Історія Ліги 1. Прованс - Альпи – Лазурний Берег

От і настав час розповіді про регіон, який за всю історію функціонування Ліги 1 делегував до неї найбільше команд – всього – 11-ть. 13-ть разів колективи із Провансу вигравали Чемпіонський титул, хоча, ці 13-ть тріумфів розподілені між двома командами – "Марселем" та "Ніццою". Регіон, до речі, перлина Франції. Крім великих і відомих на всю Європу міст – Марселя (найбільший порт Франції, до речі), Ніцци (один з кращих курортів Європи – якщо й не світу), Каннів (місто відоме не тільки міжнародним кінофестивалем, а й теж райськими умовами для відпочинку), Тулона (в тулонському порту знаходиться одна з найважливіших французьких воєнно-морських баз) – манять своєю красою і таємницею й відносно невеликі містечка, які, теж славні своїми багатствами. Ез, Ванс, Грасс, Сент-Поль – міста на узбережжі, які чарують дивовижними ландшафтами, великою кількістю квітів, оливковими гаями, сосновими борами… А Грасс свого часу був центром виготовлення запашних масел – основи для вже легендарних французьких парфумів. Прованс-Альпи-Лазурний Берег, одним словом, не потребує додаткового представлення – про цей регіон Франції знають у всій Європі.

Славу йому принесли також, як уже зазначалось, і футбольні команди. "Марсель" – 9-разовий Чемпіон Франції, "Ніцца" – 4-разовий. Крім цих колективів, у Лізі 1 в свій час виступали ще 9-ть команд, хоча – цікава особливість – 5-ть з них провели в еліті тільки один сезон і 4-ри з них посідали в підсумку останнє, 20-те місце. Про футбольну історію команд із Провансу – далі – в черговому матеріалі із серії "Історія Ліги 1"…

1. "Йер" – 1932-1933 (один сезон)
Найвище досягнення – 9-те місце(1932/33)

Кидається у вічі – як це: "Йер" провів в еліті всього один сезон, хоча має найвище досягнення – 9-те місце? Так, саме так, помилки тут немає. Просто провансальці приймали участь у найпершому розіграші Ліги 1, який проходив за схемою двох груп по 10-ть команд (про це вже не раз говорилось у попередніх статтях) – от "Йер" в одній з таких і посів 9-те місце, вилетів до нижчого дивізіону і до еліти вже не повертався ніколи.

Команда існує і зараз – виступає в CFA – 4-му за рангом дивізіоні Франції, і в своїй історії має вже 101-ин рік. "Йер" було засновано 1912-го року, і саме в році, коли стартував перший розіграш Ліги 1, провансальці здобули професійний статус. Колективу випала честь стати учасником першого в історії Франції елітного чемпіонату – але боротись за щось серйозне в ньому "Йер" не міг. Команда здобула 4-ри перемоги, 4-ри нічиї і 10-ть разів поступилась суперникам, випередивши, в підсумку, в турнірній таблиці тільки "Мулюз".

Зрозуміло, що "Йер" був не єдиною командою із Прованс-Альп-Лазурного Берега, якій випала нагода прийняти участь у дебютному розіграші Ліги 1 – але "Йер" був єдиним колективом із усіх провансальських, який, по суті, виступив в сезоні 1932/33 безславно.

Далі був сезон у Дивізіоні 2, а потім балансування між 3-ою, 4-ою та 5-ою лігами. Нічого, власне, не змінилось і після війни. Для "Йера" вже було за щастя виступати у третьому дивізіоні – команда боролась у аматорських лігах, але вище голови більше не стрибала ніколи. Крайній сезон ознаменувався для провансальців третім місцем у групі С ліги CFA – з 1988-го року "Йер", до слова, не може піднятись вище висоти четвертого дивізіону.

2. "Ніцца" - 1932-1934, 1948-1964, 1965-1969, 1970-1982, 1985-1991, 1994-1997, 2002- (54-ри сезони)
Найвище досягнення – Чемпіон (1950/51, 1951/52, 1955/56, 1958/59)

"Ніцца" – одна з 4-ох команд (разом із "Марселем", "Сошо" та "Ренном"), яка стояла у витоків Ліги 1 і яка й сьогодні виступає в елітному дивізіоні. Клуб було засновано 9-го липня 1904-го року в одному з житлових районів міста. Спочатку організація називалась "Gymnaste Club de Nice", і в ній пріоритетними видами спорту були гімнастика та легка атлетика. Але в 1908-му році відбулась реформа в середині клубу – з'явились нові напрямки, в тому числі – і футбольний. З того часу "Ніцца" почала торувати собі шлях до вершини французького футболу.

Пам’ятною для команди є дата 20-го вересня 1919-го року, коли "Ніцца" злилась із місцевим колективом "Gallia Football Athlétic Club" і з того часу амуніція "орлів" (прізвисько команди) набула чорних та червоних кольорів, за якими ідентифікують "Ніццу" і сьогодні. У 1920-му році колектив приймав участь у регіональній лізі, яка, до речі, проводилась під наглядом Федерації футболу Франції – тоді вже окреслилась принциповість провансальських дербі – "Ніцца" конкурувала із "Марселем" та "Канном".

