Життя – гра. Бруно Метсю

Умовно і в загальному людей за ментальністю можна поділити на цінителів спокою і авантюристів. Для когось рівна, спокійна лінія життя – це сенс існування, а для когось відсутність віражів і крутих поворотів – наче покарання долі. "Стиль" життя визначається різноманітними факторами, але перейти від одного "стилю" до іншого без болісних наслідків, практично, неможливо. Втім, попри всю контрастність двох людських натур (спокійної і авантюристської) є дещо, що їх завжди об’єднувало, об’єднує і буде об’єднувати. Це "пункт призначення", до якого веде будь-який життєвий шлях. "Пункт призначення", який, навіть, після відходження людини у вічність, залишається замонументованим і закарбованим у якості кінцевої мети людського життя. Цей "пункт призначення" – це слід, пам'ять, яку після себе залишила людина. Це, дійсно, щось вище від всього цього земного і буденного. Це вічне.

Сьогодні пішов із життя Бруно Метсю. Француза не можна назвати людиною-епохою, кумиром мільйонів чи легендарною постаттю. Втім, Бруно був особистістю, яка не змінювалась і не підлаштовувалась під оточення, а змушувала оточення змінюватись і підлаштовуватись під себе. Метсю був до глибини душі закоханий у все те, чим він займався: жодна справа француза не відзначалась байдужістю, а відповідала старій і заїждженій приказці, яка твердить про боязнь справи перед майстром. В результаті, Бруно Метсю, хоч і пішов із життя у доволі ранньому за європейськими мірками віці (59-ть років), встиг дійти до того "пункту призначення"… Встиг залишити по собі пам'ять.

Бруно Метсю народився наприкінці січня 1954-го року у Дюнкерку – портовому містечку, що розкинуло свої простори на узбережжі протоки Ла-Манш. До Бельгії, де юний Бруно також утверджувався в футбольному плані, з Дюнкерка рукою подати: 10 кілометрів, які просто і швидко можна було здолати транспортним сполученням. Метсю любив футбол. Вже у 9-річному віці майбутній тренер вступив до спортивної школи клубу із свого рідного містечка. Провчившись у ній шість років і виступаючи за команду "Дюнкерка" своєї вікової категорії, Метсю потім один сезон відіграв за юнацьку команду "Азебрука", після чого на три роки відправився на стажування до бельгійського "Андерлехта".

Метсю не був видатним футболістом. Виступи у перших командах того ж таки "Дюнкерка", "Валансьєна", "Ніцци", "Лілля", "Рубе", "Буве" стали граним досвідом і втіхою для Бруно, але не зробили його всесвітньо відомим. Втім, вже тоді – коли ще тільки француз носився по полю із м’ячем, - його не покидала думка по завершенню ігрової кар’єри стати тренером, щоб спробувати скористатись другим шансом і посісти своє місце у футболі. Як виявиться багато років потому – Метсю свого шансу таки не впустив.

У "Буве" Бруно виконував роль граючого тренера, допоміг цій команді підвищитись до Дивізіону 2 (Ліга 2), а потім увійшов до менеджерського складу клубу. Метсю рік займав посаду помічника тренера, а потім доріс до самостійної роботи…

Так почався французький етап його тренерської кар’єри – етап розквіту і становлення.

11-ть років Метсю трудився на благо рідного футболу, почергово керуючи за цей час 5-ма різними командами ("Бове", "Лілль", "Валансьєн", "Седан", "Валенс"), перемінно добиваючись успіху ("Бове", наприклад, Метсю вивів на рівень чвертьфіналу Кубку Франції), але так і залишаючись у когорті невидатних футбольних постатей. Тоді ще Метсю й уявити не міг, що визнання йому принесе робота на африканській землі.

Бруно ніколи не боявся змін. Більше того, він до них тягнувся. Він був саме з когорти авантюристів (у гарному значенні цього слова), які сенс свого життя бачили у пригодах, у віражах, у злетах та падіннях… В Африку його покликали до збірної Гвінеї у 2000-му році, але пропрацювавши там всього кілька місяців, Метсю очолив збірну Сенегалу, підписавши контракт свого життя.

Контракт свого життя і контракт, який разом з тим, змінив футбольну історію Сенегалу. В 1962-му році команда із цієї держави до Чемпіонату Світу причетною не була (не до футболу тоді було тільки-но отримавшій незалежність країні), через чотири роки знялась із кваліфікації, а протягом наступних 28-ми років безуспішно намагалась пройти відбірне сито… Наче чекала свого героя… Героя, яким став Бруно Метсю.

