Юрій Сьомін: "Динамо" грало на 60% своїх можливостей"

З Юрієм Сьоміним «Іменем Закону» поспілкувалася за кілька днів до його офіційної відставки. Тому в цьому інтерв’ю не буде ностальгії по «Динамо», а запитання, що стосувалися сьогодення, стоять у теперішньому часі. Сьомін розповів про свої конфлікти із тренерами, коли був гравцем, поміркував на тему чесності у футболі та житті та пояснив, чому може прикрикнути на підопічного.

Ви один із найбільш стильних тренерів українського футболу. Одяг підбираєте самостійно чи з дружиною?

Прагну особисто купувати речі, які мені подобаються. Не обов’язково якийсь конкретний бренд. Інший раз дружина щось купить, ось зимовий шарф її рук справа. Я працюю з молодими хлопцями, а вони в принципі вдягаються дуже модно. Іноді у них підгледиш щось цікавеньке, звідси й сам молодішим стаєш.

У Москві вас можна бачити у театрі. У Києві встигли десь побувати?

Ходив у кінотеатри: на «Джеймс Бонд», фільм про Марадону, обов’язково подивлюся «Тарас Бульба». А ось у театр, у якому працює мій давній друг Богдан Ступка, усе ніяк не виберусь.

І як би ви себе відчували на україномовній постановці у театрі ім. Франка?

А мені українська зрозуміла. Я й сам можу щось сказати. Мені цікаво подивитися, як іде театральне дійство саме на українській мові.

Вы опинилися у московському «Спартаку» у 17 років. Не вважаєте, що раніше футболісти починали грати на високому рівні у більш юному віці?

Я б так не казав. Давайте візьмемо Кравця. У 18 років він грав у стартовому складі. Багато що залежить від таланту. Якщо він вимальовується, гравець, звісно ж, отримає місце на полі. З іншого боку, тренер має трохи берегти гравця у такому віці. Адже зараз фізичні навантаження значно вищі, ніж раніше.

Я, до речі, провів чимало матчів у дублі, але ніколи не вважав це чимось негідним. Траплялось, граєш тайм за дубль, а наступного дня – за основу. Якщо ти не потрапляєш у стартовий склад, замість тренування краще мати ігрову практику. Інколи дивуюся, коли деякі іноземці, не потрапляючи у склад або після травми, відмовляються грати за другу команду. Це неправильно з професіональної точки зору.

Вже вибачте за банальність, але яка у вас була у «Спартаку» перша зарплатня?

Якщо це комусь ще щось скаже - 120 рублів.

Ви прийшли у «Спартак» у 1965-му і провели у клубі три сезони. Квартиру встигли отримати?

Три роки прожив у напівкомуналці. І нічого гарного в цьому не було. А квартиру дали уже в московському «Динамо».

Роки, проведені у «Динамо», ви називали найкращими у кар’єрі гравця. При цьому ви пішли з команди зі скандалом – не погодились з тим, що Бесков не виставив вас у стартовому складі в 1/4 фінала Кубка Кубків?

І шкодую про той крок дотепер. Молодий був, гарячий. Не грав би у чвертьфіналі, може, грав би у півфіналі або у фіналі. Тренер правий виявився. Гравець має вміти терпіти. А якщо він такий образливий, Бесков взяв його і відпустив. Я пошкодував про свій вчинок, уже коли опинився у «Кайраті». По-перше, не той рівень. До того ж, із тої гарної атмосфери, що була у «Динамо», потрапив в іншу обстановку.

Із алма-атинського «Кайрата» вы пішли через конфлікт із новим наставником команди, та ще й дискваліфікацію отримали. Що тоді трапилося?

Прості, банальні речі, які взяли й написали – змова проти тренера. Москвичі, які приїхали у «Кайрат», чимось не сподобались цьому тренеру. Ми просто потрапили під гарячу руку, не мене ж одного звільнили. А раніше спробуй розберися, коли в ЦК партії донос написали. До кого ти підеш?..

У чому звинувачували – «зливали» матчі?

Якби такі речі прозвучали, мабуть, ми б повстали. Казали, що ми не знайшли спільну мову із тренером, виступали проти його методів роботи. За це й дискваліфікацію дали. Правда, дозволили грати у другій лізі.

Читаєш спогади гравців вашого покоління і починаєш думати, що у радянському футболі процвітало костоломство. Ось ваш одноклубник по «Кайрату» Юрій Севидов розповідав, як його батька (майбутнього наставника київського «Динамо» Олександра Севидова) у 25 років навмисне зламали, і він завершив кар’єру.

Зараз травм значно більше, ніж раніше. Ось у нас в команді за рік переломи були у Корреа, Нінковича, а у Гусєва, Діакате та Михалика рвалася хрестоподібна зв’язка. Я вже не кажу про дрібні травми. Раніше травма хрестоподібної зв’язки – це ж рідкість була. За рік один меніск в команді полетів і то – НП. Зараз інтенсивність тренувань, гри збільшується. І, безсумнівно, зараз грають жорсткіше, адже простору на полі стало менше.

Правда, що раніше уболівальники могли запросто провести гравця додому, випити із ним і ледь не заночувати у нього у квартирі?