У липні 1930-го року Національною радою Федерації футболу Франції було видано статут на створення в країні професійного футболу – "Ніцца" була в когорті перших колективів, хто прийняв цей статут і хто стояв у витоків Ліги 1. Так почалась елітна історії "орлів"… До війни, щоправда, "Ніцца" провела в "класному" дивізіоні всього два сезони – після підсумкового 7-го місця у дебютному розіграші, потім була 13-та сходинка, яка не давала права й на наступний сезон залишатись в еліті – "Ніцца" понизилась в класі, але сезон 1934/35 провансальці, взагалі, пропустили, повернувшись до виступів у 1936-му році. Зрозуміло, що до виступів у нижчому за класом дивізіоні, в якому провели три роки поспіль – власне, аж до війни. В період Другої світової "Ніцца" не залишалась осторонь футболу – професійні розіграші тоді не проводились, але "орли" виступали у аматорських лігах, а після завершення воєнних дій відразу ж повернулись до Ліги 2, яка втім, не стала для "Ніцци" "рідним" турніром. Провансальці дуже швидко окреслили свої претензії на участь у еліті – і в наступні роки найдовшим друголіговим заходом "орлів" був захід тільки із 5-ти сезонів.

В сезоні 1946/47, щоправда, "орли" ледь уникнули падіння в небуття – було 18-те підсумкове місце у Лізі 2, але вже через рік – тріумф у другому дивізіоні і повернення на елітну висоту. Більше того, "Ніцца" не просто повернулась, а повернулась щоб задавати темп у французькому футболі. Спочатку було сьоме місце, потім – 5-те, а потім – у сезоні 1950/51 – було Чемпіонство (цікаво, що за підсумками сезону в "Ніцци" було стільки ж очок, скільки й у "Лілля", але на користь провансальців зіграло більше число перемог). В "Марселя", до слова, на той час уже були два аналогічні тріумфи, тому фанатам "Ніцци" було особливо приємно святкувати успіх своїх улюбленців – з урахуванням "регіональної" ворожнечі. Втім, "Ніцца" в подальшому не зможе конкурувати із земляками з "Олімпіку", але конкретно в 50-ті роки "орли", навіть, залишали "Марсель" у своїй тіні.

Ще б пак… Наступного після Чемпіонства року колектив довів, що той успіх не був випадковістю – більше того, "орли" в сезоні 1951/52 здійснила, навіть, "золотий дубль", вигравши і Чемпіонат, і Кубок країни. "Ніцца", до речі, була однією з перших команд на теренах Франції, яка почала масово залучати до свого складу легіонерів. Під час славних 50-их років в складі колективу із Лазурного узбережжя виступали аргентинці, швед… Далі в "Ніцци" було невеличке затьмарення: після 13-го підсумкового місця двічі "орли" фінішували ще в кінці першої десятки, але до 1960-го року всі причетні до клубу "Ніцца" ще двічі стануть футбольними королями Франції.

Спочатку був тріумф 1956-го року, а потім – 1959-го (четверте в історії команди Чемпіонство). То були золоті часи для "Ніцци" – в 1954-му році "орли" вдруге в своїй історії виграли також Кубок Франції, а вже із 60-их років поступово пішов занепад. Ні, "Ніцца" і далі трималась у Лізі 1 – односезонні візити до Ліги 2 у сезонах 1964/65 та 1969/70 загальної картини не змінюють, от тільки до вершини дотягуватись більше не вдавалось. Провансальці втратили стабільність – фініші у верхній частині турнірних таблиць чередувались із відносними провалами (місцями за межами десятки) – після Чемпіонських сезонів "Ніцці" тричі вдавалось ще посісти другу позицію (1968-ий, 1973-ий та 1976-ий роки), а далі колектив довгий час не міг фінішувати, навіть, у п’ятірці. На зламі тисячоліть, "Ніцца", взагалі, переживала важкі часи. Із 1997-го по 2002-ий рік був той самий найдовший друголіговий захід (5-ть сезонів), після якого в елітному дивізіоні була боротьба більше за виживання. Так продовжувалось до тих пір, поки в стані клубу не наважились на кардинальні зміни – було переглянуто роботу менеджменту, вдосконалилась інфраструктура, був запрошений на тренерський місток, нарешті, Клод Пюель – і "Ніцца" в крайньому сезоні посіла 4-те місце – це краще досягнення команди за останні 37-ім (!) років. Із наступного сезону "Ніцца" гратиме на новому стадіоні, з новою емблемою і будуть єврокубки – можливо, це початок відродження "орлів"…

