Сергій Шебек: Колліна - зло для українського футболу

Тижнень тому UA-Футбол започаткував нову рубрику. Разом з найдосвідченішим українським рефері Сергієм Шебеком, який закінчив кар'єру арбітра в 2008-у році, ми після завершення кожного туру аналізуємо найрезонансніші суддівські рішення. Погодившись виступати в статусі експерта, Сергій Олександрович разом з тим не став для своїх колег адвокатом. Кожну ситуацію він оцінює з професійної, а не виправдувальної точки зору. Бо вважає, що судді, як і будь-які інші суб’єкти футбольного життя, повинні сміливо визнавати власні помилки. Пан Шебек засуджує взяту на озброєння куратором українського суддівства П’єрлуїджі Колліною тактику вигороджування арбітрів і переконаний, що методи правління у виконанні італійця – диктаторські й вбивають систему суддівства в нашій державі майже до основи. Чому? Читайте у відвертому інтерв’ю нашого гостя.

Сергій Шебек народився 14 червня 1960 року в Києві. Зріст – 175 см, вага – 69 кг. Колишній арбітр ФІФА. Рекордсмен за кількістю матчів у вищій лізі – обслуговував 226 поєдинків. В період 1986-2008 років відсудив понад 500 матчів команд майстрів. Закінчив Київський інститут фізкультури.

- Сергію Олександровичу, вже чотири роки Ви не в суддівстві. Проте форму, здається, утримуєте на тому ж рівні, що й в роки активної суддівської діяльності. Якби була нагода, працювали б рефері іще?

- Не вважайте за банальне хизування, але за своїми фізичними кондиціями і за самопочуттям я б ще міг обслуговувати вищу лігу, міг би здавати нормативи. Та на жаль, у нас є віковий ценз. У Нідерландах та Бельгії його прибрали. Якщо людина здає нормативи в 50, 52, 54 роки, добре рухається, добре судить, значить вона має право судити. Нещодавно ліміт прибрала Шотландія. Там теж після 50-ти можна судити Прем’єр-лігу. Зрештою, я теж ще чинний арбітр. Після завершення в 2008 році кар’єри я, за виключенням виставочних ігор, не судив. Торік ось обслуговував матч зірок світового футболу і динамівців 90-х років. Проте ностальгія змусила повернутися до суддівської діяльності більш активно. З цього літа почав обслуговувати чемпіонат Київської області. Там немає вікового цензу, але всі дивувалися, бо думали, що я прийшов як інспектор. Відзначу, що на Київщині дуже сильний чемпіонат, дуже цікаві ігри. Зараз отримую задоволення від суддівства і самого футболу.

- За всіми моментами встигаєте?

- Так. Зрештою, можливо, то мені так здається. Не мені себе оцінювати, але я дісно в добрій формі, в русі, завжди близько до моменту. Так би мовити, «каші не псую».

- Мабуть, це вже як хобі?

- Просто ще хочеться судити. Це стимул, щоб тримати себе у формі, не гладшати, а працювати над собою. Коли виходжу на поле, не хочу, щоб тикали пальцем, мовляв, погляньте, вийшов 52-річний, не рухається, нічого не може, чого він сюди лізе. Тому продовжую тренуватися на професійному рівні, бігати кроси, грати в футбол, щоб виглядати на полі достойно.

- До недавнього часу ви працювали в Федерації футболу України…

- Три з половиною роки працював, з того часу, як закінчив кар’єру. Два роки працював у комітеті арбітрів. Туди мене запросило керівництво комітету, щоб передавати досвід молодим арбітрам. Працював, допоки не прийшов Колліна. Моя робота в комітеті полягала в тому, щоб проглядати всі ігри, займатися тим, що зараз робить Колліна. Вихідних у мене не було. В суботу й неділю я проглядав по три-чотири гри в день, виписував різні цікаві і суперечливі моменти, потім робив нарізку як учбовий матеріал для подальшої демонстрації арбітрам на зборах. Це була цікава і корисна робота. Коли прийшов Колліна, то попросив мене з помічником виконувати ці функції й надалі. Все наче йшло нормально. Але раптом я почав висловлювати свою думку по деяких, на мій погляд, суперечливих моментах, де арбітрами приймалися невірні рішення. Чомусь Колліні моя позиція не сподобалася. Я одного разу вступив з ним в діалог. Італієць спротивився ще більше. Після того ж, як я після одного з наступних турів зробив нарізку знову і там теж акцентував увагу на помилках, Колліна, мабуть, він вирішив цю справу прикрити. Сказав, щоб я більше цією роботою не займався і взагалі не заходив до нього в кабінет.

