Молодіжні ЧС. Крок за кроком

Рік 2013-ий стане також роком проведення молодіжного Чемпіонату Світу. 19-ий розіграш цього турніру пройде у Туреччині і вже до його старту можна виділити особливості цього змагання – вперше в історії молодіжний Мундіаль пройде без участі і Аргентини, і Бразилії. Втім, про це наш портал вже повідомляв, а зараз варто згадати найцікавіші події всіх попередніх турнірів – а згадувати є що… Перші два молодіжні ЧС, до слова, рахуються неофіційними, адже проводились ФІФА як експерименти. Втім, відлік варто вести саме від 1977-го року (далі змагання відбувались через кожні два роки) – коли за ініціативи Жоао Авеланжа вперше відбувся турнір такого роду. Розповідає постійний автор UA-футболу – Ігор Семйон.

Примітка: в матеріалі будемо для зручності говорити просто "збірна" – але мова, зрозуміло ж, про молодіжні збірні.

1977-ий рік. Місце проведення – Туніс. Переможець – збірна СРСР

Країна на півночі Африканського континенту – Туніс – увійшла в історію світового футболу як батьківщина першого молодіжного ЧС – і хай, навіть, неофіційного. На 4-ох туніських стадіонах тоді змагалось 16-ть збірних, а турнір відзначився ще й тим, що став рекордним за найменшою кількістю матчів – всього 28-ім. Формат змагання тоді передбачав після групової стадії відразу півфінал, до якого виходили переможці квартетів.

Європа мала тоді на турнірі найбільше представництво – 6-ть команд (СРСР, Франція, Іспанія, Угорщина, Австрія, Італія); в той час як Південна Америка та Африка делегували по три збірні – Уругвай, Парагвай, Бразилія - і Туніс, Марокко, Код'Івуар (тоді ще Берег Слонової Кістки). Північна Америка і Азія – по два резидента – Мексика, Гондурас та Ірак, Іран.

От тільки кількість європейців не переростала в якість. Тільки збірна СРСР змогла виграти свою групу, розширивши тим самим географію півфіналів від Америки до Європи. Радянські футболісти, як, власне, і інші тріумфатори груп – мексиканці, бразильці та уругвайці – не зазнали в квартеті жодної поразки, підтвердивши свій високий клас.

Півфінали виявились на диво рівними – обидва матчі (Мексика-Бразилія та Уругвай-СРСР) завершувались мировою, і переможці визначались тільки у серії пенальті. Підопічні Сергія Мосягіна здолали уругвайців 4:3, а мексиканці – бразильців 5:3. Фінал виявився, за класикою жанру, дуже напруженим – радянські футболісти були вимушені по ходу матчу двічі відігруватись – і двічі це робили – завдяки голам Володимира Бессонова. При чому, крайній свій м’яч кращий гравець того турніру забив на 88-ій хвилині – мексиканці були вражені радянською волею до перемоги. Волею, яка допомогла Бессонову і компанії не зламатись і в серії пенальті – 9:8 – молодіжна збірна СРСР стала тріумфатором, а Володимира Бессонова, Андрія Баля, Сергія Балтачу, Вагіза Хідіятулліна футбольний світ визнав висхідними зірочками…

1979-ий рік. Місце проведення – Японія. Переможець – збірна Аргентини

Збірна СРСР дійшла до фіналу й наступного молодіжного Чемпіонату Світу – от тільки тепер радянським футболіста не вдалось підняти над головою кубок, адже на їх шляху опинилась збірна Аргентини з феноменальним Дієго Марадоною у складі, а також із Габріелем Кальдероном, Рамоном Діасом, Освальдо Ескудеро та іншими…

Тепер вже турнір проходив за класичною схемою – з групи до чвертьфіналу виходили дві команди – і далі – боротьба на виліт. Несподіванкою на груповому етапі стала хіба що вдала гра збірної Алжиру, яка, в підсумку, випередила у квартеті японців та мексиканців. Але вже у чвертьфіналі всі зайві відсіялись – і у півфінал вийшли ті, хто й вважався тоді фаворитами турніру – СРСР, Польща, Уругвай та Аргентина. Європейці зійшлись між собою, а південноамериканці – між собою. Завдяки голам Рамона Діаса та Дієго Марадони Аргентина подужала Уругвай, а СРСР до фіналу вивів точний удар Ігоря Пономарьова. От тільки в головному матчі підопічні Сергія Коршунова мали мало шансів. Аргентина на той момент у 5-ти матчах забила 17-ть голів, а пропустила у свої ворота всього один. На 52-ій хвилині команда СРСР повела в рахунку (знову ж таки, Ігор Пономарьов), але далі був суцільний жах – Уго Альварес, Рамон Діас і Дієго Марадона за 10-ть хвилин зруйнували надії Радянського Союзу на другий поспіль подібний трофей – тепер героями виявились аргентинці.