3. "Марсель" - 1932-1939, 1945-1959, 1962-1963, 1966-1980, 1984-1994, 1996- (63-ри сезони)
Найвище досягнення – Чемпіон (1936/37, 1947/48, 1970/71, 1971/72, 1988/89, 1989/90, 1990/91, 1991/92, 2009/10)

"Марсель" – старожил Ліги 1, але є у Франції команда, яка провела більше сезонів в еліті ніж "Олімпік" – це "Сошо". "Марсель" – 9-разовий Чемпіон Франції, але, знову ж таки, є колектив, який здобув більше подібних трофеїв – це "Сент-Етьєн", в якого 10-ть Чемпіонських титулів. Але "Марсель" – єдина французька команда, якій підкорилась Ліга Чемпіонів. Зрозуміло, що "Олімпік" – гранд французького футбол, не кажучи вже окремо про регіон Прованс-Альпи-Лазурний Берег.

Є в історії "Марселя" сторінка із неприємними записами - гучна справа початку 90-их, коли провансальців було позбавлено чемпіонського титулу і дискваліфіковано із розіграшу Ліги Чемпіонів – це при тому, що "Марсель" у сезоні 1993/94 мав захищати звання найкращої команди Європи. Тоді на весь Старий Світ "гриміла" справа ОМ-ВА ("Олімпік Марсель" – "Валансьєн"), суть якої полягала у дачі хабарів провансальцями гравцям "Валансьєна". Трьом гравцям команди-суперника запропонували відповідну суму коштів в обмін на спортивну непротидію в матчі Ліги 1, який передував фіналу Ліги Чемпіонів, і який мав принести провансальцям черговий, вже 9-ий в їх історії Чемпіонський титул. За підсумками сезону 1992/93 в "Марселя" відібрали корону (вона, до речі, того року не дісталась нікому), і не допустили "Олімпік" до наступного розіграшу Ліги Чемпіонів – "Марсель" якраз тоді мав захищати титул найсильнішої команди Старого Світу. Втім, попри все це, в історії французького гранда є дуже багато світлих і яскравих епізодів.

Офіційною датою заснування "Марселя вважається 1899-ий рік, коли відбулось об'єднання "Футбольного клубу Марсель" і спортивного клубу "L’Epee". Втім, говорять і про дату 1892-го року – саме тоді таким собі Рене де Дюфором було створено "Olympique de Marseille" – спортивний клуб із різними секціями (в тому числі, і з футбольною). Назва "Олімпік Марсель" виникла саме у 1899-му році – "Марсель" – на честь міста, а "Олімпік" – від Олімпійських ігор.

Спочатку в клубі головним видом спорту було регбі, але згодом – з 1902-го року, - на передові позиції вийшов футбол. Футбольний колектив "Марселя" був добре організований, з фінансовою підтримкою і з армією вболівальників за спиною – тому відразу став одним з провідних клубів на регіональному рівні. "Марсель" був одним з лідерів французького непрофесійного футболу – і ті традиції потім підтримувались вже і на рівні Ліги 1.

З 1921-го року про "Марсель" почали говорити на національному рівні. Команда вже міцно стояла на ногах, залучала до свого складу кращих футболістів країни, не боялась кидати виклик іншим амбітним колективам. Першим серйозним здобутком провансальців стала перемога в Кубку Франції 1924-го року – забігаючи наперед: "Марсель" – рекордсмен Франції за кількістю виграних трофеїв Кубка країни (10-ть, хоча востаннє команда вигравала його аж у кінці 80-их років). Зрозуміло, що коли на початку 30-их стабільні колективи виборювали собі професійний статус – "Марсель" був серед них. "Олімпік", більше того, дуже легко його здобув (професійний статус), ставши, в підсумку, у витоків Ліги 1.

Зрозуміло, що саме елітний дивізіон був і є звичним "ареалом існування" "Марселя". Стартувавши в 1932-му році, колектив вперше понизився у класі аж у кінці 50-их (1959-го року, щоб бути точним). До того "Марсель" вже встиг двічі стати Чемпіоном Франції, а дебютний сезон "Олімпік" завершив на другій сходинці у своїй групі, поступившись правом зіграти у головному матчі "Лілль Олімпіку". Далі вже було 3-тє місце – хоча, знову ж таки, до останнього туру провансальцями велась боротьба за Чемпіонство, але її, в підсумку, виграли конкуренти із "Сету". "Перепочивши" два сезони (9-те і 6-те підсумкові місця), "Марсель" перед війною видав ударний період – спочатку було Чемпіонство 1936-го року, а потім два другі місця. Під час футбольної паузи, пов’язаної із Другою світовою, "Олімпік" продовжив підтримувати форму, виступаючи в регіональних лігах – а вже з відновленням Ліги 1 відновилась і чемпіонська хода провансальців. Був тріумф у 1948-му році, після якого для колективу настали важкі часи. Відразу ж "Марсель" зайняв 3-тю сходинку, але тепер вже команда не демонструвала такого запасу міцності – колектив почав опускатись до небачених раніше низів – боротьби за виживання. Ледь "Марсель" уникнув падіння до Ліги 2 в 1952-му році, вигравши стикові матчі у "Валансьєна". Але вже через сім років був провал – 20-те місце і "Марсель" вперше у своїй історії вилетів з елітного дивізіону. Вийшли два друголігові заходи по три сезони – з 1959-го по 1962-ий рік – потім було підняття до Ліги 1 і знову виліт на три роки – із 1963-го по 1965-ий.

