Португальські замальовки. Приїхати не обсмаженими

До Порту на матч групового турніру Ліги Чемпіонів між однойменним місцевим клубом і командою київського "Динамо" українська делегація прибула двома рейсами. Спершу на португальське летовище приземлився літак з футболістами, а трохи згодом – з журналістами й офіційними особами, серед яких були помічені динамівські легенди Андрій Біба, Володимир Онищенко та Олександр Хацкевич. В принципі, переліт був доволі виснажливим.

П’ять годин у небі, нехай навіть в комфортних умовах, потребують додаткового відпочинку. Окрім того, в Порту зараз +26. Про осінь нагадують хіба що покриті в жовтогарячий колір крони дерев. У Києві ж холод позначає свої права все чіткіше. З огляду на це можна зробити висновок, що киянам не завадило б прибути до Порту на добу раніше. Бодай для того, аби акліматизуватися. Зрештою, зважаючи на щільний ігровий графік, часу на більш ранній виліт, мабуть, не було. Додамо, що в день матчу в Порту обіцяють дощ, що, вірогідно, буде на руку гостям.

Між тим, сказати, що Порту в переддень лігочемпіонського поєдинку жив футболом, не можна навіть близько. Про футбол у центрі міста не нагадувало ніщо й ніхто. Хіба що динамівські футболки декого з київських журналістів. Атрибутику суперника можна було зустріти лише у торгових лотках та на одному з місцевих юнаків, який бігав у клубній вітрівці крос поруч з величним Катедральним собором.

Порту живе своїм розміреним, неквапливим життям, де суєтно виглядають хіба що туристи. Цікаво, що ледь не на кожному кутку стоїть своєрідний мангал, де бажаючим пропонують фірмову страву – смажені каштани. Відразу з літака пробувати такий делікатес не схотілося, але сьогодні спробую згаяне надолужити. Зі сподіванням, що увечері місцеві футболісти на "Стадіо ду Драґао" не зготують смажені каштани по-київськи.

Прогулюючись вуличками Порту, мимохідь згадалося, як дехто впродовж кількох років підготовки України до Євро-2012 заявляв, що он, мовляв, бідна Португалія та й та, хоч в останній момент, але підготувалася на славу.

Ідеальні дороги, що в самому місті, що на його околицях, безліч маленьких і великих готелів, метро від летовища й до всіх стратегічно важливих туристичних точок, не кажучи вже про дух древності, створений гармонією між старовинними храмами й вузенькими вуличками, затицяними будиночками з помаранчевою черепицею. Ми, провівши Євро, такою розкішшю не здатні похизуватися навіть близько. То, звісно, якщо не пишатися набудованими нашвидкуруч склобетонними потворами, котрі спохабили зовнішність українських міст, якщо не назавжди, то дуже надовго.

Бідна Португалія… Жінки з союзу українців з цього визначення дуже сміялися. "Свого часу ми приїхали сюди саме жити, а не працювати, - каже пані Юлія, котра переїхала до Порту зі Старокостянтинова Хмельницької області десять років тому. – Нам тут добре, нас тут добре прийняли. Але Україна назавжди в нашому серці. Тому й зустрічаємо тут наших футболістів. Я ось їм навіть вірша написала. Чотири роки тому ми теж вийшли до динамівців, вшанували їх по-домашньому, хлібом-сіллю. Тоді наші хлопці виграли – 1:0. Ми за них раділи. Зараз сподіваємося, що теж принесемо їм удачу".