Олавале Фабунмі: "Отримую задоволення від футболу"

Уже в першому своєму матчі за «Славутич» новачок команди Олавале Фабунмі відзначився взяттям воріт суперника. Півзахисник розповів про свої почуття від забитого голу та багато іншого.

– Зі скількох років ти захоплюєшся футболом? Можеш згадати своє перше тренування?

– Із семи років почав грати на стадіоні. З друзями просто «пасувалися». Одного разу паралельно на полі грала дитяча команда «Олімп», тренер якої попросив мене спробувати потренуватися з ними. Це й було моє перше тренування. Після нього почав серйозніше ставитися до футболу та грати в команді.

– Розкажи про свої шкільні роки?

– Навчався в київській школі зі спеціалізацією «англійська мова». Але уроків майже не відвідував. Зазвичай це було так: два уроки «подрімав», а потім на тренування. Вчителі знали, що я спортсмен, приносив медалі, а вони «дев’ятки» мені ставили (посміхається).

– Чи підтримують тебе твої рідні у футболі?

– Так, звичайно, дуже підтримують! І я вдячний за це. В мене спортивна родина. Окрім мене в родині ще двоє дітей – старший та молодший брати.

– А як ти потрапив з київського «Арсеналу» до черкаського «Славутича»?

– У Черкасах про мене дізналися через друга Дениса Фаворова та взяли в оренду. Я грав у дублюючому складі «Аресналу». В команді «Славутич» зрозумів та відчув, що таке справжній, дорослий футбол. Це і взаєморозуміння, і вимоги, і звичайно концентрація та націленість на результат.

– Наскільки складно було зігратися з новою командою в короткі строки?

– Нічого страшного. Це ж футбол! Я від гри отримую задоволення, а звідси – й бажання чогось нового навчитися, перейняти досвід. У команді грають хороші хлопці, допомагали мені на початку, підказували.

– Чи дивишся футбол по телевізору та за яку команду вболіваєш?

– Звісно, дивлюся. Вболіваю за «Шахтар», улюблений гравець – Фернандіньйо. Подобається, як він грає, взаємодіє з гравцями в команді, його стиль гри. Спостерігав також і за Євро-2012, вболівав за Іспанію. Складно сказати, хто є авторитетом у світовому футболі, адже кожен із великих гравців цікавий по-своєму… Напевно, все ж віддаю перевагу Зінедіну Зідану.

– У першому матчі ти забив перший гол за «Славутич». Опиши свої відчуття?

– Це були радісні відчуття, які навіть складно описати. Дуже хотілося забити, а коли хочеш – то працюєш (посміхається). Я прийняв м’яч, розвернувся, забив гол з межі штрафного майданчика.

– Гравці футбольних команд нерідко мають прізвиська, на які кличуть один одного, а як тебе кличуть у команді?

– У «Славутичі» поки називають Ола, в «Арсеналі» кликали Вале.

– Чи знаєш гравців із так званою зірковою хворобою?

– Серед друзів-футболістів таких не маю. Але, звичайно, у великих клубах, мабуть, є й такі…

– Я бачила, як хлопці, й особливо дівчата, на трибунах нашого стадіону захоплено тебе вітали. До речі, які дівчата тобі подобаються?

– Гарні зовні, приємні у спілкуванні, жіночні. Не люблю, коли дівчина занадто нав’язлива, телефонує по кілька разів на день, дістає. Щоб мені сподобатися, дівчина має бути в міру скромна.

– А що означає твоє ім’я?

– Точно не пам’ятаю. Тато колись казав, що це щось пов’язане із золотом.

– Де переважно проводиш вільний час, відпочиваєш?

– У Києві люблю посидіти десь, відпочити в тихому місці, прогулятися тінистими негамірними вулицями. Але тільки не в нічних клубах – там дуже шумно і багато людей. Читати люблю, з останнього, що сподобалося – Ден Браун «Ангели і демони».

– Ким би став, якби не пішов у футбол?

– Футболістом (сміється). Інших варіантів немає. Ще цікава професія кухаря.

– Любиш куховарити?

– Так, коли мами немає вдома. Готую ще й як. Моя улюблена фірмова страва – салат олів’є, що мама навчила готувати. (Люблю також попоїсти вареники з картоплею, мамин борщ).

– Чи хотів би ти, щоб колись у майбутньому в тебе народився син і він також став футболістом?

– Звісно, хотів би. Але я про це ще не думав, рано поки.

– Чим плануєш зайнятися після футбольної кар’єри: станеш тренером чи кухарем?

– Хочу стати тренером. Це було б найкраще для мене.

– Враження від Черкас?

– Місто сподобалося, дуже красиве. Коли їхав сюди, то думав, що після Києва мене ніщо не вразить і нічого не сподобається. Але приїхав – а тут дуже добре. Люблю ходити на набережну, на пляж. На жаль, поки мало де побував у Черкасах.

– Що б ти побажав маленьким спортсменам, які тільки-но починають свій футбольний шлях?

– Потрібно щодня працювати та не зупинятися на досягнутому, любити футбол. А що ще потрібно? (сміється)