Першою золотою ерою для "Марселя" є 70-ті роки. Провансальці після підняття до еліти три роки готувались до ривку, який ознаменувався другим підсумковим місцем і двома поспіль Чемпіонствами (сезони 1970/71 – 1971/72). Далі були своєрідні гойдалки – місця в першій п’ятірці чередувались з місцями за межами чільної десятки, аж поки на початку 80-их років не відбулось ще одне падіння. Сезон 1979/80 "Марсель" завершив на 19-ій сходинці і на чотири сезони опустився до Ліги 2 – для команди то були скрутні часи.

Після повернення, "Марсель" за спортивним принципом більше не вилітав – але вилітав, як зазначалось на початку, через дачу хабарів. Цікаво, що "Олімпік" відразу ж виграв Лігу 2, але до еліти не повернувся, а провів у другому дивізіоні ще один сезон, так як клуб оголосив себе банкрутом. Та історія із підкупом футболістів "Валасньєна" не тільки вдарила по іміджу клубу, а й підірвала його фінансовий фундамент. Був дискваліфікований Бернар Тапі – тодішній президент "Марселя", а борги команди перевалили за відмітку 400 мільйонів франків. Ну, але перед тим то була друга золота ера в історії колективу. В період із 1984-го по 1994-ий роки "Олімпік" із феноменальним Жан-Пьром Папером у складі чотири рази виграв Лігу 1 (без врахування "скандального Чемпіонства"), а також тріумфував у найпрестижнішому клубному турнірі Європи. Але потім авторитет "Марселя" був підірваний.

Після тієї історії "Олімпік" ще одного разу став Чемпіоном – у сезоні 2009/10, також були 2-гі місця, 3-ті – але були й тьмяні виступи. Що очікує на команду далі – важко сказати, адже за наявності фінансово потужних ПСЖ та "Монако" провансальцям складно буде боротись за корону. Втім, можливо, з часом щось зміниться і в стані "Марселя".

4. "Канн" - 1932-1939, 1945-1949, 1965-1966, 1987-1992, 1993-1998 (22-ва сезони)
Найвище досягнення – 2-ге місце (1932/33)

Команда із міста Канни – "Канн" – теж стояла у витоків Ліги 1. В дебютному сезоні, навіть, колектив міг здобути Чемпіонство. Провансальці тоді фінішували на другому місці в своїй групі (перший розіграш Ліги 1 відбувався за схемою двох груп), але удостоївся честі зіграти у вирішальному матчі з переможцем групи А – "Лілль Олімпіком", адже "Антіб" (переможець групи В, де другим і фінішував "Канн") було дискваліфіковано через підозру в хабарництві. У вирішальній дуелі за звання першого професійного Чемпіону Франції "Канн" напружено боровся із суперником – на 82-ій хвилині рахунок був 3:3, але потім був гол від "Лілля Олімпіка", і провансальці задовольнились другим місцем – то була висота, яка більше команді не підкорювалась ніколи.

А починалось все у 1902-му році, коли англійський спортсмен Герберт Лоу та група його друзів заснували клуб під назвою "Association Sportive de Cannes", в якому, крім футбольного напрямку, були ще секції легкої атлетики та плавання. В 1905-му році футбольна команда "Канна" пережила об'єднання із "Club Sportif de Cannes", після чого "сформувались" кольори амуніції канських футболістів – червоно-білі. В 1920-му році колектив грав у регіональній лізі під егідою національної Федерації футболу, а також змагався в Кубку Франції. "Червоні дракони" ("Les Dragons Rouges" ("The Red Dragons") – прізвисько команди), у 1932-му році виграли той турнір (мова про національний Кубок) – то була мить слави клубу "Канн".

Отримавши на початку 30-их років професійний статус, провансальці були у когорті тих команд, які прийняли участь у першому розіграші Ліги 1. "Канн" саме тоді – в сезоні 1932/33 - як уже зазначалось, дотягнувся до висоти, яка для колективу в елітному дивізіоні була максимальною – друге місце. "Канн" після того здобутку ще залишався в еліті протягом 10-ти сезонів, а результати були доволі контрастними. До війни ще вдалось провансальцям двічі фінішувати на 5-ій сходинці, було також 12-те підсумкове місце, 14-те… Команда трималась в елітному дивізіоні, і то для "Канна" вже було успіхом. Після війни, власне, провансальцям теж ніщо не віщувало біди. Перші два післявоєнні сезони "дракони" завершили в десятці, а потім було 14-те місце, далі – 18-те і виліт з "класного" дивізіону на довгих 16-ть років.

