Юрій Кіндзерський: "Рано чи пізно гарна атмосфера закінчується внутрішніми "розборками"

Закінчення текстової версії онлайн-конференції з президентом ФК "Львів" Юрієм Кіндзерським, який відповів на питання читачів UA-Футбол.

- Юрій Іванович, коли ФК «Львів» буде грати у Львові, а не в Добромилі? Нечесно називати свій клуб іменем міста, в якому ви не граєте.

- Хто не знає, скажу, що футбольний клуб «Добромиль» вже є, він грає у другій обласній лізі. Але ми є ФК «Львів», і те, що ми граємо сьогодні в Добромилі для мене це прикро. На жаль на всі наші звернення в тому числі письмові міська влада Львова не реагує. Якщо хтось думає, що одним «Соколом» можна вирішити проблему футбольного клубу, то він помиляється. Є основна команда і дублююча, є 8 дитячих команд… Знаю, що така ж не дуже хороша ситуація і в «Карпат», їм би теж не завадило кілька полів. Тому ці всі питання ми як виборці поставимо нашому меру, майбутнім кандидатам, щоб вони все-таки пообіцяли, що спортивна інфраструктура у Львові буде. Ми не можемо на чужій землі будувати футбольні поля. Доля закинула нас в Добромиль, але це не привід для того, щоб називатись іменем того міста, де ми сьогодні граємо.

- Читач нарікає на якість телевізійної трансляції матчів першої ліги. Можливо, ФК «Львів» купить ПТС для трансляції, щоб «картинка» була якісною?

- Претензії якості треба адресувати до тим хто займався організацією трансляцій. Але сьогодні на засіданні центральної ради ПФЛ було поставлене це питання, і я думаю, що в найближчих трансляціях справи підуть краще.

Стосовно ПТС, це хороше запитання, якщо я правильно знаю, хороше ПТС коштує не менше 10 мільйонів доларів, якщо кожен клуб буде собі купляти своє, це буде не дуже вигідно. Повинна бути система. Як мінімум дві ПТС є у Львові, і купувати третю, я вважаю, немає потреби.

- Чи не вважаєте, що потрібно підсилити склад форвардом і хорошим воротарем? Якщо так, то які гравці знаходяться у полі зору?

- Стосовно воротаря, все-таки в останню хвилину ми відпустили Мар’яна Марущука у «Севастополь». Сьогодні я б уже не хотів повертатися до причин цього. Тут якраз є моя розбіжність із тренерським складом. У нас є воротар достатнього рівня, який є гравцем молодіжної збірної України, який досить непогано провів друге коло попереднього чемпіонату.

Але я розумію стурбованість вболівальників. Шевчук – класний хлопець, але він за рік м’яча в руках не тримав. Ми хотіли віддати його в оренду, продати, а в результаті він стає номером один. Раз тренери так вирішили, напевно, їм і відповідати. Але я все-таки довіряю молодим футболістам. Я за молодих футболістів – не тому, що вони дешевші, а тому що я в них бачу майбутнє. І ми клуб, який дає шанс молоді. Як приклад - Федорчук, брати Баранці. Я десь не розумію позицію тренерського складу, але в них є карт-бланш, і я не можу їм нічого нав’язувати.

Крім Шевчука і Радя у нас є ще два молоді воротарі, які в разі потребі можуть зіграти. Для першої ліги цього резерву, я вважаю, достатньо. А до Прем’єр-ліги треба дожити, ще жоден клуб у першому колі не формував команду під ПЛ. Ми один раз вже зберегли команду для Прем’єр-ліги, і життя показало, що це нічого не дало. Требу було тоді хлопцям відкрити двері і відпустити, хто куди хотів. Але ви ж вболівальники ФК «Львову» питали – Юрій Іванович, чи зможе він зберегти команду. Я зміг. У будь-якому клубі команда формується кожен день, тому давайте вірити в ту команду, яка формується сьогодні, і кожен день шукати підсилення, шукати кращих, але не забувати про молодих, давати їм шанс. Ми їм довірили, коли наші лідери навесні почали дружньо хворіти і вони ледь не вийшли в Прем’єр-лігу. Потенціал у них великий.

