Футбол і Війна. Вірмено-азербайджанський розбрат

Карабаський конфлікт – військовий конфлікт між вірменами та азербайджанцями, в основному - за контроль над Нагірним Карабахом

Тривалість конфлікту – майже сім років (з вересня 1987-го по травень 1994-го)

Місце конфлікту – Нагірний Карабах, Вірменія та Азербайджан

Втрати – від тридцяти до сорока тисяч осіб з обох сторін

Результат – договір про припинення вогню, перемога вірмен

На рынке торгуют армянин и грузин.
Армянин говорит:
- А армяне лучше, чем грузины!
Грузин молчит. Армянин снова:
- А армяне лучше, чем грузины!
Грузин опять молчит.
- А армяне лучше, чем грузины!
Взбешенный грузин не выдержал:
- Ну чем они лучше, чем?!
- Чем грузины!

…вірмен вважають добрими людьми. Незважаючи на всю їхню принциповість, імпульсивність, темпераментність. Про вірмен в країнах пострадянського простору ходить чимало анекдотів, які забавляють всіх, в тому числі і самих героїв комічних історій. Ще кажуть, що вірменин без почуття гумору – то не вірменин…

Але є одна тема… Навіть не тема. Є один подразник, який у вірмен викликає гостру реакцію і здатен з привітливої, усміхненої і дружелюбної людини зробити безкомпромісного націоналіста і ревного захисника своїх інтересів. Цей подразник – то азербайджанці.

Про вірмен і азербайджанців не жартують. Ці дві нації взагалі стараються не згадувати в одному контексті, бо в слухачів відразу виникають асоціації з жорстокістю, з кровопролиттям, з непримиримістю. Вірменія і Азербайджан – сусіди, але спільного у них, напевно, крім географічного розташування, немає нічого.

Яблуком розбрату між двома народами стала територія Нагірного Карабаху. Виник цей конфлікт не на порожньому місці і не за один день. На початку ХХ століття Нагірний Карабах двічі ставав ареною кровопролитного конфлікту вірмен та азербайджанців. З встановленням радянської влади протистояння вдалося заморозити, але причини і вогнище самого конфлікту не вдалося погасити. Їх просто приховали.

В 1921-му році постановою Політбюро ЦК РКП (б) Нагірний Карабах був включений до складу Азербайджанської РСР як Нагірно-Карабаська автономна область. Таке рішення викликало бурю невдоволення як у вірмен, що проживали на території Автономії, так і у вірмен на території, власне, самої Вірменської РСР. Втім, центральній владі вдавалося тримати ситуацію під контролем. Протести вірмен придушувалися, ситуації не надавали широкого розголосу. Втім, градус вірменського обурення все більше підвищувався і набув суспільно-небезпечної величини.

В часи перебудови конфлікт із завуальованого почав перетворюватися в явний. Політика радянської демократизації суспільного життя дала вірменам більше можливостей виголошувати свої бажання, відстоювати права і висувати вимоги. Наприкінці 1987-го – на початку 1988-го років почалися масові протисти вірмен у регіоні, які вимагали приєднання Нагірного Карабаху до Вірменії з покращенням умов життя. Офіційний Азербайджан, звичайно, був проти і командно-бюрократичними засобами намагався врегулювати ситуацію.

Але зупинити хвилю вже було неможливо. У серпні 1987 року карабаські вірмени посилають до Москви підписану десятками тисяч людей петицію з проханням приєднати НКАО до складу Вірменської РСР. Починаються локальні конфлікти між вірменами та азербайджанцями, обопільні звинувачення в утисках, розправи, які піддаються загальнонаціональному розголосу. Вірменські екстремісти починають тиснути на азербайджанців, що проживають на території Вірменської РСР з метою вигнати їх з території. Те ж саме відбувається і в Азербайджані. В лютому 1988-го року проливається перша "офіційна" кров, в 1991-му році конфлікт досягає свого піку. Починається Карабаська війна – активна фаза бойових дій між вірменськими та азербайджанськими збройними формуваннями.

Конфлікт мав стільки граней і набув таких масштабів, що байдужих до цих подій людей, які хоч трохи цікавились і цікавляться історією Вірменії та Азербайджану, не залишилося. Війна вплинула на абсолютно всі сфери життя. І навіть після замороження конфлікту – підписання Бішкекського договору про припинення вогню в травні 1994-го року – вірмени та азербайджанці не перестали ворогувати. Де-факто, Нагірний Карабах став незалежною державою (Нагірно-Карабаська Республіка), хоча, де-юре, це й досі територія Азербайджану.