В цьому я можу з вами погодитися. У 60-70-ті вболівальник та гравець були значно ближчими. Це пов’язано з епохою, тоді усі люди були ближчими, більш відкриті, було більше дружби. А зараз життєвий лад змінився.

На зіркову хворобу гравці раніше теж хворіли?

Це завжди було. Про Стрельцова так казали. Зараз гравці більш професійні. Він знає, що у нього є лише 10-12 років, за які він має забезпечити майбутнє сім’ї. Мені дуже шкода, що наша плеяда грала майже задарма. А зараз багато хлопців бідує. Хтось влаштувався на гарну роботу, але більшість потребує певної допомоги.

Екс-гравець «Шахтаря» Віктор Звягінцев якось зізнався: дублянку дістав, гарнітур та машину теж, і бажати більше нічого.

Футболістам, звісно, жилося легше, ніж багатьом іншим. Ми не були обділені увагою партійного керівництва. Мене інше дивує – чому тоді не дали більше свободи, аби люди могли спробувати себе у бізнесі? Мабуть, тому зміни у радянській системі і відбулися так різко.

Коли ви вже тренували «Памір», перед вирішальним матчем із ЦСКА за вихід у вищу лігу п’ятьох ваших гравців терміново викликали у військомат, і сходження зірвалося.

Хлопцям прийшов час служити. Ми їх сховали у якомусь далекому аулі, де вони й не служили, а просто значились. Але виявилося, що не ми одні такі розумні. Все це «вчасно» дійшло до керівництва центрального клубу армії. І п’ятьох гравців на певний час у нас забрали. Це був унікальний випадок у моїй практиці. ЦСКА ми, до речі, обіграли. Але надалі програли кілька матчів, і до вищої ліги пройшли армійці.

Багато хто каже, що в радянському футболі були цілі команди, які спеціалізувалися на тому, що продавали матчі.

Мабуть, я щаслива людина, бо у моїх командах такого не було. Були ігри, у яких обидві команди влаштовувала нічия, ми на нічию і грали. Це у всьому світі є. Але за гроші ми не програвали. Зрештою, це не такі вже й великі гроші. Мільярдером не станеш. При цьому ти ж футбол продаєш, професію продаєш.

При цьому в тій же Грузії пресинг був неабиякий. Розповідають, гроші у роздягальню ледь не чемоданами заносили?

Там пресинг був завжди. Особливо, якщо команда вілітала у нижчий дивізіон. Але ж ти маєш встояти! Зараз у звичайному житті подібні речі трапляються на кожному кроці. Зараз хабарі беруть? Беруть. І тоді така ж ситуація була у країні. Ніхто про це не казав, але хабарі брали. А футбол, він же не може відірватися від життя.

Екс-гравець «Динамо» Денис Олійник не так давно сказав, що ви кричите на гравців. Без цього ніяк?

Я думаю, він трохи перебільшив і був не до кінця об’єктивним. Кричати я ніколи не кричу, на підвищенних тонах – так, буває, розмовляю. Але тільки тоді, коли це треба. Це ж психологія! Іноді гравець не може настроїтися на матч, і я будь-що маю зробити так, аби у нього з’явилися характер, злість. Хай він злиться на тренера, хай я певною мірою його трохи ображу, але хай він зіграє добре. Мені цього вистачить. І ми будемо чесні перед уволівальниками. А весь час гладити по голівці – теж неправильно.

Не вважаєте, що ви з цього складу «Динамо» вижали максимум?

У тому то й річ, що не все. Тут дуже багато талановитих гравців, які у майбутньому будуть прогресувати. Той же Михалик, Алієв, Мілевський, Гільєрме, Кравець. Вони грають на 60% своїх можливостей. Це, а не запрошення нових гравців, і є основний резерв. Що не є добре, так це те, що в дублі «Динамо» зараз немає гарних українських захисників.

Зараз ви б щось змінили у матчах із «Шахтарем» у Кубку УЄФА? Може, другі тайми зіграли б активніше?

Нічого б не змінював. Хіба що одну заміну у першому матчі зробив би не так (мабуть, мався на увазі вихід Гіоане замість Бангура після першого тайму. – «ІЗ»). Ми програли дуже класній команді. Донецькі бразильці помітно виросли. Півтора роки тому вони були ще не зовсім адаптовані до українського футболу, не зовсім готові фізично. Грай ми із «Шахтарем» у березні-квітні – все могло бути інакше. А у травні у них були кращі кондиції, а ми, до того ж, недобрали групу травмованих гравців.

Мірча Луческу після перемоги над «Динамо» у півфіналі Кубка України сказав, що його команда краще терпіла.

Він сказав істину: вони терпіли, а ми трохи розкрилися. Хотіли швидше забити гол, побігли в атаку, а цього не варто було робити. З лави усе це було видно неозброєним оком, але я нічого не міг змінити. Пішла гра, пішли моменти, ми мали перевагу, але це не завжди дає результат. А ось те, що «Шахтар» терпів, – це нова риса для них. А щодо нас, то своє завдання у цьому році ми виконали: виграли чемпіонат і дуже гідно виглядали у Лізі чемпіонів.