Ігор Яворський: За результат і преміювання у Ниві відповідає тренер. Ч.1 ᐉ UA-Футбол
Украинская Премьер-Лига (УПЛ)
Тренер і колишній нападник "Ниви" - про минуле й сьогодення тернопільського клубу
Премьер-лига Таблица Матчи Новости Команды Бомбардиры Ассистенты Гол+пас Посещаемость ТВ

Іван Вербицький
26.12.2013
четверг
07:42
Ігор Яворський: За результат і преміювання у "Ниві" відповідає тренер. Ч.1
Рейтинг публикации
Тренер і колишній нападник "Ниви" - про минуле й сьогодення тернопільського клубу

Нині він бідкається через відсутність у складі своєї команди нападника. Такого, яким був сам – потужного, агресивного, забивного. Нападника, здатного витримувати тиск з боку суперників і публіки. Бо така жорстока природа футболу – під ударом найчастіше опиняються ті, хто пропускає і не забиває. Яворський забивав завжди і багато. Як в юні роки, так і на закаті кар’єри, коли виходив на поле у статусі граючого тренера. Не дивно, що зрощена на результативності Яви, Прядуна і Автанділа Капанадзе тернопільська публіка до всіх їхніх наступників ставиться особливо прискіпливо.

То за умови, що з часу завершення кар’єри останнім з тріо виповнилося вже 15 років. Як і нині, тоді Яворський був тренером. Тренером, якому вірили, який може вийти до вболівальників і поспілкуватися з ними на рівних. Якщо треба – на підвищених тонах. Як і на полі, Ява щирий у своїх вчинках, він добре знає власні сильні сторони, але не намагається заперечити наявність слабких. Мабуть, тому в Тернополі йому вірять усі, починаючи з керівників і закінчуючи простим вболівальником. Про довіру з боку футболістів свідчить історія, яка трапилася в час, коли «Нива» грала в другій лізі, а Яворський не був її тренером. Через тотальне безгрошів’я гравці вирішили матч чергового туру бойкотувати. Аргументи наставника Богдана Стронцицького і ультиматуми клубних керівників не діяли. Втім, з годинним запізненням команда на поле таки вийшла. Кажуть, вмовив футболістів той, хто зайшов до роздягальні, майже як стороння особа. І Яворського послухали.

З того часу минуло півтора року. Яворський встиг стати головним тренером «Ниви» і повернути її в першу лігу. Крім того, очолювана ним команда вдруге в історії вийшла до чвертьфіналу Кубка України. Власне, розмову з Ігорем Петровичем кореспондент UA-Футболу побудував таким чином, щоб сучасне перепліталося з минулим. Поряд зі славними й не дуже сторінками з історії «Ниви» впродовж двох годин розмови ми зачепили гострі кути праці Яворського в донецькому і запорізькому «Металургах», а також у львівських «Карпатах». Відповіді тренера були виключно щирими, хоча декуди трохи завуальованими.

Ігор Яворський: За результат і преміювання у "Ниві" відповідає тренер. Ч.1 - изображение 1
Фото - Андрій Вербицький

- Ігоре Петровичу, вас можна вітати з виходом «Ниви» до чвертьфіналу Кубка України?

- Підколюєте? Якщо серйозно, то після звістки, що «Арсенал» не приїде до Тернополя, мене охопив сум. Ми ж всі під одним сонцем ходимо. Якщо в шестимільйонному Києві не знайшлося людини, яка б спромоглася врятувати команду вищої ліги, то що тоді говорити про Тернопіль, де можливості значно обмеженіші? До слова, коли перед вечірним тренуванням сповістив футболістам, що кияни не приїдуть, ті розчарувалися. Сміялися, мовляв, преміальних за перемогу не буде.

- Однозначну оцінку виступам «Ниви» у чемпіонаті дати взагалі складно. Підсумкове місце за підсумками 20-ти турів – сьоме. Однак довший час команда знаходилася внизу турнірної таблиці…

- Ми ж не чарівники. Найболючішою була проблема з нападником. У нас немає форварда, здатного забити 10-15 голів за сезон. Але то проблема не стільки «Ниви», скільки всього українського футболу. Торік, коли за нас виступав Тарас Кабанов, ми бодай знали, як він може грати. Зараз же вкомплектуватися відразу не могли, оскільки влітку всі більш-менш хороші футболісти зайняті. Довелося підсилюватися вже в ході сезону. Сподівалися, принесе користь команді Руслан Івашко. Але він ще не відновився після важкої травми. У гру Руслан увійшов не відразу, форму набирав у ході чемпіонату. По самовіддачі претензій до цього футболіста не маю, але впевненості бракує. Звідси – відсутність голів. Додаткові труднощі з’явилися, коли через перелом ноги випав з обойми Ігор Мельник, якого попереду ставили тимчасово. Через безвихідь. Ігор вже й поволі забивати почав, чіплятися за м’ячик. Тепер, коли Мельник зламався, його відсутність є відчутною.