В цей час футбол у Вірменії та Азербайджані розвивався за класичним для країн пострадянського простору сценарієм. Після отримання незалежності країни створили свої національні ліги, в яких переважно грали місцеві виконавці та легіонери із недалекого зарубіжжя.

Карабаський конфлікт не міг не залишити свого відбитку на футболі. На офіційному рівні Азербайджан з Вірменією ніколи не зустрічалися, хоча розводити ці збірні в ФІФА та УЄФА почали з 2008-го року. Власне, колективи мали зійтись в протистоянні в рамках відбору до чемпіонату Європи-2008. Азербайджанська сторона тоді відразу заявила, що матч має пройти на нейтральній території і одним з головних міст-претендентів проведення цього поєдинку був Донецьк. "Ми не тільки в курсі. Більш того, Федерація футболу України сама це запропонувала під час зустрічей з представниками футбольних асоціацій обох країн. Україна готова провести майбутні матчі між збірними Азербайджану та Вірменії на високому рівні. Але тільки в тому випадку, якщо УЄФА дасть відповідне розпорядження. І можете не сумніватися в тому, що матчі пройдуть тут без будь-яких ексцесів. Вони можуть пройти і не в Донецьку. Є, наприклад, варіант з Одесою. Київ, найімовірніше, доведеться виключити. Адже 12 вересня ми повинні приймати тут збірну Італії " – так тоді коментував ситуацію прес-секретар ФФУ Валерій Никоненко.

Руїни стадіону в Агдамі

Але прийти до спільного рішення дві сторони так і не змогли: Вірменія була проти переносу матчів на нейтральну територію, тож ігри просто не відбулися. "Насправді ситуація була гранично проста: два роки тому УЄФА допустив серйозну помилку, включивши збірні двох конфліктуючих країн в одну групу. Набагато простіше було б розвести Вірменію та Азербайджан по різних групах. У вересні, коли я став президентом УЄФА, проблема з проведенням матчів Вірменія - Азербайджан, ще не була вирішена. У зв'язку з цим Виконком УЄФА змушений був звернутися до експертів, які, оцінивши ситуацію в регіоні, рекомендували не проводити ці матчі. Можливо, це було не найкраще рішення для обох команд. Просто ми керувалися радою експертів. Чому збірні Вірменії Азербайджану отримали нуль очок? Тому що нуль матчів - нуль очок відповідно", – так на ситуацію відреагував Мішель Платіні. Більше вірменські та азербайджанські команди не потрапляли до одних груп ні на рівні збірних, ні на клубному рівні.

Але найбільша проблема зовсім не в тому. Від того, що команди двох країн розвели по різних кутках, розвиток футболу суттєво не погіршився. Найбільша проблема в тому, що на довгі роки без домівки залишився ФК "Карабах" – нині дворазовий чемпіон Азербайджану.

Команду було створено у 1950-му році і до середини 90-х років вона базувалася в місті Агдам, представляючи його на національному рівні. Згодом команда протоптала собі шлях на міжнародну арену, але вдома, перед рідними вболівальниками, грати уже не могла. 23-го липня 1993-го (за іронією долі, саме в рік, коли ФК "Карабах" здобув історичне для себе перше чемпіонство) року місто Агдам перейшло під контроль Нагірно-Карабахської Республіки і з того часу стало непридатним для професійного футболу. ФК "Карабах" був змушений шукати нове пристанище. Баку, Кузанли (незайняте сепаратистами містечко в Агдамському районі), тільки не Агдам. Так вже двадцять років і кінця-краю цій історії не видно.

• Мороз по шкірі. П'ять українських матчів Карабаху

Втратив ФК "Карабах" через страшну війну не тільки домівку, вболівальників, спокій. Втратив і великого героя. Аллахверді Теймур Багіров після закінчення школи в 1965-му році зайнявся спортом і пізніше був головним тренером "Карабаху". Значних успіхів на тренерському поприщі не добився, але своє ім'я назавжди вписав до історії цього клубу. Війна не залишала Багірова байдужим і після подій "чорного січня" 1990-го року Аллахверді організував в Агдамі добровольчий батальйон, з яким планував дійти до столиці невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки. Під час Ходжалинської різні (масове вбивство жителів азербайджанського міста Ходжали вірменськими збройними формуваннями, яке характеризується як найжорстокіше і найбільше кровопролиття за час Карабаського конфлікту) врятував чимало життів, допомагав відвойовувати стратегічно важливі пункти.

