Відгомін розгрому. Львівські замальовки

Після 9:0 над Сан-Марино Львів гуляв усю ніч. Не так гучно й емоційно, як після звитяги «Карпат» над «Галатасараєм», звісно, проте численно і щедро. Добравшись крізь довжелезні затори з того краю всесвіту, куди занесли «Арену Львів», до центру міста, футбольні вболівальники заповнили всі можливі кафе й там виспівували українських пісень, пили за Україну, Фоменка і Федецького. Може, пили б і на вулиці, однак у Львові існує заборона на продаж спиртних напоїв після 22:00.

Ті, хто затарився напередодні, почимчикували до винайнятих квартир і святкували рекордну в історії перемогу там. «Слава Україні»» - чуємо, як хтось пошепки вітається до нас згори на Площі Ринок. Підіймаємо голову і бачимо трьох людей на балконі третього поверху. «Героям слава!» - так само підкреслено пошепки відповідаємо. «Слава нації!» - «Смерть ворогам!» І лише наступне звертання - «Металіст» - поставило в тупик. Провокація то чи щире бажання пригадати про своїх? «Металіст» - чемпіон!» – скромно вигукують люди з балкона і тим самим виводять нас зі ступора. А потім розповідають, що вони приїхали на футбол з Харкова і дуже вражені аурою Львова і його стадіону.

Трохи далі, на лавочках сидить численна компанія і під гітару виконує націоналістичні пісні. Людей збирається чим раз більше, співи голосніші. Довелося двом правоохоронцям, які до того спокійно стояли за рогом, підходити і пояснювати, що на годиннику вже друга ночі і ті, хто в будинках на Площі Ринок живе, вже, мабуть, сплять. Співці спокійно погоджуються і йдуть трохи далі, в напрямку каплички бернардинців. Знову, але вже значно тихше, продовжують співати там. З іншого боку до вокзалу пішки прямує компанія з трьох тернополян. Кожному з вигляду понад 40 років. Співають «Там під Львівським замком».

Епіцентром святкування виступає «Криївка». Там зібралися компанії з різних українських міст. Вільних столиків, не дивлячись на пізній час, нема. Фанати зі Скадовська вчотирьох співають «Ой, чий то кінь стоїть». Пісню підтягують троє львів’ян з-за сусіднього столика. Опісля вони вражають присутніх гарним виконанням «Старенького трамваю» «Піккардійської терції». З сусіднього залу лунає Івасюкове «Я піду в далекі гори». Жодної агресії. Народні гуляння.

Звертає на себе увагу високий блондин у футболці збірної Швеції і в шалику «Україна». Каже, що полюбив нашу країну, коли рік тому приїздив сюди на Євро-2012. Як і всі шведи, жив у Києві, на Трухановому острові. Казав, що вже бачив у інтернеті споруджений на місці перебування шведських фанатів пам’ятник на їхню честь, а зараз, скориставшись нагодою, вирішив поїхати до Львова, на матч Україна – Сан-Марино. У неділю скандинавський вболівальник переїде до Києва, де збирається відвідати поєдинок українців проти Англії. На ньому буде бажати перемоги саме господарям.

Варто сказати, що Львів того теплого осіннього п’ятничного дня був повен далеко не тільки футбольними мандрівниками. Впродовж дня зустріли кілька десятків туристичних груп – з Білорусі, Росії, Німеччини, Франції і, звісно, Польщі. Гості з Західної Європи до міста Лева зазвичай прибувають, як розповів один з екскурсоводів, на одну добу, а потім їхня автобусна подорож прямує в одну з сусідніх країн. Поляки та росіяни звикли проводити у Львові вихідні.