- Дуже багато гравців покинуло ФК «Львів», не шкодуєте за кимось?

- Жаліти взагалі не можна, тим більше всі свідомо залишили клуб – у когось закінчився контракт, когось ми відпустили. Головне, мені здається, що я їх зрозумів. Вони дуже хотіли піти в Прем’єр-лігу. На сьогодні, по-моєму, рівно 11 гравців ФК «Львів» грають у клубах ПЛ. Практично, весь склад, з яким ми грали у елітному дивізіоні. Це говорить про те, що вони не втратили кваліфікацію. Насправді у зв'язку із цим склався не зовсім здоровий клімат серед футболістів. Хоча у хлопців був шанс виходити в Прем’єр-лігу разом з ФК «Львів», але почались проблеми. Вже в березні, не признаючись в цьому нікому, Баранці подумками були в «Карпатах». У мене є заяви Мандзюка і Худзика, датовані тим же часом, що вони хочуть перебігти в «Оболонь»…

Я впевнений, що прийняв дуже правильно рішення, що дав їв піти. Хтось пішов безкоштовно, хтось за гривню, хтось за більші кошти. Я вважаю, що ці футболісти коштують значно більше, ніж ми отримали, але хочу підкреслити, що для мене дуже важливий моральний клімат в колективі. Важливо, щоб люди хотіли грати у ФК «Львів», думали про нього, про своїх уболівальників, а не про інші клуби. Хто хоче в інші клуби – повинен туди перейти, ми не є кліткою. Тим більше, де ці хлопці були три роки назад? У другій лізі, першій лізі! Вони добилися прогресу своїм бажанням, натхненням і роботою, а ми відповідно створили для них належні умови.

Я дякую за все, що вони зробили для клубу, але на жаль, не всі подякували клубу. Не треба дякувати президенту, подякуйте хоча б тим людям, які вас масажували, лікували, вчасно видавали зарплату, тапочки носили. Всяке було. Життя по-різному складається, багато хто з тих футболістів, що переходили, казали, що тут краща атмосфера, кращий рівень і все інше. Я їм усім ставлю в приклад Сашу Жданова – людина пішла з клубу, у нього закінчився контракт, а ми вилетіли з Прем’єр-ліги. Але він завжди подзвонить, спитає як справи, не мені – я практично з ним не спілкуюся. Це по-людськи. Ми за ніким не шкодуємо, майже всі хлопці виходять на поле в командах Прем’єр-ліги, забивають голи і приємно чути від коментатора, що цей гравець не так давно грав у ФК «Львові».

- Питання про голкіпера: коли буде грати Радь?

- Я не буду робити рекламу нашим лікарям, я їх дуже люблю, сам переніс 5 складних операцій на колінних суглобах. Але, на жаль, Радь майже два роки назад став жертвою не тільки футбольної травми, а й лікарських помилок у дуже відомій клініці.

У мене також були проблеми з хірургами. Після операції в клініці під Москвою лікарі забули у в колінному суглобі 5 мм голки, що призвело до деяких ускладнень. Прийшлось знову оперуватись у Австрії. Тепер я знаю дуже хорошу клініку, чудового лікаря, який спеціалізується на колінних суглобах. Нам удалося з ним домовитися і ми відправили у Австрію Андрія. За останні півроку йому зробили дві операції - лікарі прибирали помилки своїх попередників. Не вважайте це за саморекламу, але ми намагаємося всіх наших футболістів лікувати в найкращих лікарів, у найкращих клініках. Операції Радя коштували нам 30 тис. євро, але на сьогодні я задоволений тим, як розвиваються події. Андрій ще не тренується, але лікарі прогнозують, що в лютому він буде в строю.

