Королевство гиен, или Где твои футбольные таланты, Украина ᐉ UA-Футбол

Общие новости

Общие новости
14.11.2010
воскресенье
23:52
Королевство гиен, или Где твои футбольные таланты, Украина
Рейтинг публикации

Известный журналист и бывший спортсмен поведал о наболевшем, а именно – о том произволе, который творится в глубинах украинского футбола. Это крик души отца о том, как он из-за отсутствия денег не смог трудоустроить своего сына, талантливого футболиста.

Розпочну з кількох епіграфів.

«… в новинах наших старина слышится мне наша»

(Федор Сологуб)

- Ти кольори якого клубу захищаєш?

- Я не граю.

- Чому? Адже в тебе добре виходить. Можеш стати класним футболістом.

- Це надто довга історія. Можливо, іншим разом розповім.

(Із розмови викладача НУФСУ зі студентом)

«Я вращаюсь в футбольных кругах. Слышал много лестных слов о твоем сыне. В частности говорили: «Рома – хороший парень. Талант. Но в футбол на высоком профессиональном уровне играть не будет, ибо у его отца (то бишь у тебя) нет денег».

(Из разговора директора со своим подчиненным)

Кажуть, футбол багатогранний. Цілком погоджуюсь із цим висловом. Проте додам: наш копаний м’яч – найбагатогранніший. Про одну з таких «най-» і хотілося б повідати звичайному вболівальнику, який, між іншим, уже давно про це здогадується. Старі радянські й сучасні дикі капіталістичні умови, звичаї й підходи у вихованні майбутніх вправних майстрів шкіряної кулі просто в материнській утробі душать український футбол. Не вірите? Будь ласка.

ЗА ПАРКАНОМ ШКОЛИ «ДИНАМО»

Уперше свого сина повів до школи АТ ФК «Динамо» (Київ) у вересні 1995 року. За два місяці йому виповнилося шість літ. Вахтерка старезного манежу, що радше нагадував закинуту конюшню, порадила звернутися до нині, на жаль, покійного, учасника трьох чемпіонатів світу в складі збірної СРСР Леоніда Островського. Мовляв, він там, у тренерській, напевно, відпочиває…

І справді, в обшарпаному кабінеті на продавленому кріслі сидів уродженець «буржуазної» Латвії, знаменитий захисник московського «Торпедо» та київського «Динамо» Леонід Островський. Голова тренера ледве трималася на плечах. Проте на моє запитання наставник юні все ж зумів себе опанувати. Чоловік оживився. Альфонсовичу навіть удалося розплющити надто важкі повіки: «Детей мы набираем в семилетнем возрасте, однако ваш мальчик рослый, поэтому пускай тренируется сейчас. Вижу в нем недюжинный потенциал. Главное в будущем, чтобы он его не растратил напрасно». Голова фахівця знову впала на груди…

… На Салютну, 30, де базується школа «Динамо», ми повернулися через рік. Семирічних хлопчиків до своєї групи набирав Віктор Гороза. Тренер од Бога. Саме для таких школяриків. Віктор Григорович проводив цікаві й водночас насичені технічними прийомами тренування. У хлопчаків очі світилися від того, що їм показував наставник. Потім кожен з них намагався повторити. Таке дійство припало до вподоби й моєму синові. За кілька місяців високий, спочатку нібито незграбний, Роман почав жонглювати м’яча двома ногами. Повірте, не кожному таке вдається. На міні-майданчику став одним з кращих. Хлопчина без проблем грав обома ногами. Міцно стояв на своїх двох. У боротьбі ніжку ніколи не прибирав. Від нього, як од бетонної стіни, відлітали суперники. Проте в подальшому майже ніхто з наставників на це не звернув уваги.

Згодом з невідомих причин Віктора Григоровича прибрали зі школи. Групу хлопчаків 1989 року народження очолив Володимир Новиченко. Розпочалися поїздки на турніри, в літні табори. Усе це оплачували батьки з власних гаманців. Володимир Вікторович ніколи не був задоволений грою юних футболістів. Пригадую повернення дітей з Білокам’яної. Там восьмирічні юні спортсмени у фіналі поступилися московському «Спартаку».

Напередодні виїзду мій син демонстрував непогану футбольну підготовку. Одне слово, мені подобалася його гра, а також уміння зі штрафних перекидати «стінку», після чого м’яч опинявся у воротах. Цю вправу з сином, під час якої я виконував роль манекена, неодноразово відпрацьовували на закинутому майданчику поблизу будинку. Схоже, він перебував на правильному шляху. Звісно, і завдяки самодисципліні та особистій працездатності у вільний од занять і тренувань час. Що там казати, любив возитися зі шкіряною кулею. Директор ЗОШ № 222 власною персоною частенько гнав хлопчину зі шкільного подвір’я, аби підліток… «не руйнував м’ячем панельно-бетонну будівлю». Отож запитав у тренера про виступ Романа в Москві. Відверто кажучи, нічого подібного почути від педагога не очікував. Проте навіть і побачив…

– Плохо ваш сын сыграл, подвел, – невдоволено прохрипів наставник, абсолютно нічого не пояснивши, повернувся до мене спиною.

Хоч як дивно, але мій син продовжував грати в так званому основному складі. На позиції центрального півоборонця. Одного зимового недільного тренування наші діти на Нивках «місили» болото зі снігом. У двосторонній грі. Пану Новиченку знову щось не подобалося в діях своїх юних вихованців. Аби восьмирічні хлопці швидше збагнули, що від них вимагає педагог-наставник, він один за одним «вихоплював» дітей з обох складів й примушував тих намотувати кола довкруж бази. Кожному юному футболісту Новиченко в крикливій формі доводив персональну кару – себто скільки разів та чи та дитина мусить оббігти шкільну діброву. Діти не розуміли завдань «суворого» наставника. Адже навчалися не на стаєрів. Їх батьки привели нібито на інший вид спорту – футбол. Тож за що такі знущання? Чоловік не пояснював. Мовляв, самі здогадайтесь.

Нарешті настала «черга» й мого сина. Новиченко його вилаяв і відправив у незрозумілу й далеку «мандрівку». Після подолання «карного» кілометражу тренер указав другокласнику шлях до роздягальні, мовляв, іди й жди мене там, потім будемо розмовляти. Переодягшись, Роман вирішив піти додому. Я його дії цілком підтримав. Дорогою син сказав, що до Новиченка більше не піде, футболу навчатиметься в іншій школі. Цілком слушне й конкретне рішення для дитини.

Того ж дня розгніваний Володимир Вікторович зателефонував нам додому. До слухавки підійшов син. Голосом Новиченка вона надто довго лаяла хлопчину. Роман спокійно вислухав грізного дядька, а потім відповів: «До вас я більше не прийду!» Слухавка зажадала почути батьківський голос. Новиченко запитав у мене: «В чем дело?» Напевно, вам як педагогу ліпше знати, либонь, ви так і не зуміли розпізнати дитячі душі, достукатись до їхніх сердець... «Вы хам и недотепа!» – перервав мою відповідь наставник і кинув слухавку.

До речі, в запасниках «мудрого й грамотного» фахівця зберігалося ще одне «ноу-хау». Стосується воно розминки. Усі вправи юні футболісти мусили виконувати синхронно й чітко. Такий порядок установив Володимир Вікторович. По суті, як у сталінські часи на параді-демонстрації перед кремлівськими вождями-недоумками. Тому нерідко доходило до маразму: тільки-но якийсь хлопчина збивався з ритму, як усе починалося з самого початку. Розминка могла тривати не одну годину. А тренування, між іншим, розраховано на півтори. Це дуже добре пам’ятає земля на вулиці Щорса. Колись там містився хоча й закинутий, та все ж стадіон «Дніпро». Тепер височіє бетонно-цегляний монстр…

До слова, на нещодавньому круглому столі, який проводився в Національному університеті фізичної культури та спорту України, де обговорювали проблеми футболу, пан Новиченко поділився «страшною» таємницею, мовляв, працюючи в дев’яностих роках минулого століття в школі АТ ФК «Динамо» (Київ), не заробив навіть на костюм. Цілком імовірний факт, як, власне, й аксіома: хазяїн, який погано годує свої хортів, м’яко кажучи, не заслуговує принаймні на повагу. Пси ж од такого життя скаженіють, дичавіють і виходять на своє «полювання». Варто нагадати: у лихі дев’яності, коли одні грабували державу, в кишенях більшості батьків, котрі супроводжували хлопчаків 1989 року народження на тренування до Новиченка – себто до Григорія Суркіса, - теж паслися злидні…

…Деякий час мій син тренувався в ДЮСШ-15 під керівництвом Ігоря Фіалки, котрий працював з хлопцями на рік-два старшими. Проте каші в тому колективі не псував. Улітку 1999 року наставник опинився в школі «Динамо». Планував плідно попрацювати в дуеті з Олександром Лисенком. Ігор Володимирович розповів Лисенку про доволі перспективного хлопчину. Останній загорівся ідеєю повернути юного футболіста на Нивки. Учотирьох зустрілися поблизу КПІ. Я познайомився з Олександром Олександровичем. Каюся, що тоді відразу не розпізнав нікчемну сутність Лисенка. Хоча занепокоєність певна була. Одначе покладався на присутність пана Фіалки. Та й навіть гадки не мав, що порядний, толерантний, удумливий суперпрофесіонал Ігор Володимирович, в якого мій син грав за команду хлопців 1988 року народження й забив кілька м’ячів, може пліч-о-пліч трудитися з негідником й інтриганом. Либонь, погано знав Лисенка-людину. Відверто кажучи, професіональні якості останнього теж далеко не бездоганні. Добряче покаламутивши воду в школі «Динамо», Лисенко перебазувався під крильце Суркіса-старшого. Не один рік очолював юнацькі збірні 17-річних. І все бездарно.

Та це буде пізніше. А восени 1999-го Лисенко «з’їв» Ігоря Фіалку. Останній другою командою хлопчаків 1989 року народження в першості Києва обіграв першу Лисенка. Як наважився! Спрацювали заздрість, неприязнь…Фіалку «пішли». На вакантне місце Олександр Олександрович «порекомендував» свого колишнього вихованця Олега Хвою. Певна річ, двома командами та батьками, як циган сонцем, крутив-вертів виключно Лисенко. Либонь, йому не давали спокою набутки деяких колег по школі: ті доволі вміло «співпрацювали» з …батьками.

