Українці-легіонери. Знайомство з Італією Сергія Ателькіна ᐉ UA-Футбол

Наши за границей

Наши ближе, чем вы думаете. Следите за новостями наших футболистов в Viber Chat
  • FB
  • Twitter
  • Google Plus
Наши за границей

Леон Вургафт
12.08.2013
понедельник
09:32
Українці-легіонери. Знайомство з Італією Сергія Ателькіна
Рейтинг публикации

В середині та кінці 90-х років Чемпіонат України не викликав зацікавленості в Європі. Вітчизняний футбол починав будуватися з нуля, без грошей та інфраструктури. Багато провідних виконавців подалися грати за збірну Росії. Репутація першості та місцевих гравців була низькою. До того ж і національна збірна не здобувала значних успіхів. Саме тому скаути європейських клубів, як і відомі агенти, не з'являлися в цьому кутку континенту. Адже тут було неможливо заробити гроші ані на трансферах сильних футболістів до клубів місцевої першості, ані на трансферах українських гравців за кордон.

В такій ситуації українські футболісти мали змогу перейти до пристойних європейських клубів лише у трьох випадках. Або вони були гравцями київського "Динамо", яке зберігало свою репутацію, а з поверненням до клубу Валерія Лобановського переживало нову золоту еру. Це давало можливість "засвітитися" в Європі і значно збільшувало вірогідність їх переходу до західних клубів. Або вони були гравцями дніпропетровського "Дніпра", де працював німецький фахівець Бернд Штанге. Спеціаліст мав зв'язки з багатьма агентами та клубними функціонерами, здебільшого в Німеччині, і йому вдалося влаштувати в цій країні кілька гравців своєї команди, зокрема Віктора Скрипника та Андрія Полуніна. Третім шляхом був успіх в Єврокубках. Але у 90-х роках цим міш похвалитись лише київський клуб. Інші команди виступали вкрай невдало, щоразу вилітаючи від середняків європейського футболу. Їм не вдавалося пройти більше ніж один раунд, перемагаючи лише команди з колишніх СРСР чи Югославії.

Мало не єдиним успіхом некиївської команди в Єврокубках в 90-х роках стала перемога донецького "Шахтаря" над португальською "Боавіштою" в 1/16 фіналу Кубку Кубків сезону 1997-98. В матчі в Португалії, який закінчився сенсаційною перемогою донетчан, два голи забив нападник Сергій Ателькін. Він же і відзначився в 1/8 фіналу, в одному з матчів проти італійської "Віченци". Попри програш "Шахтаря" Ателькін запам'ятався італійцям. Коли спортивний директор "Віченци" Серджіо Віньоні, перейшов до "Лечче", першим дорученням, яке він отримав, було знайти якомога швидше досвідченого нападника-бомбардира. Віньоні згадав про українця і запропонував його кандидатуру тренерському штабу.

Головний тренер "вовків" (цікаво, що "Лечче" має два прізвиська, під яким відома й "Рома" - "жовто-червоні", або "джалороссі", та "вовки" або "лупі") Чезаре Пранделлі виявив зацікавленість, і вже за тиждень після матчу-відповіді з "Віченцою" в Донецьк надійшов офіційний запит на трансфер Ателькіна. Ця зацікавленість була настільки серйозною, що за нападника небагатий італійський клуб сплатив близько 1,5 мільйонів доларів. "Лечче" тоді тільки-но вийшов в Серію А, і для клубу з маленького міста на півдні Італії, населення якого складає менш, ніж 40 тисяч мешканців, мова йшла про великі гроші. Сергій отримав контракт на три роки.

