Перший тренер Тимощука: Сказав Анатолію, що він як капітан, має активніше заводити команду

З першим тренером капітана української збірної Анатолія Тимощука випала нагода поспілкуватися в Кишиневі, невдовзі після матчу збірних України і Молдови. Як відомо, віднедавна Федерація футболу України запрошує на виїзні поєдинки національної команди перших тренерів футболістів, запрошених до лав національної команди. В інтерв’ю UA-футбол Володимир Байсарович проаналізував дії нашої збірної, дав оцінку діям свого вихованця й згадав часи, коли Тимощук робив у футболі свої перші кроки.

- Приємно, що ФФУ пам’ятає про тих, хто виховав для збірної футболістів, - починає розмову Володимир Миколайович. – Це дуже хороша справа, котра стимулює роботу тренерів. З деякими спеціалістами не бачився дуже давно. Приміром зустрів запорізького наставника Володимира Шаповалова, який виступав під моєю орудою в 1977 році в Луцьку, за команду другої ліги. В останнє на такий виїзд мав змогу поїхати ще в 1990-му, коли Федерація футболу СССР відправляла
нас на чемпіонат світу до Італії. На той час я разом з тернополянином Володимиром Аксьоновим були помічниками Євгена Котельникова в збірній України. Ми виграли першість СССР по ВЛКСМ й Федерація нас преміювала, відправивши на мундіаль. Корисно подивитися і самі гру, звернути увагу на організаційні питання. Також зараз звертав увагу на атмосферу в команді і стосунки між гравцями. Спостерігав за цими речами, починаючи з аеропорту Борисполя й до повернення додому.

Взагалі, то добре починання й, сподіваюся, надалі ФФУ від нього не відійде. Треба заохочувати тренерів, причому залучати спеціалістів з невеликих міст, де у футболі не крутяться великі гроші. Таких міст, як Чернівці, Тернопіль, Сєверодонецьк. Тренери ж з команд, де робота поставлена добре, змогу їздити на міжнародні поєдинки мають і без того.

- Гра нашої команди вас розчарувала?

- Напередодні Всі були налаштовані оптимістично. Казали, що наші виграють 3:0, 5:0. Однак я мав сумніви. Розумієте, у мене є досвід й відчуття. Коли працював у другій лізі, в інших командах на тренерських посадах були Лемешко, Жиздик, Ємець, Росторгуєв, Войнов. Зараз таких спеціалістів й серед елітних команд залишилися одиниці. Скажімо, Мирон Маркевич. До слова, він грав у мене в команді і граючим тренером Мирона свого часу зробив саме я. Так ось, напередодні матчу в Кишиневі розумів, що ця гра буде дуже важкою з точки зору психології. В тактичному плані ми, можливо, вищі, ніж молдовани, але в плані психології ми програвали. І це стало помітним з перших хвилин. Думаю, ситуація погіршилася через відсутність Блохіна.

Думаю, Андрій Баль розумів, що забий наша команда гол в перших 15 хвилин поєдинку, гра розвернеться так, як потрібно нам. Якщо не заб’ємо і вв’яжемося у в’язку гру, то результат може бути непередбачуваним. Це було очевидно. Тому й цих 0:0я не виключав. За умови, що могло бути й гірше. Ми почали зустріч дуже мляво. Замість того, щоб нав’язати активний футбол, команда грала впоперек і назад. Такі дії були вигідними для молдован. На мій погляд, така ситуація пов’язана з психологією і нерішучістю наших тренерів. Андрій Ярмоленко випадав з перших хвилин – приймав м’яч на місці, розпочинав атаки стоячи. Не вистачало динаміки. Мабуть, треба було відразу робити заміни. Тепер – Артем Мілевський. Його до складу ввели в останню мить, як запасний варіант. Однак Артем вийшов на поле й мене це здивувало. Так чи інакше, в останні 10-15 хвилин, коли були проведені три заміни, українці почали активніше грати попереду, пресингували на чужій половині поля. Так вартувало діяти в стартовому відрізку, але тренери налаштувати команди належним чином не змогли.

- Анатолій Тимощук зі своїми обов’язками впорався?

- Його гра потягнула приблизно на чотири бали. На фоні партнерів по команді Анатолій був більш-менш активним. Він намагався грати довгими передачами, переводити гру з флангу на фланг. Начебто тренери ці переводи через Тимощука планували, але грати потрібно було швидше. Толик мені сказав, що пришвидшити гру чомусь не виходило. В цілому вважаю, що Тимощук зіграв на своєму рівні, хоча потенціал у нього вищий. Я сказав Толику, що йому як капітану треба активніше заводити команду. Хоча, може, не від нього все залежить, а від взаємостосунків інших футболістів.

Тимощук мені з цього приводу не сказав нічого, але бачу, що незадоволеним тим, що не потрапив до складу, був Шевчук. Загалом задня лінія зі своїми функціями справлялася, але Богдан Бутко також випадав. Розраховували, що Богдан активізує гру на флангах, що активнішим буде Селін.
Але крайні оборонці попереду з’являлися нечасто, прострілів у штрафний майданчик не було. Яким чином наша команда за таких обставин планувала збивати, не уявляю. Уся гра зводилася до перетасовок поперек поля ззаду й подальшої довгої передачі вперед. Підтримки середньої лінії фактично не було. Дії нашої команди в атаці можна назвати сумбурними. Думаю, що все це пов’язано з психологією. Наші гравці наче були впевнені, що рано чи пізно заб’ють. Але грати
треба було так, як на "Вемблі". Якби Україна діяла так, як проти Англії, вона б ще у першому таймі забила два-три м’ячі й зняла всі питання про переможця.

