Конспекти Віллаша-Боаша. Тактичний аналіз матчу Тоттенхем vs Манчестер Сіті

Від редактора. Оскільки незабаром команді дніпропетровського "Дніпра" грати с "Тоттенхемом" у Лізі Європи, ми дещо відмовимось від звичного формату тактичного огляду матчу та дозволимо собі дещо більшу, ніж звичайно, передмову, яка, сподіваємось, допоможе краще зрозуміти побудову системи гри лондонців.

Sancta simplicitas або Ad Fontes по-лондонськи

Тім Шервуд відразу після свого призначення на пост головного тренера «Шпор» перейшов на тактичну схему «4-4-2». До того його попередник Андре Віллаш-Боаш застосовував різні формації, в основному відштовхуючись від системи «4-2-3-1». В залежності від суперника та ситуації на футбольному полі чи просто від бачення гри наставником це схема трансформувалась в «4-3-3» - при атакуючих діях команди, до «4-4-1-1» - при веденні гри без м’яча, а також «4-1-4-1» - при застосуванні високого пресингу.

Не вдаючись в деталі того чи іншого підходу до гри від португальського тренера, потрібно сказати, що Віллаш-Боаш є прихильником побудови зонного захисту, обмеженого на захоплення простору. Його команди, і «Шпори» - не виключення, намагались максимально обмежувати суперника в просторі при грі без м’яча. Еталоном цього підходу при побудові гри в захисті можна вважати каталонську «Барселону» часів Гвардіоли або ж його сьогоднішню «Баварію».

Цей тип зонного захисту нині вважається найбільш прогресивним та інтелектуальним способом ведення оборонних дій. Основне завдання команди, яка веде захисні дії, полягає в тому, щоб зрозуміти та передбачити дії суперників, а саме - яким чином опонент збирається розвивати атакуючі дії чи загрожувати нам. Гравці відштовхуються та приймають рішення в залежності від своїх позицій на полі та зон власної відповідальності і м’яча, передбачаючи можливості продовження атаки. Важливо, щоб дії команди бути добре скоординованими.

Саме координація командних дій і організація руху футболістів на полі не дозволили португальцю створити команду, яку він хотів бачити, чи то за відсутності часу, або вміння доносити свої ідеї до гравців, але підопічні Андре Віллаша-Боаша так і не сприйняли вимоги тренера. Ні в "Челсі", ні в "Тоттенхемі".

В свою чергу, Тім Шервуд переходом на систему «4-4-2», максимально спростив командну гру «Тоттенхема». В захисті використовується тип, зорієнтований на партнерів та простір, чи, іншими словами, класичний вид зонного захисту, який всі підопічні Шервуда засвоїли ще в дитячо-юнацьких школах. Якщо при Віллаші-Боаші дії форвардів чи форварда й атакуючого півзахисника в захисті мали бути чітко узгоджені з рухом всього колективу, що працював на обмеження простору, то в Шервуда двійка нападників просто працює над четвіркою півзахисників, зберігаючи компактність між лініями. Але тут маємо сказати, що гра в захисті не викликала нарікань і за попереднього наставника.

У нападі при Шервуді стало більше тиску на центр захисту суперників, хоча той же Адебайор відтягується в глибину поля для контролю м’яча. В основному ж змінились завдання для флангових півзахисників: Леннон розташовується нижче і тим самим отримує більше простору для ривків по флангу, де він може продемонструвати свої переваги в швидкості, а Еріксен, що з позиції лівого півзахисника звужує гру до середини, отримав більше маневру, адже в Боаша він працював на місці «десятого» номера з пошуком вільного простору між лініями, і на цій позиції не достатньо добре з’єднував ланки команди. Зараз в цю зону ведуть зміщення, або Еріксен, або Адебайор, що дозволяє їм в певних моментах отримувати чисельну перевагу і більше тиснути на середину.

Спрощення гри і повернення гравців до знайомих їм підходів до побудови захисту і нападу дозволили команді працювати ефективніше в атаці й швидко дало результат. На прикладі «Тоттенхема» маємо можливість спостерігати, що не завжди сучасні підходи до побудови командної гри можуть дати результат, через несприйняття футболісти системи гри, або в тих випадках, коли тренеру не вдається донести свої вимоги до виконавців. Натомість, повернувши команду до основ, зі ставкою на виконавську майстерність і потенціал гравців (нікого не нагадує в УПЛ? – ред.), перед тактичними нюансами чи засобами ведення гри, можна досягати кращого результату, по крайній мірі, на даний час це демонструє Тім Шервуд.

Формації команд

В матчі проти «МанСіті» Шервуд вирішив відійти від свого футболу, якщо так можна виразитись, чи того футболу, який демонстрував лондонський колектив на протязі місяця роботи нового тренера, і фактично повернувся до напрацювань Віллаша-Боаша. З певними відмінностями, звичайно. Наприклад, в португальця в складі завжди був чистий «шостий» номер, опорний півзахисник, зорієнтований більше на захист і на роботу між лінією захисту та півзахисту, - Етьєн Капу. Цього ж разу Шервуд вирішив зіграти «4-4-1-1» в захисті з переходом в «4-3-3» при атакуючих діях, але без чистого опорного півзахисника. В центральній частині поля розташувались Мусса Дембеле і Бенталеб, обидва гравці в достатній мірі креативні, проте в захисті грають у власних зонах не достатньо добре та не чітко покривають простір між лініями. Вже цим рішення наставник утворив прогалину в захисті, якими згодом скористався суперник.