Українського нападника зустрічали доброзичливо. Вболівальники вітали його появу як на тренуванні, так і на полі, гучними оплесками, преса приділяла чималу увагу (на першу прес-конференцію зібралися близько сорока журналістів), але не тиснула. Клуб надав житло, автомобіль та особистого перекладача, яким виявився білорус Сергій Алейніков, екс-гравець того ж "Лечче" та "Ювентуса". Тож Ателькін отримав найкращі умови. Вже на початку грудня він вперше вийшов в стартовому складі в матчі ліги проти... "Віченци". Відіграв вдалий матч, в одному з епізодів увірвався в штрафний майданчик та був відверто збитий гравцем суперників, але в цю саму мить головний арбітр зіткнувся з іншим гравцем "Лечче", і тому епізод не побачив. Попри поразку з рахунком 0-1 дебют українця був визнаний вдалим.

Українці-легіонери. Знайомство з Італією Сергія Ателькіна - изображение 1

Фото - ФК "Шахтер"

І в наступних матчах Ателькін продовжував виходити в стартовому складі, але грав значно гірше. Команда була відвертим аутсайдером ліги, майбутній наставник "Скуадри Адзурри" залишив команду в лютому, його наступник також довго не протримався. "Вовки" майже не здобували очок і майже не забивали (лише одне очко та 4 голи в 9-ти матчах після приходу українця). Вже в січні було зрозуміло, що команда не втримається в Серії А. Тактика часто змінювалася, Ателькіна намагалися використовувати на обох флангах, і там він був абсолютно непомітним. В матчі вдома проти "Роми" в середині лютого він нарешті забив свій перший гол. Сергій увірвався з правого флангу в штрафний майданчик, легко пройшов самого чемпіона світу Кафу та ще одного гравця, і в падінні надіслав м'яч під поперечину. Та й цей матч "джалороссі" програли. А Кафу "жорстоко помстився" українцю на останніх хвилинах матчу, коли грубо схопив його і збив з ніг, перервавши вихід сам-на-сам з воротарем. Це порушення закінчилося зламаними ребрами українця.

Повернувся він лише за місяць, спочатку виходив на заміну, і зумів двічі відзначитися, цього разу з позиції центрфорварда після вивірених пасів партнерів. До кінця сезону іноді починав матчі в стартовому складі (але щоразу був замінений вже в першій частині другого тайму), іноді виходив на заміну на останніх хвилинах. Загалом, після травми він жодного разу не знаходився 90 хвилин на полі.

Сам Сергій вважає, що саме ця травма зіпсувала йому кар'єру в "Лечче", але насправді цей клуб був занадто слабким й неврівноваженим для того, щоб легіонер з далекої України, який прийшов в середині сезону, зміг проявити себе. Сутички між гравцями, бардак в керівництві, занадто прискіпливе ставлення до легіонерів - в команді вивчали кожний їх крок і вимагали грати в кілька разів краще, ніж місцеві гравці - все це аж ніяк не могло допомогти Ателькіну. Сергій залишився без перекладача вже за кілька місяців - в клубі вважали, що так він швидше адаптується до життя в Італії і швидше вивчить італійську. Він дійсно швидше вивчив мову, але поки вчив та намагався самотужки адаптуватися - грав невдало.

Влітку Ателькін хотів залишитися в команді, попри виліт в Другий дивізіон. Але в Серії Б діяв більш жорсткий ліміт на легіонерів - дозволяли лише двох, і один з них мав бути гравцем молодіжної збірної за віком. Тому він встиг відіграти лише чотири матчі в Кубку, ( в трьох з них виходив на заміну, "Лечче" пройшов два раунди) і вирішив відправитися в оренду до "Боавішти", хоча й мав пропозиції від інших клубів Серії Б. Ще в міжсезоння Ателькін несподівано отримав пропозицію приєднатися до тренувального табору "Парми". Пармезанці відправили своїх лідерів на Чемпіонат Світу, і їм не вистачало нападника на товариський турнір в Іспанії. Ателькін влітку не поїхав додому, а залишився в Італії, тому погодився на пропозицію. Тож йому пощастило тренуватися разом з такими відомими гравцями як Енріке К'єза, Діно Баджо та Джанлуїджі Буффон і під керівництвом головного тренера Карло Анчелотті. Варто наголосити, що Ателькін ні в якому разі не був кандидатом на перехід до "Парми".