Ігор Ільків переніс відразу дві операції. Спершу Ігоря прооперували у військовому госпіталі у Львові на хрестоподібних зв’язках. Щойно він почав набирати форму, як в коліні почала набиратися рідина. Лікарі зробили знімок і виявили, що потрібне друге хірургічне втручання, на цей раз у Києві. Виходить, Ільків випав на весь рік. А цей футболіст би нам допопоміг.

Ігор Яворський: За результат і преміювання у "Ниві" відповідає тренер. Ч.1 - изображение 2
Фото - Іван Вербицький

- За чутками, провідні гравці «Ниви» висловлювали своє невдоволення через ті навантаження, які ви практикуєте в тренувальному режимі…

- Можу вас запевнити, що на цьому підґрунті жодних конфліктів не було. Навантаження, звісно, були, але не такі, які практикуються під час зимових зборів. У змагальний період дбаєш виключно про те, щоб правильно підвести гравця до найближчого поєдинку. В колективі до тренувального процесу ставляться з розумінням. Важче було Сергію Шестакову і Сергію Загинайлову. Перший прийшов з «Одеси», де теж були проблеми з фінансуванням. У своїх дебютних матчах за «Ниву» Шестаков грав дуже сильно, а потім трохи здав, оскільки не пройшов з командою зборів. Надалі Сергій набрав обертів і виглядав стабільно. Стосовно Загинайлова, то до нас він зрідка виходив на поле у складі дублю «Металіста». Постійно грати Сергій не звик. Тому після хорошого дебюту в складі «Ниви» потім цей футболіст теж трохи підсів. Все тому, що не мав достатнього фізичного фундаменту.

Взагалі, для нас проблемою є не стільки проблема як готуватися, скільке де тренуватися. Здавна клубною для «Ниви» вважалася база у Великих Гаях під Тернополем. Та її в клубу забрали і мали намір побудувати там спорткомплекс. У підсумку, впродовж чотирьох років там ніхто не робив нічого палець об палець. Будівлі почали розвалюватися і нині там вже не може проживати ні «Нива», ні представники інших видів спорту. Через те, проводячи тренування у Великих Гаях, наша команда змушена проживати в готелі оздоровчого комплексу «Алігатор». Це теж створює труднощі. Адже одна справа, коли живеш у ста метрах від тренувального поля, й зовсім інша, коли на кожне заняття треба добиратися, по вісім кілометрів в один бік. У Гаях ми снідаємо-обідаємо-вечеряємо, тому змушені підлаштовувати трапезу під тренування. Особливо складно стало, коли скоротився світловий день. Проводимо о четвертій вечірнє заняття – о 5.20 вже стемніло. Раніше тренуватися теж незручно, адже в такому випадку треба спершу їхати й приймати душ, а потім повертатися на вечерю.

Хтось скаже, що то дрібниці, але з таких дрібниць і складається результат. Скажімо, мене не влаштовує якість тренувального поля. Влітку, коли газон поливали-стригли-катали, ще було терпимо. Вибили свердловину на 50 метрів і з’явилася вода. Але, на жаль, вода пропала і в періоди, коли не було дощу, стан поля був жахливим. Поливати траву просто нічим. Фактично, це поле не придатне для занять футболом.

Ігор Яворський: За результат і преміювання у "Ниві" відповідає тренер. Ч.1 - изображение 3
Фото - Світлана Вербицька

- Але ж команду взяло під власну опіку керівництво обласної державної адміністрації. Невже воно не здатне повирішувати таких елементарних питань?

- Губернаторові і його заступникові Петру Гочу треба віддати належне. Вони спілкуються з футболістами і знають, чим живе команда. Завдяки цим особам у Тернополі люди знову захопилися футболом. Ви ж не знаєте, які величезні борги завдяки керівництву ОДА погашені перед тими футболістами, які виступали за «Ниву» раніше, впродовж чотирьох останніх років. Сума заборгованості складала понад мільйон гривень. Її довелося погасити. А ці кошти можна було витратити як на тренувальне поле, так і на запрошення новачків.

