му бразильці просто привезуть у різні місця США професійних футболістів низового рівня і повністю протестують на них вплив навантажень у незвичному кліматі. 1994-го збірна стане чемпіоном.

2-го квітня 1958-го на збір викликали 31-го футболіста. Три етапи підготовки відсіяли зайвих, а залишилися 22 гравці для заявки.

Фізично команда була готова ідеально, а от грати у новий, реформаторський футбол було непросто. Згадайте, у ті шалено результативні часи, Бразилія не пропускала у перших чотирьох матчах турніру! Тож легендарна формула "ви заб‘єте скільки зможете, ми – скільки потрібно" виглядає як банальна казка. Пеле, Діді та Гаррінча грали тоді у досить раціональний футбол, який вони прикрашали пасажами своєї геніальності.