Контури Мундіалю. Європейські крихти з американського столу

Схожі тенденції спостерігалися ще на попередньому чемпіонаті світу в Південно-африканській республіці. Бразилія, Аргентина, Уругвай, Парагвай, Чилі та США надзвичайно потужно провели груповий турнір і, здавалося, своєю грою серйозно відсунули європейських ґрандів у затінок. До 1/8 фіналу тоді пробилися лише шестеро представників Старого Світу і при цьому всі вони на першій стадії плей-оф мали зустрітися між собою. І навіть не дивлячись на те, що в чвертьфіналі голландці через дитячі помилки Феліпе Мело зламали на свою користь, здавалося б, безнадійний матч проти бразильців, а пущена за течією тренером Дієґо Марадоною Аргентина була громлена німцями, для європейців пролунав гучний дзвінок.

Втім, потім була перемога Нідерландів над Уругваєм у півфіналі і перший поза межами Європи європейський фінал Мундіалю, який виграли іспанці. Старий Світ щиро увірував у власне домінування ще на чотири роки уперед. Однак настала пора світової першості у Бразилії. Матчі останнього туру повинні зіграти представники половини груп і за найкращими розкладами в 1/8 фіналу може пробитися тих же шість європейських збірних. То за умови, що гучного, але справедливого фіаско зазнали обидва фіналісти Євро-2012 – Іспанія та Італія. Додайте сюди провал англійців, португальців та хорватів і зрозумієте, що справді конкурентними серед представників нашого субконтиненту на стадії плей-оф будуть лише німці та французи.

Наразі європейці шукають виправдання невдач у кліматичних особливостях бразильського Мундіалю. Але чи так то насправді? Чи не демонструє ця світова першість значної переваги латино-американських збірних у тактичній і технічній виучках?

Ліпші поміж гірших

Наразі місце в 1/8 фіналу ґарантували собі лише три європейських збірних. При цьому лише команда Нідерландів довела свою перевагу якістю гри. Бельгійці достроково виграли групу Н через відверту слабкість конкурентів. Греки ж стали другими у квартеті С, не в останню чергу через тактичну заяложеність збірних Кот-д’Івуару й Японії, які тренують саме європейські наставники.

Відвертим фаворитом групи С була Колумбія, котра на першій стадії Мундіалю радше набирала обертів та психологічної впевненості, ніж боролася з суперників. У матчі останнього туру проти Японії наставник латино-американців Хосе Пекерман випустив у основі відразу вісьмох нових футболістів. Це не завадило колумбійцям легко, в знущальній манері виграти з рахунком 4:1 і вийти до 1/8-ї з максимальним очковим доробком.

Греки ж, які безваріантно програли команді Пекермана з рахунком 0:3 у стартовому матчі, як то не дивно, до плей-оф вийшли цілком справедливо. Опоненти можуть заперечити, мовляв, як бути з суперечливим пенальті у доданий арбітром час заключного поєдинку з івуарійцями? По-перше, вважаю, що порушення на Самарасі було і одинадцятиметровий цей - справедливий. По-друге, володіючи впродовж матчу величезною перевагою, не реалізувавши два виходи сам-на-сам і двічі влучивши в поперечину, "Елліни" на цю перемогу відверто заслужили.

При цьому не можна сказати, що Греція в цій грі стрибнула вище голови чи продемонструвала щось видатне. Навпаки, португальському наставникові команди Фернанду Сантушу довелося вирішувати цілу серію кадрових проблем. Після зустрічі другого туру з японцями "Елліни" недорахувалися відразу двох провідних виконавців. Центрфорвард Константінос Мітроґлу не зміг відновитися, отримавши від суперника удар по печінці. Капітан команди Константінос Кацураніс отримав у зустрічі з азійцями вилучення. Найцікавіше, що діючи понад півматчу в меншості, греки у зустрічі з японцями цілком могли перемогти. При цьому вони діяли у звичній для себе манері – зібрано, дисципліновано, з мінімумом імпровізаційних маневрів.