В 1965-му році вдалось знову піднятись до еліти, але то був тільки миттєвий спалах – колектив відразу ж понизився у класі знову і чергового повернення вже довелось чекати аж 21-ин рік. Сезон 1987/88 для "червоних драконів" був першим елітним після затяжної паузи – тоді вже в команді (в молодіжному складі) був Зінедін Зідан – майбутня легенда французького футболу. Провансальцям тепер уже вдалось затриматись у Лізі 1 довше, ніж попереднього заходу – сім сезонів. Та й результати команда демонструвала цілком пристойні. Після трьох поспіль фінішів у середині турнірних графіків (два 12-ті місця і одне 11-те), "Канн" здивував громадськість сезону 1990/91, коли було 4-те місце, яке дозволило "драконам" стартувати наступного року у Кубку УЄФА. Тоді – коли здобувалось 4-те місце – натхненниками колективу, разом із Зіданом, були Амара Сімба і Джордж Веа. Вже наступного сезону вони команду покинуть і "Канн" опуститься до низів турнірної таблиці і, відповідно, вилетить до Ліги 2. Не вдалось "драконам" гучно про себе заявити і на міжнародній арені – пішов після того всього, власне, і Зідан, хоча кістяк у "Канна" залишився – й колективу вдалось з першої спроби, відразу, повернутись знову до еліти. То, власне, був останній елітний захід "драконів" (до сьогодні, тобто). Налічував він 5-ть сезонів – з 1993-го по 1998-ий рік – і відзначився спочатку 6-им підсумковим місцем, а далі – був тільки шлях по низхідній – 9-те місце, 14-те, 15-те, і 18-те… Команда не пережила втрати лідерів (під час того елітного заходу "Канн" покинули Патрік Вієра, Йохан Міку, Франк Дурікс) і збилась із правильного шляху. Сьогодні "Канн" переживає не найкращі часи.

5. "Антіб" – 1932-1939
Найвище досягнення – 7-ме місце (1933/34)

Про "Антіб" вже згадувалось трохи вище – це саме та команда, яка мала розігрувати з "Лілль Олімпіком" звання першого професійного Чемпіона Франції. Провансальці виграли групу В (тоді турнір проходив, вже вкотре нагадуємо, за схемою двох груп, переможці яких в очному поєдинку розігрували звання Чемпіона), втім, були дискваліфіковані через фінансові махінації. Після того, найвищим елітним досягненням "Антіба" стало сьоме місце.

Історія команди нічим екстраординарним не відзначається. Якби не той семисезонний елітний захід – про "Антіб" детально було б відомо тільки вузькому колу вболівальників. У 1912-му році виник колектив, а на початку 30-их, власне, "Антіб" був серед когорти тих клубів, які отримали професійний статус і які ініціювали також створення Ліги 1 (тоді ще, зрозуміло, Дивізіону 1). Перший сезон колективу ознаменувався тією неприємністю, про яку говорилось вище. Далі, власне, було сьоме підсумкове місце – то висота, яка команді більше не підкорювалась ніколи. З кожним сезоном гра "Антібу" давалась все важче й важче – після сьомого підсумкового місця було 14-те, потім – 12-те, 13-те, 10-те… В останньому своєму, як виявилось, елітному сезоні (сезон 1938/39 – останній перед Другою світовою війною) "Антіб" відчайдушно боровся за життя, але програв боротьбу "Руану", який випередив провансальців тільки за рахунок кращих додаткових показників.

На перерву, пов’язану із війною, пішли всі команди – пішов і "Антіб", але пішов, щоб більше до еліти не повернутися ніколи. Після Другої світової провансальці відновили виступи у Лізі 2, де провели два сезони і вилетіли до третього дивізіону. А з 1949-го по 1968-ий рік "Антіб", взагалі, боровся вже у 5-ій за рангом лізі. Та й то було ще не кінцем падіння – в своїй новітній історії (в 2000-их роках) "Антіб" змагався у 8-му дивізіоні, а от крайній сезон провансальці завершили на 9-ій сходинці дивізіону 6. Так от – колектив з роками з елітної висоти опустився до самих низів.

6. "Тулон" – 1959-1960, 1964-1965, 1983-1993 (12-ть сезонів)
Найвище досягнення - 5-те місце (1987/88)

12-ть сезонів у Лізі 1 відіграла команда під назвою "Тулон". То вже наступила "ера" провансальських клубів, які свої виступи в еліті почали після війни. "Тулон", до речі, серед таких команд з цього регіону досягнув найбільшого успіху. Крім 12-ти елітних сезонів, як уже зазначалось, колектив ще двічі грав у півфіналі Кубку Франції – "Тулон" залишив свій слід в історії французького футболу.