Фото - ФК "Шахтер"

- Вас звільнили?

- Ні. Після того, як мене усунули від цієї роботи, я ще продовжував працювати в комітеті арбітрів як тренер з фізпідготовки суддів. Але Колліна не зміг змиритися, щоб з ним колись сперечалися. Тоді зрозумів, що він почав виживати мене з комітету.

- Скільки разів Ви розмовляли з Колліною?

- Двічі. Ось цікава деталь. Одного разу помічник Колліни Лучано попрохав мене після чотирьох зіграних турів зробити учбовий матеріал по асистентах, вказати в ньому на помилки й вказати на хороші приклади. Я це зробив. Лучано навіть в колі комітету мене похвалив, сказав «браво, Шебек!» А після того, як я почав сперечатися з Колліною, Лучано це не сподобалося. Працюючи в комітеті делегатів, я якось у справах зайшов на другий поверх Федерації, де знаходився комітет арбітрів (кабінет делегатів – на третьому поверсі). Там мене зустрів Лучано. Я був не сам, а з іще одним арбітром. Лучано англійською каже: «Що тобі тут потрібно, що ти тут шукаєш?»

Спершу подумав, що він звертається до мого товариша, але, коли я переклав звернення колезі, Лучано перепитав, звертаючись чітко до мене: «Тебе питають, чого ти сюди зайшов і що ти тут шукаєш». Потім помічник Колліни пояснив мені, що я маю право заходити на цю територію тільки з його дозволу. Я був шокований, хотів сказати щось грубе, але стримався і пояснив, що приніс папери з комітету делегатів для комітету арбітрів. Річ у тім, що Колліна, приїхавши в Україну, суворо заборонив заходити в комітет інспекторам і арбітрам. Тільки за викликом. Італійці влаштували незрозумілий режим.

- Нещодавно в своєму інтерв’ю відомий у минулому арбітр Віктор Звягінцев згадував про Вас, кажучи, що найдосвідченішого часів незалежності рефері Шебека не допускають інспектувати матчі. Мовляв, Колліна демонструє подвійні стандарти, даючи інспектувати майже в кожному турі Шандору, а Вас він ігнорує…

- На жаль, це так. Колліна порушує Устав комітету арбітрів, котрий сам же складав. В Уставі чітко прописано, що для того, щоб стати інспектором Прем’єр-ліги, треба спершу попрацювати в цій же ролі в Першій лізі. Однак коли я був інспектором Першої ліги і захотів перейти в Прем’єр-лігу, Колліна відповів, що для мене місця там нема. Я нічого не маю проти Шандора. Це дуже кваліфікований арбітр, але італієць ввів його в число інспекторів Прем’єр-ліги без проходження цих обов’язкових кроків. Або ж взяти іншого нинішнього інспектора Прем’єр-ліги Віктора Парадникова. Він, будучи делегатом Прем’єр-ліги, з волі Колліни став інспектором. Всі з цього сміються і запитують мене, як могло статися, що Парадников матчі інспектує, а я ні. Відповідаю, що в житті треба вміти вчасно прогнутися. До речі, я написав запит на ім’я президента ФФУ, чому Колліна порушує норми регламенту, але відповіді досі не отримав.

- Тобто, Ви пішли з ФФУ самостійно?

- Після того, як місяць тому мені запропонували цікаву роботу в ПФЛ. Вона також пов’язана з суддівством. Я погодився й покинув ФФУ.

- Виходить, зараз Ви – працівник ПФЛ?

- На жаль, ні. Я там пропрацював лише місяць.

- Чому?

- Цікава історія. Моя посада в ПФЛ була погоджена з керівним складом Федерації. Вищі посадові особи дали добро і я перейшов. Мої функції полягали в наступному. Від команд Другої і Першої ліг надходить чимало скарг на суддівство. Впродовж місяця роботи зрозумів, що більшість тих скарг – обґрунтовані. Приміром, в Другій лізі є команда «Сталь» Дніпродзерджинськ. Вони скаржилися дуже часто. Зізнаюся, доки не побачив їхніх матчів, думав, що це – надзвичайно сварливий клуб.