Індонезія стала антирекордсменом турніру, пропустивши у свої ворота 16-ть голів, не забивши, натомість, жодного. А середня відвідуваність стадіонів під час молодіжного ЧС-1979 становила 14203-ри глядача – на футбол тоді ходили менше, ніж зараз, втім, вболівали так само палко.

1981-ий рік. Місце проведення – Австралія. Переможець – збірна Федеративної Республіки Німеччини

Але наступний подібний турнір, взагалі, виявився своєрідним антидосягненням у плані відвідуваності – в Австралії наживо за матчами спостерігали 443094-ри (одна з найменших цифр за всю історію молодіжних ЧС) глядача, хоча, подивитись тоді було на що…

…І на прагматичну, але цілеспрямовану Німеччину (ФРН), і на запальний, можна, навіть, сказати, феєричний, нестандартний Катар, і на Румунію, яка вперше в своїй історію (на всіх рівнях) опинилась в четвірці кращих команд турніру, що проводився під егідою ФІФА.

Німеччина не здавалась тоді монолітом. Команда в своїй грі робила акцент на захисті, який тримався на плечах Гельмута Вінклофера, Антона Шмідкунца, Міхаель Зорка та Мартіна Тріба… Юнаки тоді мріяли повторити минулорічний успіх своїх кумирів (у 1980-му році збірна ФРН тріумфувала на Чемпіонаті Європи) – але мріяли стримано і обережно.

Групу Німеччина виграла, обійшовши збірну Єгипту за додатковими показниками (хоча, африканці виграли очну зустріч у європейців), а в чвертьфіналі майбутніми Чемпіонами мінімально була подолана збірна-господар турніру – Австралія. У півфіналі Німеччина перемогла міцних румунів – тоді це була "темна конячка" Чемпіонату Світу, яка в матчі за третє місце перемогла ще англійців. А от для німців особливо пам’ятним виявився фінальний матч. Тоді Антону Шмідкунцу і компанії вдавалось майже все – 4:0 – катарці тільки з приводу цього матчу могли шкодувати, адже, в цілому, турнір азіатам вдався. Катар тоді був командою настрою – що пояснювалось головуванням бразильського тренера Еварісто. Наставник, до речі, на тому турнірі став злим генієм для збірної, яка представляла його батьківщину – у чвертьфіналі катарці розправились із бразильцями 2:3.

Турнір став неоціненним досвідом для тоді ще юних Йоана Андоне, Гаврила Балінта (Румунія), Серхіо Гойкочеа (Аргентина), Жозімара, Жуліо Сезара (Бразилія), Нельсоа Гутьєреса (Уругвай) – всі ці футболісти з часом підкорюватимуть футбольний світ вже із національними збірними.

1983-ій рік. Місце проведення – Мексика. Переможець – збірна Бразилії

Фінал молодіжного ЧС-1983, стадіон "Ацтека" – 110000 глядачів… У Мексиці до футболу ніколи не ставились байдуже, а молодіжний Мундіаль 1983-го року, взагалі, на батьківщині текіли викликав тоді неабиякий ажіотаж. І хай, навіть, господарям тоді звершення не підкорились – мексиканці не вийшли з групи – але футбольна лихоманка накрила тоді усю країну.

Вперше в своїй історії переможцями форуму стали бразильці. Бебето, Дунга, Джованні, Жоржиньо та компанія не зазнали тоді в турнірі жодної поразки. Особливості глобальній перемозі Бразилії надавала звитяга у фіналі над аргентинцями – навіть, на молодіжному рівні ці команди завжди конкурували між собою і їх протистояння виходили за рамки звичайних.

Гідно виступили поляки, які стали бронзовими призерами, але більше запам’ятався тоді прорив Південної Кореї. Команда їхала на турнір в якості однієї з кращих у Азії, адже кваліфікацію до ЧС-1983 корейці пройшли на одному диханні. Але на самому Чемпіонаті Світу мало хто вважав Південну Корею фаворитом. Однак, це тільки допомогло азіатам. В групі вони випередили Австралію та Мексику, в чвертьфіналі здолали Уругвай і тільки у півфіналі корейці були змушені скласти зброю, адже там умови диктувала збірна Бразилії.

На цьому можна було б розповідь про цей турнір завершувати, якби не одна цікава деталь – цікава, але доволі болісна деталь… Провал збірної СРСР. Команда Миколи Кисельова тоді програла на турнірі всі свої матчі (і відповідно, посіла останнє місце в групі) і це при тому, що кольори збірної захищали Геннадій Литовченко, Павло Яковенко, Олег Протасов, Станіслав Черчесов… З європейців той турнір вдався тільки полякам.