Я вірю в цього хлопця, та й і у кожного футболіста ФК «Львів», навіть у тих, кому вже по 31. Я думаю, що з нього виросте дуже хороший воротар, і Андрій Радь зможе виходити на поле, захищати кольори нашої команди уже в другому колі навесні 2011 року.

- З якою метою ви розграбували і кинули рівненський «Верес»?

- У Рівному я прожив 10 років у дуже відповідальний період свого життя – з 25 до 35 років. У мене там народився син, тому це для мене друга батьківщина… Там мене образили, і я вирішив як монголо-татар знищити футбол – це так виглядає (Сміється). Насправді я пам’ятаю ще той «Верес», коли він грав з «Динамо» (Київ), ми ходили в мороз, пили самогонку, бо на вулиці було -15, снігу по коліно, але гру ніхто не відміняв.

Рівне – це моя друга батьківщина, тому мені прикро, що знайшлася така людина, я би хотів, щоб вона теж зі мною зв’язалась. Якщо бути послідовним, то спочатку я ограбив ЦСКА. Коли армійці знялися з розіграшу, я забрав абсолютно всіх 25 футболістів і оплатив борги. Так як в той же час «Верес» «вмирав» в черговий раз, а хлопців треба було кудись пристроювати, то я всіх їх оптом разом із тренерами відправив саме у «Верес». Спонсором клубу виступила місцева страхова компанія. (До речі навіть сьогодні деякі з тих футболістів грають у «Львові» - Ситніков, Мочаленко).

Те, що я побачив у Рівному – мене вразило, стало прикро. Я вважаю себе патріотом міста адже у Рівному пройшли найкращі часи мого життя: перше місто де я почав роботу після інституту. Але команді навіть не було де тренуватись. У місті є поля, але не дивлячись на це, місцева влада не могла забезпечити «Верес» навіть якимось одним футбольним полем. Всі поля – для тренування, для гри нам давали тільки за гроші. І сам стадіон… Якщо ви були в Рівному на стадіоні, то бачили, що там розвалені всі трибуни. Я чесно кажу, це не я зробив (сміється).

У Рівному і зараз буваю приблизно раз на квартал, коли їду до Львову. Шановний наш дописувач, я би хотів запитати – мені тепер по об’їзній їздити? Я розглядаю це як провокаційне запитання.

Відкрию ще один секрет: я дуже був зацікавлений у збереженні «Вереса», хотів допомогти цьому клубу. Після того, як почув, що команда знову не може заявитись на участь у професійних змаганнях, я мав зустрічі на високому владному рівні, готовий був допомогти клубу транспортом, футболістами, але знову ж таки не склалося. Це як і у Львові – чужа територія, власність громади, міста, і заходити в чужий монастир зі своїм статутом я абсолютно не збираюся.

«Верес» - прекрасна команда, я знаю, зараз їм виділили трошки грошей і бідний президент мучиться з 50 тис. гривень, не знає, за що заплатити – за бензин чи за бутерброди. Ситуація непроста, як і у багатьох інших містах. Якщо ви це називаєте, що я ограбив «Верес» - значить, так собі й думайте далі…

- Ви проводили архітектурний конкурс на реконструкцію стадіону «Сокіл». Чи можна десь подивитися ці проекти і як ви їх оцінюєте?

- Звичайно, можна. Якщо не помиляюся, вони повинні бути у нас на клубному сайті. Це були передпроектні роботи, які проводили дуже поважні львівські структури. Але як показав час, і вимоги, і територія, там нереально збудувати 10-тисячний стадіон. 5-тисячний ще можна було б, але навряд чи це комусь потрібно. Тим більше, що там буде повноцінний стадіон на 1,5 тис. людей, і на цій території (завдяки зменшенню кількості людей, парковок і всього іншого) можна бути розмістити повноцінний штучний критий комплекс ще на 1,5 тисячі людей. Я думаю, що львів’яни не пожаліють, коли ми все-таки закінчимо будівництво, – його реально закінчити за 4-6 місяців. Зараз проблема не в тому, скільки стадіонів ми збудуємо у Львові, а в тому хто ж там гратиме?