- Як «Карпати» у Прем’єр-лізі?

- Щось схоже. Але в тому й річ, що у 80 відсотках «Карпати» жаліються обґрунтовано. Так ось, коли представники «Сталі» надали мені відеоматеріали, я жахнувся з того, наскільки неправильне ставлення до команди з боку арбітрів. Наведу приклад. Дніпродзерджинці проводили матч у Свердловську. З відеоматеріалу бачу щось з серії про винятки з двома одинаковими моментами. Кажуть, так не буває, але цього разу сталося. Спершу сумський суддя Песоцький поставив справедливий пенальті у ворота «Сталі», дав жовту картку за затримку нападника в штрафному майданчику. Потім виникла аналогічна ситуація в карному майданчику свердловців, але рефері призначив не одинадцятиметровий, а покарав гравця гостей за симуляцію. Абсурд. Такими діями Песоцького був шокований. Проте найдивніше, що інспектор поставив цьому арбітру високу оцінку 8,5. Арбітр не несе жодного покарання і буквально через два тури судить знову. Причому як судить?

Песоцький обслуговував матч Другої ліги «Славутич» Черкаси – СКА Одеса. В цьому матчі він разом з напарником зробив усе, щоб одесити не виграли. За рахунку 2:1 на користь гостей, Песоцький призначив «лівий» штрафний, а після його пробиття суддя миттєво призначає видуманий пенальті, який черкащани реалізували і рахунок став нічийним – 2:2. На п’ятій же доданій до основного часу хвилині господарі забили переможний м’яч. І нікому до цього нема діла. Не здивуювуюся, якщо Песоцький в найближчому часі вийде судити знову. Це свавілля Колліна прикриває особисто.

Але повернемося до дніпродзержинської «Сталі». До того матчу зі свердловським «Шахтарем» у «сталеварів» були дивні поєдинки проти «Кременя». Я бачив матеріали. Там ситуація аналогічна: в одні ворота одинадцятиметровий дають, в інші – ні.

Як наслідок, представники «Сталі», скориставшись своїм правом, звернулися в ПФЛ з офіційним листом, щоб на їхні матчі виїздив додатковий експерт, наглядач. Я поїхав на три гри «Сталі». Суддівство за моєї присутності було об’єктивним. Зокрема – в матчі з тим же «Кременем». Завершився поєдинок 1:1, а «Сталь» вперше за останніх кілька побачень цих команд не засуджували. Дніпродзерджинці залишилися дуже задоволеними і після цих трьох поєдинків написали на своєму сайті листа-подяку за кваліфіковане суддівство, яке виправилося з прийняттям на роботу нового наглядача. Мого прізвища не вказували, але всі розуміли, про кого мова.

Цей лист привів Колліну до оскаженіння. Дивно, бо команда, яка завжди жалілася, залишилася задоволеною. Зізнаюся, попередньо в мене взагалі було в планах не тільки виїжджати на ігри як експерт. Планував робити нарізки, слідкувати за роботою суддів та проїхати всі команди Першої і Другої ліги, прочитати лекції з правил гри. мав готувати учбовий матеріал. То ж біда, коли команди, гравці, тренери не знають навіть елементарних правил. Це було корисне починання. Але Колліна увідповідь «накрутив» посадовців ФФУ, щоб ті виступили ініціаторами зняття мене з посади. Президенту ПФЛ довелося мене звільнити. Я, як законослухняний громадянин, підкорився. Єдине, про що жалкую – краще б мене на цю посаду не брали взагалі, бо звільнення б’є по самолюбству. Я ж приніс українському футболу користі трохи більше, ніж Колліна. Аж ось приїжджає якийсь італійський «Муссоліні» і вільно розпоряджається, кого призначити, а кого прибрати.

Доходить до маразму. На тих іграх «Сталі», де я був присутнім, по стадіону оголошували, що на грі присутній представник від ПФЛ, екс-арбітр ФІФА Сергій Шебек. Так Колліна змусив інспекторів на тих матчах написати пояснювальні, на якій підставі мене оголошували. Не можу зрозуміти, навіщо він це робить. Ми ж повинні працювати на благо українського футболу, а не на його руйнування. Зрештою, Колліна, на мою думку, вже зруйнував систему нашого суддівства.