1985-ий рік. Місце проведення – СРСР. Переможець – збірна Бразилії

Баку, Єреван, Ленінград, Мінськ, Москва, Октемберян (зараз – Армавір), Тбілісі, Сумгаїт – приймали гостей і учасників молодіжного ЧС-1985. Турнір став історичним в тому плані, що вперше головний трофей змагання двічі поспіль дістався збірній з однієї країни, а також запам’ятався проривом Нігерії – "орли" зі своїми тактичними ноу-хау стали першою африканською збірною, якій вдалось пробитись до півфіналу молодіжного ЧС. Африканці, до речі, відібрали тоді бронзові нагорода у збірної СРСР, перемігши її у втішному фіналі в серії післяматчевих пенальті.

А Бразлія тоді знову не знала собі рівних. Три перемоги в групі (2:1 – над Ірландією; 2:0 – над Іспанією; 1:0 - над Саудівською Аравією), знущання над збірною Колумбії у чвертьфіналі (6:0), впевнена звитяга над нігерійцями у півфіналі (2:0) і складна, але така пам’ятна перемога над іспанцями у фіналі – 1:0 (за підсумками додаткового часу). Один гол, виходить, Бразилія пропустила у свої ворота протягом всього турніру. Пауло Сілас та Клаудіо Тафарел згодом стануть з тієї команди найяскравішими зірками.

Непогано виступили також болгари. Турнір той у всій красі розкрив таланти Крассіміра Балакова та Еміла Костадінова, які в масштабах Болгарії з часом стали непересічними футбольними постатями. А радянським вболівальникам турнір запам’ятався, в першу чергу, "живою" картинкою. Країна на кілька тижнів стала футбольним центром світу.

1987-ий рік. Місце проведення – Чилі. Переможець – збірна Югославії

Через два роки змагання проводилось вже на іншому боці планети, але переможцем його стали європейці – феноменальні, фантастичні югослави. Тоді тією командою, без перебільшення, захоплювались.

Коли менеджери і організатори турніру мали обирати кращого його гравця, постала чимала дилема, адже в збірній Югославії талантів було вдосталь. Звонімір Бобан, Давор Шукер, Преодраг Міятовіч, Ігор Штімач, Роберт Джарні, Бранко Брновіч… Але кращим був Роберт Пронесінечкі зі своїм не по роках розвиненим баченням поля, швидкісними проходами, гарматним ударом. Перед Робертом після турніру (а потім і вдалої гри за "Црвену Звезду") були відкриті всі двері, щоправда на кар’єру легендарного футболіста потім ще вплинула важка травма.

Югослави не шкодували нікого. У групі Чилі, Австралія та Того отримали від європейців по 4-ри голи, і тільки на стадії плей-офф "цифрова" перевага команди Мірко Йозіча не була такою вражаючою. Югославія-Бразилія – 2:1, Югославія-НДР – 2:1, Югославія-ФРН (фінал) – 1:1 (5:4 по пенальті). Турнір, до речі, відзначився гегемонією європейських збірних. Тільки чилійцям вдалось підтримати реноме південноамиреканського футболу – хоча господарі тоді не вважались фаворитами турніру. Чилійці, натхненні підтримкою рідної публіки, з групи вийшли слідом за югославами, а в чвертьфіналі на характері подужали збірну Італії, забивши переможний гол на останніх хвилинах зустрічі. От тільки далі казка чилійців завершилась. Спочатку, у півфіналі, колектив Луіса Ібарра безнадійно поступився ФРН, а у матчі за третє місце – збірній НДР.

Югославія тоді зробила неймовірне: в такому яскравому стилі молодіжний ЧС до того не вигравав ще ніхто.

1989-ий рік. Місце проведення – Саудівська Аравія. Переможець – збірна Португалії

Неповторним видався турнір і у Саудівській Аравії. Аравійці, до речі, здобули неоціненний організаційний досвід, який допоміг їм в 90-их роках тричі провести в себе на території і Кубок Конфедерацій. Але молодіжний ЧС був форумом масштабнішим, адже в ньому приймало участь 16-ть команд, які зіграли між собою, в цілому, 32-ва матчі.