По закінченні сезону 1998-99 українець повернувся до "Лечче", який зумів повернути собі місце в Серії А. Та в клубі не розраховували на нього, намагалися звільнитися від контракту. Спочатку відмовилися сплачувати за житло та автомобіль, потім нав'язували досить підозрілий контракт на три роки в загребській "Кроації" (сучасне "Динамо"), яка в ті роки була постійним учасником Ліги Чемпіонів. Сергій звернувся до профспілки гравців, яка найняла йому адвоката і подала позов проти клубу. Сторони дійшли компромісу, за яким футболіст відмовився від більшої частини зарплатні та отримав трансферний лист в своє розпорядження. На початку 2000-го року нападник повернувся в "Шахтар".

Доробок Сергія Ателькіна в Серії А складає 16 ігор, з них 11 - в стартовому складі (3 голи, 2 жовті картки). В Кубку Італії він зіграв 4 гри (з них одну - в стартовому складі). Лише чотири рази провів на полі всі 90 хвилин, всі в лізі. В сезоні 1997-98 "Лечче" посів передостаннє місце та вилетів з Серії А, відставши від рятівного 14-ого місця на 10 очок.

Читайте самые интересные новости футбола в Telegram, Facebook и Viber
Подписывайтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 1
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Комментарии (3)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
koaal (херсон)
Вообще-то всё написано правильно. Интренесно было узнать про Алейникова-переводчика, так как следил за его выступлениями в минском "Динамо", а потом "Ювентусе" с Заваровым и после выступлений там киевлянина, и за вышеописываемый "Лечче". Слабенький был клуб, это правда, вечно из серии "А" то выбывал, то возвращался, чтобы оттуда снова выбыть. А вот "занадто прискіпливе ставлення до легіонерів - в команді вивчали кожний їх крок і вимагали грати в кілька разів краще, ніж місцеві гравці - все це аж ніяк не могло допомогти Ателькіну" - так ведь это можно писать про любого легионера любой страны, и Украины также. Вспомните, сколько раз читали подобные материалы про нашу премьер-лигу.
А вообще Ателькин был хоть и хорошим игроком, но далеко не супер. Вышеописуемая игра с "Боавиштой", наверняка лучшая в его активной карьере. Интересно, что Сталькин на правах аренды и за "Боавишту" немного поиграл. Но снова таки неудачно. Да и за сборную его не часто заигрывали. Всего два раза. Раз вышел на заену, и раз самого заменили в 1997 году. Так что все неудачи Ателькина - это лично его проблемы, его не очень высокого мастерства. Особенно для топ-чемпионатов Европы. Хотя, иногда Ателькин мог выдать суперигру. Но только иногда. А это, согласитесь, для футболиста экстра-класса очень мало.
Ответить
+1
0
Sashik (Baltimore)
Тю, що за стаття? Як це без інфраструктури? Тринадцяти-разовий чемпіон Радянського Союзу, Динамо Київ, що на Марсі базувалося? Та й українська збірна з'явилася фактично саме в середині 90х. Про які успіхи можна говорити, коли всі гравці втікали грати за Росію, бо не було зрозуміла доля української збірної. А всі досягнення Динамо за радянських часів в Європі забрала Росія - "па-дружескі". З нуля може й так. Tільки десь за 10 років українські клуби і збірна зуміли повернути свій статус в Європі. Отак буде і з новим об'єднаним чемпіонатом.
Ответить
0
0
VODOFON (Запорожье)
Спасибо за статью...
Ответить
+2
0
 

© UA-Футбол 2002-2018.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
Материалы сайта предназначены для лиц старше 18 лет (18+).
Пишите нам: [email protected]


Продолжая просматривать www.ua-football.com, вы подтверждаете, что соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Согласен