Справа навіть не в мені, адже куратор суддівського корпусу намагається принизити не лише мене. Колліна постійно принижує інспекторів. Наведу кілька прикладів. В минулому сезоні зустрічалися київські «Динамо» і «Арсенал». Інспектував матч один з кращих в недалекому минулому українських рефері Ігор Ярменчук. При рахунку 0:0 суддя Бойко не призначає очевидного пенальті у ворота «Динамо», коли оборонець впав і схопив за ногу нападника Гоменюка. Арбітр знаходився в хорошій позиції, все бачив. Інспектор після гри показав Бойкові цей момент і той погодився, що помилився. Наслідок цієї помилки – «Арсенал» програв гру. Інспектор ставить судді низьку оцінку – 7,9. Начебто все логічно і зрозуміло. Коли суддя отримав таку оцінку, то треба, щоб він трохи подумав, чому так поступив, щоб проаналізував, чому зробив таку помилку, щоб це йому надалі допомогло. Але Колліна закреслює оцінку 7,9 і виводить – тепер вже хороший – бал 8,3. Чи це не плювок в сторону Ярменчука? Замість того, щоб подумав над своєю помилкою арбітр, Колліна відсторонює Яремчука, який після цього не інспектував шість турів. А Бойко продовжив судити, як нічого не бувало, судити далі.

Фото - Олександр Приходько

Повертаючись же до клубів Другої і Першої ліг, зазначу, що вони пишуть листи Колліні, жаліються на суддівство і бідкаються, що на ці звернення ніяк не реагують. Якось питання аналогічного характеру італієць почув на прес-клубі, мовляв, клуби нижчих ешелонів жаліються, що їх судять недосвідчені арбітри, котрі допускають багато помилок. Колліна прямо сказав, що в Другу лігу він запускає молодих, неотесаних арбітрів, щоб вони там навчалися. Тобто, Друга ліга, її гравці і команди в його розумінні – піддослідні кролики. Але ж там теж мають працювати більш-менш досвідчені арбітри! Власники цих клубів теж вкладають гроші і вимагають до себе поваги.

- Гадаєте, це вигороджування суддів – демонстрація, що з суддівством у нас все в порядку?

- Це одна з причин. Це вигідно Колліні. Всі дивуються, чому він не хоче визнавати помилок суддів, чому на чорне каже біле. Але помилок же дійсно багато. Уявляєте, Колліна буде визнавати кожну похибку, скаже: там суддя помилився, там. Тоді італійця спитають: ми тебе запросили, платимо божевільні гроші, чому ж суддівство не покращилося? Більше того, переконаний. Що з приходом Колліни якість суддівства в Україні погіршилася. Саме тому він і не хоче визнавати помилок, вигороджує арбітрів, влаштовує круглі столи. З нього вже й журналісти сміються, бо задають прямі питання, просять прокоментувати конкретні епізоди, а Колліна увідповідь впродовж години розповідає ні про що, так, щоб всіх заплутати. На одному з круглих столів куратора спитали, чому в одній з ігор суддя не призначив пенальті. Колліна почав пояснювати, що якби він був гравцем, то падав би на руки, не дивлячись на суддю, а раз футболіст дивився в сторону рефері, то симулював. Це пояснення викликало сміх у залі. Колліну така реакція засмутила, він запитав, мовляв, чого ви смієтеся, я ж не клоун в цирку. Хтозна…

Правильно сказав в одному зі своїх інтерв’ю видатний у минулому український арбітр Мирослав Ступар, що за ті гроші, які платять Колліні, можна було зробити революцію в суддівському корпусі. Ми могли б подбати про арбітраж в регіонах, забезпечити молодих суддів інвентарем. Зрештою, шалені гроші, які платять Колліні, краще б спрямувати на розвиток дитячого футболу, або віддати в дитбудинок нужденним дітям. Вчитель виконує корисну роботу – навчає дітей, лікар намагається вилікувати людей. Представники цих професій роблять щось добре для України, але отримують мізерну зарплату 2000 гривень. Колліна, отримуючи величезні гроші, не робить нічого, лише залишає після себе руїну. Він рано чи пізно поїде, а нам на цих руїнах збудувати щось заново буде важко.