Португалія стала переможцем турніру. Виступ піренейців, звичайно, запам’ятався – перемоги в групі над Чехословаччиною та Нігерією і поразка від господарів – Саудівської Аравії; мінімальні звитяги в плей-офф над колумбійцями і бразильцями; 2:0 – у фіналі над нігерійцями… Але фантастичним виявися матч за участю інших збірних. Чвертьфінальний матч між командами СРСР та Нігерії. Підопічні Бориса Ігнатьєва до 60-ої хвилини вели вже 4:0 (!) завдяки голам Сергія Кірьякова (двічі), Олега Саленко, Бахва Тадеєва, але далі для європейців почався суцільний жах. Нігерійці якимось дивом змогли нівелювати відставання, і потім вирвали перемогу у серії післяматчевих пенальті – Нігерія після півфіналу молодіжного ЧС-1985, пробилась до головного матчу цього ж турніру тепер уже у 1989-му році (у півфіналі "орли" подужали ще одну сенсаційну команду – збірну США). Але здолати прагматичну Португалію африканцям не вдалось – підопічні Карлуша Кейруша в тому фіналі вже були готові "випалювати" газон заради перемоги. Висхідними португальськими зірками того турніру стали Пауло Соуза, Жоао Пінту, Фернандо Коуту… Вже через два роки португальці знову приберуть до своїх рук трофей молодіжного ЧС, що проходитиме у них на батьківщині.

1991-ий рік. Місце проведення – Португалія. Переможець – збірна Португалії

Не даремно ж португальців називають європейськими бразильцями… Після унікального для тих часів досягнення молодіжної збірної Бразилії (дві поспіль перемоги на молодіжному ЧС), такий "фокус" першими повторили саме португальці і доволі символічно, що піренейці у фіналі здолали саме південноамериканського гранда.

Карлуш Кейруш мав тепер під рукою ще більший "букет" талантів – Луїш Фіго, Руй Кошта, Жоао Пінту, Еміліо Пейше, Жорже Кошта… Португалія за весь турнір пропустила у свої ворота всього один гол (в чвертьфіналі від Мексики), показавши не по роках зрілий футбол. У групі були биті Корея, Ірландія та Аргентина, в плей-офф – Мексика та Австралія, у фіналі, як уже зазначалось – Бразилія (у серії пенальті). Більше Португалія ніколи не вигравала цей турнір (до сьогодні, принаймні), хоча здобувала ще бронзові і срібні його нагороди.

Молодіжний ЧС-1991 виявився доволі прогнозованим. Несподіванкою хіба що можна назвати не вихід із групи Уругваю та півфінальний прорив Австралії. А збірна СРСР також грала у півфіналі – то був останній успіх (чи не успіх – кому як подобається) молодіжної збірної тієї країни – далі вже були окремі виступи Росії, України, Узбекистану, Казахстану...

1993-ій рік. Місце проведення – Австралія. Переможець – збірна Бразилії

Вдруге в історії у півфіналі молодіжного ЧС були 4-ри команди з 4-ох різних континентів. Вперше такий феномен відбувся у 1989-му році і от зараз - на турнірі в Австралії, у 1993-му. Вважається, що то було протистояння різних футбольних стилів – адже в кожної збірної – Бразилії, Австралії, Англії, Гани – був свій почерк, малюнок гри, не подібний до всіх інших.

Несподівано у фіналі грала збірна Гани, хоча двома роками раніше 9-ть з 22-ох гравців тієї африканської команди тріумфували на юніорському Чемпіонаті Світу (U-17), так що все відносно. Але не відносним було те, що Бразилія на той час стала рекордсменом по перемогах у подібних турнірах – це вже був третій тріумф "селесао", хоча, з часом Аргентина втре носа своїм затятим ворогам, але про це пізніше.

В Австралії груповий турнір, крім господарів, подолали Росія, Уругвай, Англія, США, Мексика та, власне, Бразилія із Ганою. Майбутні фіналісти синхронно йшли по дистанції: перемоги по 4:0 над Росією (у збірної Гани) та США (у збірної Бразилії), потім – півфінальні звитяги над Англією та Австралією, і фінал, в якому Бразилія завдяки голам Яна та Жіана здобула вольову перемогу над африканцями.

Провалилась збірна Німеччини. Від тієї команди точно чекали більшого, аніж 3-тє місце в групі – Карстен Янкер, Карстен Рамелов, Дітмар Хаманн та компанія не витримали напруги. За Камерун на тому турнірні грав Марк-Вівьєн Фое, який пізніше не зможе пережити Кубок Конфедерацій-2003, а в Бразилії на горизонті з'явилась ціла плеяда зірок – Діда, Марсело, Адріано. Останній став кращим гравцем турніру, а Бразилія наступного подібного успіху чекатиме 10-ть років.

1995-ий рік. Місце проведення – Катар. Переможець – збірна Аргентини.

До 1995-го року аргентинці тільки одного разу перемагали на молодіжному ЧС. Але з турніру у Катарі, власне, почалось своєрідне домінування юних аргентинців над іншими ровесниками.

