Байки от Вербицкого. #ДнепрДолженЖить

29 июня 2016, среда. 12:40


Ми є хлопці, хлопці-олігархи
Нічо нас не колише, ми заробляєм бабки

(Андрій Кузьменко)

То було трохи більше, ніж тиждень тому. Перебігав вулицю поруч із скульптурою Давида, яка прикрашає набережну Жоржа Помпіду в Марселі. На ній нині обладнана фан-зона Євро-2016. Слідкував, щоб не втрапити бува під колеса одного з численних моторолерів, які сновигають вулицями портового міста з шаленою швидкістю. Та несподівано почув у свій бік вигук. Знайомі на чужині не в дні матчів за участю збірної України траплялися нечасто, тому спершу засумнівався, а потім все ж зупинився. Двоє чоловіків у футболках збірної Франції звернули увагу на мою кепку – «FC Dnipro. 1918». Щоб переконатися, перепитали, звідки. «З України». «О, то ж той «Дніпро», який грав проти «Олімпіка» років з десять тому?» - питають. «Той самий, - кажу, - якому ваш Дроґба єдиний гол забив».

Потисли одне одному руки й розбіглися в різні боки. Фан-зону організатори несподівано закрили, а матч Франція – Швейцарія переглянути кортіло. Навіть мені, а про чоловіків годі й говорити.

Звичайно, тоді теж було зрозуміло, що «Дніпра» навіть весняного зразка ми вже не побачимо. Однак про те, що через лічені дні клуб може зникнути взагалі ніхто й думки не допускав. Тоді виглядало, що принаймні совісті не ліквідовувати найстаріший з існуючих українських футбольних брендів панові олігархові зі Швейцарії вистачить.

Проте виглядає, що чхати йому на совість і на традиції. Футбол для нього – бізнес. Точніше, так званий бізнес, який ґрунтується на черговому «кидалові». Мабуть, щоб зекономити мільярд доларів, можна не лише 98-річною історією пожертвувати…

Дніпряни видавалися рідними й близькими ще з ранніх дитячих років. Найперше – через двох людей. Олега Протасова у 80-ті любили всі, особливо діти. Бо ж результативність нападник демонстрував фантастичну. А Іван Вишневський – наш, з Тернопілля, з села Лучки неподалік від обласного центру.

«Побачив Івана у якомусь райцентрі в Тернопільській області, - розповідав мені багаторічний селекціонер київського «Динамо» Іван Терлецький. – Запропонував Лобановському, а той каже: «У мене шість центральних оборонців. Куди дівати ще одного?» Довелося прилаштовувати Вишневського у «Дніпрі». Той швидко заграв. Якось приїздить «Динамо» на матч у Дніпропетровськ. Я тоді вже «Кривбас» тренував. То Лобановський, скориставшись нагодою, зустрівся. «Треба щось робити, - каже. – Мусимо Вишневського в «Динамо» забирати. Придумай щось». «Ні, ти що? – відповідаю. – Не можу. Я ж у Кривому Розі працюю. Якщо посприяю, щоб Вишневський перейшов до Києва, мене відразу виженуть». Подобався Валерієві Васильовичу Іван, він його потім постійно у збірну викликав».

У 1986-му, коли «Дніпро» приїздив до нас у Тернопіль вперше, мені було лише п’ять років. Тож зрозуміло, що відвідати «товарняк», у якому підопічні Володимира Ємця перемогли друголігову «Ниву» 0:3, ще не міг. Зате добре запам’ятав два матчі цих команд на зорі незалежності.