- Припускаю, що Колліна пояснить свої дії тим, нібито він зумисне зруйнував все, що було, повністю омолодив суддівський корпус, щоб працювати на перспективу, щоб з цих суддів зробити рефері європейського рівня. Мовляв, зараз вони будуть помилятися, але потім, набивши ґуль, почнуть судити так якісно, як в Україні досі не судили…

- Ніколи з судді не виросте хороший арбітр, якщо він не буде аналізувати свою роботу і свої помилки. У нас же що виходить? Приміром, я арбітр, я помилився, десь підсвідомо розумію, що вся країна бачить мій ляп, через мене хтось виграв, а хтось програв, звільнили якогось тренера. Я себе картаю, та раптом Колліна на всю країну каже, що арбітр – молодець. Відповідно, я вже й сам починаю думати: може я й дійсно не помилився? Тобто, не аналізую свою помилку, в наступному турі знову працюю з розумінням, що добре суджу. Але, щоб стати хорошим арбітром, треба набивати ґулі.

Раніше була хороша система, ми всі її пройшли. У 1986 році я почав допомагати судити матчі команд Другої ліги СССР, впродовж двох років працюючи як боковий суддя. За ці два роки я пройшов колосальну школу, допомагав не тільки в Другій лізі, а й у матчах дублерів у Вищій лізі. А що таке були ті матчі дублерів, коли зустрічалися «Динамо» Київ – «Спартак», або коли до української столиці приїздило «Динамо» Тбілісі, а на поєдинки на нинішньому стадіоні імені Лобановського збиралося по 15-20 тисяч глядачів? Це величезна школа.

Я вчився у різних арбітрів, допомагав Вадиму Жуку, Андрієві Бутенку, Олексію Спіріну, в Другій лізі працював з прапорцем поряд з Олександром Балакіним, багатьма іншими відомими українськими арбітрами. За ці два роки отримав грандіозний досвід і коли почав обслуговувати перехідну і Другу союзну лігу вже зі свистком, почував себе впевнено. Далі два роки допомагав у Першій союзній лізі. Чого вартують такі матчі, як «Ростсільмаш» - «Локомотив» Москва, в якій я одопомагав Мирославу Ступару, «Факел» Воронеж – «Нефтчі» Баку, де я був асистентом Анатолія Попова, «Зеніт» Ленінград – «Динамо» Сухумі, в якому був лайнсменом у Сергія Хусаїнова. Тобто, за чотири роки я став досвідченим, зрілим арбітром для українського чемпіонату. Власне, до 1996 року ми в перших незалежних чемпіонатах України судили то в полі, то на лінії. Спеціалізація – суддя в полі і суддя на лінії – з’явилася лише потім.

Такий же шлях пройшли Татулян, Ярменчук, Мельничук, Авдиш, П’яних, Звягінцев та багато інших. Зараз же арбітрів призначають штучно, хочуть, щоби вони мало не в 25 років судили вищу лігу. Це значить, що Другу лігу їм треба обслуговувати вже у 18, не кажучи про те, що в майбутнього арбітра немає часу, щоб пограти в футбол. Навіть не на високому рівні, а хоча б на рівні колективів фізкультури, відчути, що таке боротьба плече в плече, що таке отримувати синці і ґулі, що таке умисний, а що таке удар через необережність, що таке груба гра, коли хочеш грубо зіграти сам, а коли тебе спровокували суперники. Коли суддя відчує на собі гру, це принесе лише користь. Він буде правильно трактувати моменти, швидко орієнтуватися на полі. А ми зараз нерідко бачимо, що йде чистий підкат, а арбітр вилучає гравця, йде боротьба плече в плече, і раптом призначається пенальті.

- Так це ж тенденція в європейському футболі – судять люди, які в футбол не грали взагалі. Перший приклад – той же Колліна…

- Є самородки. Але якби я мав таку лисину і такий вираз очей, як у Колліни, можливо, я б теж судив у фінальних частинах чемпіонатів світу. Я читав інтерв’ю П’єрлуїджі, де він сказав, що до того, як почати судити, він два роки ходив у театр міміки і що йому це навчання допомогло на полі. Чим він брав? Зі мною хтось може не погодитися, але Колліна брав не якісним суддівством, а своєю харизмою, лисиною, поглядом. Він навчився цієї міміки в театрі. Як сказав один з вітчизняних рефері, в союзному чемпіонаті Колліна не судив би й Другої ліги.