І от Олег Михайлович став до роботи. Певний час нагадував тургенєвського Герасима. На будь-яке запитання відповідав незрозумілим «м-му-му». Проте згодом відмовився від цього образу, почав, так би мовити, розкривати власний «педагогічний талант»: крики, дошкульні образи, доволі часта згадка «мами» того чи того юного футболіста, ляпаси по обличчю, потилиці, удари ногами по сідницях – ось далеко не повний арсенал «футбольних» прийомів молодого «фахівця» в роботі з дітьми. Очевидно, це й була та «аяксівська» система підготовки, яку намагався прищепити в підпорядкованому закладі директор школи імені Валерія Лобановського Анатолій Шепель.

Юні динамівці та їхні батьки, ясна річ, терпіли цього неосвіченого ставленика Олександра Олександровича. А от татусь одного з хлопчаків, який виступав за ДЮСШ-15, почувши на адресу свого сина образу з вуст Олега Михайловича (той назвав юного футболіста команди супротивниці «уродом и дебилом, который не умеет играть»), одразу ж натрудженою мозолистою п’ятірнею ухопив горе-наставника за горло. Бачили б ви перелякане й цілком безпорадне обличчя Хвої! Перед очима відразу ж постав образ гієни. На щастя для останнього, поруч перебувало кілька інших тренерів. Вони допомогли молодому «спеціалісту» загасити конфлікт. Інакше помічник Лисенка отримав би цілком заслужено…

У динамівських же пенатах починаючий хам почувався куди впевненіше.

– К сожалению, уже отнюдь не тот Сан Саныч, – неодноразово зітхаючи, полюбляв нагадувати хлопчакам колишній «улюблений» вихованець свого «мудрого» наставника. – А было время, когда он мог хорошенько всыпать.

Як кажуть, яблуко від яблуньки далеко не падає. Тож помилявся зовні не зібраний і неуважний пан Хвоя. Приміром, голосові зв’язки Сан Санича й тоді залишалися в хорошій формі. Дарма, що палив як паротяг. Та й міміка обличчя – на рівні. Бувало, як гаркне на хлопчину (Новиченко відпочиває), а потім з викривленою фізіономією та виряченими очима несеться до дитини – ну, прямо, готовий монстр для фільму жахів, без гриму, масок і т. п. На заздрість будь-якому голлівудському актору. А хлопчик – ані живий, ані мертвий, з однією лише думкою: дядя зараз як лусне…І таки вряди-годи бив по потилиці, заряджав по сідницях ногою.

Якось Олександр Олександрович «зненавидів» одного зі своїх підопічних, мовляв, не такий біг, не туди пасує. Зупинив тренувальну гру, округлив розкосі монголоїдні очиці й з садистським виразом обличчя та лайкою на вустах «полетів» до юного правого півоборонця: «Ты куда, скот паршивый, этот мяч суешь, как ты бегаешь?» - процідив крізь зуби «супернаставник».

Іншого разу під час двосторонньої гри в «немилість» до тренера потрапив одинадцятирічний центральний півоборонець. Хлопчина чи то довгу передачу намагався зробити, чи бив по воротах, проте, треба ж такому статися, влучив «монстру»-педагогу в його улюблену дупу – реакція дядю не підвела, устиг відвернутись і зігнутись… Аби помститися за свою потривожену філейну частину, чоловік із жахливою гримасою на фізіономії, давши язику волю, який, здавалося, крім брутальних слів більше нічого й вимовити не може, погнався за пацаном…

Після невдалої гри на першість Києва з командою ЦСКА в роздягальні Сан Санич знову горлопанив і лихословив. Од того монологу, здавалося, навіть стіни й двері підтрибунних приміщень стадіону почервоніли. Напевно, цього наставнику юні здалося замало. Аби діти добре засвоїли науку, вже на вулиці надавав по потилицях голкіперу та центральному захиснику.

Заслужений тренер України Олександр Лисенко, між іншим, наділений оригінальним почуттям гумору. Після кількох «диких» забігів, що практикував для одинадцятирічних, Сан Санич запитав у стомленого й добре впрілого хлопчини, мовляв, «ты почему такой мокрый?» І тут же додав: «Ты что, бабу трахал?» Що мало дитя відповісти недоумкуватому дяді? Для гідної відповіді хлопчикові явно бракувало років… До речі, за визначенням самого Зигмунда Фрейда, гумор – це затаєне насилля. Ну а лисенківський тягне на насильство з особливою жорстокістю. Чи не так?

Інколи Лисенко хизувався перед батьками: «Повезло вашим пацанам, с ними работает настоящий профессионал, а с другой стороны не повезло, ибо рано к ним пришел». Він, мовляв, звик мати справу зі старшими. А що ж то за старші, які дозволяли себе так ганьбити?

А іноді, слухаючи Сан Санича, ловив себе на думці: не перевелись у нас Голохвості. Лисенко неодноразово вмикав свою заїжджену платівку з таким текстом: «Я – высокооплачиваемый тренер-профессионал (от тільки чому просив, аби батьки придбали йому то мобільний телефон, то ще дещо?), я воспитал Шевченко (як відомо, Андрія знайшов і вчив грати у футбол до шістнадцятирічного віку Олександр Шпаков), только я могу довести ваших детей до уровня сборной». А вже завтра виголошував інший текст: «Ничему не научу ваших детей, если сами не научатся. К тому же они слабые, им только лишь памперсы носить…».

Якось дві дитячі динамівські команди виступали на турнірі в Ужгороді. Грали й між собою. Перша ніяк не могла здолати опір другої. Схоже, назрівала нульова нічия. І тут шульга Роман Маховський метрів з тридцяти правою вистрілює під поперечину. М’яч опинився в сітці воріт. Команда Лисенка здобула перемогу. Наставник перед усіма учасниками матчу в знущальній манері заявив моєму синові, мовляв, той випадково так ударив і влучив… Подібне, схоже, може сказати лише справжній педе-, даруйте, «педагог».

До речі, одного разу після нульової нічиєї десятирічних динамівців з ровесниками з ДЮСШ-15 «мудрий наставник», як і годиться, із вживанням ненормативної лексики облаяв дітей. Вийшовши з роздягальні, свій гнів переніс на батьків, котрі у вихідний день приїхали повболівати за синів. Прикро було спостерігати, як поважні дорослі люди поховали погляди в землю й мовчки слухали звичайного хама – людину, яка в минулому перебувала в алкогольній залежності. Сам цим неодноразово хизувався перед дітьми й батьками… А ще чоловік виправдовувався, що він лише на роботі буває таким галасливо-невгамовним, а вдома перед дружиною – тихий і сумирний, немов те ягня…

Між іншим, своїх десятирічних підопічних заслужений лаяв і після важкої перемоги з рахунком 3:2 над однолітками з команди ДВРЗ. Звісно, з уживанням особливої чоловічої лексики – така вже в нього норма спілкування.

…На залізничному вокзалі чекали повернення дітей з чергового турніру (поїздку батьки, за доброю динамівською традицією, оплачували з власних гаманців). До прибуття потяга залишалося декілька хвилин. Неподалік од мене стояв татусь хлопчини, який порівняно нещодавно з’явився в команді.

- А знаешь, - раптом чоловік звернувся до мене. - Сан Саныч, оказывается, уже давно бегает за мной.

- Чого це раптом? Ніби дорослий чоловік, а все бігає як пацан – глузуючи, поцікавився в співрозмовника. Проте той перебував на своїй хвилі.

- Как-то он подошел и говорит, мол, папа, я за вами год бегаю, а вы все избегаете меня. Сказал, что внимательно наблюдает за моим сыном, он постоянно прибавляет, поэтому должен играть в школе «Динамо». Так мы оказались здесь, – урочистим голосом заявив щасливий татусь.

Відверто кажучи, шкода було цього наївного чоловіка. Безперечно, заслужений тренер України Лисенко «докладав» неабияких зусиль, аби син мого співрозмовника виглядав на рівні. На які лише позиції не ставив хлопчину – все марно. І сліпому було зрозуміло: футбол – не для цієї дитини. Одначе «мудрий» наставник не здавався. Усім словесно доводив, «что этот парень молодец – прибавляет». Водночас «знищуючи» тих, хто справді представляв футбольний інтерес. Пояснення такому занадто уважному ставленню – на поверхні: на той час мій співрозмовник мав нафтопереробний бізнес…

Олександру Олександровичу, безперечно, треба віддати належне. Він просто блискуче володіє мистецтвом хуцпи. Хоча, напевно, й сам того не відає. Це слово походить з ідиш, уже давненько застосовується в європейських мовах і означає верх цинізму й нахабства, що паралізує опонента. Як наголошував Володимир Ульянов, «действительное впечатление можно произвести только сверхнаглостью».

Терпіти далі цей явно ненормальний тренерський дует син не збирався. Роман вирішив залишити спортивний клас, куди його «затягнув» Лисенко й де хлопчина навчався два роки, змінити футбольну школу. Аби перейти до борщагівського ФК «Зірка», довелося писати відповідну заяву на ім’я директора школи імені Валерія Лобановського Анатолія Шепеля. Ішов далеко не найгірший юний гравець. Проте жоден із підлеглих пана Шепеля (як, власне й він сам) навіть не поцікавився, чому дитина залишає їхню школу, яка причина. Інакше кажучи, під тим дахом зібралися абсолютно байдужі до підростаючого покоління люди. Здається, їх цікавлять несумісні з дитячим футболом речі.

Бо ж якби не так, з юнаками працювали б справжні професіонали. На кшталт Ігоря Фіалки, котрий в кожному хлопчикові бачив особистість, спокійно й врівноважено виключно на українській мові відкривав перед дітьми секрети футбольної майстерності. З подібними наставниками можна було сміливо розраховувати на успішне завтра принаймні динамівського футболу. Одначе в сучасній Україні чомусь виживають цинізм, хамство, жадність, нахабність, підлабузництво, угодовство, непрофесіоналізм. Отож Лисенко з Хвоєю кого з дітей-киян, які щиро мріяли додати слави динаміському футболу, відрахували, а хто й сам змушений був піти від тих бузувірів.

До речі, коли мій син уже залишив вельми «привітних й освічених» динамівських наставників-«безсрібників», Хвоя звернув увагу юні на бомжа, котрий «відпочивав» під парканом: «Вот, Маховский ушел и теперь под забором валяется». Будь-які коментарі тут, переконаний, зайві.