Індивідуально аргентинці 1995-го року не були такими сильними, як Марадона і компанія, які в 1979-му вигравали цей турнір. Однак у Хосе Пекермана була справді команда – зіграна, збалансована, тактично вивчена, з характером. В кожній лінії у аргентинців були гравці, на яких могли покластись партнери у важку хвилину: голкіпер – Хоакін Ірігоіта, захисник – Хуан Сорін, півзахисник – Аріель Ібагаза, форвард – Уолтер Койєтте. Аргентинці, що цікаво, свою групу не виграли, пропустивши вперед себе збірну Португалії (за спиною залишились команди з Нідерландів та Гондурасу), але вже на стадії плей-офф південноамериканці діяли дуже зібрано, не давши жодного шансу конкурентам (Камеруну – в чвертьфіналі, Іспанії – у півфіналі). Але найскладніше випробування на команду Хосе Пекермана чекало в головному матчі, що не дивно. Програти бразильцям, означало – повернутись додому невдахами. Такої долі аргентинці не схотіли – 2:0 і друга в історії перемога молодіжної збірної Аргентини на Чемпіонаті Світу.

Знаковим турнір виявися і для таких збірних як Японія та Аргентина. Ні, ці команди зійшли з дистанції на стадії 1/4-ої фіналу, але футбольної зрілості набрались тоді Хідетоші Наката та Марк Відука: в останнього – 4-ри голи у 4-ох матчах. А матч Нідерланди-Гондурас став першим у турнірах подібного роду, який було зупинено арбітром через недостатню кількість футболістів у складі одного з учасників. На 76-ій хвилині був видалений з поля вже 4-ий гравець Гондурасу, а потім була травма в п’ятого "вибувшого" – таким чином, догравати Гондурас був вимушений вшістьох, що правилами заборонено.

1997-ий рік. Місце проведення – Малайзія. Переможець – збірна Аргентини

В турнірі приймали участь від Європи такі потужні збірні як Франція, Англія, Іспанія. Але далі всіх європейців вдалось пройти скромній Ірландії – завдяки відточеності контратак, застосуванню тотального пресингу, швидким переходам від оборони до атаки. Ірландці у півфіналі поступились майбутнім Чемпіонам, а от перед цим здолали іспанців, марокканців, та обійшовши в групі збірні США і Китаю.

Це був перший у своєму роді турнір, в якому вже була стадія 1/8-ої (загальне число учасників збільшилось до 24-ох). До двох кращих команд кожної з груп, додавались 4-ри володарі третіх місць, в яких були найкращі показники. Однак Аргентина пройшла в плей-офф "на пряму", хоча й не з першого місця – квартет Е тоді виграли австралійці. Як і два роки тому, в Хосе Пекермана була злагоджена команда, от тільки тепер в ній були ще більш яскраві індивідууми: Вальтер Самуель, Дієго Пласенте, Естебан Камбьяссо, Хуан Рікельме, нарешті, - Пабло Аймар. Аргентинцям було особливо приємно підіймати над головою заповітний кубок, адже по ходу турнірної дистанції особисто були подолані запеклі вороги – бразильці (у чвертьфіналі) та уругвайці (у фіналі).

Бразильці, до речі, в 1/8-ій розбили бельгійців 10:0, встановивши новий рекорд результативності в одному матчі молодіжного ЧС. Для одних радість – для інших смуток…

1999-ий рік. Місце проведення – Нігерія. Переможець – збірна Іспанії

Вперше і поки що востаннє в своїй історії на молодіжному світовому форумі тріумфувала збірна Іспанії. Це була остання поки що перемога європейців в подібному турнірі – далі перемагали все ті ж латиноамериканці і одного разу африканці.

А турнір 1999-го року ще став пам’ятним для африканських збірних, адже, підтримувані рідною публікою, представники Чорного континенту вчотирьох відразу (Нігерія, Малі, Камерун, Гана) подолали груповий етап, двоє з них грали у чвертьфіналах, один – у півфіналі. Але Іспанію зупинити тоді було складно. Піренейці боротьбу в групі витримали на одному диханні (суперники – Бразилія, Замбія, Гондурас), а далі – тільки додавали від матчу до матчу. В 1/4-ій, щоправда, підопічні Інакі Саєса ледь не поступились Гані – після 1:1 в ігровий час, європейці взяли гору тільки у серії пенальті (8:7). Однак вже у півфіналі і фіналі були впевнені перемоги – 3:1 та 4:0 над малійцями та японцями відповідно.

Турнір подарував світу масу висхідних зірок. Крім іспанців Хаві, Габрі, Орбаєса, Марчени, це були ще й Рональдіно - з Бразилії, Ешлі Коул – з Англії, Шиджи Воно, Коджи Наката – з Японії, Сейду Кейта – з Малі, Рафаель Маркес – з Мексики, Джуліус Агахова – з Нігерії, Дамьян Дафф, Роббі Кін – з Ірландії, Дієго Форлан – з Уругваю.

Іспанія хоч і відстояла честь Європи, але підтримала славні молодіжні традиції, так сказати, Латинської футбольної культури – на той час із "ворожого табору" цей турнір вигравали тільки три збірні – СРСР, ФРГ та Югославії.