- Повернемося до вигороджування суддів. Взяти кар’єру того ж Колліни. 1996 рік, фінал Олімпійських ігор – три суперечливих суддівських рішення, які вплинули на результат. Євро-2000, матч Чехія – Нідерланди…

- В УЕФА існує така практика - захищати арбітрів, як би суддя не помилявся. Колліна хотів перенести цю практику в наш чемпіонат. Але в нас не ФІФА і не УЕФА, в нас своя країна, зі своїм менталітетом. Тут це не проходить. Колліна своїми рішеннями, кажучи на «чорне» «біле», поставив на вуха всю країну. Якби він визнавав помилки арбітрів, він би всі суперечки загасив.

Фото - Олег Журавльов

Є дуже гарний приклад – Росія. Там суддівством керує такий же італієць Розетті, країна більша, має цікавий і сильний чемпіонат. Там є програма «Свисток». У нас Колліна забороняє арбітру чи інспектору відкривати рота. Дав інтерв’ю чи коментар – дискваліфікація. В «Свистку» обговорюють суперечливі моменти, суддівські рішення. Нещодавно в студії через кілька днів після проведеного матчу з’явився рефері Євген Турбінін. Ведучий задає питання: «Ви обслуговували гру в Прем’єр-лізі. Здається, ви там помилилися». Турбінін погоджується, що то його помилка. І пояснює, мовляв, це тому, що я занадто близько підійшов до моменту, тому не бачив положення гравців повністю. Хіба це погано? Людина прийшла і на всю країну сказала, що помилилася. Команда, в сторону якої він помилився, не буде ставити зайвих питань і здіймати галасу. Ще в одній програмі вчорашній інспектор гри коментував дії арбітрів в студії.

В тій же передачі був чинний голова суддівського комітету арбітрів Росії Левников не посоромився сказати, де суддя помилився, а де поспішив з жовтою карткою. Все зрозуміло, і всі питання зникають. Більше того, в своєму інтерв’ю Левников сказав, що буде ставити перед Розетті питання, щоб той ініціював створення експертної комісії, аби не одна людина вирішувала, чи помилився арбітр, а щоб вердикт виносився колегіально. У нас раніше теж була експертна комісія, але Колліна її розігнав, сказав, що керувати тут буде тільки він. «Тут господар – я» - це слова Колліни. Він так сказав на зустрічі інспекторів під час семінару. Хтось італійцеві заперечив, а він стає червоним, як рак, і каже: «Я господар в цьому домі! Мене сюди запросили і допоки я тут буду, будете робити те, що скажу я». У нього комплекс Наполеона.

Ось наприклад, генеральний директор «Карпат» Ігор Дедишин згадує, що його раніше запрошували на експертну комісію і пояснювали, в чому арбітр правий, а в чому ні. Чотири людини голосували, що арбітр правий. Були претензії тренерів, але сиділи поважні люди, які доводили суддівську правоту. Дедишин каже, що все для нього було зрозумілим, відкритим і прозорим. А зараз одна людина каже на «чорне» «біле». Так бути не повинно.

- Зачекайте, а Василь Мельничук, який займає посаду голови комітету арбітрів, за що відповідає?

- Відразу скажу, що ми з Василем Григоровичем – друзі. Хоча після того, що я зараз скажу, він може відректися від нашої дружби. Ми на всіх зборах ділили одну кімнату на двох – і в Союзі, і в Україні, кар’єру розпочинали майже одночасно. Я спитав Мельничука: «Васю, хоч ти мені й друг, але не розумію, з якою метою тебе запросили працювати в комітет? З тобою там не рахуються. Тобі не соромно, що якийсь «дуче» приїхав в Україну, топче людину, яка стільки віддала українському футболу, а ти мовчиш і нічого не можеш зробити». Василь Григорович відповідає, що це так, що справді мовчить і нічого не може вдіяти, бо Колліні такі значні повноваження прописали за контрактом. «Тоді навіщо ти потрібен, поважай себе, - кажу. – Ось я себе поважаю. Мене не пустили в інспектори – я перейшов в делегати. Але зараз, після того, як я пішов з ФФУ, мене перестали призначати на ігри і як делегата. Чому? Не знаю. Тепер на знак протесту проти діянь Колліни я покинув навіть делегування. Нехай Колліна спить спокійно. Йому залишилося хіба що виселити мене з Києва» (посміхається).