- На діях Тимощука сильно позначається те, що в "Баварії" він немає ігрової практики?

- Анатолій з дитинства дуже наполегливий. Тому і в "Баварії", якби не вірив у власні сили, то вже давно шукав би інший клуб. Я питав Тимощука про клубні справи. Він каже, що в одному з матчів вийшов на 20 хвилин і начебто непогано зіграв. Думав, що наступну гру зіграє обов’язково, бо тренери були задоволені. Але німці взяли нових людей, заплатили за них по 40 мільйонів євро наразі мусять ставити їх. Толик через це хвилюється. Але якщо гравець у збірній виконує
тренерську установку, то значить, що на нього відсутність ігрової практики впливає не надто сильно. Анатолій – боєць і буде виконувати поставлені завдання. Якщо наша збірна буде грати на рівні тих футболістів, з якими Тимощук конкурує в "Баварії", то тоді можна буде ставити питання про доцільність запрошення Анатолія. Наразі ж такого нема.

В Кишиневі Тимощук всередині виконував свої функції по підбору м’яча, перехопленнях й початку атак. Але гра повинна прискорюватися за рахунок руху гравців. У нас же виник розрив між ланками – одні приймають м’яч, а інші дивляться на них стоячи. Якби команда діяла швидше, то й Тимощук був би активнішим. Власне, останні хвилин десять це продемонстрували. У Анатолія
навіть був момент, коли він на останніх хвилинах бив з правої сторони. Не забив, але ситуація була небезпечною. Ми ж не знаємо, яке точно завдання дав Анатолієві Баль. Якщо Андрій Михайлович сказав Толикові бути біля ? чотирьох оборонців, то зі своїми функціями він впорався. Більше вперед висувався Гармаш. Може, за такої гри замість Дениса вартувало випустити Назаренка. Сергій тримає м’яч внизу, а не переводить з флангу на фланг верхніми передачами. Завдяки низовій грі пришвидшується загальний командний ритм.

- Ви вчили Тимощука грати в нападі, однак в "Шахтарі" Анатолій перекваліфікувався в опорного пів оборонця. Гадаєте, наставники гірників свого часу прийняли вірне рішення?

- Толик завжди був універсальним гравцем. У нас він був корисним у нападі, але я не здивувався, коли Валерій Яремченко перевів Тимощука в середину. Валерій Іванович же бачив, що Анатолій працює від початку до кінця, завжди в хорошій фізичній формі. Як відомо, в середині поля потрібен великий об’єм роботи і Тимощук виконувати його був здатен. А те, що він грав нападника і може пробити з дальньої дистанції – то великий плюс. Такі гравці користуються попитом в кожній команді.

- Коли ви зрозуміли, що Тимощук буде видатним за українськими мірками гравцем?

- Доволі швидко. Такі діти, і не тільки в футболі, виділяються відразу. Толику не треба було повторювати двічі, він швидко вловлював все, що я вимагав. Комусь треба було повторювати по п’ять-шість разів, а Тимощук розумів вимоги відразу, та ще й міг привнести щось своє. Він з простої сім’ї, не балуваний, бо батькам гроші давалися нелегко. Віталій Кварцяний якось казав, що багаті у футбол не грають. Може, твердження емоційне, але на 90 відсотків так воно і є. Взяти найвидатніших українських футболістів. Усі – Блохін, Заваров, Баль – хлопці з простих сімей.

Що ж маємо зараз? Були у нас у Луцьку талановиті Степанов, Назарчук, Лисенко. Тато купив йому машину, купив ще щось. Після цього футбол відходить на другий план. Тут треба себе проявляти, терпіти навантаження. Терплять ті, хто живе не в розкоші. Бо умов для занять футболом в нашій області нема. То зараз відразу чотири вихованці волинського футболу (Федецький, Михалик, Шевчук і Тимощук) є кандидатами до національної збірної. Серед 19-20-річних хлопців талановитих, здатних проявити себе в молодіжній чи юнацькій збірній, на жаль, немає. Футбол на Волині пішов на спад. Воно й не дивно, бо, скажімо у Луцьку чи Ковелі, не кажучи про маленькі міста, тренери працюють в дуже складних умовах. Якщо ситуація не покращиться, то зросту не буде.

Повертаючись же до вашого питання про моє відчуття таланту футболіста, відзначу, що було б дуже непогано, якби дитячими тренерами ставали ті, хто попрацював на професійному рівні. Звісно, це проблематично, адже маючи серйозні заробітки, люди вже не хочуть повертатися на копійчані заробітки. Але я кажу, як би було правильно в ідеалі. Ось я очолював команду другої ліги
СССР й коли після цього прийшов у дитячий футбол, то вже розумів, на яі критерії варто звертати увагу, щоб підготувати професійного футболіста. Показово також, що з команди 1977-1979 років, яку очолював я, відразу шестеро моїх тодішніх підопічних нині стали заслуженими тренерами. Мова про Бачіашвілі, Пучкова, Тимофеєва, Маркевича, Кварцяного, Артемовича. Може, все тому, що на той час я був молодим тренером, ближчим для них, може, їм здавалося, що раз він молодий, хоче працювати, то чому по його стежці не зможемо пройти ми?