2001-ий рік. Місце проведення – Аргентина. Переможець – збірна Аргентини

Хозе Пекерман не зраджував традиціям. Його збірна й далі грала у дуже змістовний, збалансований футбол. Зі схемою 3-5-2 аргентинці домінували протягом всього ЧС-2001, здобувши сім перемог у семи матчах. Найскладніше, що дивно, аргентинцям було пройти стадію 1/8-ої фіналу, під час якої підопічним Хосе Пекермана протистояла "темна конячка" турніру – збірна Китаю. Південноамериканці тріумфували 2:1, а далі були впевнені звитяги над Францією у чвертьфіналі (3:1), над Парагваєм – у півфіналі (5:0) і над Ганою у фіналі (3:0). Африканці, до речі, прогресували від турніру до турніру (не Гана, зокрема, а всі африканські команди). Двома роками раніше 4-ри представники Чорного континенту синхронно подолали груповий етап, а тепер вже дві африканські збірні грали у півфіналі турнірну – на той час то був безпрецедентний випадок.

Здивував Єгипет, який в підсумку, здобув бронзові нагороди турніру. Хоча починали "фараони" дуже натужно – з нульової нічиєї проти Ямайки і поразки 1:7 (!) від Аргентини… От тільки далі африканці зуміли взяти себе в руки. Перемога над Фінляндією дозволила єгиптянам вийти з групи (з 4-ма очками), в плей-офф потім були перемоги над США, Нідерландами, поразка від Гани і звитяга у втішному фіналі над збірною Парагваю. Парагваю, до речі, який не пустив до чвертьфіналу збірну України. Підопічні Анатолія Крощенко виграли групу С, де суперниками українців були команди США, Китаю та Чилі. Перший в історії виступ збірної України на такому рівні ознаменувався виходом до 1/8-ої фіналу.

Андрес Д'Алессандро, Кака, Джибріль Сісе, Філіп Мексес, Дерек Боатенг, Дамаркус Бізлі, Лендон Донован, Хав’єр Савіола стали відкриттям того турніру. Останній, до речі, став ще й кращим бомбардиром форуму і удостоївся честі стати кращим його гравцем.

В середньому матчі турніру із трибун стадіону переглядало 9737-ім глядачів –доволі низький показник як для початку 2000-их і як для Аргентини…

2003-ій рік. Місце проведення – ОАЕ. Переможець – збірна Бразилії

Збірня Бразилії тоді домінувала на всіх рівнях. У 2002-му році Чемпіонат Світу виграла національна команда, у 2003-му - юнацька (U-17). От і U-20 вирішили не відставати – молодіжний Мундіаль бразильцям підкорився вже вчетверте.

Хоча, шлях до Чемпіонства у "селесао" був дуже тернистим. Після стартової перемоги в групі над збірною Канади, була нічия з чехами та поразка від Австралії. Однак, 4-ох балів вистачило для виходу з групи, а під час плей-офф бразильці вже набрались холоднокровності і демонстрували не по роках незламний характер. 2:1 – над Словаччиною, 5:1 – над Японією, 1:0 – над Аргентиною. У фіналі під натиском бразильців не встояли іспанці – теж 1:0.

Турнір виявився провальним для європейців – тільки Іспанії вдалось пройти далі 1/8-ої фіналу, а от представники Південної Америки знову заправляли балом. Крім Бразилії та Аргентини, добре виступили ще й колумбійці (півфінал); прогресу досягли й команди з іншого американського континенту – США та Канада. А от місцеву публіку дуже тішила збірна Об’єднаних Арабських Еміратів, яка сенсаційно пробилась до 1/8-ої фіналу. Господарів практично самотужки тягнув Ісмаіл Матар, який, в підсумку, і став кращим гравцем турніру і якому віщували фантастичне футбольне майбутнє. Дійсно, показники араба вражають – у 146-ти матчах за "Ель-Вахда" – свою рідну команду – нападник забив 70-ть голів.

А молодіжні Чемпіонати Світу продовжувались, і продовжувалось домінування латиноамериканців.

2005-ий рік. Місце проведення – Нідерланди. Переможець – збірна Аргентини

"Молодіжний Чемпіонат Світу-2005. Кращий гравець турніру – Ліонель Мессі"... Цим все сказано – тоді вже весь світ захоплювався грою вундеркінда. Ліонеля Мессі – зі ще абсолютно дитячим обличчям і юнацькою сором’язливістю – порівнювали з Генієм – Дієго Марадоною. І порівняння, що справедливо, були не на користь останнього.

Аргентина Дієго Марадони легко й невимушено громила всіх суперників, а Аргентина Ліонеля Мессі тільки в двох матчах турніру перемогла з різницею більшою, ніж два м’ячі. А Ліонель, без перебільшення, на своїх плечах тягнув команду крізь терни до слави.