- Колліна ставить собі в заслугу те, що в Україні щезли судді з животами…

- У нас був лише один проблемний арбітр, але судив він непогано. Крім того, давайте згадаємо бельгійського рефері Теммінка, голландця ван дер Енде, англійця Даркіна. Кожен обслуговував матчі з животиком. Але всі були прекрасними арбітрами. Тому це не показник. Взагалі Колліна багато чого ставить собі в заслугу, але обманює при цьому людей. Хочу відзначити його нетактовність у ставленні до тих осіб, які працювали в суддівському комітеті до його приходу.

На останньому конгресі ФФУ, коли були перевибори президента, італієць звітувався про свою роботу. По-перше, коли він вийшов, всі почали гудіти, виказуючи цим неповагу. По-друге, Колліна спершу зганьбив своїх попередників, сказаши, що до нього все було погано, ніхто не вмів судити, ніхто не вмів працювати в комітеті, а він прийшов і все покращив. Італійський куратор згадав навіть про те, що до нього судили сліпі арбітри. Мовляв, як суддя, який не бачить на одне око, міг у вас судити?! Але тут напрошується питання: чому цей суддя, імені котрого з етичних міркувань не називатиму, зараз отримав від Колліни право інспектувати матчі в Другій лізі? Як можна одночасно ганьбити людину і давати їй відповідальну роботу?

Уявіть ситуацію: я приїжджаю працювати в Італію, виходжу на трибуну і кажу, що до мене все було погано. Як би мене сприйняли? Разом з тим, Колліна не цурається приписувати собі ті заслуги, які його взагалі не стосуються. Приміром, він каже, що раніше в Україні використовувалася неправильна трактовка гри рукою. Справді, коли я ще бів діючим арбітром, один функціонер видумав, що порушенням має вважатися будь-який дотик руки. Я вважав, що це не по-футбольному, неправильно. Можете вважати це хизуванням, але коли я прийшов у суддівський комітет ФФУ, то відразу почав підіймати перед колишнім керівником Вадимом Шевченком питання про зміну трактовки правил при грі рукою. Колліна прийшов у липні, а в червні ми проводили передсезонні збори арбітрів вищої ліги в в Ялті і дали там вказівку, що з нового чемпіонату не кожне влучання м’яча в руку буде трактуватися як гра рукою. Порушенням вважатиметься тільки зумисна гра рукою. Коли Колліна прийшов і ознайомився з нашою роботою, то лише здивувався, мовляв, як ви могли використовувати таке трактування раніше. Тепер же він безапеляційно заявляє, що рекомендації по грі рукою він змінював особисто.

Зізнаюся, я думав, що Колліна після двох років провальної роботи мотивувавши своє рішення тим, що у нього багато справ у ФІФА і УЕФА, подякує новому керівництву ФФУ за довіру і подасть у відставку. Але… Мені сподобалося, як про діяльність Колліни і його помічника висловився відомий у минулому суддя Віктор Звягінцев: «Судячи з нарад, які в Києві проводять італійці, складається враження, що вони приїхали в джунглі. А ми – мавпочки, сидимо на деревах і просимо: «Зніміть нас, навчіть судити, грати в футбол і взагалі всьому».

- Свого часу Ви шкодували, що Україна не мала лоббі в європейському суддівстві, через що такі судді як Татулян, Мельничук чи ви не змогли засвітитися на міжнародному рівні. Зараз з Колліною таке лоббі в сучасних українських рефері є…

- Всі сподівалися, що арбітр в полі від України працюватиме на Євро-2012. В підсумку Колліна закинув таку цукерку, що це мало не його заслуга, що на домашньому чемпіонаті континенту нас з табличкою біля бічної лінії представляв четвертий арбітр. Видатне, треба сказати, досягнення! Це смішно. Хоча б тому, що, переконаний, у нас є арбітри, які судять не гірше за європейських.

- Можете їх назвати?

