Страшна помста або Мат ван Галя. Тактичний аналіз матчу Іспанія - Нідерланди

Іспанія на рівні зі збірною Бразилією - найбільші фаворити турніру, але останнім часом до гри іспанців виникає все більше і більше запитань. Головна проблема - в зниженні якості гри лідерів. Хаві - безперечно кращий півзахисник світу з огляду на контроль м’яча, контроль центру поля і володіння територією, але з віком проблеми Хаві Ернандеса стають все більш глибшими – він значно втратив у мобільності та рухливості на полі. Це вже бачать не лише експерти, а й звичайні вболівальники.

Пан Креус вже не може покривати настільки багато простору, як це робив у 2008 чи 2010 році. Компенсувати розуміння гри Хаві просто не можливо в принципі, тому турнірні перспективи Іспанії в великій мірі будуть залежати від функціонального стану Хаві і тим, як Дель Боске зможе розподілити навантаження на лідера свого колективу по ходу турніру.

Іншим питанням будуть лідерські можливості Ін’єсти, який також проводить далеко не кращий сезон. В цілому Іспанія надалі є залежною від двійки великих півзахисників «Барселони» - й це ще одна проблема. Щоб хоч частково компенсувати залежність гри іспанців від цих виконавців, Дель Боске змушений трішки змінювати формацію команди, тепер це не завжди «4-3-3», з фальшивою дев’яткою, хоча тут можна вести мову і про фальшиву десятку, а інколи - перехід на «4-2-3-1».

В центрі поля зменшення об’єму роботи від Хаві має компенсуватись роботою – Хабі Алонсо, який розташовується з ним на одній лінії, над Бускетсом. При зменшенні інтенсивності роботи Хаві Ернандеса вже Алонсо опускається до низу - в ці моменти і відбувається перебудова на «4-2-3-1». Напередодні турніру Дель Боске майже в кожному товариському матчі змінював тактичні схеми по ходу гри, іноді - по декілька разів. Таким чином тренер шукав різні варіанти кращого покриття простору - як в атаках для контролю м’яча, так і в захисті. Головним завданням було без втрат у якості зменшити ділянку роботи для Хаві, тим самим зменшуючи його енергозатратність на полі. При розвитку атак Хаві виконує звичну функції, глибоко опускаючись за м’ячем до низу, а у захисті це може бути позиція десятки, при «4-2-3-1» чи восьмого номера при «4-3-3».

Ін’єста номінально розташувався на місці лівого форварда - вінгера, але це той же варіант, який Херардо Мартіно використовував в «Барселоні» цього сезону, де Андреас діяв постійно у півпросторі між позицією лівого форварда і лівого центрального півзахисника. Давід Сілва працював на протилежному фланзі зі зміщення до середини в пошуках простору між лініями захисту, який для нього має створювати новобранець "Фурії Рохи" Дієго Коста. Коста - гравець, який має допомогти Дель Боске втілити ці маленькі корективи в життя, без наявності центрфорварда, важко було б шукати позицію під Сілву і загалом керувати простором. Всі ці варіанти Дель Боске використовував на протязі матчу.

Проблеми тут також мають бути: Сілва й Ін’єста - обидва сильно звужують і ширини може не вистачати, хоча при необхідності дати ширину може Педро, в меншій мірі - Касорла чи Коке. Іншою проблемою стала відсутність якісного пресингу при втраті м’яча, за відсутності ширини в атаках, адже через фланги голландці досить легко виходили з-під пресингу.

Формації команд

Луї ван Галь - прихильник тактичної формації «4-3-3», яку він використовував у відборі до Чемпіонату світу. Мова йде про класичну систему «4-3-3», з широкими крайніми форвардами, які звужують лише в останній третині поля, відкриваючи простір під активних флангових захисників, з трикутником вістрям до низу в середині поля, з намаганням контролю м’яча та території. Зрідка тренер змінював схему збірної на «4-2-3-1», але головною була все ж система "4-3-3". Звичайно Луї ван Гааль дотримується цих побудов догматично, а завжди вносив якісь новинки в тактику футболу. Нагадаємо, саме ван Галь винайшов позицію тіньового форварда для Томаса Мюллера в «Баварії», суть в поєднанні позицій форварда і десятого номера, а вперше застосував цей термін до славетного фіна Ярі Літманена.