А що стосується проекту - конкурс був проведений, багато людей задіяно, грошей потрачено… Будемо сподіватися, що це знадобиться для якогось іншого стадіону. От, «Сільмаш», наприклад… Звертаюся до всіх львів’ян, зараз ви будете водити дітей до школи, подивіться, де ще позаростали поля футбольні, де кози пасуться, може, ви підкажете і ми знайдемо нічийний стадіон і все-таки зробимо інфраструктуру, достойну для футбольного клубу «Львів».

Якщо проекти ще є в електронній версії, я обіцяю, що ми з понеділка виставимо на офіційному сайті ФК «Львова». Нагадую всім, що я гордий, що ФК «Львів» - це єдиний клуб в Україні серед команд першої ліги, який має три сайти: два вболівальників, і третій офіційний.

- Сьогоднішня ситуація Львова нагадує таку ж як і в минулому році: клуб ледве-ледве зводить кінці з кінцями, проте керівництво намагається показати, що все нормально. Так і скажіть прямо, що поки не буде нормального спонсора, доти фани можуть забути про підвищення в класі. Або існує другий варіант: у першій лізі добре заробляти і ви не прагнете в вишку. Поясніть, у чому проблема?

- По-перше, на прес-конференції, яка відбулася у Львові, я зразу заявив, що я не Білл Гейтс, я є єдиним на сьогодні фінансовим донором ФК «Львів». У мене, як бачите, дві руки й одна голова, я заробляю рівно стільки, скільки можу заробити, я не знаю жодного українського бізнесмена, в якого не було б труднощів у бізнесі, і зараз я би навіть це перевів у політичну площину, коли держава вмирає, позичає мільярди в міжнародного валютного фонду, а в українців все добре – напевно, щось тут нечисто. Я заявив про те, що коштів у нас достатньо. Це не значить, що в нас їх дуже багато. Я казав про те, що бюджет клуба в цьому році буде нижчим відсотків на 30, і я впевнений, що від цього нічого не зміниться, що найсмішніше, в плані якості гри і досягнення результату. Тому що в основному це була сума, яка йшла на заробітну плату і преміальні… І я впевнений, що в минулому сезоні не було жодної команди в якої хоча б 80% затрат складав бюджет на оплату праці і преміальні, як це було у ФК «Львів».

Всім зізнаюся, що ми шукаємо спонсорів, партнерів, але щось ніхто не спішить іти у футбол. Хтось там писав про одну гривню, а нам багато і не треба – несіть, а ми вас прорекламуємо. Покажіть своїми справами, хто любить свій український, львівський футбол. У мне ж таке враження, що вхід на матчі треба взагалі зробити безкоштовним, 5 гривень – дійсно великі гроші. Повторюсь, у футбольному клубі «Львів» достатньо коштів і навіть під час кризи у нас ніколи ні перед ким заборгованостей не було й не буде. Але спонсори, партнери, де ви? Сьогодні у нас нема шансів фінансово боротися із «Челсі», чи «Шахтарем», але я впевнений, що навіть при значно меншому бюджеті у футбол можна грати не гірше.

- Так дійсно у першій лізі добре заробляти, тому футболісти не поспішають виходити до Прем’єр-ліги?