А почалось все у 1944-му році, коли шляхом злиття "Sporting Club du Temple" та "Jeunesse Sportive Toulonnaise" у місті Тулоні з'явилась команда "Sporting Club Toulon". Недовго колективу довелось чекати професійного статусу – він був отриманий вже через рік і почались, власне, виступи у Лізі 2. Дебютний сезон "Тулон" завершив на 10-му місці в своїй групі (тоді Ліги 2 проводилась також за схемою груп), але вже через рік був провал – 20-те місце і пониження у класі.

Аж надто детально зупинятись на друголігових виступах тулонців не варто – нас цікавить саме елітна історія клубу. Провансальці повернулись до Ліги 2 дуже швидко і, забігаючи наперед, - нижче другого дивізіону опустились вже аж у 80-их роках. Після доволі посередніх виступів у Лізі 2 на початку/в середині 50-их років, провансальці досить несподівано зробили ривок в сезоні 1958/59, коли було третє місце і перше в історії клубу підняття до еліти. От тільки команда до боротьби на найвищому рівні була явно не готовою – провансальці посіли 18-ту сходинку турнірної таблиці і відправились знову до Ліги 2. Але, відчувши смак елітної гри, провансальці тепер уже сміливо мріяли про найвищий рівень і чітко усвідомлювали, в якому напрямку потрібно рухатись. Пройшло чотири роки і "Тулон" знову повернувся до "класного" дивізіону – але – дежавю: знову 18-те підсумкове місце (9-ть перемог і 4-ри нічиї за сезон) і, відповідно, протоптаною стежиною до Ліги 2.

Гойдалки припинились – був 15-тисезонний друголіговий захід, під час якого "Тулон" виступав доволі стабільно. До 1979-го року команда тільки одного разу фінішувала нижче 10-го місця ( в сезоні 1969/70), а так були місця, навіть, у чільній п’ятірці (Ліга 2, до речі, в свій час проводилась за схемою груп, втім, зараз не про це). В 1979-му було 12-те місце, а через рік – 17-те і виліт до третього дивізіону – вперше із 1948-го року.

Але помутніння в провансальців було недовгим – відразу ж "Тулон" повернувся до Ліги 2, а через два роки – був третій елітний захід колективу – цього разу більш вдалий, ніж попередні два. Тепер вже "Тулон" вийшов до Ліги 1, щоб затриматись у ній аж на 10-ть років – з 1983-го по 1993-ій.

На старті десятирічної елітної каденції було 16-те підсумкове місце і півфінал Кубку Франції – далі – ривок на 6-ту позицію; далі – знову падіння на 16-ту. Якось не вдавалось "Тулону" закріпитись на одній висоті в Лізі 1 – після ще 15-го місця було найвище досягнення в історії клубу – 5-та позиція (сезон 1987/88). Але після такого ривку, власне, провансальці вже не могли фінішувати, навіть, в десятці. 11-те місце, 12-те, 16-те, 14-те і 19-те у сезоні 1992/93 – виліт не просто до Ліги 2, а до ліги Національ (третього дивізіону) через фінансові проблеми. Так закінчилась найславніша епоха в історії "Тулону".

Були після того ще два сезони у Лізі 2 – 1996/97-1997/98 – але далі колектив остаточно погруз у фінансових проблемах і середовищем існування "Тулону" стали аматорські ліги (4-ий, 5-ий, 6-ий дивізіони). В середині 2000-их був ще двосезонний візит до ліги Національ – і за останній час то найбільша гордість "Тулону". Славні (славні для "Тулону", звичайно ж) часи залишились у минулому…

7. "АС Екс-ан-Прованс" - 1967-1968 (один сезон)
Найвище досягнення – 20-те місце (1967/68)

Зрозуміло, що 20-те місце – то не досягнення в елітному дивізіоні – бо нижче в ньому вже опуститись не можна було. Втім, команда "АС Екс-ан-Прованс" таки грала в Лізі 1 – і саме це є гордістю скромного колективу.

"Association Sportive Aixoise", або ж "AS Aix-en-Provence" (або ж просто – "АС Екс") існує і зараз – базується клуб в місті Екс-ан-Прованс, і на даний момент виступає в аматорській лізі (сьомий дивізіон). "Екс-ан-Прованс" було засновано в 1941-му році і після війни колектив почав виступати у третьому французькому дивізіоні. Розвиток був доволі планомірним – і в 1953-му році провансальці отримали професійний статус – почались, відповідно, виступи на професійному рівні. В Лізі 2 колектив, що зрозуміло, зірок з неба не хапав. Спочатку були фініші виключно в підвалинах турнірних таблиць, але в 1963-му році був півфінал Кубку Франції. "Екс-ан-Провансу" вдалось здивувати футбольну громадськість, хоча в Лізі 2 виступи й далі були безславними. Хоча, з іншого боку, колективу вдавалось уникати падіння у небуття – і вже те могло слугувати приводом для гордості. А за підсумком сезону 1966/67 вдалось проторувати собі стежину до Ліги 1 – здавалось, що то була казка.

В елітному дивізіоні команда змогла здобути 6-ть перемог у 38-ми матчах, ще вісім разів провансальці зіграли внічию. 20-те місце – але факт залишився фактом – "Екс-ан-Прованс" свій "елітний сезон слави" мав.