То був початок прем’єрного чемпіонату України. Матч співпав з закінченням третьої чверті у школі. Отримав тоді в табеля «трійку» з математики і боявся приходити додому. Знав, що за таку оцінку доведеться відповідати. Тож футбол був останньою розрадою перед очікуваним покаранням. Емоції від тієї зустрічі залишилися фантастичні. Хоча б тому, що побачив вживу цих легенд з телевізора. Валерій Городов, Вадим Тищенко, Володимир Горілий, Володимир Багмут, Євген Кучеревський на лаві – то ж чемпіони СССР, видатні особистості. Але найцікавіше, що керована іншою знаковою в історії дніпровського клубу персоною Леонідом Колтуном «Нива» тоді сенсаційно перемогла 1:0. Єдиний гол наприкінці тієї зустрічі забив Сергій Полстянов. Після матчу в Тернополі панувала справжня ейфорія. Здається, саме тоді правоохоронці вперше перекрили вулицю Степана Бандери – від стадіону і аж до центру міста. Ріки народу не поспішали розсідатися в громадський транспорт, впиваючись перемогою над справжнім, а не уявним ґрандом.

А вдруге Колтун переграв дніпрян уже в сезоні-1992/1993, коли гостей тренував Микола Павлов. «Дніпро» тоді боровся за чемпіонство і його поразка 0:3 на морозному полі в Тернополі в поєдинку 1/8 фіналу Кубка України стала справжньою сенсацією. Який же тоді морозюка стояв! Звіряю нині протокольні дані і бачу, що там зафіксований показник «мінус три». Відчуття ж тоді були, що наморозило мабуть, градусів на сім-вісім. Трибуни були встелені снігом, а поле організатори розчистили. Глядачів зібралося зовсім мало, лише найстійкіші. У другому таймі пристрасті закипіли настільки, що сніг перетворювався в сніжки і найемоційніші вболівальники закидали ними бокового арбітра. Прекрасний гол ударом головою гостям тоді забив капітан «Ниви» Андрій Василитчук, а остаточний підсумок встановив екс-дніпрянин Юрій Куліш. Підопічні Павлова такого нахабства не чекали і в другому таймі грали відверто грубо. Як наслідок, матч вони закінчили вдев’ятьох – вилучення вже за рахунку 3:0 отримали Андрій Юдін та Валентин Москвин.

Те «Дніпро» Павлова було воїстину прекрасним. Шкода лишень, що у Києві тій команді підрізали крильця. Спершу, коли переінакшили регламент і позбавили у сезоні-1992/1993 чемпіонства, а потім, коли висмикнули в «Динамо» п’ятьох лідерів відразу – Дмитра Михайленка, Юрія Максимова, Сергія Коновалова, Євгена Похлєбаєва та Сергія Беженара.

Справді народною ж командою України «Дніпро» став на початку 2000-х. Тоді у рідні пенати повернувся Кучеревський і створив з вихованців клубу і списаних з «Динамо» і «Шахтаря» українців колектив, який став базовим для збірної. Як же шкода, що тоді, взимку 2004-го ця команда у вже згадуваному матчі поступилася в 1/8 фіналу Кубка УЄФА марсельському «Олімпіку»... Щастя було справді близько, але єдиний на дві команди у двох поєдинках гол ударом з одинадцятиметрової позначки забив Дідьє Дроґба.

Прокляття перших раундів плей-оф врокубків дніпрянам у 2015-му допоміг подолати Мирон Маркевич. Команда тоді сенсаційно вийшла до фіналу Ліги Європи, але власника клубу не зачепив навіть такий успіх. «Гасконський» маховик руйнації вже був запущений.

З іншого боку, трагедії в тому, що зараз відбувається, не бачу. Український футбол проходить болючий процес очищення від залежності олігархів, які награлися в футбол і поступово з нього виходять. Про повне одужання гри можна буде говорити лише тоді, коли клуби перестануть бути залежними від настроїв однієї людини. Наразі ж «Дніпро» має жити. В будь-якому вигляді. Щоб зберегтися як бренд.




Следите за нами:
Мы в Viber Мы в Facebook Мы в Telegram

Читайте также

Лучшие букмекеры

Букмекер
Бонус

Новости Футбола

Все новости