В своєму стартовому матчі аргентинці поступились збірній США, а Мессі за першим таймом спостерігав із лави запасних. Коли майбутній кращий гравець світу з'явився на полі після перерви, Франсіско Ферраро – тренер аргентинців – зрозумів, що без Мессі його команда не стане в ранг особливих, про неї потім тільки скупо згадуватимуть, коли писатимуть історію. Без Мессі це була інша команда. Далі по ходу турніру вундеркінд в кожному матчі з'являвся зі старту, а в плей-офф - не пропустив і хвилини ігрового часу…

Аргентина з групи вийшла завдяки перемогам над Єгиптом та Німеччиною, потім були 2:1 – над Колумбією, 3:1 – над Іспанією, знову 2:1 – над Бразилією і 2:1 – над Нігерією у фіналі.

Ніяк африканській збірній не підкорювався молодіжний ЧС. Хоча, для представників Чорного континенту це вже був 4-ий фінал. Нігерійці тоді, хоч і не виграли трофею, але галасу наробили. Нічия в матчі групового етапу проти Бразилії (хоча, команда Рене Вебера демонструвала доволі тьмяну гру на протязі всього турніру), перемога – проти Швейцарії; мінімальна звитяга над Україною у 1/8-ій, розгром Марокко в півфіналі. Але дивом вважали перемогу Нігерії над збірною Нідерландів, яка тоді числилась у фаворитах форуму і за іменами, і за грою… 1:1 – в ігровий час і 24-ри (!) удари у серії післяматчевих пенальті і перемога нігерійців 10:9.

Найкращим бомбардиром турніру став Ліонель Мессі (6-ть голів), а далі – Фернандо Лорьєнте та Олександр Алієв – по 5-ть точних ударів… Але на цьому "ера" аргентинців не закінчилась.

2007-ий рік. Місце проведення – Канада. Переможець – збірна Аргентини

Вшосте в історії молодіжний ЧС виграла Аргентина – встановивши цим самим унікальне досягнення. Цього разу у команди теж був свій герой – Серхіо Агуеро, який в турнірі теж відзначився 6-ма голами і без якого південноамериканцям було б надзвичайно складно добитись такого вагомого успіху. Хоча, Аргентина не була театром одного актора. Не видатні за антропометричними даними, але видатні за футбольним інтелектом, розсудливістю і технікою Серхіо Ромеро (голкіпер), Федеріко Фаціо, Еміліо Інсуа (захисники), Евер Банега, Анхель Ді Маріа (півхазисники), Пабло Пятті (форвард) своєю грою переконували, що у всіх у них - велике футбольне майбутнє.

Досить несподівано аргентинцям у фіналі протистояли чехи, які кваліфікувались на турнір як півфіналісти Чемпіонату Європи і які в групі вже Чемпіонату Світу розійшлись з колективом Хуго Токаллі мировою. Команда Хозе Пекерман не зраджував традиціям. Його збірна й далі грала у дуже змістовний, збалансований футбол. Зі схемою 3-5-2 аргентинці домінували протягом всього ЧС-2001, здобувши сім перемог у семи матчах. Найскладніше, що дивно, аргентинцям було пройти стадію 1/8-ої фіналу, під час якої підопічним Хосе Пекермана протистояла Хозе Пекерман не зраджував традиціям. Його збірна й далі грала у дуже змістовний, збалансований футбол. Зі схемою 3-5-2 аргентинці домінували протягом всього ЧС-2001, здобувши сім перемог у семи матчах. Найскладніше, що дивно, аргентинцям було пройти стадію 1/8-ої фіналу, під час якої підопічним Хосе Пекермана протистояла Мірослава Соукупа виступила гідно – європейці повели на 60-ій хвилині, але дуже швидко Серхіо Агуеро рівновагу відновив, а вже потім був і переможний гол Мауро Сарате. Аргентинці у 6-ти матчах турніру пропустили всього два голи у власні ворота – від Чехії у фіналі, як уже зазначалось, і від Польщі на стадії 1/8-ої. Домінування було тотальним…

На стадіони, які приймали матчі молодіжного ЧС-2007, в загальній кількості прийшло 1 мільйон 200 тисяч глядачів, що зробило форум наймасштабнішою на той час спортивною подією в історії Канади. І зовсім не нітились організатори і вболівальники від того, що збірна-господар не здобула в турнірі жодної перемоги, безславно фінішувавши на останньому місці в групі.