В принципі, так само, роблячи акцент на надійності тилів, команда Сантуша зіграла й проти івуарійців. Греки гарно виходили в контратаки і в цьому компоненті особливо відзначився лівий оборонець Хосе Холебас. Власне, європейці й відкрили рахунок, обікравши суперників у середині поля. Той гол забив Андреас Самаріс, котрий незадовго до того вимушено замінив атакувального хава Панайотіса Коне, на мій погляд, найкращого у складі греків у перших двох поєдинках. Крім того, через травму греки ще в першому таймі втратили основного воротаря Орестіса Карнезіса.

Питання психології

Зрештою, чотири втрати номінально основних виконавців майже не позначилися на діях греків. Усе просто: явних лідерів у команді немає, а рівноцінний резерв Сантуш забезпечив. Свіжі виконавці входили у гру безболісно і для перемоги цього виявилося достатньо. Не в останню чергу тому, що суперник був банально не готовим до боротьби психологічно.

Ми бачили, як перехвилювався опорний півоборонець Сере Ді перед стартом гри проти колумбійців. Його помилка, що призвела до другого голу у ворота Баррі, зокрема пов’язана й з хвилюванням та психологічною нестабільністю. Також зазначимо, що відразу ж після гри з Колумбією з’явилося трагічне повідомлення: у 29-річному віці помер рідний брат братів Коло і Яя Туре - Ібраґім.

Важко сказати, чи мав рацію французький наставник збірної Кот-д’Івуару Сябрі Лямуші, випускаючи цих виконавців в основі на вирішальний матч з греками. Безперечно, думки цих людей були далеко нефутбольними і їхні дії на полі це продемонстрували (з іншої сторони, альтернативи Яя Туре в тренера просто не було). Мусимо констатувати, Сере Ді знову допускав чимало помилок в середині поля. Коло Туре не відзначався надійністю в центрі оборони, а Яя Туре, який у попередніх поєдинках був лідером команди, розчинився на полі.

Як наслідок, команда Кот-д’Івуару, з її величезним кадровим потенціалом, знову опинилася поза межами плей-оф Мундіалю. Цю невдачу можна виправдовувати виключно життєвими обставинами. Якби не одне «але». В зустрічі проти японців у першому турі івуарійці теж виглядали безбарвно і поступалися в рахунку після удару зі штрафного у виконанні Кейсуке Хонди в першому таймі. Миттєве переродження африканців відбулося в середині другої половини. Основною причиною прийнято називати вихід на заміну харизматичного лідера команди Дідьє Дроґба. З його фиходом «Слони» вразили ворота Кавасіми двічі з інтервалом у дві хвилини.

Дроґба участі в гольових комбінаціях не взяв. Прийнято казати, що він завів команду однією появою на полі. Цього фактору заперечувати не можна. Але очевидніше інше: італійський тренер японців Альберто Дзаккероні, отримавши за підсумками першого тайму мінімальну перевагу, вочевидь у перерві змінив акценти і за старою міланівською звичкою вирішив зіграти на утримання рахунку 1:0. Японці закрилися і то була їхня основна помилко. Бо рівень оборонців «Мілану кінця 90-х – першої половини 2000-х – одне, а клас стопперів Йосіди та Морісіґе, разом з опорниками Хосебе та Ямаґуті – зовсім інше.

Обмеживши дії японської команди своїми тактичними догмами, Дзаккероні тим самим позбавив очолювану ним команду основних козирів. Зі швидкими крайніми оборонцями Ушідою та Наґатомо, а також тріо швидкісних і технічних хавбеків Окадзакі – Хонда – Каґава сила японської збірної – в її стрімкості. Втім, скуті оборонними обов’язками виконавці своїх найкращих рис проявити не змогли. Фактично, небезпека з боку «Самураїв» виходила виключно через виконання штрафних Хондою. В усіх трьох поєдинках. Не дивно, що погіршена версія дзаккеронівського «Мілана» набрала в груповому турнірі лише очко і посіля останнє місце. Хоча за потенціалом японці не поступалися ні грекам, ні івуарійцям.

