Вукоєвіч у "Спартаку", або Кінець всім ідеалам

Напередодні поновлення весняної частини чемпіонату України і майже відразу після феєричного вильоту команди з Ліги Європи керівництво команди київського «Динамо» підготувало своїм прихильникам чергового міцного ляпаса. Полякавши звиклих до різних вибриків долі вболівальників придбанням колишнього «баночника» донецького «Шахтаря» Марсело Морено, топ-менеджмент киян взявся до справ і віддав у лоно найбільшого історичного ворога футболіста, який користувався серед динамівських фанатів величезним авторитетом. Його поважали так, як не поважають більшості українців. Бо Вукоєвіч завше був на полі бійцем, відсутність вміння компенсував характером. На відміну від більшості партнерів за командою, в байдужості Оґнєна не міг звинуватити ніхто. І тут – віраж долі.

Паразитуючи на уламках минулої динамівської слави, ті, хто творить сьогоднішнью динамівську історію, відвертають від команди її справжніх прихильників кожним наступним своїм діянням. Десятирічне засилля другосортними легіонерами, сліпа віра в метрів російського тренерського цеху й зневага до власних вихованців, хаотичність селекційної роботи, поразки від команд рівня «Туна» і «Шерифа» - то лише спортивна складова цієї діяльності. Неспроможність сказати пряме «ні» творцям «Газпром-чемпіонату» - щось більше. Точно так само, як і сам факт переговорів з керівництвом московського «Спартака» стосовно переходів футболістів.

«Спартак» - то ж не вибір Вукоєвіча, а вимушене заслання футболіста в орендну мандрівку. Разом з тим, Оґнєн грав у матчах проти москвичів у 2008-му і мав би відчути, що за атмосфера навколо тих поєдинків панувала. Через те хорват мав би усвідомлювати, що те, що він, нехай і не зовсім зі своєї волі, зробив, вболівальники команди, в якій він провів п’ять років своєї кар’єри, іншими словами, як зрада, не прокоментують.

Мова, звісно, про справжніх прихильників киян, тих, які знають історію протистояння між «Динамо» і «Спартаком». Тут, справжню, коріння якої сягають 1976 року. Тоді, напередодні заключного туру чемпіонату СССР москвичам, аби не вилетіти в першу лігу, треба було перемагати киян. Питання вважали вирішеним на вищому рівні, однак Валерій Лобановський здавати гру відмовився. «Динамо» перемогло 3:1 і «Спартак» понизився в класі. Відімстили «червоно-білі» у 1982-му, коли кияни боролися за чемпіонство з мінськими одноклубниками. В заключному турі «Спартак» у доволі дивному матчі програв команді Малофеєва і тим самим обібрав українців на одне чемпіонство.

З середини 80-х протистояння загострилося через фанатські війни. А перемогу киян в Лізі чемпіонів-1994/1995 над «Спартаком» українські прихильники футболу в світлі масових прийняттів вітчизняними футболістами російського громадянства сприйняли, як звитягу держави над державою. Тоді динамівці на рідному Республіканському стадіоні поступалися після першого тайму 0:2, однак в другій половині Віктор Леоненко зробив дубль, а на 86-й хвилині Сергій Ребров після прострілу Сергія Ковальця забив переможний гол.

Сергій Юран

Між тим, у 1995-му конфронтацію між динамівськими і спартаківськими фанатами посилив перехід у «Спартак» транзитом через «Бенфіку» і «Порту» колишнього улюбленця київської публіки Сергія Юрана. Того самого Юрана, який відзначив свій дубль у ворота киян у складі «Бенфіки», вибігши на трибуни до місцевих вболівальників. Того самого Юрана, який слізно клявся в любові до України, а через лічені тижні після «патріотичного» інтерв’ю прийняв російське громадянство. Власне, то був перший справжній перехід з «Динамо» в «Спартак» з тих пір, як протистояння суперників стало принциповим. Але показово, що й до того біло-блакитну форму на червоно-білу й навпаки змінювали одиниці.

Таблиця переходів з «Динамо» в «Спартак» і навпаки

Як бачимо, справжніми переходами динамівців у «Спартак» і навпаки можна вважати лише трансфери 11-ти футболістів. До цього числа свідомо вносимо Юрана і Мамедова, які залишили суттєвий слід в історії команд у часи виступів за «Динамо» і «Спартак» відповідно. Натомість Коршунов, Сучков і Разинський відіграли за москвичів перед переходом до Києва 9, 3 і 5 матчів відповідно. Вихованець луганського футболу Онопко і одесит Никифоров за першу команду «Динамо» в рамках чемпіонатів СССР не виступали взагалі, натомість Юрій провів за «Динамо» один єврокубковий матч. Так само, як і прямий вихованець динамівської школи Тернавський, котрий потім на запрошення Леоніда Буряка переїхав до Тернополя, а звідти – у Москву. Не виступав за основу киян і грузин Ананідзе.

Владислав Ващук

Вихованець же білоруського футболу, воротар Олександр Прохоров, як і корінний киянин Владислав Ващук «прославилися» тим, що встигли попереходити з «Динамо» в «Спартак» і поверталися назад до Києва. Більше того, Прохоров після невдалої другої спроби закріпитися в Києві, став «червоно-білим» повторно.

Цікаво, що московські вболівальники сильно за перехід Філімонова і Мамедова в «Динамо» не ображаються. Навпаки, коли ці трансфери відбулися, з динамівців кепкували, мовляв, кияни придбали спартаківський непотріб. Натомість для уболівальників київського «Динамо» символами зради є Юран і Ващук. Останній до всього ще й встиг пограти у «Чорноморці», а зараз став спортивним директором столичного «Арсеналу», командах, які теж з точки зору динамівських фанатів вважаються ворожими.

Олександр Філімонов

Промовисто виглядає також той факт, що усі найрезонансніші трансфери між «Динамо» і «Спартаком», за винятком переходу Юрана, відбулися в епоху правління київським клубом Ігорем Михайловичем Суркісом. Ващук так й узагалі пішов з Києва до Москви після конфлікту ледь не на зло Ігорю Михайловичу. Коли ж до Києва перебиралися герой Лужників-1998 Філімонов і Мамедов, обуренню київських уболівальників не було меж. Як і у випадку, коли в «Динамо» у 2008-му вирішив повернутися Ващук. Більшість своїх матчів того періоду центральний оборонець провів під акомпонемент фанатських скандувань «Ващук – Юда». Втім, Владислав знав, на що йшов. На відміну від Вукоєвіча. Буде дуже шкода, якщо Оґнєн колись повернеться з московської оренди і в зраді звинуватять його. А не тих, хто нехтуючи клубними традиціями, вступає з одвічним ворогом в переговорний процес. Бо футбол – то ж не тільки бізнес…