- Назву Віталія Годуляна. Може, зміг би Віктор Швецов, але йому завадив той скандал з рукою в матчі «Севастополь» - «Металург» Запоріжжя. Є перспективні судді й з молоді – Анатолій Жабченко, Віталій Романов. Звісно, якщо Колліна зуміє добитися, аби хтось з українських рефері, не був четвертим, а як арбітр у полі обслуговував матчі фінальної частини чемпіонату світу чи Європи, то вже можна говорити, що щось хороше він зробив.

Але, повторюся, мене бентежить, що підготовка нинішніх суддів форсується. Пригадується фраза Остапа Бендера: «Швидко тільки кошенята народжуються». Не можна стати хорошим суддею за два роки. Взяти злополучний матч «Волинь» – «Говерла», коли арбітр Даньковський призначив пенальті, вгледівши гру рукою, коли м’яч влучив у голову. Переконаний, що до помилки призвели два фактори. По-перше, Колліна неправильно навчає суддів. Коли я працював в комітеті арбітрів, ми навчали рефері, що в такій ситуації, в яку потрапив Даньковський, якщо нападник входить в штрафну справа, а його супроводжує в межах штрафного майданчика оборонець, зміщатися треба в праву точку півкола, поближче до епіцентру подій, щоб помітити гру рукою, грубу гру тощо. Зараз Колліна рекомендує зміщатися на дальню діагональ штрафного майданчика. Тим самим видимість моменту в ситуаціях, схожих на ту, що ми бачили у матчі «Волинь» - «Говерла», обмежується. Власне, в Даньковського, якби він керувався старими вказівками, теж було б більше шансів побачити, що м’яч влучив у голову, а не в руку.

"Судді на полі мають працювати командою" / Фото - Петро Кривошей

Другий фактор – судді на полі мають працювати командою, приходити на допомогу один одному. Тобто, що не побачив арбітр в полі, повинен виправити асистент або навіть четвертий суддя. Хто в цій ситуації міг допомогти Даньковському? Тільки боковий арбітр – Висоцький із Запоріжжя. Він був поряд і добре бачив цей момент. Він мав вмішатися, виправити помилку, і цим допомогти Даньковському залишитися на футбольному полі, допомогти, щоб його не дискваліфікували. Та Висоцький допоміг колезі «померти». Чому? Тому що Висоцький ще два роки тому судив Другу лігу. За два роки він добрався до вищої ліги, відпрацювавши у другому й першому дивізіонах всього по п’ять матчів. Отож, оскільки Даньковського зняли до кінця сезону, таке ж покарання має нести Висоцький. Але ні.

Взагалі, Висоцький вже не вперше допомагає арбітру «померти». В четвертому турі він допомагав Жукову у грі «Карпати» - «Таврія». Тоді Жуков показав другу жовту картку гравцю «Карпат» Даушвілі, а він ще протягом хвилини залишався на полі. Лише згодом, коли судді про помилку пригадали, очевидно, телеоператори, Даушвілі залишив межі поля. Найцікавіше те, що епізод відбувався поряд з Висоцьким й відповідно він мав допомогти. Коли арбітром був я, то говорив, щоб асистенти фіксували попередження разом зі мною. Але чому Висоцький знову не допоміг?

- Вбачаєте в його діях злий умисел?

- Сподіваюся, що це банальна відсутність досвіду. Для Колліни, і це відзначав зокрема й Мирослав Ступар, основними при виборі суддів є наступні критерії – зріст, вага і бігові показники. Вміння «читати» гру головою до уваги чомусь не береться. А це – дуже важлива для суддівства риса, яка приходить з досвідом. При цьому не кожному дано її осягнути.

- На завершення скажіть, яка Ваша професійна мрія?

- Мрія? Щоб на на українському телебаченні з’явилася програма на кшталт російського «Свистка». Сподіваюся, якийсь з телеканалів цим проектом зацікавиться. Уявіть таку ситуацію: ми запрошуємо Колліну і він на всю країну заявляє, що тут суддя помилився, а тут поступив правильно (сміється)? А ще моя мрія – щоб Колліна зробив щось корисне українського футболу. А це корисне буде, коли італієць збере чемодан і поїде до себе на Батьківщину. Нехай рекламує «Феррарі». Це в нього виходить краще, ніж готувати суддів.

***

UA-Футбол залишає керівництву суддівського комітету ФФУ можливість на відповідь