- Була така підозра. Для чого грати у Прем'єр-лізі, де ви будете вигравати 3-4 рази на коло, якщо можна грати у ФК «Львові» і нормально заробляти на преміальних. Я про це ніколи не говорив, але сьогодні скажу. Перед грою з «Олександрією» ми побачили, що хлопці в певній мірі ліняться, ходять пішки, скаржаться на псевдотравми, тому я сказав футболістам: від сьогодні преміальні за перемогу будуть виплачуватися тільки на 30%, а решту 70% після вирішення завдання на сезон - виходу у Прем'єр-лігу. Це абсолютно відповідало положенню про оплату праці, тобто ніхто нікого не обманював. Всюди чітко написано – преміальні і систему оплати вирішує президент. Зарплатня – так, це святе. І що ви думаєте? Гру проти «Олександрії» ми програли, а після цього, знаю, у клубі назрівала «забастовка», тому що хтось не зрозумів, ніби преміальні тепер в три рази менші. І це ще раз підтвердило - що ніякого патріотизму у гравців не було. Він був потім, коли ми обіграли алчевську «Сталь» за рахунок самовіддачі. Так вийшло, що наші лідери відпочивали перед Прем'єр-лігою, тільки в інших клубах, а я тоді того не знав. На гру проти «Сталі» вийшли молоді гравці і перемогли! За цю перемогу молодь отримала в два рази більші преміальні, по 200%. Це немаленька сума і ветерани, які не грали, були неприємно здивовані.

Мені якось задавали питання наші фанклубівці, казали, це ж не дивно, що гравці пішли від вас, тому що вони заробітна плата і преміальні у них в «Оболоні» так ж як і у «Львові» але не в гривнях, як у вас, а в доларах. Це ще одне питання до наших футболістів: хлопці, будьте розумними, не розкидайтеся такими словами. Мене дійсно дуже сильно вразило, що такі речі говоряться фанам. Чому ви не зіграли з Харковом, чому програли? Тому що в «Оболоні» зарплата вища. Відповідь була приблизно такою.

- Чи не думаєте ви взяти Мирона Маркевича в тренери «Львова»?

- Про це мріє дуже багато українських клубів, але я боюсь, що футбольний клуб «Львів» сьогодні не готовий переварити весь цей потенціал, який є у Мирона Богдановича, тому що він сьогодні в повному розквіті сил як тренер. Я би побоявся робити йому пропозицію, тому що сьогодні по інфраструктурі, по можливостях ФК «Львів» не готовий запросити такого тренера, навіть якби Мирон Богданович погодився працювати в нас безкоштовно.

Є мінімум тридцять кандидатів з якими я спілкувався в минулому сезоні, коли шукав тренера. 90 відсотків з них кажуть: от вийдете в Прем'єр-лігу, тоді ми приймемо ваше запрошення. А навіщо тоді мені тренер?! Виходить, що я повинен вивести ФК «Львів» у Прем’єр-лігу, а вже там вони будуть тренувати мій футбольній клуб. Це також свідчить про деякі нехороші речі в українському футболі.

- Тобто, проблема не в рівні зарплатні між першою та вищою лігами, а саме в тому, що з першої дуже важко вивести команду? Можна заплямувати репутацію.

- Колись у нас грав Ващук, якщо ви дізнаєтьсь, яка в нього була зарплатня, ви подумаєте чи сповна я розуму. На жаль, сьогодні немає ніякого мірила визначення оплати праці футболіста і тренера. Все складається сумбурно, як і у всьому футболі. Є бюджет, є можливості клуба. Є люди, які або переросли ці умови, або не доросли і все одно отримують більше, ніж заслуговують. Створити фінансові умови одному тренеру – це не проблема і в бюджеті клуба це не буде складати левову частину.

Ми вели переговори з Романом Григорчуком після того, як він перший раз попрощався з «Металургом». Перед тим, як закріпити контракт, я відправив його у Добромиль, у Львів, щоб він подивився в яких умовах йому прийдеться працювати. Він все подивився, але чомусь знову зупинився на варіанті, який йому запропонували в Запорожжі. Ми вже пожали одне одному руки, я представив Григорчука колективу, але через тиждень він опинився в запорізькому «Металурзі»... Чудовий тренер, хотілося б, щоб він зараз знайшов роботу. Хотілося б, щоб такі тренери працювали і не боялися першої ліги. Можливо, це складно – спускатися з якогось рівня, але мені здається, що треба це робити, нагадувати про себе. Тому що в Україні є плеяда тренерів, які будуть працювати тільки в Прем’єр-лізі, щоб не сталося. Ось в алчевській «Сталі» ніщо не заважає працювати Волобуєву. Видно, що команда чудова, що 70% успіху - це робота головного тренера. У любому випадку фінансова сторона сьогодні не є причиною відмови багатьох тренерів працювати з командою першої ліги.