- Вам як тренерові керівництво продовжує довіряти? Пригадується, на початку сезону, мабуть, під впливом ейфорії від перемоги в турнірі другої ліги, лунали побажання ледь не сходу поборотися за вихід до елітного дивізіону…

- Думаю, керівники добре розуміють, що для того, щоб мати команду Прем’єр-ліги, треба створити певні умови, матеріально-технічну базу. Мова не лише про поля, а й про комплекс, де команда б жила, харчувалася, проводила теоретичні заняття і перегляд матчів. Окрім того, треба попіклуватися, аби клуб мав власну школу. Ми вже тривалий час б’ємося, щоб при «Ниві» функціонували п’ять-шість груп юних футболістів. Звідти можна черпати резерв у майбутньому. Друголіговий «Тернопіль» поповнюється завдяки вихованцям коледжу, де щороку випускниками стають по 30 юних футболістів. У нас такої можливості наразі немає. Хотіли взяти випускника місцевої ДЮСШ Скакуна, хлопчика 1994 року народження. Нам кажуть: «Платіть 80 тисяч гривень». За кого? Ми ж не знаємо, чи ця дитина заграє. Так, він перспективний, талановитий, пройшов з нами збори. Дайте нам його, - кажемо. – Він вам у складі «Тернополя» не потрібен. Нам він подобається». Не слухають. У підсумку дитина просто пропала, зараз виступає в чемпіонаті області.

Зрозумійте, що таких грошей за 19-річного хлопчика, який на серйозному рівні не грав, ми платити не можемо. Переконаний, через рік-півтора, потренувавшись і повиступавши в першоліговому колективі, Скакун міг би вирости в хорошого футболіста. Добре, бодай про безкоштовний перехід Віталія Бадла домовилися. З іншими складніше, бо ДЮСШ Тернополя, як і однойменний ФК, підпорядковується мерії. Безкоштовно гравців давати вони нам не бажають. Такі реалії. Тому в розмовах з губернатором ми підкреслюємо, що найважливішим для «Ниви» питанням на сьогодні є будівництво власної учбово-тренувальної бази. 15 гектарів площі вже виділено. Але на будівництво об’єкту потрібен час. Як і не відразу він почне приносити результат.

- Проект довготерміновий, але залежить він від того, хто буде при владі в настуних кілька років…

- У тому й річ, що нам ніхто не гарантує, що Валентин Хоптян буде керівником Тернопільської облдержадміністрації бодай до 2015 року. Нині наша команда тримається на Валентині Антоновичі. Звісно, питань багато, але від 20 червня минулого року, з того часу, як я повернувся у «Ниву», клуб зробив десять кроків уперед. На той час не було нічого. Зараз є і автобус, і проживання, і харчування, нехай і погане, але футбольне поле. Сподіваємося взимку доукомплектуватися. Теж є попередня домовленість, що приїдуть спеціалісти зі Львова, завезуть у Великі Гаї ґрунт, траву, трохи газон вирівняють. Це буде серйозна справа.

Ось восени хотіли запросити Сергія Шевчука, який перебуває на контракті у Віталія Кварцяного, у «Волині». Віталій Володимирович погодився, але гравець приїхав, подивився і каже: «Ні, Петровичу, я на цьому полі тренуватися не буду. То город». Ми вже до нього звикли, а Шевчука розумію, адже він був у обоймі київського «Динамо», виступав за юнацькі збірні. Наші умови Сергія теж влаштовували. До тих пір, поки він не провів з нами перше тренування.

Ігор Яворський: За результат і преміювання у "Ниві" відповідає тренер. Ч.1 - изображение 4
Фото - Іван Вербицький

- Такі люди, як Степан Гірський, як брати Баранці, які були в основній обоймі «Карпат» - менш вибагливі?

- Степан у нас в оренді і, мабуть, має свої плани. А Борис з Григорієм вже трохи звикли. Їм у Тернополі зняли житло, вони сюди перевезли сім’ї, у Борі тут народилася донька. Баранці у нас осіли і ставляться до цих труднощів спокійніше. Хоча не відомо, що буде влітку наступного року, коли в цих футболістів закінчаться контракти. Попередні розмови ми з братами ведемо і хотіли б, аби вони у нас залишилися.