Напередодні Чемпіонату світу ван Гааль досить неочікувано став експериментувати з розташуванням «3-4-1-2» і «4-3-1-2». Другий варіант хоча і схожий в цифровому значенні до «4-3-3», але сильно відрізняється від класичної «4-3-3» на полі, тут вже мова йде про ромб в центрі поля і двійку центрфорвардів. Цікаво, що якість гравців дозволяє переходити від схеми з трьома захисниками до схеми з чотирма захисниками по ходу гри.

Дейлі Блінд однаково комфортно почуває себе на двох позиціях - як лівого захисника в системі з чотирма позаду, так і лівого півзахисника – латераля, в системі з трьома позаду. Бруно Мартінс Інді може зіграти лівого центрального, або центрального захисника, на протилежному фланзі – Янмат, можливо, не так успішно, як Блінд, але може займати дві різні позиції при необхідності. В цьому є певні переваги, але й недоліки, особливо, зважаючи на те, що команда працювала в цьому варіанті лічені хвилини на полі, хоча в даному матчі система діяла відмінно. В опорній зоні двійка – Найджел де Йонг і Джонатан де Гузман.

Більш зрозуміло попереду: Роббен - крайній форвард зі зміщенням в середину, якщо так можна виразитись "класичний Роббен". Ван Персі - лівий-центральний нападник, в залежності від фази гри (при атаках висувається більше до середини, в захисті покриває позицію лівого форварда). І Снейдер - прихований форвард, в атаках він десятий номер з маневром по всій ширині поля, але більше до лівого краю - з завдання покривати простір по місцю Ван Персі, коли Робін висувався на вістря. Також Снейдер працював як конструктор атак, в захисті - центральний нападник, а також при виході в швидку атаку. Дуже глибоко у захисті підопічні Луї ван Галя розташовувались по схемі «5-2-3» або «5-3-2», в залежності від позиції Снейдера, але, зважаючи на низьке розташування від Ін’єсти, який не тиснув безпосередньо по місцю лівого форварда, і зміщення до середини Давіда Сілви, формація Нідерландів і у захисті часто залишалась «3-4-1-2».

Це досить складна система з переміщеннями гравців, особливо в нападі, але за наявності таких виконавців вона виявилась дуже дієвою проти неповороткої збірної Іспанії. Важко було для Бускетса і пари центральних захисників шукати опору (гравця), від якого можна відштовхнутись. Важко визначити зону дій Снейдера, Роббена і Ван Персі, які працювали з м’ячем виключно на швидкості, вриваючись в зони з глибини. Констатуємо - до цього гравці групи захисту Іспанії виявились не готовими.

Великою проблемою була готовність Хаві, про яку ми згадували на початку матеріалу, Хаві не встигав накривати розвиток атак голландців в першій фазі, що він зазвичай робить дуже якісно, можливо, Дель Боске, як і Сколарі коректує готовність команди до плейофф-раунду, але на даний момент миттєвого пресингу при втраті м’яча не було, чим так славиться Іспанія. Відсутність пресингу дозволила підопічним Ван Галя розірвати суперників на зміні фаз гри.

Дель Боске провів заміни, спрямовані на розтягування ширини поля, з широким Педро і переходом до звичних «4-3-3», але відсутність руху і пресингу при втраті м’яча нікуди не пропала, чим голландці ще не раз скористались…

Статистика

Підсумки

Підсумовуючи матеріал проведемо аналогію з шахами. В далекому 1750 році (за іншою версією 1787 французький шахіст Легаль де Кермюр), який на той час був кращих шахістом Франції, в одній з своїх партій пожертвував ферзя вже на шостому ході. Його суперник не став аналізувати ситуацію, розсудивши, що Легаль просто припустився помилки (зівнув фігуру) і вдарив його, після чого отримав мат в два хода. Партія увійшла в золоту колекцію шахів, а комбінація отримала назву «мат Легаля». Проводячи аналогію з нинішнім матчем, можемо сказати, що Дель Боске недостатньо вивчив нову систему гри Луї ван Галя, за що і отримав мат, який ми назвемо матом ван Галя.