- Ви товаришуєте з президентом ФК «Севастополь» Олександром Красильниковим. Як оцінюєте дебют в Прем’єр-лізі цієї команди, чому після впевненого старту команда потрапила у ігрову кризу?

- Так сталося, що ми – конкуренти – подружилися. Я пробував давати певні поради, не знаю, чи Олександр прислухався. В нього з’явився зараз хороший спонсор. Напевно, тому й почали грати трохи гірше (посміхається). Можливо на старті, на куражі провели перші матчі, а на більше їх не вистачило. ФК «Львів» у свій час на старті гучно обіграв «Шахтар» з рахунком 2:0, але на цьому все закінчилося.

У «Севастополя» новий тренер, нові придбання, це вже зовсім інша команда, новий дух. Найстрашніше те, що команди, які виходять з першої ліги, вони мають чудовий командний дух, добре організовані, але потім починаються зміни у складі… Коли «Севастополь» вийшов до еліти, вони мусили дати зіграти тим гравцям, які вибороли путівку в ПЛ.

Зараз від президента «Севастополя» я чую набагато більше цікавих речей стосовно тренувального процесу, психології, тому що він їздить на кожну гру за командою. У Прем’єр-лізі він ще більше вникнув у тренувальний процес. Президенти – це президенти, це профани. Якщо людина тратить гроші й ще любить футбол, вона великими очима дивиться на кожного футболіста, кожного тренера, вірить йому ще до того, як побачить. Але напевно, в цій вірі й сила таких клубів, у яких невеликий бюджет. Сила в бажанні, у вмінні поставити роботу.

- Чи плануєте поставити на «Лафорт-Арені» нове табло кольорове з повторами?

- Ми планували це все зробити, ще граючи у другому колі Прем’єр-ліги. Це недешеве задоволення. Напевно, можна, як мінімум одну трансляцію відмінити й на ці гроші купити табло. Але сьогодні стоїть задача «творити картинку», все-таки нас дивляться сотні тисяч людей по телебаченню, але реально вся краса буде на стадіоні. Ми зараз «обкатуємо» одного спонсора. У нас вже є кілька електронних табло невеликого розміру, які крутять рекламу, ми плануємо поставити їх по колу стадіону, в тому числі, не виключено, що вони погодяться поставити нам нове сучасне табло.

- В одному із своїх інтерв’ю Ви називали однією із причин невдалого виступу команди не надто переконливу вмотивованість, патріотичність та відданість клубу деяких гравців. Ви тішились, що ці футболісти покинули команду і назвали цей процес «очищенням від бруду». Невже брати Баранці та інші виконавці, які пішли під крило Ковальця заслуговують на такі «епітети», коли ще донедавна саме Ви ледь не до небес їх возвеличували?

- Думаю, що всі хлопці, які від нас пішли, на це не заслуговують. Тому що кожна людина має право помилятися, вести себе так, як вона вважає за потрібне. Я вже сьогодні сказав – я їх розумію, це найголовніше. Чи я розумію їхню поведінку і підтримую її – це інше питання. Але я розумію, чому вони так робили і це для мене головне.