Про особливості роботи з дітьми в футбольній школі намагався повідати ще в 2001 році. Проте не судилося. Три опозиційні видання тодішньому режиму Кучми, протримавши в себе по тижню матеріал, відмовились його оприлюднити. Очевидно, сподівалися на щиру вдячність у вигляді шуб. Редактор четвертого запропонував оформити його як лист од батьків, зібрати в них підписи. Таку гнилу пропозицію відкинув одразу…

Матеріал відлежався. За час, що минув, удалося глибше зануритися в бруд, в якому борсається наш футбол, набратися нових вражень, назбирати саме тієї інформації, яка чітко вказує на серйозну хворобу вітчизняної гри мільйонів.

СЕРЕД «КОРШАКІВ»

…У ФК «Зірка» мій син тренувався під орудою керівника клубу Ігоря Жердєва. До слова, туди він перейшов у травні 2001-го. А у вересні на одне з тренувань хлопців 1989 року народження завітав черговий посланець од Лисенка. Так званому селекціонеру відразу ж потрапив на очі мій Ромчик. Хотів хлопця «перетягти» до школи «Динамо». А тут і я зовсім випадково зазирнув на тренувальний майданчик «Зірки». Чоловікові пояснив ситуацію. Здавалося, мої одкровення про методи роботи заслуженого тренера та його помічника Хвої просто шокували посланця. Тож він мовчки пішов собі геть.

Мій син разом з новими товаришами по команді пройшли шлях од другої до вищої ліги першості Києва. Подейкували, тренер столичної збірної Олександр Пасєка хотів бачити Романа в своїй команді, бо ж добре знав його вміння й можливості. Проте не зрослося. Гадаю, чоловіки-тренери не знайшли між собою спільної мови. А хлопець тим часом продовжував прогресувати, додавати в майстерності. Ще б пак! Адже доволі багато часу працював самостійно. На подвір’ї все тієї ж ЗОШ № 222. Водночас Ігор Іванович на батьківських зборах не втомлювався повторювати: «По закінченні школи кращих обов’язково рекомендуватиму в професійні клуби. У мене маса знайомих у минулому класних футболістів, котрі нині очолюють авторитетні професійні команди. Чого лише вартий Володимир Мунтян?». До слова, Володимир Федорович тоді тренував столичну «Оболонь».

Проте не так сталося, як гадалося. У червні 2006 року після останнього побачення вишикував команду, привітав хлопців із закінченням школи й порадив шукати свій шлях у футболі, мовляв, «ідіть грати за колгоспи, радгоспи» тощо. Кільком хлопцям, зокрема й моєму синові, запропонував з вересня виступати за другу дорослу команду очолюваного ним клубу. Колектив переважно було вкомплектовано власними вихованцями 1987-88 років народження. За рівнем майстерності, характером, підходом до тренувань, дисциплінованістю, дотриманням спортивного режиму син їх усіх переважав. Уже в юні роки виділявся справжнім професіоналізмом. Чого не скажеш про тамтешнього наставника, який міг запізнитися на тренування або прийти напідпитку. Бувало, що взагалі ігнорував заняття з хлопцями на тренувальному майданчику. Іноді пропускав й офіційні ігри. У такого поводиря, певна річ, не могло бути здорової атмосфери всередині колективу.

Якось під час офіційної гри на першість Києва два дядьки з команди-суперниці по-хамськи повелися з моїм сином у своєму штрафному майданчику. Намагалися залякати юнака. Ромчик виявися не з полохливих – відповів сміливо й майстерно в межах правил. Як то кажуть, серйозно зачепив за живе фактично тридцятирічних чоловіків. За мить на нього шулікою налетіли всі гравці команди-супротивниці. Обступили й почали штовхати. Виконавці ж «Зірки» стояли осторонь і спокійно споглядали. На щастя, рефері заспокоїв пристрасті, що спалахнули на полі. Гра продовжилася.

Або ось ще один з неприємних прикладів. У січні 2007 року Роман подався на стадіон ЦСКА, де наставник бориспільського «Борисфена» Степан Матвіїв переглядав молодих футболістів. Грали проти «Зірки». Мій син в центрі поля добряче «возив» учорашніх одноклубників. Своєю технікою й умінням декого з них довів просто до сказу. Особливо тих, що перебували на лаві запасних. Один з них в істериці почав кричати: «Сейчас выйду на поле и его сломаю!» Даруйте на слові, цей ідіот на два роки старший просто й гадки не мав про можливості мого сина. Він – хлопчик гармонійно розвинений, футболіст незвичайний. Жме штангу вагою 155 кілограмів. На правому кулаці віджимається від підлоги 12 разів, на лівому – десять. Знається на рукопашному бої. А тут гра неофіційна. Уявляєте, що могло статися, аби тренер випустив того, який словесно мріяв зламати мого сина? У наставника вистачило здорового глузду. Отож усе закінчилося добре.

У роздягальні ж тодішній тренер бориспільців Степан Матвіїв, схоже, за сумною радянсько-українською традицією, почав репетувати, лаяти юнаків і вказувати на тих, кого більше не хоче бачити. Мого сина нібито й не помітив. Принаймні нічого доброго й поганого йому конкретно не «викрикнув». Одначе Роман вирішив другого дня йти на навчання – досить з нього цих дешевих клоунсько-крикливих вистав, які в його ще короткому житті започаткував Новиченко, а Лисенко з Хвоєю їх успішно продовжили й розвинули.

«ХОРОШИЙ» ТРЕНЕР

Напередодні завершення навчання мого сина в ФК «Зірка» я ніби відчував, що Жердєв і пальцем не поворухне, аби «порекомендувати найліпших». Почав самотужки шукати клуб, де б Роман зміг продовжити кар’єру професіонального гравця. Було в хлопця таке бажання й, власне, готувався до цього випробування, яке, переконаний, міг з честю пройти.

Вибір зупинили на «Ворсклі». У славному місті Полтаві мешкає бабуся. Тож могла завжди психологічно підтримати улюбленого внука та й підгодувати юний організм – фактор вельми важливий. До клубу зателефонував на початку травня. Секретарка занадто привітно повідомила, що дублерів тренує дуже хороший наставник із Севастополя Сергій Дієв. У дівчини хотілося запитати, чим же він такий хороший? Проте втримався. Вона продиктувала телефон.

– Да, мы организовываем просмотр вчерашних школьников, – підтвердив у слухавку Сергій Валер’янович. – Планируем вызывать человек по десять. На базе ребята проведут по неделе. Будем внимательно наблюдать не только за их футбольными навыками, но и какими человеческими качествами они обладают. Так что пускай парень не волнуется, спокойно сдает выпускные экзамены. А после перезвоните мне. Скажу, когда ему приехать в Полтаву.

Тоді мені подумалося: нарешті на шляху мого сина трапився справжній професіонал.

У призначений день зателефонував Дієву. Пригадав про власний дзвінок місячної давності.

– У вас легковой автомобиль имеется? – запитав полтавець із севастопольським «розливом».

Ось воно, почалося. Хоче в дарунок легковика? Перед цим доволі часто доводилося чути, аби юного футболіста взяли в команду, треба платити. І немало. Приміром, зі згадуваної «Зірки» на перегляд до колективу вищого українського дивізіону їздив хлопчина 1987 року народження. Він сам про це розповідав. Тиждень там тренувався. По завершенні підійшов тренер і сказав: «У принципі ти гідний грати в нашому дублюючому складі. Проблем жодних. З тебе лише 10 тисяч доларів США. І одразу ж укладемо угоду». Юний футболіст повернувся до Києва… Проте, здавалося, з даними мого сина, його професіоналізмом подібних вимагань не виникне. Так воно й сталося.

– Просто завтра на Центральном стадионе города состоится последний просмотр. Если успеете, приезжайте, – заявив «хороший» тренер Дієв.

– Але ж місяць тому ви казали про зовсім інший план перегляду, – заперечив я тренеру. – Невже ввели мене в оману?

– Да что вы мне здесь рассказываете? – гаркнув Дієв. – Знаете, сколько людей нам обрывают телефон? І все убеждают, что везут минимум «бразильского Роналдо».

В усякому разі я з ним про Роналдо мови не вів. Безперечно, Україна багата на футбольні таланти. Можливо, Сергію Валер’яновичу їх підвозили. Проте «хороший» Дієв уже давно залишив байдуже йому місто Полтаву, а от гравців рівня «Зубастика» там і досі не видно. Син, зрозуміло, відмовився від такого запрошення. І юна душа була цілком права.

«ДА ЧТО ВЫ КО МНЕ ПРИСТАЛИ?»

За день-другий зателефонував в «Оболонь-2». Донедавна номер телефону цього клубу залишався невідомим. На примітивному сайті його не було вказано. Та все ж Київ не без добрих людей. Підказали. На мій превеликий подив, на іншому кінці проводу в подробиці не вдавалися, а просто тупо повідомили номер мобільного наставника другої команди Петра Матвійченка.

На побачення з «Кісою», як його відразу влучно охрестив мій син, ми прийшли задовго до початку першого тренування. Дані Романа записав у свій блокнот, сказав іти перевдягатися й чекати команду. Я подався на вулицю. За деякий час почали сходитися гравці команди «Оболонь-2». Уважно спостерігав за ними. За неквапливою ледачо-показною ходою переважно у «в’єтнамках», здавалося, на тренування «перевалюються» мінімум чемпіони Європи. Дехто з круглими черевцями. В роздягальні базікали про гроші, про дівчат, про повну бездіяльність на морському піску протягом відпустки. Одне слово, «професіонали», які за декілька хвилин просто «вмирали» під час приблизно сорокахвилинного кросу довкруж «рідного» стадіону. Важко дихаючи, зрізали кути, вибігали на зелене поле, зупинялися. А Матвійченко нібито всього цього не помічав. Чоловік просто хизувався самим собою, ведучи колону з «надійною зміною» виконавцям першої команди. У потилицю тренеру дихав мій на той час ще 16-річний синок. Горда молода постава, широкий крок ніби просили змести поперед себе цього дивного самозакоханого наставника, що біг на рівні з молоддю. Одначе юнак пригальмовував, збивав дихання, аби лише не випередити Петра Васильовича.

Потім була розминка, віджимання від землі. Тут теж усебічно розвинений Ромчик демонстрував хороший рівень підготовки. Опісля «Оболонь-2» кілька годин ждала на милість господаря. Він нарешті з’явився в образі віце-президента, котрий у поліетиленових пакетах …привіз зарплату.

От тільки навіщо стільки часу в замалому й душному приміщенні звичайної середньої школи потрібно було тримати Романа, котрий абсолютно не перебував на контракті?