Про популярність Львова свідчить широка географія стікерів, залишених футбольними фанатами в усіх куточках міста. Найвище свої "наклейку" (майже під національним стягом України на Високому замку) приліпи прихильники пітерського "Зеніту"

Місто постійно чепуриться. Зараз розритий край вулиці Городоцького, перед самим центром міста. Вкрита будівельним тентом й ратуша. Її реконструкція має завершитися до настання холодів. Кількість нових і щораз оригінальніших ресторацій невпинно росте. Місцеві жителі вже навіть збилися з ліку, що й де відкрили останнім часом. Туристи втрапляють у заклади на кшталт «Гасової лямпи», «Жидівської кнайпи», в «Мазоха», «Кумпеля» чи «М’яса і справедливости» майже наосліп. Річ у тім, що всі ці заклади знаходяться у внесеному в історичну спадщину ЮНЕСКО центрі міста.

Спускаючись з Високого замку, звертаємо в один з двориків на вулиці Кривоноса. Його чепурять кілька робітників. Запрошують до середини. Розповідають, що прикрашають двір за програмою якоїсь німецької компанії. «То буде не кафе і навіть не готель – просто двір, - каже дядько, демонструючи креслення проекту. – Вони зацікавлені в облагородженні саме таких двориків. Ось цей мур з темно-коричневої цегли стоїть тут понад два сторіччя. Там дуже оригінальний водостік, можете вилізти по драбині і подивитися. Інший робітник розповідає, що коли чистив той водостік, то знайшов стару копійку і зім’ятих 100 доларів. Долари виявилися справжніми, а монету виймає з кишені і дарує. То – п’ять радянських копійок 1956 року. Чоловіки тиснуть на прощання руку і пропонують наступного разу прийти і подивитися, як виглядатиме двір після реконструкції.

Поруч з пам’ятником Івану Федорову, як зазвичай, затримуюся, щоб знайти щось оригінальне поміж книжкового антиквару. Натикаюся на купку з футбольних програмок з матчів 80-х років за участю львівських СКА «Карпат», київського «Динамо», дніпропетровського «Дніпра», збірної СССР, московських «Динамо» і «Спартака», а також з Олімпійського футбольного турніру 1980 року в Києві. Продавець каже, що одна коштує 5 гривень. Розумію, що всіх не куплю, тому ретельно підбираю два десятки. Серед обраних – програма з чвертьфіналу Кубка володарів кубків-1985/1986 між «Динамо» та віденським «Рапідом». На початку жовтня ці команди зійдуться у своїй єврокубковій біографії вчетверте. Вибравши поповнення до колекції, сторговуюся з продавцем у ціні до 3 гривень за штуку. А заодно жалкую, що решта добра залишиться комусь іншому.

Іншими словами, ложкою дьогтю в діжці львівського меду стали лише затори дорогою на львіський стадіон (датальніше про них – у звіті про матч), а також приголомшливо гучні й невпинні тиради диктора на «Арені Львів». Бажаючи втихомирити бажання фанатів палити піротехніку, людина забула, що своєю голосистістю він ризикує зіпсувати схух решті присутніх на матчі. «Арена Львів» має фантастичну акустику і зловживати радіоповідомленнями на ній, мабуть, не варто. Особливо – коли ті звернення недолугі, на кшталт «Розпалювання піротехніки дискримінує Україну». Чи зовсім абсурдні, калібру «Дякуємо вболівальникам львівських «Карпат» за палку підтримку збірної і очікуємо на них на «Арені Львів» частіше, на матчах улюбленого клубу». Таке враження, що від вболівальників у цьому контексті щось залежить.

Але то – дрібниці. Збірна у Львові знову виграла, ощаслививши львів’ян і подарувавши чимало позитивних емоцій гостям галицької столиці. Водночас сумно, що таке щастя випадає на голову Львова нечасто. Що поробиш, якщо Національна федерація тішить місто Лева матчами першої збірної надто рідко? Ні, Львів-туристичний від того якщо й програє, то несильно. В місті постійно відбуваються фестивалі, форуми, концерти, які збирають чимало гостей. Мабуть, найперше через низьку футбольну задіяність Львова програє Україна в цілому. Шкода, що ми не хочемо користатися тим, що справді можна показати світові і чим треба пишатися…

Фото автора