Що стосується бруду… З’явилися групи футболістів, які дуже хотіли грати під керівництвом Сергія Івановича Ковальця, у «Карпатах» … Я зараз зрозумів - зі своїм маленьким футбольним досвідом – такі ручі відбуваються часто в дуже багатьох українських клубах. Рано чи пізно хороша атмосфера закінчується внутрішніми розборками. Я казав і Мар’яну Марущаку, нашому капітану, і іншим: хлопці, розберіться, що у вас коїться. Немає нічого гіршого, коли є різні погляди на гру, різні погляди на розуміння, на цінності. Тільки тренер і глядачі можуть оцінити внесок того чи іншого футболіста в успіх команди. А коли одна частина вважає, що вона вже забагато зробила для клубу, а інша, що робити нічого і не треба, тому що десь платять такі ж цифри але в доларах. Це все, на жаль, призвело до тих труднощів, які виникли у ФК «Львів». На жаль, тренери не змогли врегулювати цю ситуацію. Мені нічого не залишалося, як попрощатися з хлопцями. Я був дуже радий, що знайшлися покупці на Мандзюка і Худзіка. Вони були впевнені, що тільки вони чесні, справедливі, патріоти. А Баранці вважали, що стержнем і основою футбольного клубу є вони. Мар’ян як капітан на справлявся з цією ситуацією. Хоча це дуже тонка справа. Я вперше зустрівся з таким, хоча і служив 2 роки в армії, де було 120 чоловік у роті, і нас нікуди не випускали. Виявляється, що чоловічий колектив – це дуже складне середовище, і не повинен президент на нього впливати. Для того є капітани, тренери.

Стосовно бруду – я не хлопців називаю брудом, а те, що вони були в це втягнуті і не змогли справитися. В результаті вийшло: «Ага, якщо одні вважають, що я поганий футболіст, то в мене болить спина і я завтра не вийду на поле, докажіть, що ви сильніші». Почалися особисті амбіції, які зашкодили клубу виконати завдання.

Це те, з чим я особисто і клуб не справилися. Я радий, що це сталося зараз, але на жаль, тут довелося вчитися на своїх помилках. Ніхто не зміг мені підказати, що таке може бути. Я настільки вірив цим хлопцям, але якщо людина підводить клуб і особисто мою довіру, нам нічого робити разом. Є десятки футболістів, яких ми відпускали з різних причин і не вимагали грошей за трансфер, ще й прощали борги. Дехто, хто грає в «Оболоні», маючи позику футбольного клубу в розмірі 150 тисяч, але навіть не подзвонив і не подякував за те, що борг йому пробачили. Навпаки вважають, що хтось із ним не розрахувався. Таке буває, але я вірю в те, що все пройде. В нас претензій ні до кого немає. Ми задоволені, що маємо можливість дати шанс новим людям стати такими «зірочками», як вони.

Хочу побажати всім хлопцям, які працювали у ФК «Львів», що силу і майстерність треба доводити щоденною працею. Навряд чи другий раз вдасться лікувати спини - ми ж не будемо показувати кадри, після чого в нас футболісти отримували травми. Просто хлопці друг другу хотіли щось доказати, а постраждав клуб.

- Чи є у вашому клубі селекційний відділ і чим він займається, хто керівник, скільки людей працює?

- Відверто можу почати відповідь на це запитання запрошенням на цю посаду. Як такого селекційного відділу за 4 роки існування футбольного клубу не було. Всі ці обов’язки були покладені на спортивного директора, яким був Роман Романович Лаба, і тренерський штаб – головний тренер і як мінімум один тренер. Ну і звичайно, основними селекціонерами є тренери дитячої юнацької футбольної школи ФК «Львів», у нас їх 8 – це на рівні 17-18 років. А далі основна задача завжди була на тренерському складі. Безпосереднього селекційного відділу в нас не було.

Насправді дуже складно збудувати справжній клуб. Справжніх селекціонерів важко знайти, бо вони або вже мають роботу, або часто в Україні селекціонерами виступають агенти. А моє відношення до агентів ви всі знаєте, і чим далі, тим воно стає негативнішим. Я не буду називати прізвища, але я не так давно хвалив цю людину на всю країну по одній з футбольних телевізійних передач, але, на жаль, ці люди часто замішані в неприємних речах.