Життя Багірова закінчилось на 46-му році, коли він на своїй автівці повертався з чергового завдання. За Багіровим сумували навіть вірменські командири. Широко відомий факт, що один з них, дізнавшись про смерть героя, звернувся до азербайджанських солдатів: "Як же ви не вберегли таку людину?". А одного разу, коли Багіров приймав участь в процесі обміну полоненими, він несподівано абсолютно для всіх обійняв одного з вірменських заручників і сказав: "Ми багато років грали в футбол за одну команду".

Теймур Багіров - другий справа

Власне, Теймур Багіров – не єдиний, чиє ім’я асоціюється одночасно з Карабаською війною та футболом. Монте Чальзевич Мелконян – національний герой Вірменії і герой Арцаха, один з організаторів і керівників вірменських сил в Нагірному Карабасі. Монте приймав активну участь у Карабаській війні і вважав, що ключем до перемоги в цій війні є танки Т-72. Мелконян особисто виїжджав на оглядини кожної захопленої бойової машини. 12-го червня 1993-го року Монте з кількома своїми бойовими товаришами з цією метою поїхали в селище Марзалі, де, втім, на них чекали азербайджанські збройні формування. В жорстокому бою Мелконян отримав поранення в голову, від якого згодом помер.

Героя посмертно вшанували нагородженням вищих звань Вірменії і Нагірно-Карабаської республіки. Його іменем названі школа та університет у Єревані, міст, благодійний фонд, військова частина. А в Мартуні – в місті, відважною охороною якого й прославився Монте Мелконян – на честь героя назвали футбольну команду.

Футбольний клуб "Аво" (Аво – прізвисько Мелконяна) було засновано в 2004-му році. В тому ж році команда розпочала свій виступ в новоствореному чемпіонаті нагірно-карабаської республіки. Цей турнір не визнаний абсолютно ніким – в ньому немає рівнів (нижчих і вищих ліг), є тільки кілька учасників з районів Нагірно-Карабаської республіки, місцеві футболісти (переважно юні за віком), місцеві арбітри. "З 1995 року деякі наші команди змушені були виступати в чемпіонатах Вірменії. І ось завтра стартує наш власний чемпіонат" – так ділився радістю Айк Джавадян – віце-президент Федерації футболу НКР. Створенню турніру посприяли впливові люди: тогочасний президент НКР Аркадій Гукасян та бізнесмен із США Грач Капірелян.

Після дебютного розіграшу турніру у 2004-му році розвиток футболу в Нагірно-Карабаській республіці призупинився. Відновився чемпіонат у році 2009-му. Команди-учасниці змагань складалися в основному з юних футболістів, тож в деяких джерелах чемпіонат НКР називали молодіжним турніром. Але це не так – вікових обмежень тут не було і немає й досі. Грають ті, хто є. Федерація футболу НКР активно лобіює свої інтереси і намагається добитися визнання ФІФА й УЄФА, хоча, напевно, чудово розуміє, що добитися цього нереально.

Єдиною офіційною організацією, котра визнає футбол Нагірно-Карабаської республіки як окремий незалежний суб’єкт, є організація ConIFA (The Confederation of Independent Football Associations – Конфедерація незалежних футбольних асоціацій). Організацію було засновано в 2013-му році і до її складу увійшли футбольні збірні невизнаних країн: Нагірно-Карабаської республіки, Абхазії, Лапландії, Паданії, Занзібару, Курдистану, Квебеку, графства Ніцци тощо. З 1-го по 8-е червня 2014-го року під егідою асоціації пройшов чемпіонат світу серед футбольних команд невизнаних республік. Колектив Нагірно-Карабаської республіки посів дев’яту сходинку.

Збірна Нагорного Карабаху перед грою з командою Абхазії

"Через невизнаність нашої республіки ми не можемо виступати у багатьох міжнародних змаганнях, і наша мета - показати УЄФА, що у нас є команда, є футбол, і наша команда повинна бути визнана з боку цієї організації" – під лозунгом таких слів голови спортивного клубу "Нагірний Карабах" Валерія Аванесяна проходив перший в історії поєдинок збірної команди Нагірно-Карабаської республіки в вересні 2012-го проти збірної Абхазії. Проти абхазців збірна НКР зіграла два товариські поєдинки, потім – чотири матчі на турнірі ConIFA-2014. Ось і весь доробок.

Ця історія - зайве підтвердження, що війна ніколи ні на що позитивно не впливала. І футбол – не виняток.