2009-ий рік. Місце проведення – Єгипет. Переможець – збірна Гани

Турнір у Єгипті побив всі попередні рекорди відвідуваності (майже 1,3 мільйона глядачів), побив рекорди результативності (167-ім голів), але пам’ятати про нього на Африканському континенті будуть, в першу чергу, через перемогу своїх. Так, в Єгипті Гана не була господарем, але в матчах, в яких "Чорні Зірки" змагались із командами з інших континентів, трибуни шаленіли і палко підтримували саме Домініка Адійю та компанію. Із 8-ма голами нападник тоді став кращим бомбардиром форуму, а про бразильців Джуліано, Алекса Тейшейру, Дугласа Косту, Гансо та інших говорили, що це майбутні зірки світового масштабу – вже за традицією молодіжний ЧС відкривав планеті плеяду футбольних талантів.

Гана феноменально пройшла турнірною дистанцією – 16-ть голів у семи матчах – яскраві перемоги на стадії плей-офф і драматична серія пенальті у фіналі, де африканцям протистояли бразильці – як зізнавався Селах Тетте (тренер Гани) - "Ми подарували радість багатьом людям".

Приводи порадіти були і в угорців. Зараз цій країні далеко до тих славних традицій, які сповідувала "Араньчапат" ("Золота команда"), але угорська "молодіжка" на ЧС-2009 хай, навіть, трохи, але зробила щасливішими своїх вболівальників. Бронза для угорців стала найменшим, на що вони заслуговували, враховуючи старання команди, її волю до перемоги і яскраву гру капітана – Владіміра Комана. Європейці залишили без нагород цікаву збірну Коста-Рики, яка, в свою чергу, зіпсувала свято збірній країни-господаря. Єгиптяни тоді говорили "турнір завжди для нас буде з відтінком розчарування", хоча бальзамом на душу для африканців слугують спогади про яскраві перемоги над командами Італії та Трінідада і Тобаго в групі… В кожного свої цінності…

2011-ий рік. Місце проведення – Колумбія. Переможець – збірна Бразилії.

Але час не стоїть на місці… В Колумбії були вже побиті ті рекорди, які встановились двома роками раніше у Єгипті. Переможець - збірна Бразилії – пройшов дистанцію із 18-ма взяттями воріт, а колумбійці перевершили своїх африканських колег-вболівальників в плані відвідуваності – 1309929-ть глядачів. Турнір став поштовхом до запуску нової економічної програми в країні – Колумбія в цей час жила футболом, забувши про всі негаразди. А організатори здійснили свою мрію, дотримавшись слова зробити найкращий з точки зору організації молодіжний футбольний форум в історії.

Задоволеними залишились і бразильці, які підтримали традиції попередніх поколінь і вп'яте в історії виграли молодіжний ЧС. Ковалями того успіху стала вся команда Ней Франко – не окремі персони. Не було б, напевно, трофею в бразильців, якби не холоднокровна гра голкіпера Габріеля, якби не стальні нерви захисників Бруно Увіні та Даніло, якби не світлі голови Каземіро та Філіпа Коутіньо, якби не крейсерська швидкість фінішера Енріке, якби не вибуховий запал Оскара і не його хет-трик у фіналі проти португальців. Все в комплексі…

Унікально виступила на турнірі і Португалія. Закінчивши групу з різницею м’ячів +2 (2 забиті – 0 пропущених), піренейці не зраджували традиціям і в плей-офф – на стадіях 1/8-ої, 1/4-ої та 1/2-ої підопічні Ілідіо Вале не пропускали. Тільки Оскару у фіналі (!) вперше вдалось змусити Міку – голкіпера збірної Португалії – діставати м’яча із сітки власних воріт. 545-ть хвилин без пропущених голів (6-ть цілих матчів і 5-ть хвилин із сьомого) стали абсолютним рекордом молодіжних ЧС. Дивною також була присутність у 1/8-ій фіналу збірної Гватемали – точніше, не присутність, а показники, з якими команда пробилась до плей-офф – "мінус" 10 в графі "забиті-пропущені" - і це ще Гватемала стала однією з кращих команд, які посіли в групах треті місця. А Нігерія у 5-ти зіграних поєдинках забила 15-ть голів, але не пройшла далі чвертьфіналу – це був дійсно унікальний турнір: золото - у Бразилії, срібло – в Португалії, бронза – у Мексики, щоб підсумувати…

6-ть разів переможцями молодіжного ЧС ставали аргентинці, 5-ть разів – бразильці, двічі – португальці і по разу тріумфували збірні Гани, Іспанії, ФРН, Югославії та СРСР. А в загальному, за 18-ть турнірів подібного роду відбулось сила-силенна цікавих подій, яскраво проявляли себе десятки, а то й соті непересічних футбольних особистостей, встановилась маса рекордів &‐ ми спробували тільки частинку з цього всього зібрати до одного логічного ланцюжка. Можна не сумніватись, що і в турнірі, який пройде на полях Туреччини, станеться щось таке, про що будуть з ностальгією розповідати з плином років. Це варто бачити на власні очі…

Фото - fifa.com