- З чим пов’язаний різкий контраст у грі «Ниви», коли, приміром, за безбарвною домашньою поразкою від краматорського «Авангарда» слідує переконливий товариський поєдинок у Львові, де тернополяни мали перевагу впродовж більшої частини зустрічі з основою «Карпат»?

- На львівській «Україні» ж поле, як більярдний стіл. На такому газоні приємно грати. Або виграли ми 3:0 в Донецьку від «Олімпіка». Зізнаюся, такої якості поля, як там, не бачив вже давно. Те саме стосується Олександрії. Хіба не показово, що в цих зустрічах ми не програли? На таких газонах ми наче відпочиваємо після мук на тернопільському міському стадіоні. І дивуватися тут нічому. На нашій арені виступають дві професійних команди, відбуваються поєдинки Кубка області, тут виступають дівочі збірні до 15-ти і 19-ти років. Дуже показовим був той день. Коли дівчата свою зустріч провели о першій, а ми з «Украгрокомом» на Кубок відіграли о сьомій. Впродовж дня йшов дощ. Поле перетворилося в болотяну кашу (на фото). Єдиний позитив для нашої команди полягав у тому, що м’яч не стрибав, а стелився. У нас технічні футболісти, їм зручно грати або на рівних, або на вологих полях. На доброї якості газонах ми поступилися хіба-що в Чернігові, коли пропустили абсурдний гол на 89-й хвилині.

Ігор Яворський: За результат і преміювання у "Ниві" відповідає тренер. Ч.1 - изображение 5
Фото - Андрій Вербицький

В окремих матчах нам не щастило. Скажімо, у Кіровограді мали перевагу, втратили дві поспіль ідеальних нагоди забити, а на 78-й хвилині пропустили самі. Втім, що мене тішило майже постійно, так то якість гри нашої команди. Футболісти віддавалися сповна і грали у футбол, не били м’яча аби куди. Команда думає, діє осмислено.

Відповідаючи на це питання, не можу згадати й про наші проблеми в лінії оборони. Часу, щоб зігратися, було обмаль. Ми часто змінювали пару центральних оборонців і між ними не завжди вистачало порозуміння. Стосовно ж середньої лінії, то, на мою думку, у нас зібрані найсильніші в першій лізі півоборонці. Вони здатні і притримати м’яч, і створити непередбаченими ходами небезпеку, грають неординарно.

- Можна сказати, що при побудові команди ви керуєтеся тими ж принципами, що Мирон Маркевич у «Металісті»?

- Я солідарний з Мироном Богдановичем в тому, що команда має контролювати м’яч. Якщо м’яч тримається у тебе в ногах, зменшується небезпека, що тобі заб’ють. Власне, за цим принципом ми й підбирали футболістів. Це стосується і Баранців, і Кікотя, і Загинайлова, і Малиша, і Шестакова. За моєю концепцією, фланги повинні бути швидкісними, а середина – творчою. Футболісти мають бути по-футбольному розумними, розуміти ситуацію на полі, миттєво розбиратися, коли варто розігнати контратаку, а коли м’яч треба притримати. Маркевичеві аргентинці якраз тим і славляться, що вибухово виходять з оборони до атаки. Забивши, харків’яни спроможні спокійно, без суєти закритися. Не дивно, що в ідеалі, за якістю гри «Металіст» нині є, мабуть, найкращою українською командою. Та й взагалі, ті часи, коли наші клуби займалися здебільшого біганиною, боротьбою, єдиноборствами поступово відходять у небуття. Звісно, частина команд все ще сповідують стиль «чим простіше, тим надійніше».

- Така тактика теж іноді дає результат…

- Згоден. Навіщо далеко ходити? Маємо наших земляків з «Тернополя». Тренер «Шахтаря-3» Валерій Рудаков сказав, що вони грають у примітивний футбол. Може, так. Вони висікають ззаду, в один дотик доставляють м’яч у чужий штрафний майданчик і там нав’язують боротьбу. Силовий англійський стиль.

- Здається, саме так грала «Нива» у 80-х…

- Тоді – так. Бо в 90-ті, коли «Ниву» очолював я і ми грали у вищій лізі, у нас в середині поля були дуже розумні футболісти, надзвичайно сильні індивідуально. Відібрати у нас м’яч в середині поля іноді було дуже складно. Особливо показовим у цьому контексті вважаю наше перегравання з «Шахтарем» у 1995-му, коли ми виграли 2:0. У 1997-му ж перемогли 1:0 «Динамо». Валерій Лобановський після матчу запитує: «Скільки років братам Капанадзе?» «По 37» - відповідаю. «Ти що травиш? – дивується. – Вони що, щось їдять?» Зізнаюся, тоді не зрозумів, що саме Валерій Васильович мав на увазі. В той час у «Ниві» взагалі не було поняття про фармакологію. «Сирок, яєшню» - відповів тоді Лобановському. Думаю, Васильович це сприйняв, як жарт, але то ж насправді так було. Таріел та Автанділ були, як мовиться, ігровичками.

