Шлях Фоменка: від Варшави до Парижу

Зайшовши одним з перших після футболістів збірної України до салону літака, яким наша делегація мала повертатися дододму з Сан-Марино, кореспонент UA-Футболу став свідком, як творилося розповсюджене невдовзі Віталієм Мандзюком у Мережі колективне фото. Розгром аутсайдера з рахунком 8:0 додавав хлопцям позитивних емоцій, навіть не дивлячись на те, що попереду вимальовувалася перспектива чергового виступу в раунді плей-офф. «Толику, висилай французам» - сказав Олег Гусєв до Тимощука після чергового дублювання емоційного авіакадру. Мабуть, Олег щось відчував, бо через шість днів сліпий жереб справді обрав у суперники українцям збірну, якої вони досі не обігрували ніколи.

Тепер маємо суцільне «не пощастило» вдома й зверхні заяви французьких зірок зі сторінок їхньої преси. У Михайла Фоменка та його команду знову не вірить ніхто. Точно так само, як зневірою був окутаний дебют Михайла Івановича на тренерському містку національної збірної на початку поточного року. Та прийнявши колектив, який після трьох стартових матчів мав лише два очки в активі, тренер виграв шість з семи наступних зустрічей відбору, після чого Україна поступилася англійцям лише очком.

Шанс на першість

Відразу після розгромної перемоги над футбольними карликами з Сан-Марино, Фоменка спитали, де саме, на його думку, Україна загубила те очко, якого команді не вистачило для першого місця. «Мені дорікають, мовляв не виграли від Англії, - відповів Михайло Іванович. – Але будьмо реалістами. Зрівняйте нашу лігу і англійську». Втім, не про Англію мова. Фоменко цей підтекст теж розумів і зіграв на випередження: «Я не можу аналізувати тих матчів, які команда грала за моїх попередників».

Цілком очевидно, що «золотими» виявилися очки, втрачені Україною в зустрічі проти ще одного аутсайдера Молдови. В той час команда була фактично обезголовленою. Олег Блохін вже заявив про свій перехід до київського «Динамо», а двох офіційних матчів проти молдован і чорногорців у 2012-му не допрацював, бо змушений був лягти на операційний стіл через проблеми з серцем. Замість Олега Володимировича команду тимчасово очолював дует Андрій Баль – Олександр Заваров. Згуртувати команду знаменитим у минулому футболістам не вдалося. Як наслідок, 0:0 з Молдовою і поразка 0:1 удома від Чорногорії. Після тих матчів становище збірної здавалося здавалося безнадійним. Скептики знову заспівали пісню про безперспективність покоління після Шевченка, Вороніна і Шовковського.

Не було б щастя

Зрештою, оцінювати тодішню ситуацію варто двояко. З одного боку, команда в тих двох матчах могла обійтися меншими втратами. Проте не відомо, яким би тоді було остаточне рішення Федерації футболу України стосовно тренерського питання. Вірогідність того, що наставником збірної Михайло Фоменко за інших розкладів не став би, була дуже високою. Взагалі, кандидатура нинішнього тренера – пряма протекція глави ФФУ Анатолія Конькова. За неї Анатолій Дмитрович вислухав чимало неприємних слів. Втім, видатний у минулому динамівець критику сприйняв стійко, а його правоту довів час.

Фоменко працював в умовах часового цейтноту і коли їхав на перший свій офіційний у новому статусі матч до Варшави, провалу новому наставникові не пророкував лише лінивий. Та Україна сенсаційно перемогла поляків на їхньому полі з переконливим рахунком 3:1, продемонструвавши при цьому красивий і вдумливий футбол. Тим не менш, перед виїзною зустріччю з іще одним прямим суперником – Чорногорією – через два місяці потому в Подгориці скепсису якщо й поменшало, то не набагато. Балканців, які переконливо виграли восени 2012-го у Києві, вважали фаворитами. Події першого тайму прогнози начебто підтверджували. Чорногорці втратили кілька зручних нагод відзначитися, а завершилася перша половина вилученням нападника гостей Романа Зозулі. Та в другій 45-хвилинці підопічні Фоменка згуртувалися, зіграли дуже раціонально, піймали суперника на контратаці і в підсумку перемогли – 4:0.

