Незавершений роман або Зупинка на півдорозі

Рік, що минає, залишиться в історії українського футболу одним з найпам'ятніших. Євро-2012, вдалий виступ вітчизняних клубів на європейських аренах… але, нажаль, події останнього часу додають в цілому яскравій футбольній сторінці сірих відтінків.

Лише кілька днів минуло з того моменту, як футбольне суспільство України звиклося з думкою, що пішла з життя легендарна особистість – Анатолій Заяєв; і от чергова подія, дякувати Богу, вже не настільки трагічна, але від цього не менш масштабна – Олександр Ярославський покинув посаду президента футбольного клубу "Металіст".

Коли за щось хвилюєшся, щось любиш, то всім тілом і всім серцем цим переймаєшся. Так було в Ярославського з "Металістом". І не думайте, що такі висновки зробились лише на основі слів самого Олександра Владиленовича. Щоб зрозуміти, наскільки щиро ця людина сприймала всі успіхи і невдачі команди, достатньо було одного погляду на екран телевізора. Ну, не кожен президент клубу радується як дитина забитому м'ячу, не кожен в пориві пристрастей скидає верхній одяг при мінусовій температурі, не кожен штурхає стільчики… Що би не висвітлювалось у пресі з цього приводу, зрозуміло одне – обставини, які змусили Ярославського піти на такий крок, були надто серйозними.

фото - ФК "Металіст"

Вже не перший рік ведуться розмови про так звану "третю силу" в українському футболі. І саме "Металіст", на даний час, найбільше підпадає під це визначення. Та хто знає, чи рахувалися б зараз з футбольним Харковом, якби в 2005-у за справу не взявся Ярославський. Розповідати про здобутки команди за час його правління сенсу немає – вони й так добре всім відомі. Краще приділити увагу навколофутбольним факторам. Ні, не інфраструктурі – це матеріальне, сьогодні воно є, а завтра немає… Більш важливим є духовний бік, якщо можна так сказати… Маркевич і до роботи в "Металісті" вважався тренером талановитим, але саме в Харкові наставник заслужив репутацію чи не єдиного конкурентноздатного українського фахівця. А все завдяки Ярославському. Бо саме за ініціативи бізнесмена клуб очолив Мирон Богданович, саме Ярославський був опорою. Він довіряв тренеру, а від довіри в футболі багато що залежить.

фото - ФК "Металіст"

В команди "Металіст" багато "доброзичливців". Не кожному, розумієте, до вподоби трансферна політика клубу, не кожен сприймає латиноамериканських виконавців як своїх, не кожному подобається процес натуралізації. Воно то зрозуміло, але якщо зануритись глибше і подумати – чи знайшовся хоча б один свідомий любитель футболу, якому було б нецікаво спостерігати за виступами "Металіста" на євроарені в той час, коли інші наші клуби вже давно зі спокійною душею сконцентрувались на внутрішніх змаганнях (минулий сезон пам'ятаєте?)? Напевно, за такої ситуації ніхто не скаржився на відсутність українців у складі, на нерозвинену академію і інше… В Ярославського і його партнерів був намічений чіткий шлях, по якому потрібно було рухатись команді. І дуже шкода, що цей шлях був заторений далеко не футбольними перепонами.

Ні, Ярославський не був ідеальним президентом футбольного клубу. Нам, простим вболівальникам, відома лише верхівка всіх тих закулісних ігор, які велися у футбольній структурі під назвою "Металіст". Це і незрозумілий перехід Олійника до "Дніпра", і "заслання", а потім трансфер Девіча, і, що, напевно, найнеприємніше, скандал із начебто договірним матчем… Але всі ми люди і від помилок не застрахований ніхто. Ярославський для футболу зробив багато добра і все це добро має силу перекрити всі промахи.

фото - ФК "Металіст"

На що очікувати далі??? З дитинства вчили, що слід бути оптимістом, але в цьому випадку, чомусь, хід оптимістичних думок не простежується… Це як з автомобілем: от є водій – досвідчений, загартований в дорозі, який знає всі особливості свого залізного друга. Як тільки хтось інший всядеться за кермо – хай, навіть, заллє бак пального, змінить мастило – якщо не скинути обертів, при першій же критичній ситуації є великий шанс опинитися в кюветі...

По-перше, непросто спрогнозувати, як поведуть себе за такого розвитку подій латиноамериканські футболісти. Їхня вразливість добре відома; Ярославському і компанії доступними тільки їм методами вдавалось в потрібний момент охолоджувати гарячі, запальні бразильсько-аргентинські натури. Як це вдасться новому власнику – актуальне питання; а якщо легіонери такі кардинальні зміни сприймуть за знамення і вирішать, що тепер у Харкові їх вже ніщо не тримає?

фото - Getty Images

По – друге, насторожують заяви нового керівництва команди про збільшення бюджету клубу, проведення гучної трансферної політики. За прикладами, що може статись з футбольним механізмом, коли в нього різко вмонтовуються дорогі деталі, далеко ходити не треба. Ну і третє, не менш актуальне питання – як тепер буде розвиватися справа в Лозанському суді? При Ярославському була впевненість, що інтереси "Металіста" відстоюватимуться до останньої секунди; як поведе себе новий власник – знову ж таки, невідомо.

Втім, це завжди так. Коли в житті відбуваються якісь зміни, спіткає щось загадкове – завжди є місце сумнівам. Як кажуть, незамінних людей не буває. Можливо, саме з цього моменту в історії "Металіста" починається нова епоха; епоха, в якій здійсниться, нарешті, мрія тисяч харківських вболівальників – почути на рідному стадіоні гімн Ліги Чемпіонів; в якій їхня команда в своєму розвитку буде рухатись тільки в бік прогресу і надалі буде одним із символів славного Харкова. А Олександру Владиленовичу варто висловити слова подяки. "Металіст" за ці сім років своєю яскравою грою не раз дарував бурю позитивних емоцій; а емоції – це саме те, заради чого й варто вболівати за футбол.

фото - Getty Images