В першому раунді кваліфікації сенегальці у запеклій боротьбі перемогли збірну Беніну (1:1 і 1:0), а у фінальному раунді (який проходив за груповою системою) залишили за спиною Намібію, Алжир, Єгипет та Марокко – при цьому марокканців команда Бруно Метсю випередила тільки за додатковими показниками.

Так Сенегал вперше в своїй історії відібрався на Мундіаль, який тоді повинен був пройти на території Кореї та Японії. На новачків дивились зверхньо, точно не очікуючи від них гучних сюрпризів. Втім, тоді ще харизма Бруно була відомою тільки вузькому колу цінителів футболу. Сенегал потрапив в групу А в компанію до Уругваю, Данії і діючого чемпіону Світу і Європи – Франції. Символічно, мабуть, що Метсю довелось дебютувати на такому масштабному форумі саме матчем проти команди із своєї батьківщини. Тренер обрав манеру гри, яка полягала не у використанні сенегальцями власних сильних сторін, а у натиску на слабкі місця суперника. Бруно до дрібниць вивчив свого першого суперника, повністю перекривши французам кисень тотальним пресингом, швидкісними переходами від оборони до атаки, до гостроти відточеними дрібничками. Про ту перемогу, яку Сенегалу приніс точний удар Папа Боуба Діоп, говорив весь світ.

Колективу, душі в якому не чаяв французький наставник, важливо було довести не випадковість того успіху, неодноразовість вистрілу… Довів: нічиїх з Данією та Уругваєм африканцям вистачило для виходу до плей-офф, де на них уже чекала збірна Швеції. Бруно Метсю від своїх принципів і далі не відмовлявся, шукаючи в грі суперника слабинки і натискаючи на них. Сенегальці зі шведами завели справжню війну. На гол Хенріка Ларсона в першому таймі ще відповів Анрі Камара, який, власне, і добив європейців уже в додатковий час – на 104-ій хвилині.

То був пік, вершина тренерської кар’єри Бруно Метсю. До того тільки одній африканській збірній вдавалось добратись так далеко на Мундіалі – Камеруну у 1990-му році. В чвертьфіналі сенегальці поступились сенсаційним туркам, але історію вже було написано. Та поразка вже не могла затьмарити національного Свята у Сенегалі, оголошеного владою і колоритних торжеств, затіяних забобонними місцевими жителями. То була Історія…

Історія не тільки футбольна, а й історія особистого життя Метсю. Француз в Сенегалі одружився з місцевою дівчиною, прийняв іслам і змінив ім'я на Абдул Карім Метсю. Хто знає, можливо, і цей факт вплинув на подальший вибір продовження кар’єри тоді вже видатним наставником.

Після того Мундіалю почався третій етап у тренерській кар’єрі Бруно – азіатський. На сході француз працював спочатку з "Аль-Айном", з яким двічі виграв чемпіонат ОАЕ та одного разу – азіатську Лігу Чемпіонів, потім – із "Аль-Гарафой", яку теж приводив до чемпіонства, ще пізніше – із "Аль-Іттіхадою" та збірними ОАЕ, Катару. В Азії Бруно не тільки заробив шалені гроші, але й утвердився як тренер (дійсно вигравши доволі багато титулів – крім всіх інших, до прикладу, кубок Перської Затоки). Втім, француз боровся не тільки із суперниками, а й з власними соратниками, які не цурались нехтувати спортивними принципами в угоду меркантильних потреб. Та попрощатись із футболом Бруно змусило не це, а хвороба. Змінивши на посту головного тренера "Аль-Васла" Дієго Марадону, Метсю після кількох місяців роботи був змушений розпрощатись із улюбленою грою і повністю присвятитись іншій "грі" – грі неприємній, грі-боротьбі… Боротьбі за власне життя. Ще будучи у футболі, Бруно дізнався про свою хворобу – рак товстої кишки, який згодом вразив печінку та легені. Метсю бажав боротись за життя у своєму рідному містечку, де й пішов із життя в ніч на вівторок.

Збірна Сенегалу, в якої зараз підросло покоління чудових футболістів, навряд чи вже потрапить на Чемпіонат Світу 2014… низький рейтинг визначив у суперники по раунду плей-офф сенегальцям фаворита в лиці збірної Кот-д'Івуару. Мусса Соу, Папіс Сіссе, Шейк Куйте та інші програли перший матч івуарійцям 1:3. А було б символічно на честь легендарного тренера вдруге в історії кваліфікуватись на Мундіаль. А так залишається і далі жити історією, минулим, творцем якого і є Бруно Метсю.