Випробовування фаворитом

То вже була заявка навіть на перше місце у групі і вирішальним в цьому аспекті мав стати вересневий поєдинок проти Англії у Києві. За той матч, який завершився нічиєю 0:0, Фоменка покритикували вдосталь. За надмірну обережність і небажання зіграти з позиції сили, розкуто. Дорікали тренерові й за окремі кадрові рішення. Мовляв, віддав перевагу на вістрі атаки Зозулі, а не Марко Девічу; на позиції «під нападником» виставив флангового виконавця Олега Гусєва. Насправді мало хто зауважив, що саме цією тактичною заготовкою тренер українців спробував застати свого англійського колегу Роя Годжсона зненацька. Гусєв зі своїм вмінням зіграти швидко і нестандартно, з перших хвилин постійно зміщувався на фланги. Вочевидь завдяки таким маневрам Фоменко збирався створювати чисельну перевагу з країв і тим самим змусити суперника втрачати зони і помилятися. Спершу така задумка справді була дієвою. Однак надалі досвідчений суперник намір розгадав і гра відбувалася в тому руслі, яке було вигідним гостям.

Харківський бій

Нещодавня зустріч у Харкові проти поляків ставала вирішальною з багатьох точок зору. Українці не мали права програвати ні з огляду на ментальну, ні на турнірну складові. Точніше, навіть поразка остаточної катастрофи ще не означала, оскільки Польща, набравши три очки, лише вирівнювалася б з українцями. З іншого боку, повноцінних претендентів у боротьбі за друге місце ставало відразу двоє і тепер вирішальними ставали деталі.

То був справжній матч нервів, де суперники билися, не щадячи ніг ні своїх, ні суперника. Благо, шведський арбітр Юнас Ерікссон цю тенденцію вчасно вловив і дав суперникам пограти в чоловічий футбол, вмішуючись у події на полі лише при крайніх потребах. Українці домінували на полі впродовж перших 15-ти хвилин, однак потім поляки застосували жорсткий пресинг і впродовж заключних півгодини першої половини гри володіли великою перевагою. Господарі весь цей час сумлінно відбивалися, а одного разу свою команду від вірного голу врятував Євген Коноплянка, який грудьми зупинив на лінії воріт м’яч після удару головою від Каміла Ґліка.

Другий тайм для України теж розпочався не життєстверджуюче. Гості продовжували наступати і ця домінація тривала аж доти, доки Фоменко на заключну чверть гри не випустив замість Зозулі Девіча. Марко миттю додав діям команди розмаїтості і стрімкості, а поряд з ним розкрився нарешті Андрій Ярмоленко. Саме Девіч розігнав атаку, яка призвела до єдиного в матчі голу.

Останніх 20 хвилин цього матчу були, мабуть, найважчими для збірної України в усьому відбірному циклі до мундіалю-2014. Тренер суперників Вальдемар Форналік провів подвійну заміну, випустивши на поле швидких Славоміра Пешка і Адріана Межеєвскі. Ці двоє діяли з акцентом на власний лівий фланг і кілька разів ставили свого візаві за краєм Артема Федецького у важке становище. Власне, після навісу Пешка зліва нападник Роберт Левандовскі міг зрівнювати рахунок через якихось п’ять хвилин після голу Ярмоленка, проте примудрився з лінії воротарського майданчика пробити над поперечиною.

Від печі

При Фоменку Україна в семи матчах відбірного турніру забила 27 голів. Зрештою, маючи в групі опонента на кшталт Сан-Марино, така результативність дивувати не повинна. Більш прикметно, що в цих зустрічах українці пропустили лише двічі. Якщо ж додати до цього списку ще три товариських матчі проти Норвегії, Камеруну та Ізраїлю, в яких наша команда теж не пропускала, то отримаємо, що сумарно з дев’яти проведених матчів Україна в 2013 році «на нуль» провела сім зустрічей. Іншими словами, Фоменкові сходу вдалося те, про що свого часу говорив його нинішній помічник Заваров: «Команда має будуватися «від пічки». Головне – надійність тилів. Буде оборона – буде й атака».

Показово, що з самого початку своєї діяльності біля керма збірної Фоменко якщо й через щось бідкався, то лише через нестачу часу на підготовку команди. На відміну від попередників, Михайло Іванович не говорив про обмежений кадровий потенціал. За довгі роки тренерської діяльності цей спеціаліст звик працювати з тими гравцями, які є під рукою, використовуючи їхні сильні риси і завуальовуючи слабкі.