Інше рішення, яке можна обґрунтувати бажанням наситити центральну частину поля і тим самим намагатись зменшити вплив від двійки центральних півзахисників «Сіті» - Туре & Фернандіньо, було повернення Еріксена на позицію «десятого» номера, гравця? що мав в захисті не дозволяти вільно розпочинати атаки, а в нападі - шукати вільні зони і коридори в побудовах суперників. Але, як і сказано вище, Еріксену наразі важко дається гра в цій позиції, так було при Боаші і так сталось цього разу. Наприклад, в першому таймі в данця лише чотири передачі в останній третині поля, дві з них - точні, фактично можемо вести мову, що за перші 45 хвилин Крістіан так і не знаходив зони, в яких він міг би приймати м’яч і працювати з ним в умовах обмеженого простору. Хоча в своєму попередньому клубі Крістіан грав саме в позиції десятого номера, але вочевидь вимоги АПЛ поки що знаходяться за межею можливостей цього безумовно талановитого виконавця.
Не працювали і флангові форварди: в Леннона - вісім передач до перерви і лише дві в останній третині поля, в Сігурдссона - така ж картина дві передачі в останній третині і всього 12 за тайм. Таким чином, Тім Шервуд власноруч зламав те, що він привносив в командні дії в попередніх матчах. «Тоттенхем» в атаках міг впливати на гру лише завдяки стандартним положенням, які досить гостро виконував все той же Еріксен, але це на фоні відсутністі впливу на гру від датчанина в позиційних чи швидкісних атаках.

Натомість Мануель Пеллегріні опинився вже в звичних для себе умовах, коли необхідно реалізовувати територіальну перевагу і знаходити прогалини в захисті суперників. Окрім вище згаданого простору між лініями в «Шпор» був ще один недолік в побудовах захисту - це коридор між крайніми і центральними захисниками. В атакуючих діях запорукою вдалих дій виступав Давід Сілва, він зміщувався в простір між лініями, залишаючи фланг для підключень Кліши, який мав витримувати ширину атаки, а Давід, який здатний працювати і більш обмеженому просторі, отримав більше ніж достатньо часу на прийняття рішень і виступив гравцем, який сполучав ланку нападу з ланкою півзахисту. Хоча правий півзахисник Хесус Навас виконав сім гострих передач в штрафний майданчик господарів поля, а Сілва – три, саме від дій Давіда залежав малюнок і побудова нападу «Сіті».

В попередньому аналіз гри «МанСіті» ми вже описували, що в Мануеля Пеллегріні в центрі поля працює ідеальна на даний час двійка виконавців, які легко можуть змінювати позиції один одного як в захисті, так і в нападі, висуваючись вперед при розвитку позиційних атак та ведучи активний пресинг на половині поля суперника, в залежності від місця перебування на футбольному полі. Це дозволяє «Манчестеру» добре з’єднувати ланки в нападі і збільшувати тиск на центральну вісь суперника, адже між лініями захисту вдало маневрує не лише Сілва, а й Агуеро, який працює в обидві сторони атаки, створюючи глибину чи відволікаючи за собою суперників. На флангах Навас зорієнтований на ширину атаки, тому Сабалета, підключаючись до нападу, веде звуження до середини, якраз шукаючи простір в коридорах між захисниками.

Підсумовуючи, зазначимо, що значно більша відстань між гравцями однієї лінії, а відповідно - поява коридорів в захисті, зменшення компактності між гравцями двох ліній, що створило вільні зони для суперників, це вже проблеми захисту, які з’явились в «Тоттенхема» за часів Тіма Шервуда. При цьому насичення центральної ланки за рахунок переведення Еріксена в позицію атакуючого півзахисника не спрацювало, Туре і Фернандіньо легко знаходили позиції в атаці і повністю перекрили данцю простір у захисті. Все це з перших хвилин було використане підопічними Пеллегріні, і якщо б до 20 хвилини рахунок був би 4:0 на користь «Сіті», мало хто б здивувався.

З поновленням гри Тім Шервуд замінив Дембеле на Капу, фактично визнавши свою помилку з формуванням стартового складу, але вже за вісім хвилин гості забили два м’ячі, до яких ще додалось вилучення Денні Роуза, що підсумувало дане протистояння. Решту часу «Сіті» відверто догравав матч, значно зменшивши тиск на господарів поля, але і в такому режимі гри перевага підопічних Пеллегріні була значною.

Статистика

Підсумки

Тім Шервуд дуже добре розпочав свою тренерську кар’єру в «Тоттенхемі», вигравши п’ять з шести матчів в АПЛ, але наразі наставник не виглядає тим тренером, який здатний давати результат на протязі довгого часу, тому перспективи «Шпор» в боротьбі за четвертю сходинку можна розцінити як мінімальні. Що стосується протистояння з «Дніпром», то недоліки побудови захисту «Тоттенхема» можна і потрібно використовувати - інша справа, чи збереже Хуанде Рамос лідера свого колективу і в якому стані український клуб підійде до матчів. Але на даний час лондонська команда не виглядає не прохідною, і цим шансом можна й потрібно скористатись.