Другого дня на стадіоні АТЕК проводилося вранішнє тренування. Я уважно спостерігав з трибуни. Попри те, що на той день хлопчикові було все ще шістнадцять, він показував пристойний рівень своєї футбольної підготовки. А в дивних вправах Матвійченка, де гравцю спочатку накидали м’яча на голову й той з 5-6 метрів мусив уразити майже восьмиметрові ворота, а потім те ж саме зробити ногою з 8-10 метрів, Романові фактично не було рівних.

Свій доволі високий рівень син підтримав й у вечірньому матчі з випускниками школи «Зміна». «Професіонали» пана Матвійченка так і не зуміли щось конкретне протиставити, по суті, дітям. У другому таймі в центр півоборони випустив мого сина. За дві-три хвилини виконавці «Оболоні-2» нарешті збагнули, що собою представляє Роман, котрий і переляканому захисту солідно допомагав, і фактично гольову комбінацію організував. М’яча низом віддав так званому центрфорварду, через сито захисників праворуч увійшовши в карний майданчик. На диво, отримав од партнера майже точний пас (до цього вихованці Матвійченка били м’ячем куди завгодно) і, будучи шульгою, смачно пробив правою. Голкіпер суперника ледве відбив кулю на нападника атакуючих. Вихованець Матвійченка, аби поцілити в порожні ворота з 7-8 метрів, послав м’яча, за доброю українською традицією, по горобцях. Я ж, сидячи на трибуні, де батьки хлопців зі «Зміни» просто благали Бога, аби не посилав снаряд у ноги Роману, бо розуміли, що саме від нього йде найбільша загроза, був упевнений: мого сина обов’язково зарахують в «Оболонь-2». І …жорстоко помилився.

Після гри Павло Матвійченко відвів сина в куток і тихенько сказав: «Ты – парень хороший, но у нас такие есть». Шістнадцятирічна дитина не плакала й не жалілася. Але душевний біль хлопчини було добре видно неозброєним оком. Юнаку не давала спокою елементарна несправедливість і тупість наставника…

– Що ж ви, Павле Васильовичу, творите, хіба так можна робити? Мій син був найкращим. Це навіть батьки команди-суперниці відзначили: я все чув на трибуні й добре звідти бачив, – закинув тренерові.

– А что вы имеете ко мне? – запитав так званий фахівець.

– Навіщо ж ви два дні ганяли пацана, до речі, добре підготовленого, знаючи, що не візьмете його?

– Да что вы ко мне пристали? Идите в другую команду. Мало что ли их? – занервував Матвійченко.

…За два дні на платформі станції метро «Берестейська» зустрів юного футболіста, якого знаю з семи років і котрий із сином починав ще у Віктора Горози. Як до людини, нічого не маю. А от футболіст... Хіба що витримав у школі «Динамо» «лисенківщино-хвоївщину». Випускав його та інших з другої команди тихий і непомітний тренер Олег Крисан (кажуть, між Лисенком та Хвоєю все-таки пробігла «чорна кішка», учитель і учень добряче побили горшки. Либонь, дядьки не поділили між собою совість, порядність, ну й ще багато чого). Він і «влаштував» обох динамівців 1989 року народження в «Оболонь-2». Хлопці у футбольному мистецтві реально набагато слабші за мого сина. Але назва «Динамо» й авторитет, переважно здобутий у радянські часи, магічно й досі діє на декого. Один з крисанівських протеже за півроку зник з футбольного горизонту взагалі. Ну а юнак, якого зустрів у метро, сьогодні перебуває в одній із друголігових команд української першості. Зірок з неба там, певна річ, не хапає.

Це, між іншим, своєрідна відповідь Володимиру Мунтяну, котрий в одному зі своїх інтерв’ю зазначав, мовляв, вихованців «Динамо», котрі не підійшли, власне, команді, із задоволенням придбають інші клуби. Як відомо, не все те золото, що виблискує. Інакше кажучи, не все те вправне й майстерне, що динамівець…

Наприкінці серпня 2006 року Роман з кількома товаришами подалися на перегляд до броварського «Нафкома».

– Вы откуда, ребята? – запитав тамтешній наставник.

– Із «Зірки».

– А где же вы были раньше? Еще в апреле просил у вашего директора-тренера Жердева, чтобы дал на просмотр своих выпускников. Обещал мне перезвонить. Но звонка от него так и не дождался. Поэтому набрали других, – ніби вибачаючись, пояснив здивований наставник «Нафкома» розчарованим хлопцям.

Пацанам довелося грати за дорослу борщагівську «Зірку»…

«ТЫ ЧЕГО СЮДА ПРИЕХАЛ?»

У літнє міжсезоння 2007 року зідзвонився з генеральним директором ФК «Закарпаття» Іваном Шіцом. Пояснив ситуацію, розповів про сина й запитав дозволу приїхати на перегляд. Іван Тиберійович не заперечував. У телефонній розмові чітко для себе з’ясував: клубний посадовець – людина, м’яко кажучи, розгублена й незібрана: так повідомляв дату перегляду, що довелося тричі міняти квитки на потяг. Та все ж із сином дісталися Ужгорода.

Тренер дублюючого складу Михайло Іваниця виявився педагогом не надто привітним.

– Ты чего сюда приехал? Кто ты такой? Кто тебя звал? – у грубій формі Михайло Іванович звернувся до сина.

– Мій тато домовлявся з вашим гендиректором, – указав Роман у мій бік.

Наставник одразу ж полагіднішав і почимчикував до мене. Підійшов усміхненим, привітним.

– Не бачу жодних проблем, аби не переглянути вашого сина, – виказував саму люб’язність Іваниця, вряди-годи поглядаючи на спортивну сумку, що стояла біля моїх ніг.

…Син зіграв майже два повних тайми на позиції центрального півоборонця. Як зажди, все в нього виходило кваліфіковано. Від одного із суперників отримав навіть каратистський удар ногою в сонячне сплетіння – встояв...

– Ми всіх дуже добре запам’ятали, – після гри в роздягальні зауважив пан Іваниця. – Наодинці детально проаналізуємо дії кожного й зателефонуємо тому, хто нас зацікавить. Благо, номери ваших телефонів у нас є, – ввічливо відмовив Михайло Іванович. Принаймні моєму синові. Наших номерів у нього не було й не могло бути.

«СТАРЫЙ»… У СІМНАДЦАТЬ ЮНАЦЬКИХ ЛІТ

По приїзді до Києва я знову сів на телефон. Цього разу вів розмову з одним із тренерів чернігівської «Десни» Іваном Бубісом. У подорожі до древнього міста він принаймні не відмовив.

Сина випустив на двадцять завершальних хвилин гри. Роман продемонстрував хороший рівень. Жодного разу не загубив м’яча. Двічі внаслідок індивідуальних дій загрожував воротам суперника. У першому випадку на лінії карного майданчика обманними рухами розхитав чотирьох оборонців і ударом правою ногою примусив голкіпера в падінні пучками перевести кулю з лівого нижнього кута воріт на кутовий, в іншому – після розіграшу штрафного технічно перекидав воротаря. Не вистачило лічених сантиметрів, аби м’яч потрапив у «дев’ятку».

– В принципе у нас такие футболисты есть, – почув од Бубіса вже знайому до саркастично-іронічного сміху фразу. Вона сигналізувала про відмову.

– Щось я не помітив. Мені на очі потрапляли все ті, котрі, здавалося, не воліли зустрічатися з м’ячем, бо не вміють з ним поводитись. А тут ще й суперник тисне, – заперечив я Івану Антоновичу.

– Действительно, ваш сын неплохо работает с мячом. Техника при нем, – на мить замислився Бубіс, немов обдумуючи аргументацію відмови. І раптом ні з того ні з сього запитав. – А сколько вашему сыну лет?

– Сімнадцять!

– Ого-о! Так он уже старый! – знайшовся наставник. – Такого возраста ребята у нас играют в основном составе первой команды, – не моргнувши оком, збрехав Іван Бубіс.

Про свою «старость» почув і син, котрий устиг перевдягтися й підійти до нас. Тож лише вимовив: «Поїхали, тату, звідси додому. Бридко слухати цього чоловіка».

СЛОВЕСНА «ХІМІЯ» ВІД ХІМІЧА

Про свого сина як непоганого молодого футболіста довелося почути й з вуст головного тренера друголігової білоцерківської «Росі» Ігоря Хіміча.

– Но у нас и своих таких хватает, – наголосив Ігор Іванович.

– Даруйте, пане наставнику, але як ви всі схожі між собою. Чи, бува, тренери України, не збираються на свій курултай, аби на ньому виробити один для всіх єдино вірний текст відмови? А як же український футбол? – глузуючи, запитав у пана Хіміча.

– Ну давайте договоримся так: я заявлю вашего сына за вторую команду «Роси», которая выступает в первенстве столичной области. Однако нужно, чтобы он хотя бы дважды в неделю приезжал в Белую Церковь на тренировки, – ніби виправдовувався Ігор Іванович.

…Опісля наші шляхи з паном Хімічем не пересікалися. Та й не потрібно було цього. Адже й так все зрозуміло.

ЗАКОНСПІРОВАНИЙ НАСТАВНИК

…Якось у гості до «Оболоні» завітала «Кримтеплиця» з Молодіжного, очолювана Олександром Гайдашем. Тоді в турнірній таблиці кримська команда перебувала серед лідерів. На пивзаводівському стадіоні уважно слідкував за діями цього колективу. У принципі якогось особливого футболу як гості, так і господарі глядачеві не запропонували. Серед двадцяти двох гравців уявив свого сина. Відверто кажучи, в силовій боротьбі він точно нікому не поступився б. А от у техніці, думці, винахідливості, сміливості багатьох учасників календарної зустрічі перевершив би.

Усередині другого тайму в лінію атаки Гайдаш випустив свого сина. Хлопчина 1989 року народження – ровесник Ромчика. Мої спостереження обіцяли бути цікавішими. Думалося, зараз юний форвард продемонструє на полі все те, що притаманне недосвідченій, але задерикуватій, безстрашній молоді. Насамперед – нестандартність дій, витончену техніку й неабияке бажання відзначитися забитим м’ячем. Нічого не маю особистого проти нащадка тодішнього наставника «Кримтеплиці». Але своїми діями хлопчина, відверто кажучи, розчарував. Тільки й того, що син тренера, в минулому одного з кращих бомбардирів українського чемпіонату. Не більше.