Таємниця Ацтеків

У футболі існує неписане правило: будеш від суперника сильнішим на дві голови – не зупинить жоден суддя. Звісно, це теорія, але мексиканці впродовж групового турніру довели справедливість такого твердження на практиці. Два незарахаваних чистих голи у ворота камерунців, непризначений стовідсотковий пенальті у зустрічі з хорватами – те й інше трапилося за рахунку 0:0. Втім, обидва матчі підопічні Міґеля Еррери виграли і зробили це переконливо. Навіть не стільки за результатом, скільки з огляду на ігрову домінацію.

Мексика на Чемпіонатах світу завжди виглядає привабливо і незмінно впродовж останніх вже семи своїх Мундіалів виходить з групи. Втім, мабуть, ніколи "Ацтеки" не виглядали так привабливо в ігровому плані. Навіть у зустрічі з господарями турніру, бразильцями, Мексика не грала на відбій, не закривалася на власній половині. Так, воротар Ґільєрме Очоа у тому поєдинку відіграв дивовижно. Однак досягти нічиєї підопічні Еррери змогли найперше завдяки добре організованій командній грі, компактному розташуванню гравців на полі і чіткості виконання групового маневру.

Міґель Еррера грає у модній серед американських збірних розстановці з трьома центральними оборонцями. Така тактика великою мірою зав’язана на ефективності дій латералів, їх умінню поєднувати оборонні дії з атакувальними, бути одинаково активними в обох фазах. З моєї точки зору, мексиканці Пауль Аґілар та Міґель Лайюн ці функції виконують найкраще поміж усіх крайніх гравців з команд, які грають на цьому мундіалі за схожою моделлю.

Нинішня збірна Мексики – то невпинна експресія, висока командна швидкість, мінімальні паузи між сплесками активності. Активну участь в атакувальних операціях постійно беруть мінімум шість футболістів. Хорвати, чий склад вважається значно зірковішим, під таким пресом трималися впродовж тайму з невеликим. У другій половині команду Ніко Ковача не врятувала ні воротарська майстерність Даріо Срни, ні помилки арбітра Ровшана Ірматова. Демонструючи такий агрисивний, а разом з тим надзвичайно дисциплінований футбол, мексиканці не виглядають аутсайдерами у протистоянні зі збірною Нідерландів.

Реквієм Пранделлі

Стосовно хорватів, то певним виправданням їх провалу можуть слугувати акліматизаційні аспекти. Поєдинки проти Камеруну та Мексики команда проводила в екваторіальному Манаусі та Ресіфе, де вологість сягає 80-ти відсотків. «Картатим» бракувало свіжості й власне – це, поряд з японським арбітром під час першого матчу проти бразильців, й нівелювало їхні шанси на вихід до 1/8 фіналу.

На суддівство може жалітися й Італія, чий невихід у плей-оф став другою сенсацією турніру після краху іспанців. Апеннінці теж жаліються на суддів. Однак виглядають ці виправдання відверто натягнутими. Клаудіо Маркізіо бив суперника в поєдинку з Уругваєм відверто, перед очима в арбітра. Півоборонець «Скуадри Адзурри» якщо й має когось звинувачувати, то виключно себе. З іншого боку, заслуговував на вилучення й нападник «Селестес» Луїс Суарес. Та його укусу за плече Джорджо К’єлліні рефері не помітив.