Ігор Яворський: За результат і преміювання у "Ниві" відповідає тренер. Ч.1 - изображение 6

Матчі з "Шахтарем" у першій половині 90-х "Нива" зазвичай проводила вдало

- То ж саме брати Капанадзе ледь не вивели «Ниву» до чвертьфіналу Кубка України 15 років тому…

- Той чвертьфінал проти донецького «Металурга» був для «Ниви» першим в історії, зараз маємо другий. Тоді ми виграли 2:1 удома (два голи забив Автанділ Капанадзе – авт.). На виїзді забили чистий гол, але суддя Віктор Дердо його не зарахував і, вигравши 1:0, у півфінал вийшли донеччани. Якщо тоді ми справді заслужили на вихід до півфіналу, то з нинішнім виходом до чвертьфіналу, відверто кажучи, нам пощастило. Я й сам трохи шкодую, що «Арсенал» до нас не приїхав. Кияни тоді знаходилися в поганому психологічному стані і ми були здатні їх перемогти на футбольному полі.

- Для вас як футболіста з кубкових матчів вочевидь найпам’ятнішим є поєдинок проти «Арарату» в 1991-му, коли «Нива» у Тернополі перемогла команду вищої союзної ліги 3:1, а ви зробили дубль?

- То ви ще згадайте, що я тоді на другій хвилині не реалізував пенальті. Та ми були налаштовані по-бойовому і надалі все ж зуміли здолати єреванців. Ігор Біскуп красивий гол ударом через себе забив. У нас тоді була команда, яка була здатна перемогти будь-кого. У «Ниві» зібралися футболісти, як мовиться, голодні до футболу. Ми грали не за преміальні, та й не було їх тоді, як таких. Жили ми тоді скромно, але виходили на поле, бачили забиті вщент трибуни, ті 20 тисяч глядачів і мурашки бігли по шкірі. Налаштовувався фантастично, хотілося зіграти так, щоб не зганьбити свого імені. Наче й розуміли, що ніхто б нас у випадку поразки від «Арарату» не сварив. Але хотілося довести самим собі, що ми чогось варті, що працюємо не дарма.

Та й тренери у нас були хороші – Михайло Дунець, Віталій Полянський, Олександр Павленко. Кожен прищеплював свій погляд на футбол і ми до цих слів прислуховувалися. Зізнаюся, що ми колись ставилися до тренерської праці поважніше, ніж то роблять зараз. Ми справді хвилювалися за тренера. Бо часи були такі, що контрактів не існувало. Наставника могли викликати до обкому партії і в будь-яку мить відправити його у відставку. Нині працювати простіше, бо тренер більш захищений. Тоді команда могла не виграти у чотирьох-п’яти матчах – і все. Або давали наставникові три місяці. Що за такий короткий час можна змінити, особливо, коли очолюєш команду влітку? То взимку часу на підготовку, комплектацію, організацію гри більше. Приймаючи команду влітку, тренер ставав заручником ситуації. Але це нікого не цікавило. Ми, футболісти, це розуміли. Мабуть, ще й тому, що бачили, як ставляться тренери до нас.

Ми билися один за одного, бо розуміли, що в разі поразки у такому маленькому місті, як Тернопіль, тебе зацькують. Пригадую, якось програли вдома два чи три матчі, то я взагалі не виходив з квартири. Мене впізнавали і кожному кортіло спитати: «Ігоре, чому програли?» Відповідати на такі питання найскладніше. Навіть коли причини об’єктивні. Але здебільшого ж програвали з власної вини, припускаючись елементарних помилок. Та глядача не цікавить ні те, ні інше. Він купив квиток і хоче бачити видовище. Ми не мали права розчаровувати людей.