А чом би стосовно свого сина не поговорити з Олександром Миколайовичем? Раптом він виявиться не схожим на тих «спеціалістів», з якими досі доводилося зустрічатися, спілкуватися.

Клубна секретарка в слухавку зауважила, що не відає номера телефону головного тренера. Хіба що може повідомити координати начальника команди. Останній мене уважно вислухав, важко видихнув і сказав:

– Я вам продиктую номер телефона Гайдаша. Только убедительно прошу не говорить ему, что это я дал вам его.

У слухавку до вух Олександра Миколайовича доніс, скажімо так, професійну інформацію про свого сина. А в кінці запитав, чи міг би такий хлопчина потрапити до нього на перегляд?

Гайдаш виявився найоригінальнішим серед тих наставників, про яких згадувалося вище. Як на мене, чоловік бездоганно володіє словесною еквілібристикою або ж на момент нашої розмови в нього так випадково вийшло. Відверто кажучи, зрозумів лише кінцеву фразу, мовляв, можливо наприкінці червня в нього щось проясниться.

– То чи можу вам саме тоді повторно зателефонувати?

– Попытайтесь, – абсолютно байдуже вимовив тодішній наставник «Кримтеплиці».

Проаналізувавши розмову, вирішив більше не турбувати цього тренера…

ФУТБОЛІСТИ ПО «БЛАТУ»

Насправді вже все давно зрозуміло. Навіть сліпому й глухому. Проте заради спортивного інтересу хотілося, як кажуть, до останнього дослідити одну з найболючіших проблем українського футболу. Опісля ще телефонував у деякі клуби. Усюди – одне й те саме. Ну от, приміром, ФК «Харків». Кілька років тому команда потрапила у вищу лігу. Зв’язався з тренером-селекціонером Русланом Колоколовим. Розповів про можливості сина й запитав, чи може він приїхати на перегляд. Чоловік сказав, що йому потрібен тиждень, аби узгодити це питання. Мовляв, потім він перетелефонує. У призначений термін Руслан Миколайович на зв’язок не вийшов. Проте я все ж наважився його потурбувати, наперед знаючи відповідь.

– Строительство клубной базы еще не закончено, поэтому президент распорядился набирать исключительно харьковских ребят, – почув я у слухавку.

Зауважити, певна річ, нічого не міг. Як кажуть, успішне плавання самобутній молодій команді. Проте за кілька тижнів все-таки не поцурався поцікавитися заявкою гравців ФК «Харків». У ньому вгледів прізвища принаймні двох киян, відомих мені з семирічного віку. Один – син в минулому півоборонця київського та московського «Динамо», одеського «Чорноморця», інший, схоже, просто друг. Проте дует, як і вся команда загалом на чолі зі своїм президентом, виявилися, м’яко кажучи, нездатними на футбольні звершення…

Опісля зв’язувався з усілякими «арсеналами», «геліосами», «єдностями», «оболонями» та їм подібними. З іншого боку проводу або ж відмовляли, або обіцяли згодом передзвонити… Побував навіть в новому офісі пивзаводівського клубу. Аура там, як на мене, неприємна… Тренер дубля Конюшенко взагалі не знає, чи можна йому, либонь, без дозволу зверху переглядати хлопців, які хочуть грати у футбол і могли б реально виявитися класними виконавцями. Адміністратор Кучер переконує, що вже набрали потрібних виконавців під зав’язку. Президент клубу пан Слободян через ЗМІ запрошує всіх бажаючих українців випробовувати власні сили в його іграшці – ФК «Оболонь». Воістину, права нога не відає, що робить ліва. От і гадаєш: чи то президент такий, м’яко кажучи, легковірний і зайнятий, чи з вірними пацанами-помічниками заодно. Недарма ж колишній наставник «пивоварів» Юрій Максимов, ідучи з «Оболоні», згадував злим, нетихим словом тамтешніх функціонерів…

І В ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЬ – «СТАРИЙ»

Набравшись «нахабства», зателефонував до одного з тренерів київського «Динамо». Можна сказати, майже знайомого. В усякому разі мусив пам’ятати Романа. У діалозі наставник це підтвердив.

– Чи не могли б ви посприяти моєму синові, аби він походив на тренування команди «Динамо-2»? Знаю, подібні речі практикуються. Як кажуть, подивився б на професіоналів ближче і себе показав. Демонструвати йому є що. А раптом зрослося б. Усі почесті вам. Я тут ні при чому. Мені лише квиток на стадіон у хороший сектор… – жартома звернувся до динамівського наставника.

Чоловік обіцяв дізнатися й завтра повідомити.

Відповіді ждав три дні. Та телефон уперто мовчав. Знову набрав номер свого потенційного співрозмовника. Тренер вибачився, сказав, що в нього виникли певні проблеми, тож не займався питанням, яке перед ним я поставив. Пообіцяв: завтра обов’язково повідомить про результат.

Минуло ще чотири дні. Моя слухавка знову вперто мовчала. Вирішив її потурбувати.

– Ваш сын не интересует «Динамо», поскольку он уже в годах, – вимовив чоловічий голос.

– Ви розумієте, що 19-річний хлопчина має відмінні антропометричні дані – зріст 191 сантиметр, фізично міцний. Шульга. Як відомо, такі люди талановитіші за правшів. Юнак прекрасно грає й б’є з обох ніг, доволі впевнено на них стоїть, ніколи не прибирає їх од боротьби. До того ж технічний, тактично грамотний, він гравець командний. Проте й індивідуально сильний. Має вольовий характер. У силовій боротьбі суперники відлітають од Романа немов од бетонної стіни. Гадаю, це була б ваша хороша «знахідка»…

– Ничем не могу помочь. Я – человек подневольный. Мне так сказали, я передал вам, – повідомив колишній улюбленець українських уболівальників.

– У «старики» мою дитину «записали» ще в сімнадцятирічному віці. Але ж ви «билися» на футбольному полі. Кому як не вам знати, що чимало спортсменів розквітають після двадцяти? Прикладів цьому предостатньо. Скажімо, той же нападник полтавської «Ворскли» Василь Сачко. Чоловік до 23-х років працював у міліції… І от порівняно нещодавно допоміг клубу здобути Кубок України. Та й надалі продовжує демонструвати непогане гольове чуття. Або, приміром, Олівер Біргофф. У Німеччині футболіст вважається перспективним до 27-річного віку. І, схоже, правильно. Біргофф приблизно й «вистрілив» у такому віці. Француз Франк Рібері певний час узагалі не грав у футбол, а трудився дорожнім майстром. У вісімдесятих роках минулого століття нікому непотрібний Валерій Величко два роки відслужив у лавах Радянської Армії. Повернувся, потрапив в око мудрих футбольних наставників і через деякий час буквально вибухнув у мінському «Динамо». Таранний форвард був кандидатом до збірної СРСР… І таких прикладів сотні.

– Ну, что я могу сделать? Я не знаю, что будет с моим сыном… – відповіла слухавка.

… А ВОНИ «МРІЮТЬ» ПРО БРАЗИЛІЮ

Надалі виникло бажання потурбувати самого Ігоря Суркіса. Хоча був переконаний: до його вуха не допустять навіть по телефону. І не помилився. У слухавці, як і очікував, почув жіночий абсолютно байдужий і недоброзичливий голос. Йому повідомив про причину свого телефонного «наїзду».

– Игорь Михайлович очень занятый человек. И мы не можем лишь бы с кем его соединять, – образилася на мене слухавка.

– Дівчино, в одному інтерв’ю ваш президент заявив, що шукає гравця, який був би схожим на «раннього» Діого Рінкона. Скажу вам відверто: знаю такого, який, можливо, навіть сильніший за бразильця. Ось про це й хотів повідати Суркісу, водночас сказати, що не потрібно летіти в далеку Бразилію… – продовжував гнути свою лінію.

– В какой команде он играет? – запитала дівчина.

– Де прийдеться, там і грає. І кажуть, доволі добре в нього це виходить. До речі, учитель був «хороший» – «високооплачуваний професіонал». Між іншим, із вашої контори.

– Да что это за футболист, это же смешно…

– А якщо скажу, що юнак виступає за чемпіона Всесвіту збірну Марсу й перебуває там на провідних ролях, вас це влаштує?

Дамочка продовжувала виказувати своє невдоволення, ніби я поривався зазирнути до неї в квартиру й там щось накоїти. Без її на те згоди. Одним словом, сама динамівська «люб’язність» і «зацікавленість»...

– Вибачайте, дівчино, схоже, не за адресою телефоную, – відповів експансивній дамочці й поклав слухавку.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Багаторічне дослідження-спостереження завершено. Тепер я можу точно сказати: не такий складний перехід з дитячо-юнацького футболу в дорослий. За спортивним принципом. Як про це доволі часто полюбляли теревенити ще в радянські часи тренери. Для більшості юнаків такої переправи просто не існувало. Її штучно знищували. А тим паче тепер, коли шалена гонитва за наживою (сьогодні й зараз) зробила деяких наших співвітчизників, м’яко кажучи, сліпими й божевільними, що в цілому трансформувалося в банальні жадність, тупість і ненажерливість.

І насамкінець. Свого часу довелося проходити строкову службу в Групі Радянських військ у Німеччині. Перші півроку – в навчальному полку зв’язку в Альтенграбові. Хто справді служив, той добре відає: армія – це хронічне недосипання й недоїдання. Особливо – на початку служби. Ясна річ, більшість пацанів подібні негаразди й обмеження переносили гідно. Але траплялися й слабкодухі. Таким у нашому зводі був курсант Маслєнніков, родом десь з Підмосков’я. Невисокий на зріст, з кругленьким черевцем. Очиці юнак мав маленькі, свинячі. Його тонкий задовгий ніс, здавалося, постійно крутився навколо обличчя. І не без користі для свого хазяїна. Завжди щось винюхував. Переважно недоїдки. Особливо під час наряду на кухні. Ними завжди набивав кишені. А потім у слушну годину щелепами трощив «запаси». Черевце молодця перетворювалося…в лантух. Такого перевантаження, звісно, не міг витримати навіть постійно голодний солдатський шлунок. Тож на жадність і ненажерливість свого господаря реагував адекватно. Уночі, в казармі, прямо з ліжка, що стояло на другому ярусі…

Опісля Маслєнніков, як ні в чому не бувало, перевертався на інший бік. З відомих лише йому шпарин діставав черговий недоїдок і починав знову набивати свій, дещо спорожнілий, кендюх. Даруйте, за натуралізм, але, на мій погляд, саме такі «маслєннікови» заполонили український футбол, який доволі серйозно від них потерпає.