Врешті, чисельна перевага уругвайців принесла їм перемогу. Та чи тільки вона? Італія, яку влаштовувала нічия, зі стартових хвилин грала на результат 0:0. Наставник апеннінців Чезаре Пранделлі обрав тактичну схему з трьома туринськими стопперами і латералями Дарміаном і Де Шільо, які діяли в основному з ухилом на оборону. Крім того, відверто на утримання часу грали центральні хавбеки Пірло та Верраті. Андреа помилявся в передачах надто часто. Такого браку в діях Андреа не було вже давно. Жахливо на вістрі атаки виглядав Балотеллі, якого тренер зняв гри вже після перерви. За весь матч Італія не створила поблизу воріт Муслери жодного небезпечного моменту. Як тут не згадати, що не було гостроти в діях італійців і в поєдинку другого туру проти коста-ріканців. Статистичні дані показують, що сукупно «Скуадра адзурра» набігала на шість кілометрів менше, ніж у матчі першого туру. Де, окрім всього іншого, апеннінці продемонстрували фантастичний відсоток точних передач – 93,4.

Сенсаційну поразку Італії від Коста-Ріки спеціалісти були схильні списувати на недооцінку суперника. Пранделлі ж говорив про труднощі акліматизації, мовляв, команда важко перенесла тривале перебування спершу в Манаусі, а потім в Ресіфе. Та ще й матч проти Коста-Ріки розпочинався о 13:00 за місцевим часом, за 35-градусної спеки. Для суперників з Центральної Америки такі умови, звісно, є звичнішими. Звісно, для італійців це слабке виправдання, але їх стан у зустрічі проти уругвайців у місті Натал – то похідне від двох попередніх поєдинків і місця їх проведення. Футбольна Італія нині задихнулася так само, як зіркова збірна України з біатлону на Олімпіаді-2002 в Солт-Лейк-Сіті. Зрештою, апеннінці, як і тоді наші спортсмени, знали куди їхали, а отже кліматичні аспекти враховувати були зобов’язані. Раз прорахувалися, то провину треба покласти на тих, хто відповідав за підготовку. Не дивно, що Пранделлі через годину після матчу подав у відставку.

Приречені «Три леви»

Не вийшли з групи й англійці. Втім, кого це здивувало, окрім любителів проводити цифрові паралелі? То вони окреслювали ланцюжок співпадінь року 2014-го з 1966-м. Тоді теж Кубок чемпіонів виграв «Реал», чемпіоном Іспанії стало «Атлетіко», «Баварія» виграла Бундеслігу, Австрія перемогла на Євробаченні, «Мілан» та «Манчестер Юнайтед» не пробилися до єврокубків тощо. За цією логікою, чемпіон світу з футболу теж мав бути тим, що й 48 років тому.

Але за рахунок чого нинішня Англія могла стати найсильнішою на планеті? Академічний стиль ведення гри з шаблонними тактичними схемами і мінімумом імпровізації – таку манеру легко прочитували зокрема й українські футболісти, причому як під керівнитцвом Блохіна, так і Фоменка. Мабуть, той відбірний цикл таки змусив тренера-ортодокса Роя Ходжсона робити якісь рішучі кроки і омолоджувати команду суттєвіше. Поява у складі «Трьох левів» Рахіма Стерлінґа справді додала грі команди експресії, внесла свіжість. Поряд з Даніелем Старріджем, Вейном Руні і Денні Велбеком Рахім склав одну з потенційно найсильніших груп атаки на Мундіалі.

Однак ці футболісти не змогли розкритися. Ні індивідуально, ні командою. Куцість тактичного арсеналу зробила Англію прогнозованою для всіх її суперників – італійців, уругвайців, коста-ріканців. То за умови, що суттєво за грою команда Ходжсона не поступалася в жодному з матчів. Не вистачало дрібниць. У першому поєдинку надто бездоганною виглядала «Скуадра Адзурра» і її лідер Пірло. В другій зустрічі фантастично на вістрі атаки «Селестес» діяв Луїс Суарес. Як наслідок, третій матч перетворився для Англії в пусту формальність і увійде до історії, найімовірніше, як прощальний поєдинок у складі збірної її капітана Стівена Джеррарда. Надалі у «Трьох левів» будуть нові лідери. Втім, зміна декорацій на якість не вплине. Щоб претендувати на титули, Англії треба відходити від догм і змінюватися стратегічно.