Через 4-ри роки був виліт вже із Ліги 2 – і далі шлях тільки по низхідній. Новітнім досягненням клубу є підняття із дивізіону 8-ім до дивізіону сім. А потім і 6-ть – але то, звичайно, не так вже суттєво. "Екс-ан-Прованс" – екзотика Ліги 1.

8. "Авіньон Фут 84" - 1975-1976 (один сезон)
Найвище досягнення – 20-те місце (1975/76)

Подібна історія у ще однієї команди – "Авіньон Фут 84": один сезон в еліті, 20-те підсумкове місце, суто символічна роль в розвитку Ліги 1. Створився колектив у 1931-му році під назвою "Association Sportive Avignonaise", і під час воєнної паузи отримав професійний статус. До 1948-го року були виступи "Авіньона" на професійному рівні, а потім, власне, колектив знову став аматорським, відновившись професійно тільки у 1965-му році. До того часу команда вже пережила чимало змін: зокрема, після об'єднання із "Saint-Jean" змінилась і назва колективу – тепер уже провансальці величались "Olympique Avignonnais".

З 1965-го року, власне, як уже зазначалось, був другий в історії команди друголіговий захід: "Авіньон" із 1965-го по 1981-ий рік пропустив тільки один розіграш Ліги 2 – через те, що за підсумками сезону 1974/75 вдалось піднятись до Ліги 1. Але в елітній першості команда безнадійно боролась бодай за краплю престижу – в підсумку, сім перемог у 38-ми матчах і 20-те, останнє місце. У Лізі 2 провансальці почували себе більш впевнено – як уже зазначалось, до початку 80-их "Авіньон" стабільно тримався в другому за класом дивізіоні, але вже у сезоні 1980/81 був виліт і з нього – додали труднощів і фінансові проблеми, які змушували керівництво команди йти на крайнощі.

В сезоні 1983/84 команда грала, взагалі, в 4-му дивізіоні, хоча, наприкінці 80-их вдалось здійснити своєрідний прорив – з 1989-го по 1991-ий рік були ще виступи у Лізі 2, а далі – перебування у низах французького футболу. 1992-го року відбулось чергове об'єднання "Авіньон Олімпіка" - цього разу із "Sporting Club Avignonais" – і називатись команда стала "Club Olympique Avignonnais". "Авіньон Фут 84" – то назва, яку провансальці використовують із 2003-го року. Зараз "Авіньон" змагається в аматорській лізі.

9. "Мартіг" – 1993-1996 (три сезони)
Найвище досягнення – 11-те місце (1994/95)

Не здобув слави в елітному дивізіоні і клуб під назвою "Мартіг", хоча, на відміну від тих же "Йера", "Екс-ан-Прованса" та "Авіньон Фута", "Мартігу" вдалось затриматись в еліті більше, ніж на один сезон. Команда утворилась у 1921-му році, але довгий час були тільки виступи на регіональному рівні. Колективу не вистачало ресурсів, щоб стати професійним – така участь спіткала "Мартіг" тільки на початку 70-их років. Із сезону 1971/72, власне, почались виступи у Лізі 2. Команда, щоправда, провалила дебютний сезон на професійному рівні – був виліт із другого дивізіону на два роки.

Але повернувшись, був вже стабільний виступ у Лізі 2, який перервався приємністю – підвищенням до Ліги 1. Сезону 1992/93 "Мартіг" посів перше місце у своїй групі (тоді в другому дивізіоні були дві підсумкові турнірні таблиці – по групах) і виборов право зіграти в "класному" дивізіоні.

В дебютному своєму елітному розіграші "Мартіг" ледь уник участі "команд-односезонок" - було 18-те місце – тоді ще не фатальне для його господаря. А далі – найкраще досягнення – 11-та сходинка, яка змінилась 20-ою у наступному – останньому елітному сезоні "Мартіга". Після того справи в колективу йшли тільки на гірше – в Лізі 2 після елітного вояжу "Мартіг" провів тільки 4-ри сезони – два, власне, після вильоту із Ліги 1, і ще два - на початку 2000-их.

"Мартіг" також постраждав від фінансових проблем – вони, певною мірою, теж визначили долю колективу. Колективу, в якому в свій час (1985-1986-ий роки) грав Ерік Кантона – "Мартіг" має свою історію, хай, навіть, і не надто багату.

10. "Істр" – 2004-2005 (один сезон)
Найвище досягнення – 20-те місце (2004/05)

Регіон Прованс-Альпи - рекордсмен за кількістю "односезонних" делегатів у Лігу 1 – традиції не змінились із давніх часів. Після "Йера" у сезоні 1932/33, "Екс-ан-Прованса "– у сезоні 1967/68, "Авіньон Фута" – у 1975/76, естафету вже у новітній історії Ліги 1 перейняв "Істр". В середині 2000-их ця команда спробувала знайти своє щастя в компанії елітних колективів, але задовольнилась в підсумку тільки участю.