Одним словом, образливо за наш копаний м’яч, який міг би бути одним з кращих принаймні в Європі. Без залучення сумнівного рівня легіонерів. Проте, схоже, того не хочуть самі власники клубів або ж їхні примітивні ненажерливі управляючі – віце-президенти, генеральні директори, адміністратори, вже потім самі тренери та їм подібні…

Читайте самые интересные новости футбола в Telegram, Facebook и Viber
Подписывайтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 2
Источник: Олег Маховский, для «СПОРТглавреда»
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Комментарии (63)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
buildexfootball (Первомайский)
Мне кажется, если ну уж очень классно играл, то его бы взяли, у меня друзей брали \"телег\" в клубы 1-2 лиги без бабла,ну малой кровью, так сказать, так они \"телеги\", а если нормально шпилишь, то будет ок.
Ответить
0
0
gadalka (Винница)
фигня это все! если умеешь играть, никто втыкать не будет...а возьму с ногами. есть у тебя деньги или нету..а если он кривой то можно и на деньги сьехать
Ответить
0
0
Landy (Львів)
Олег Маховский, . початок статті ЛАЙНО - таланти всюди пробються, а от далі сенсу витрачати час на статтю не бачив, вибачейте
Ответить
0
0
Аргентум (Харьков)
И - боже вас сохрани - не читайте до обеда свидомистских газет (почти с) \"на параді-демонстрації перед кремлівськими вождями-недоумками\" \"У вас легковой автомобиль имеется? – запитав полтавець із севастопольським «розливом».Ось воно, почалося. Хоче в дарунок легковика?\" No coment
Ответить
0
0
tempos (Хмельницкий)
Хоч мені і несподобалось величання свого сина, але абсолютно вірю автору. В футболі таке саме болото як і у всій країні, а то і ще гірше. Взагалі є думка, що велика частина футболістів, а особливо футбольних тренерів не надто приємні і культурні люди, а здебільшого розумово недорозвинені, моральні уроди з явно завишеною самооцінкою. А тут ще й виявилося, що хапуги
Ответить
0
0
Смычка (Кривой Рог)
Что же это за талант такой, что ни один тренер его посмотреть не хочет. Судя по статейке этот папа еще тот...
Ответить
0
0
Крестоносец (Полтава)
Нужна помощь в регистрации Всеукраинской Ассоциации футбольных болельщиков, кого интересует заходите - http://vkontakte.ru/club13459129
Ответить
0
0
Винни-Пухх (Киев)
Автор - придурок. Только такие могут спокойно стоять в стороне и смотреть, как тренер кроет матом и бьет(!) их детей.
Ответить
0
0
vit_ (Харьков)
Севчик (Харьков) 15.11.10 19:43 Не гони пожайлуста! Просто я возмутился, когда чел в статье нашел каких-то \"свидомитов\" и начал обливать дерьмом автора, при том, что статья полезная, хотя и с кучей недостатков (о некоторых я писал)
Ответить
0
0
Forza Волинь (Луцьк)
Блін ріст 191см, то чого ж ти у Волинь не звертався, Кварцу такі і потрібно!!!! Можеш ще звертатися... думаю не пізно, Сачка і в більше років взяв в команду!!!!
Ответить
0
0
Nick_Sparrow (Харьков)
Статья нужная, даже при всех ее недостатках. Ясно, что в Украине коррупция везде. А в ДЮСШ - это все особо мерзко. Это нужно менять, но дело это не одного дня, года и даже дольше. Ребенок выростит раньше, чем папа сможет изменить систему. Поэтому статья очень нужная. Но! Кто ищет, тот всегда найдет! Читайте \"Алхимик\" де Коэльи, тому кто на своей стезе весь мир помогает идти к цели. Вот Роме тоже помогли: __________________________ Хм, якщо пацан дійсно \"футбольний геній\", то нехай з\"їздить у \"Волинь\" на перегляд. Причому, що він підходить по всіх даних - ріст 191, сильний духом, не забирає ноги в стиках, не проблема обіграти 1 в 1, не боїться пробити по воротах, удар з обох ніг, штрафні лупить аля Алієв, ну і вільний агент - просто мрія Кварца, за таких він готовий ноги цілувати. Думаю він зможе більш-менш точно оцінити, що являє собою цей талант. ChB (Lutsk) 15.11.10 11:09 _________________________ Если он на своей стезе, у него все получится.
Ответить
0
0
Севчик (Харьков)
vit_ (Харьков) 15.11.10 16:17 ============================ А причем тут российские сайты?Ты во сне с россиянами воюешь???Наверное вые.. обидели тебя сильно.
Ответить
0
0
Барселлос Фреда Тайсон (Харьков)
С понастоящему талантливого футболиста(пусть даже и ребенка) деньги брать не будут. Просто родителям могут вешать, мол ваш сын талант(когда это обычный пацан) и выбивать деньги под разными предлогами.
Ответить
0
0
Stiv G (Киев)
Это проблема всего нашего футбола,хороших детский тренеров очень мало,а что бы попасть в профессиональный клуб надо иметь связи и богатых родителей. Про Лысенка знаю уже давно,что говорить,даже его воспитанник,Хвоя не смог с ним работать. Удивительно как он воспитал таких парней как Зозуля и Кравец! Правильно Ярмоленка сказал в одном из своих интервью,что в Динамо тяжелее всего пробиться через клубную академию. И таких как Ромочка в нашей стране куча, остается играл на чемпионат завода и продолжать ездить на просмотры!
Ответить
0
0
Адмирал Ельсон (Днепропетровск)
А я практически с \"обиженным\" отцом согласен. Это только по телеку и чтобы получить перференции в УЕФА- у нас забота о детях и \"уроки в школах\"-АУУУУ!!!. На самом деле- в прошлом году в расформированной команде \"Днепр-75\", чтобы играть во 2-й лиге,- юноши платили, возможно не самые лучшие, а лучшие могли и не попасть, потому как денег не было. А тренерам ВООБЩЕ! не платили! Угадайте с 3-х раз, за счет чего они жили? Сейчас в Днепре-2 платят.Немного. Пацаны 16-18 лет. Почти все.Но чтобы попасть туда пришлось... Догадайтесь!
Ответить
0
0
vit_ (Харьков)
Йоко і самураї (Сімферополь) 15.11.10 18:03 Ну да, \"Динамо\" - это же харьковская команда...
Ответить
0
0
Менеджер среднего звена (kiev)
Xyligan (уездный город Д.) 15.11.10 17:53 Так и есть. Достичь всего самому и вопреки всему - это у них как национальная идея. у нас - диаметрально противоположно - мой сынок должен ни в чем не нуждаться и получить то, чего я не получил, пусть и ценой взяток. Может и живем от этого совсем по-разному.
Ответить
0
0
Йоко і самураї (Сімферополь)
vit_ (Харьков) 15.11.10 16:17 так это Вы автор этой статьи?
Ответить
0
0
Xyligan (уездный город Д.)
AdrianoUA (Rivne) Спортивные степендии в колледжах это аналог первых проф. контрактов, но я знаю на 100% что парни которые играют в американский футбол, особенно в командах нападения и тем более квотербэки занимаются индивидуально. Попасть в Лигу NFL мечтает 80% студентов. Учитывая не особую текучку кадров это невозможно сделать, если ты не занимаешься дополнительно с тренерами, которые за деньги делают тебе рацион, программы подготовки к сезону, отрабатывают навыки игры. В Штатах вообще можно приехать в летний лагерь команды (профессиональной!!!) и тебе дадут шанс показать, что ты можешь. Но выйти на эту форму можно либо своим потом и кровью, либо при помощи индивидуальных тренеров. У нас же каждый родитель думает, что раз он отдал ребенка в секцию, то снял с себя все вопросы по его воспитанию (спортивному). В Америке же наоборот, очень многие родители не носят сына на руках, а разумно критикуют и тоже думают, как создать условия, чтобы их чадо заиграло на самом высшем уровне.
Ответить
0
0
vit_ (Харьков)
Йоко і самураї (Сімферополь) 15.11.10 11:50 \"не сведомый\" ты наш! Ты до сих с \"бэндэровцами\" воюешь во сне? И мечтаешь поработать в ЧК, чтоб удовольствие от \"пальцев в двери\" получать? Ну дак вали в свою Рашу - там с детским футболом аналогичная ситуация, только воняй уже на российский сайтах. А статья по делу (кроме расхваливания талантов своего сынка), показывающая реальную ситуацию... Талантливая молодежь у нас и пробивается не благодаря, а вопреки этой коррупционной системе...
Ответить
0
0
Aldem (Харьков)
Вот что нелогично. С одной стороны тренеры бездари, с другой - сын постоянно развивался. Ну то ладно, батько все таки рассказывает. Нужно было остаться в Динамо, несмотря ни на что, и дальше развиваться (если без тренеров он развивался). Ну такой у нас футбол, что ты тут поделаешь. Надо был сидеть в этом долбанном Динамо и ждать своего часа. А так, кому нужен работник, который за два года сменил семь работ? То и оно. Своих тоже хватает, талантливых, которым негде играть.
Ответить
0
0
Менеджер среднего звена (kiev)
ЗЫ. Кстати, \"известного журналиста\" (так написано в статье) Олега Маховского тоже не знаю. Он для журнала \"Кротоводство\" писал?
Ответить
0
0
Scalp (Кировоград)
на сына денег не хватило, а на огромную статью - без проблем, хуле..
Ответить
0
0
Менеджер среднего звена (kiev)
Простите, а ху ыз Ромчик Маховский? Где играет? Что? Объехал половину коллективов физкультуры киевской области и нигде без взятки не взяли? Как же так?! Неужели талантище такой приговорили?! Знаете, наши наверное и могли бы - на то они инаши, но как итальянцы с ичпанцами проворонили? Каку какуюто с Патой из бразилии возят, а тут Ромчик, что ложит и с левой и с правой, от которого еще в 6 лет как от бетонного игроки отлетают, знающий стихотворение Маршака \"Дядя Степа\" и приемы карате, загнивает из-за бескультурья тренеров! Какой прокол селекционных служб!!! А если серьезно, то большой спорт - это не джоггинг для настроения. Чтобы играть на высоком уровне терпеть нужно и не такие ужасные вещи, как рассказы о бабах. В большом спорте бью все: и соперники, и судьи, и товарищи по команде и родной тренер в том числе. Это не хорошо и не плохо. Это футбол, это жизнь в большом спорте, они так устроены. Совет автору - отвезите своего мальчика к бабушке в Полтаву. Киев город большой, суровый. На футболистов тут всегда смотрели с высоты заслуженных побед, ковавшихся десятилетиями. Неровен час, обидит кто парня, нехорошее об его игре скажет. Так что не искушайте с Ромчиком судьбу, в Полтаве оно всяко потише будет
