Паралимпиец Вовчинский: В 2007-м стал на лыжи, а в 2010-м выиграл медали Паралимпиады

У південнокорейському Пхьончхані, на 12-й зимовій Паралімпіаді збірна України здобула 22 нагороди, посівши шосте загальнокомандне місце. Броварчанин Григорій Вовчинський виграв срібло, виступаючи серед стоячих спортсменів з порушенням опорно-рухового апарату у лижних перегонах на 10 км. Загалом це вже шоста паралімійська нагорода 29-річного атлета.

Під час зустрічі збірної України в аеропорту «Бориспіль» Вовчинський розповів прес-службі управління фізичної культури і спорту Київської облдержадміністрації про свої враження від виступу в Пхьончхані.

- Розраховував на більше, - каже Григорій. – Минулого року на цих трасах здобув золото і бронзу. Зараз готувався і на біатлон, і на лижні гонки… Але чомусь біатлоні в мене не вийшло. Маючи по одному промаху, я випав з призів на два четвертих місця. Чому так сталося, пояснити не можу. А цією медаллю, звісно, задоволений. Задоволений собою, задоволений своєю працею. Довго йшов до цього, виконував багато роботи, про яку ніхто не знав, окрім мене. Бо щоб бути на найвищому рівні, потрібно багато працювати. Це був останній день змагань, а я мав тільки два четвертих місця і одне шосте. В цій останній гонці я впевнено йшов лідером до останнього кола. Потім багато аналізував і не знаю, де міг програти ті вісім секунд, бо ніде не віддавав і тримав переможний хід. Але срібло для мене як золото, тому що на тих 10 кілометрах я зробив все що від мене вимагалося.

- Ви погано почувалися впродовж всього змагального шляху. В чому причина?

- Нічого особливого не сталося. Це дуже важка робота, коли ти виводиш себе на пік форми, то отримуєш певні травми, виникають проблеми зі зв’язками, зі спиною. Потім треба змінювати роботу. Далі потрібно включатися, що вивести себе на рівень швидкісного варіанту ходу, який називаю переможним. Я тримав баланс по сезону, шукаючи себе. Після одного старту, коли ти викладаєшся на сто відсотків, потрібен час на реабілітацію. Мій організм не ідеальний. Це як стається розвал в машині і тоді її треба вези на СТО.

Тому після кожного старту мені потрібно два-три дні на відновлення. А старти відбуваються або через день, або три дні поспіль. Після першого біатлону, коли я став четвертим, виклавшись на сто відсотків, був шокований: За рахунок чого ж тепер виграю? Тому вирішив пропустити довгу гонку, бо на ній ніколи не був в призах. Вимушений був пропустити і наступний біатлон, бо теж там п’ять років не вигравав. П’ять стартів – це непросто. Особливо з урахуванням, що траса була важкою. Я зробив акцент на спринт, та в спринті не вийшло. Мене як по голові бабахнуло.

Потім знову біатлон, індивідуальна гонка на 15 км, яку я виграв в Сочі. Отримавши один промах, я вилетів з другого місця на четверте. Після такого міг би зламатися, впасти… Дуже класно, що є підтримка вболівальників, рідних, всієї України. Іра, моя дівчина в команді, просто неймовірна, вона сказала що «ти один з найкращих, тому в техніці класичним стилем ти зможеш перемогти, зберися і в тебе вийде, не сумнівайся». І справді – я переміг сам себе і здобув срібну медаль.

- Чи плануєте продовжити виступи?

- Зараз хочу тренуватися тільки для задоволення, не виконувати важкої роботи. Якщо зараз зупинитися, організм буде в шоковому стані, можуть статися травми та інші проблеми. Тобто потрібно повільно вийти з пікового стану. Буду кататися на велосипеді, бігати кроси, грати у футбол та великий теніс, багато чого буду робити, але простого й позитивного. Буду просто насолоджуватися життям та гуляти з донечкою.

- Як ви взагалі потрапили в паралімпійський спорт?

- Проходив реабілітацію на базі нашого паралімпійського комітету в Євпаторії, де познайомився з командою. Мені дуже сподобалося, поговорив з тренерами, сказав, що хочу, буду й можу і вони повірили моїм словам. Хоча нічого не вмів, окрім як бігати, кататися на лижах і ролерах. Та тренери всього мене навчили, в 2007 році я став на лижі, а в 2010-му в мене вже було 4 медалі.