Той елітний вояж, напевно, можна назвати випадковістю, адже "Істр" із 18-ти стартів у Лізі 2 тільки 5-ть разів, взагалі, фінішував вище 10-го місця. Хоча, "Істр" – немолода команда. Її було засновано у 1920-му році під назвою "SS Istréenne". 1969-го року було об'єднання із клубом "Istres Sports", ще пізніше – якісні зміни в менеджменті, які допомогли колективу здобути професійний статус і піднятись до рівня Ліги 2.

Дебют в другому дивізіоні відбувся в 1985-му році – але "Істр" виступав спочатку дуже скромно. Перші чотири сезони ознаменовувались фінішами за лінією 12-го місця, і хоч в наступні 4-ри роки були вже місця в десятці, це не попередило провалу. В 1994-му році "Істр", взагалі, опустився до ліги Національ, в якій провів 4-ри сезони. Далі було підняття знову до Ліги 2 і фініші в ній за межами чільної 15-ки. Але сезону 2003/04 відбувся прорив – несподівано, напевно, й для самих себе провансальці посіли 3-тю сходинку і піднялись, відповідно, до Ліги 1.

Елітний вояж завершився для "Істра" 6-ма перемогами, 14-ма мировими і 20-им підсумковим місцем. Провансальці стали анти рекордсменами того турніру, зазнавши в ньому найбільшої поразки – 0:8 від "Лілля". Після того, власне, знову була Ліга 2 і посередні виступи у ній. Наприкінці 2000-их провансальців ще спіткав провал – виліт до третього дивізіону, але швидко вдалось повернутись і крайній сезон "Істр" у Лізі 2 завершив на 13-ій сходинці. Хто знає, можливо, останнього свого слова ця команда ще не сказала.

11."Арль-Авіньон" – 2010-2011 (один сезон)
Найвище досягнення – 20-те місце (2010/11)

Ну і, нарешті, "Арль-Авіньон" – команда, яка ще тільки йде до визнання. У професійних лігах на сьогодні "леви" ("Les Lions" ("The Lions") – прізвисько команди) провели 11-ть сезонів: 10-ть – у Лізі 2 і один – у найвищому за класом дивізіоні.

Команду було засновано 12-го грудня 1912-го року під назвою "Athletic Club Arlésien" – в результаті злиття трьох місцевих клубів. "Авіньон" і далі, коли були скрутні часи, виходи шукав в об'єднаннях. Так, під час Другої світової війни "леви" мали проблеми із фінансуванням, але об’єднавшись із "Club Ouvrier" та "Sports" вдалось залишитись на плаву, зберігши ще й колишню назву. Після війни "Арль-Авіньон" почав виступати в аматорських першостях – до того "леви" змагались в регіональних та містечкових лігах. Далі було ще одне злиття – балансування між різними за рангом аматорськими лігами – команда досить довго ставала на ноги.

Перший серйозний успіх на національному рівні до провансальців прийшов у сезоні 1970/71 – тоді був дебют у Лізі 2 – колектив вже був професійним і перед "левами" відкривались непогані перспективи. А 13-те підсумкове місце у дебютному розіграші Ліги 2, взагалі, сприймалось в стані "Авіньона" дуже радісно й оптимістично. Наступного сезону, взагалі, було 7-ме місце, але не все виявилось таким простим. Далі пішов різкий спад у результатах – через два роки "леви" вже "награли" на пониження у класі.

До Ліги 2 знову повернутись вдалось в сезоні 1976/77, але той візит знову виявися коротким – через три роки був черговий крок у небуття. "Арль-Авіньон" до другого дивізіону повернувся вже аж в 2009-му році – до того було виснажливе балансування між аматорськими першостями. Ніхто й подумати не міг, що дуже швидко "леви" прокладуть собі стежину до Ліги 1. Сезону 2009/10 – першого, після повернення до другого дивізіону – було відразу 3-тє підсумкове місце і підвищення до елітного чемпіонату. На той час клуб вже переїхав на інший стадіон, змінив місце базування, оновив клубну емблему – все з чистого листа.

Але в Лізі 1 мало кого хвилювало оновлення і амбіції "Арль-Авіньона". Команда за весь чемпіонат здобула тільки три перемоги, 11-ть разів ще зіграла внічию – того було "достатньо" тільки для 20-го, останнього місця. Два наступні сезони у Лізі 2 (2011/12 та 2012/13) завершувались для "левів" фінішем за межами чільної десятки – але це тільки початок новітньої історії "Арль-Авіньона".

Прованс-Альпи-Лазурний Берег за весь час існування Ліги 1 делегував до неї аж 11-ть команд. Половина з них, щоправда, залишили по собі тільки дуже маленький слід. А от "Марсель" та "Ніцца" на двох здобули аж 13-ть Чемпіонських титулів… Регіон, який дав футбольній Франції гранда.