Ответить
0
0
Foot&ball (Николаев)
Без сомнения, статья очень субъективная. Но... Проблема детских тренеров существует. И существует не только в футболе. Как и проблема горе-селекционеров. А что вы хотели? Наш футбол есть отражение нашего коррумпированного общества. Он не может существовать вне общества и болеет теми же самыми болезнями:кумовство, взяточничество, непрофессионализм. Как пример могу привести одного горе-тренера моей племяшки. Так вот, этого, с позволения сказать, тренера, ребята в поезде каждый раз на полку запихают. В невменяемом состоянии. И таких тренеров масса. Спившихся, берущих взятки, итд... Тренеры как правило бывшие профессиональные спортсмены. Практически всех их трудоустраивают, если чего-то добился. И никакого контроля за этим процессом не существует. Вот представьте, к примеру, детским тренером Витю Леоненко... или мажора типа Милевского... я уж молчу о придурке Яремчуке...
Ответить
0
0
11alex22 (Ахтырка)
ДА,А КОКОЙ ВОРОТНИК ЗАМЕНЯЛ КОВАЛЯ,ОДНО НАЗВАНИЕ ОТ ЗАТО ПРИЧА... ТАЛАНТЫ ИДИТЕ В НЕФТЯННИК(АХТЫРКА)А ТО У НАС ТАКОЕ...
Ответить
0
0
AdrianoUA (Rivne)
Xyligan (уездный город Д.) 15.11.10 10:43 дозволю собі не погодитись із тобою. так склалося, що моя найкраща подруга вийшла заміж і живе та працює, до речі саме вчителем, в штатах. по-перше: спорт у штатах дійно - справа особиста і дуже дорога. але в практично будь-якій школі є кілька спортивних команд: баскетбольна, хокейна, бейсбольна, з ла-кросу(навіть не знаю що за спорт, але і такий є), американського і європейського футболу. саме там розпочинають свою кар*єру всі гравці, і профі, і аматори, і ті хто після школи не залишаються в спорті. в шкільних командах батькам не доводиться платити на за те щоб дитину туди взяли, ні за форму, виїзди і тому подібне. всі витрати ббере на себе школа. до речі - щколи там мають і свої невеликі стадіони, і спортзали обладнані місцями для глядачів та електронікою. а змагання між школами є справжніми чемпіонатами. дійснго талановиті діти засвітившийсь у шкільному спорті, потрапляють у коледжі за так званими спортивними стипендіями, і продовжують шліфувати свою майтерність там. саме у коледжах молодих гравців знаходять професійні команди. система ефективна, але неоднозначна., хоча б пригадати про те що вища школа там платна, а не як у нас массова і безкоштовна(в теорії звичайно). по-друге - не важливо наскільки об*єктивною чи субЄктивною є стаття. вона вказує на проблему, яка дійно існує і заважає росту молодих спортсменів. на мою думку дитячий, юнацький і молодіжний футбол у нас страждає через абсолютну непрофесійність, і навіть профнепридатність тренерських кадрів. більшість з них вважає свої місця - кормушками, пригадує в історії був такий звичай \"кормлєніє\", за посаду людина не отримувала плати, але могла використвувати її для власного збагачення. тому історично склалося що чиновники у нас вважають хабар не злочином, а своєю привілегією, компенсацією за втрачений час. тренер особливо дитячий - це найперше вчитель, вихователь. психолог. завданням цих тренерів має бути виховання гравців, пошук зірочок, а не виграші якихось трофеїв. із наших тренерів з молоддю могли б займатися одиниці - кононов, костов, можливо ще хтось. але точно не могли б кварцяний(пускати його до дятей з матами - все одно що педофіла робити директором дитсадка), маркевич(після тих висловлювань про власних гравців які він собі дозволяв оснтанні два сезони)
Ответить
0
0
AndreSem (Киев)
До боли типичная, знакомая ситуация. Как же данная статья олицетворяет, тот бардак, тот непрофессионализм(построен по принципу только деньги, ничего кроме денег), где большинство вопросов решают по приципу: кум, друг, сват, и лишь малый % достаётся по-истинне талантливым, по большому счёту во всех сверы деятельности в нашей стране, но в этот самый \"%\" нужно не без доли фарта попасть. Если брать по сути предмет данной статьи(сын автора - талантливый футболист, которого хоть убей не один тренер з добротнеого десятка ну просто не замечает, а ждёт выгоду для себя(такое действительно практикуется, повторюсь, но если ты действительно талантлив, что сможешь затмить своим масстерством не одну сотню перспективных, талантливых оппонентов в данном случаи - за тобой будут бегать, твою трубку телефонную будут разрывать, тебе будут назначать встречи=просмотры и т. д. и т.п. В детско-юношеские годы занимался футболом(хорошо знакомы методы тренеровок, в каких условиях приходилось заниматься), благо с трером мне повезло - замечательный человек, приятный в общеннии, матом никогда не крыл, тем более без причин, так вот в команде было реально с десяток потенциально-перспективных, один из ник никто иной, как Денис Олейник, да, да, тот самый. И он стал тем самым Денисом Олейником прежде всего из-за того, что уже в те юные годы поставил перед собой конкретную цель - стать проф.футболистом. Да не без помощи своего отца(в прошлом известного нападающего черновицкой Буковины 90-х гг.прошлого века), который, если можно так сказать, посодействовал в попадание в динамовскую академию. Возил, звонил, неоднократно, наверное просматривали парня, но я никоим образом не хочу сказать, что всё по блату, нет Олейник тогда показывал, что есть большие шансы стать классным футболистом.., но были/встрчались/ другие ребята, которые вполне могли бы вырости в классного футболиста и не затеряться в команде-середняке ПЛУ, но в тот самый \"%\" не попали.
Ответить
0
0
rom (lviv) (Львів)
То все від того, що тренери \"відкривають\" Шевченків, а в самих зарплата, як в Т.Г. Шевченка, коли він ягнята пас, порівняно з тими талантами. От їх і дусить по трохи зелена.
Ответить
0
0
Севчик (Харьков)
Открыл Америку...Детский футбол-самый грязный и коррумпированный.А судейство???УПЛ-детский сад.
Ответить
0
0
Пiвоборонець (Харкiв)
Проблема, наверное, такая: - если умеешь играть лучше других, то за тебя заплатят и не одну сотню тысяч - если играешь как все или чуть хуже, но хочешь выходить в составе серьёзной команды, то плати сам. Это ведь ничем не отличается от шоу бизнеса, и не должно отличаться. Поёшь как все, но хочешь раскрутиться - плати, плати и плати. Потом окупится.
Ответить
0
0
D(K) (Kiev)
Нажаль все це правда, в Динамо за все треба платити, а тренери вважають якщо вони були гарними гравцями то вони супер тренери – смішно! Дитячий тренер це майбутнє команди !
Ответить
0
0
Йоко і самураї (Сімферополь)
тошнотворный бред \"свидомой\" сивой кобылы..папаша - редкостный параноидальный имбецил,а сынуля - бездарь с манией величия!я бы сыночка посоветовал в бокс отдать,если он такой мегаспец по отжиманию на кулаках.
Ответить
0
0
ChB (Lutsk)
Хм, якщо пацан дійсно \"футбольний геній\", то нехай з\"їздить у \"Волинь\" на перегляд. Причому, що він підходить по всіх даних - ріст 191, сильний духом, не забирає ноги в стиках, не проблема обіграти 1 в 1, не боїться пробити по воротах, удар з обох ніг, штрафні лупить аля Алієв, ну і вільний агент - просто мрія Кварца, за таких він готовий ноги цілувати. Думаю він зможе більш-менш точно оцінити, що являє собою цей талант.
Ответить
0
0
Xyligan (уездный город Д.)
Странный \"материал\". Я могу согласится с тем, что матом крыть детей - это не правильно и за это тренер должен реально получать ж%пе очень сильно. Именно от этого и без того \"тугодумы\" из спорт-школ становятся просто похожими на гопоту. Только что адики и костюмчики не с рынка. Ну а вот про загубленные таланты. Тут очень все двояко. Допустим в штатах, рассказывали люди которым доверяю любому парню желающему стать спортсменом нужно кроме того что вкалывать, еще и вкладывать. Никто не учит в спорт-школах бросать шайбу или мяч. Этому уделяют 15-ть минут времени на тренировке. Тот кто решил стать звездой берет себе персонального тренера и за свои отрабатывает элементы. Фактически тренировки представляют собой игры и наигрывание связок. Лучшие становятся лучшими самостоятельно и персонально. Этот подход я считаю правильным. Если ты самородок - гранты найдутся. Если обычный парень, но хочешь, то должен с самого начала учиться работать в спорте, а не ждать когда заметят и вознесут. Да простит меня автор, но он занимается нытьем. Я тоже \"клал\" сухим листом победный при нулях на 90-й минуте в 15-ти летнем возрасте, но никогда не считал себя будущей звездой. Потому что знал - работать как вол не буду. По 200 раз по воротам за день быть не буду. В детстве, лет до 18-ти \"почти звезд\" очень много. Вот только часто они внутри уже звезды. Мне почему то кажется что ваш сын, благодаря вам, также чувствует себя Криштиано Роналдо. Уж извините, может и загубили самородка. Везите его в Донецк, у нас тренеры матом не так кроют и поджопники не раздают. Орут! Бывает. Но в 40% по делу, а в остальных случаях от того, что переживают :)
Ответить
0
0
Саша Черный (Днепропетровск)