Я думаю, що сьогодні, був зроблений перший крок - маю на увазі поведінку Федерації стосовно договірних матчів. Часто агенти (не хочу всіх образити, це обов’язково треба помітити, бо я знаю дуже багатьох людей, які часто нам допомагали, працевлаштовували наших футболістів, пропонували кандидатури) – це те зло, яке може привести футболістів якраз до різноманітних ситуацій, пов’язаних із ставками в букмекерських конторах, договірних матчах і т.д. Не може один агент мати в клубі більше одного футболіста, а в нас була ситуація, що в одного агента було 5 футболістів. При чому, якщо в агента, якому я не довіряю, один із наших воротарів є клієнтом – це складно.

- Как вам нынешний уровень первой лиги с приходом «Черноморца» и «Закарпатья», повысилась ли зрелищность турнира? Наличие легионеров в этих командах позволяет думать об их амбициях, какие амбиции у вашего клуба?

- Ми в Одесі граємо, по-моєму, у вересні чи на початку жовтня, тоді я і зможу відповісти, наскільки ці клуби привнесли позитиву у першу лігу. А амбіції є завжди. Інколи амбіції – це погана якість для бізнесмена, для людини. У футболі амбіції повинні бути завжди. Тому наше завдання – Прем'єр-ліга, не дивлячись на наші труднощі. Навіть у сьогоднішньому складі, із сьогоднішнім бюджетом, я впевнений, що це нам під силу.

А щодо видовищності – це хороші клуби, вони поставили амбіційні завдання тим самим підвищили нам конкуренцію. Вони дуже багато знають, дуже вміють, розбираються в підвалинах і хитринках українського футболу. Нам із ними буде непросто.

- Хто головний конкурент ФК «Львів» за вихід у Прем’єр-лігу?

- Знаєте, мені здається, що поки що ми самі собі головний конкурент. Нам ще треба пережити ті внутрішні моменти формування команди. Маючи вже дворічний досвід - такий невдалий - побороти самих себе. Зараз ми майже не програємо, але і не можемо забити. Атакуємо, по штангах попадаємо… З досвіду минулого року, таке враження, що у нас основний конкуренти – це команди нижньої частини турнірної таблиці. То «Прикарпаття», то ФК «Харків». Конкуренти сьогодні всі, тому що кожен може забрати очки: «Нафтовик», «Кримтеплиця», «Олександрія», «Чорноморець», «Сталь», «Закарпаття».

- Чи заробляєте ви на продажі квитків для вболівальників? Скільки у середньому вболівальників відвідує матчі ФК «Львів», яка ціна квитків, чи плануєте впроваджувати продаж абонементів?

- Ми впровадили продаж абонементів, 90% місць в Прем’єр-лізі на стадіоні в Добромилі були продані, зараз ціна квитків становить – 5, 10, 15 гривень. За воротами 5 гривень, центральні сектори - 15. На жаль, трансляції призвели до того, що якщо дощ або спека, вболівальники залишаються вдома біля телевізорів. Ми давно не бачили заповненої арени, але все-таки від тисячі до двох на ігри приходять. По-перше, стадіон більше й не може прийняти. По-друге, я хотів би вірити, що наші трансляції дивляться сотні тисяч наших шанувальників і реальну картину ми зможемо побачити тільки коли переїдемо до Львова.

Чи заробляємо ми на квитках? Один раз я зловив себе і фінансистів на тому, що коли на стадіон приходить 500-600 глядачів, то собівартість програмок, які ми роздаємо безкоштовно, виявляється в 10 раз більшою, ніж зібрана за квитки сума. Ми завжди робимо велику кількість програмок, афіш, тому що їх знімають, потім знаходять десь на дверях, на стінах. Приходиш в гості, а там афіша нашого матчу - це приємно.

У нас є хороша комплексно-наукова група, де є підрозділ, який займається зйомками, вони самі роблять програмки, афіші. Заробити на цьому важко.

На стадіоні «Україна» збиралось до 15-20 тисяч, але, дивна ситуація, проданих квитків було не більше 5-7 тисяч. Як цих 13 тисяч проходили туди без білета, я зрозуміти не можу. Напевно наші люди знають таємні тропи (посміхається).