При цьому, підбираючи футболістів, Фоменко кожен свій крок ретельно зважував, наголошуючи, що ментальна спорідненість гравців для нього є рівноцінною з власне ігровими характеристиками. Через те новачків у команду тренер залучав обережно, приділяючи велику увагу навіть самому перебуванню дебютанта в колективі, його вмінню знаходити спільну мову з партнерами. Як тренер старої формації (що далеко не завжди є недоліком), Фоменко понад усе жадав створити навколо себе колектив однодумців, де б кожна складова ставала надійним гвинтиком.

Тому й не варто дивуватися, що Михайло Іванович запросив з іще першолігового «Севастополя» до першої команди країни Олександра Ковпака, футболіста, з яким був знайомий ще з часів спільної роботи в «Таврії». Не здивувало й те, що з користю для збірної почав використовуватися потенціал Едмара. Знову-таки – Фоменко працював з цим гравцем у Сімферополі й щойно в зв’язку з травмою Дениса Гармаша виникла потреба шукати іншого атакувального хавбека, Михайло Іванович зупинив свій погляд на старому знайомому. Що то була справді якісна знахідка, продемонстрував перший для українського бразильця повноцінний матч за збірну проти Ізраїлю. В ньому Едмар вів гру жовто-блакитної збірної і відзначився двома результативними передачами.

Жорстка дисципліна

Дуже важливо також, що Фоменко понад усе дбає, щоб гравці цінували самим фактом виклику до лав збірної. Як відомо, Михайло Іванович прийшов у команду якраз в той момент, коли футбольна громадськість обговорювала настання хронічних травм перед запрошенням до національної команди в оборонця «Шахтаря» Ярослава Ракицького. На відміну від попередника, Фоменко з цього приводу в пресі не висловлювався, а… продовжив викликати Ярослава. Ось лишень місця у складі для Ракицького не було. До тих пір, поки «гірник» не довів, що в збірну він прибуває, щоб працювати на рівні з усіми і сприймає команду так само серйозно, як клуб, який йому дорогий.

Зіславшись на травму, не поїхав на зустріч до Чорногорії й нападник Девіч. Все б нічого, але в час, коли команда готувалася до одного з доленосних з турнірної точки зору протистоянь, Марко відсвяткував весілля. Фоменко залишився вірним собі і не став обговорювати того, що сталося, публічно. Девіч теж продовжував отримувати виклики до збірної, але в основі у матчах проти Англії і Польщі не з’явився. За нашою інформацією, така принциповість тренера дуже зачепила нападника. Чи була від того користь? Яскравим свідченням є вихід Девіча на заміну в зустрічі з поляками і перший в історії збірної України хет-трик у виконанні Марко в поєдинку з Сан-Марино. Фоменко змусив гравця, який наразі є найкращим в українському чемпіонаті нападником, доводити свою потрібність для збірної не крізь виступи за клуб, а через працьовитість в середині колективу.

Психологія переможців

Власне, ота зацитована на початку матеріалу фраза, почута з уст Гусєва, є красномовною. При Фоменкові команда, яка рік тому виглядала приреченою і безвольною у зустрічі в Кишиневі, знову відчула власну міць і спроможність битися на рівних з будь-яким суперником. Хтось запитає, мовляв, куди ділися ці риси під час протистояння з англійцями. Частка правди в такому закиді є. Але дозволю висловити контраргумент. Фоменко розумів, що зігравши більш відкрито, команда може як виграти, так і, розкрившись, пропустити в свої ворота і програти. Хіба б не був то удар по амбіціях і високій моралі команди, яка зараз розуміє, що крім сумнозвісного матчу з чорногорцями, залишилася в усьому циклі непереможною, пропустивши при цьому лише чотири голи в десяти матчах? Менше у графі «пропущені м’ячі» (три голи) має лише збірна Іспанії, котра провела вісім поєдинків.

То показник, який формує в гравцях переможну ментальність. Фоменко, будучи тренером-прагматиком, надто дорожить такими дрібницями, щоб невипрадано, в угоду сумнівному зовнішньому ефекту, гарячкувати. Втім, очевидно, що в зустрічах з Францією за рахунок виключно холодного розрахунку переможцем не станеш. А отже тренер мусить шукати додаткові варіанти і розкривати тим самим інші грані власного таланту.