Достаточно серьезную и тяжелую тему затронул автор. И те проблеммы действительно существуют. НО! Блин как же тошно читать в каждом абзаце \"мой сынуля гений, а все тренеры принципиальные идиоты\". Сынуля судя по всему посредственность а у папы немеряные амбиции. Действительно талантливые ребята пробиваются без никаких взяток и за обучение в школе их родители не платят, поскольку за качетсвенного игрока можно получить гораздо больше чем сбить с родитель даже более чем состоятельных родителей. А вот те кто \"ни рыба ни мясо\" с тех бабло сбивают, потому как видят что за данный полуфабрикат ни у кого кроме родителей ничего выбить не получится. Не помню чье это было интервью но понравилась фраза: \"чем лучше играет ваш ребенок тем меньше вам приходится платить а возможно будете получать и выгоду\". Посмотрите сколько заплатили за Коваля! Есть хоть один родитель в мире который заплатит такую взятку за то чтобы его сын играл? Во всем мире такого родителя не найдется поскольку багатый глупым не будет. Потому если талант есть и он действительно выдающийся то никто взяток просить не будет, поскольку таланты не ходят скитаясь по клубам \"возьми меня!\" (с) а это им обравают телефоны.
Ответить
0
0
Валера (Rivne-Net)
Брудненька стаття. І написана мутно. Прочитав пяте через десяте. Якщо малий такий боєць - то чого не перетерпить тренера? Жодного... Хотілося б взнати за скільки часу він стометрівку біжить. Бо скільки раз він на кулаці лівої руки віджимається - якось до футбола не дуже відноситься. Великий футбол - великі гроші. Якщо людина хоче їх отримувати, то в чому проблема вкласти пару сотень \"інвестицій\"? Чи насправді, десь там в глибині душі, папаша не вважає сина настільки вже талановитим? Правильна тема, але дуже крива стаття.
Ответить
0
0
denisska (Донецк)
2 Пархом91 (Пархомовка)15.11.10 08:40 А сейчас Олег Мищенко бегает в дубле донецкого \"Металлурга\". Отсюда вывод: скорее всего, это были не самые удачные инвестиции:)
Ответить
0
0
Павел Киев (Киев)
Начал читать, прочитал примерно четверть, дальше не осилил. Похоже на бред сумасшедшего... Понятно, что что-то где-то есть. Но однозначно не в таких масштабах. А написанное больше похоже на вселенскую обиду. Зы. Рассказчик так описывает всё до мелочей, интересно, он сам всё это видел? Одевал шапку-невидимку и присутствовал на каждой тренировке, каждом занятии, в раздевалке? Бред.
Ответить
0
0
vilyawww (Львів)
а може просто син бездар
Ответить
0
0
Prior_MGS (Горловка)
А сын прям такой весь лошок. Да вперед - во вторую-первую лигу и бегай себе за подилля/титан/николаев/плискы (никого обидеть не хочу из этих населенных пунктов - просто как пример). Было бы желание - давно бы уже играл. А ежели такой уж талантище - то и пробился бы. А так.... \"Принесите мне всё сразу на блюдечке с голубой каёмочкой в виде команды премьер-лиги.\" Тошно читать.
Ответить
0
0
AndyKKKK (Харьков)
Так оно и есть. И не только в футболе, а и , практически, везде.
Ответить
0
0
gopri.yur (Голая Пристань)
Чем-то родным от статьи повеяло... Кляузами повеяло, которые иногда пишут наши \"мешканци\" и которые приходится читать.
Ответить
0
0
liman (Кр.Лиман (Дон.обл.))
\"спокійно й врівноважено виключно на українській мові відкривав перед дітьми секрети футбольної майстерності\" - ну это, наверное, один из основных показателей порядочности и профессионализма... )))
Ответить
0
0
ногомяч (Крым)
В Украинском футболе без родственников и связей никуда..Все по блату.Как пример из Крыма(Не было бы НЕсмачного...не играли бы в высшей лиги братья Мандзюки.это 100% Они и сами подтвердят.)Другое дело что автор из сына сделал звезду...И статью написал не обЬективно.
Ответить
0
0
lyubkolviv (Львів)
Цілком правдива ситуація. В дитинстві був діалог з тренером (вже не пригадую його прізвище, та й це вже не важливо). Я: Я дуже хочу грати. Т: Я багато чого хочу - явним негативними тоном відповів тренер. Притому зі мною батько не ходив і нікого не просив, я сам оббивав пороги спортшкіл. Для 10-річної дитини така відповідь не сприяє бажанню грати, м\"ягко кажучи.
Ответить
0
0
Пархом91 (Пархомовка)
В целом так и есть.Когда то в дубле Динамо бегал Олег Мищенко...Так вот,чтобы попасть в динамовскую школу,его родителям пришлось немного розкошелится...
Ответить
0
0
Олексин (Новочорна)
Диму без вогню не буває. А оцей дим (стосовно того, що талантів в клубах в упор не бачать) - валить вже давно. Попри субєктивність цієї та низки інших подібних статей.
Ответить
0
0
Smersh (Днепродзержинск)
gulik (Киев) 15.11.10 08:14 Как бы сказать, Коваль - да пробился, пробился Коноплянка, еще 10-15 талантов пробилось, а дальше то что? Где остальные?) Правильно, остальные места куплены по-блату/за деньги).
Ответить
0
0
gulik (Киев)
Бред. Представляете, сколько Коваль тренеру бабла отвалил, чтобы в 16 лет играть в МЗ, а в 17 - в ЛЧ? Взятки тренеры берут, но только тогда, когда ты - посредственность, которая ни чем не отличается от других. Точка, читать тошно
Ответить
0
0
Крестоносец (Полтава)
Когда то играл я. Вратарем был. Рост 194, реакция отменная. Даже с одним из игроков Шахтера вместе играли за сборную тогда еще родной школы. Увы не было взятки 100 у.е. для тренера что бы попасть в Ворсклу - 3.
Ответить
0
0
fort (Киев)
Это же сколько тренеров не разглядели гениальности юного футболиста... Вот читаю и плачу, завтра обязательно дам жене почитать, а то смотрит всякую ерунду по телевизору. Скажите, за годы службы в Германии, у Вас не появился, случайно, внебрачный сын? Вот было бы здорово, если бы он стал великим футболистом, а потом бы братья встретились... Продайте Вы сценарий какой нибудь бразильской киностудии, может деньги появятся, команду свою купите и будете сами тренировать.
Ответить
0
0
Hebb_777 (Черкассы)
Яков Дмитриевич (Одесса) 15.11.10 00:38 Деньги и их отмывка, реклама, мода, а самое главное глупость! Статья конечно в стиле: \"Мой сынуля лучший и ниип..т\". Обидеть никого не хотел , но бывало замечал, когда детишки лет по 7 -8 бегали в футбол, а их отцы наблюдали за сим действом и один \"батяня\" так разошелся, что чуть чужому ребенку по \"лицу не вьехал\" -и это здоровый- то дядька! Футбол перестал быть спортом ..увы - каке -то шоу , при чем в нашией стране оно очень убого смотрится. Какова сиситема политики - такова система всей нашей жизни (\"внутристраны\"), в т.ч. и спорта. Пока есть кому придумывать (покупать) законы \"под себя\" -мы не увидим скоростного и красивого, патриотичекого футбола который когда -то царствовал в мире, теперь это как миф))
Ответить
0
0
iraluciv (wrowy)
в кожній галузі одне і те саме
Ответить
0
0
miha81 (lugansk)
Яков Дмитриевич (Одесса) 15.11.10 00:38 Согласен 100%!!!Только у наших еще есть черта-заиграл пацан ,1-2 года игры ,но как только более-менее серьезные деньги начинает получать,так сразу болт на все...За примерами далеко ходить не надо...Да и тренеров работающих с молодежью днем с огнем поискать...
Ответить
0
0
Антон. (Донецк)
Все правильно написал , так оно и есть. Вместо того, чтоб свои школы создавать им проще накупить каких нибудь легионеров да бабки отмыть на них.
Ответить
0
0
viktorianz (Киев)
если каждый будет рассказывать какой он профи а в люди выбиться не удалось, причем во всех отраслях бытия, то таких историй будет тонна... давайте без приколов... ну, не сложилась профессиональная судьба - бывает... но зачем сейчас на какую-то жалость давить... плохо, когда тебя жалеют, а еще хуже, когда сам себя жалеешь, хоть это самый простой и бесперспективный выход из сложившейся негативной ситуации... как говорилось в фильме Форрест Гамп: \"Дерьмо, случается...\". Это жизнь - чемодан без ручки: и нести тяжело, и бросить как бы жалко...
Ответить
0
0
dimes (Харьков)
фу, ну Рома просто звезда какаято..честно сказать - мерзко было читать, собственно, до конца я так и не дочитал
Ответить
0
0
Яков Дмитриевич (Одесса)
Згоден з постом вище,але те що за бесплатно грати не будеш це факт.Для цього не потрібно когось шукати.Подивіться на рівень гри наших команд вишки з 8 по 16 місця та на гру команд Першої ліги.Для цього не потрібно кудись їздити.Професіонали(а перша ліга у нас проф)не можуть прийняти м\"яч,провести комбінацію.це смішно.Я ходив 7 років на футбол(з 8 до 15 років,я серед кращих не був:).Хлопці уже в 10 років спокійно зупиняють м\"яча та віддають точні передачі.А талановитих там кожен третій-четвертий.Але коли йде мова про дорослий футбол,то чомусь проходять лише сини мерів та бізнесменів.Це не говорить,що не має футболістів з бідних сімей чи сиріт,але те,що такий факт,як купівля місць в основі комнади - є!Думаєте таких як Коноплянка не має більше.Я ще пам\"ятаю як за Кіровоград він бігав.Так там не один такий був.та навіщо так далеко йти.Візьмвть нашу чемпіонську Ю-19!Парцванія був кращим захисником Євро,а хлопець сидить в Динаме-2.А подивіться як деякі інтервью дають - таке відчуття або даун,або полний даун.І складається враження що їх так набрали аби з кого.Скільки шкіл на 40 млн населення і не можуть зібрати(виховати) 20 на 16 = 320 гравців високого рівня,та сміх і годі!нашим грандам аби купити чергову \"мавпу\"(вибачте,я не расист,але це так),щоб відмити гроші чи похизуватись перед кимось - навіть не знаю...
Ответить
0
0
Пушка Литовченко (Мелитополь)
А я начал читать, а потом бросил. Сил не хватило. Зачем такой бред вообще печатать?! Для этого есть Ольга Герасимюк.
Ответить
0
0
real_in (Кузнецовск)
Автор неадекват
Ответить
0
0
Morphyk7 (Киев)
и я читал вчера на главреде. и кстати верю. вполне возможно
Ответить
0
0
Kossak-dk (Київ)
Читал уже это на другом ресурсе. Слишком длинно и очень похоже на выплёскивание вселенской обиды за неудачи любимого чадо. Изложение очень субъективное.
Ответить
0
0
 

© UA-Футбол 2002-2018.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
Материалы сайта предназначены для лиц старше 18 лет (18+).
Пишите нам: [email protected]