Ігор Яворський: За результат і преміювання у "Ниві" відповідає тренер. Ч.1 - изображение 7

У 80-ті матчі "Ниви" постійно супроводжувалися аншлагами

- Впродовж п’яти років разом з вами ударний дует у «Ниві» складав Петро Прядун. Кажуть, внутрішня конкуренція між вами була доволі серйозною…

- Не бачу нічого поганого в тому, що кожній людині хочеться бути кращою. Особливо коли мова йде про нападників. Якщо ти граєш на вістрі, то хочеш забити найбільше. Втім, я навіть не пригадую, щоб я навмисне не віддав Петрові чи він не віддав мені. Навіть коли команда вела 3:0. Звісно, іноді хтось когось міг не побачити і виникали непорозуміння. Але то робочі моменти. Навмисне ніхто нікому не шкодив. Так, були моменти, коли тренер казав, що пенальті б’є Яворський, але в грі Петя міг сказати: «Ні, проб’ю я». «Що не розумієш, що є порядок і дисципліна?» - кажу. Беру м’яч, встановлюю, розвертаюся, а Петро вибігає з-за спини і забиває. Суддя йому показує жовту картку. Дрібні пакості. Але я на них не ображався. Тим паче, що з подач Петі забив безліч голів. Прядун мав феноменальну швидкість, зривався з місця так, що наздогнати його не міг жоден оборонець. Щойно Петро відривався, як відразу робив прострільну передачу. Ми відчували один одного ідеально, тому мені було достатньо побачити, що Петя робить ривок, як відразу йшов на випередження.

Якось перемогли 4:0 Херсон і три голи забив я. Петро не забив. Сидимо разом з Прядуном, він їсть цукерки. «Петю, ти не читав, під якою назвою стаття вийшла? – питаю. – «Атакує Петро Прядун». Там написали, що Петро одного обіграв, другого, третього, потім випадково потрапив у голову Яворського і м’яч відскочив у ворота». «Ні, не читав!» - зацікавився Петро. «То давай покажу, але мусиш цукерками пригостити». Прядун погодився. Та то все жарти. Петя був надзвичайно самовідданим гравцем. З ним було приємно грати попереду, бо він виконував великий об’єм роботи. А такого швидкого футболіста я не бачив взагалі.

- І то самородок, бо школи у Прядуна не було взагалі.

- Коли я починав грати за «Ниву», Петя ще продовжував підробляти водієм автобуса. Мав рейс «Підгайці – Бережани». Тренування закінчилося – Прядун спішить на рейс. То вже коли «Нива» стала командою майстрів, було не до автобуса. Робота розпочалася серйозніша, вимагалося їздити на підготовчі збори до Ялти. Але ситуація тоді була іншою. Всі клуби мали певний бюджет, однакові зарплати, преміальні. А серйозної міграції футболістів не спостерігалося. «Нива» фактично десять років грала одним складом. За сезон додавалося по одному-двоє футболістів. Кістяк залишався сталим. Легше було й тренерові, бо він знав, що головне в міжсезоння – правильно підвести команду функціонально. Зіграність формувалася роками. Футболісти притерлися один до одного, знали сильні і слабкі сторони партнерів за командою, тому в грі віддавали передачу так, щоб адресатові було зручніше.

- Ви з Тернополя у 80-ті йшли двічі – спершу в «Металіст», потім у грузинську «Гурію» з Ланчхуті…

- Може, залишився б у Харкові. Проте отримав травму, довго відновлювався, а потім мусів доводити, що достойний грати в основі, заново. Сидіти й чекати, що завтра чи післязавтра отримаєш нагоду пограти, не хотілося. Тому, щойно одружившись, вирішив переїхати до Тернополя. В Ланчхуті у 88-му запросив Михайло Фоменко. Михайло Іванович довіряв, все мені подобалося. Хороший сезон провів, але за рік часу вдома бував всього чотири дні. У нас тоді якраз народилася донька, а в Тернополі дружина була одна, наші родичі й близькі – в інших містах. Повернувся до Тернополя на відпочинок. А «Ниву» якраз прийняв Олександр Павленко. «Ігоре, давай назад» - каже. Погодився, бо сімейні обставини змусили. Дружині одній було важко, вона ж родом з Дніпропетровська, тут нікого не знала. Моя поміч була необхідною. То пізніше, коли син і донька стали дорослішими, мав змогу поїхати на роботу в далекі географічно Донецьк та Запоріжжя.

- В «Металіст» Євген Лемешко у 1986-му кликав вас удруге…

- Мабуть, бачив у мені щось. Взагалі, таких тренерів, як Євген Пилипович – одиниці. Було й є. Лемешко іноді міг так висварити, що виходив з роздягальні з думками, що грати не буду вже ніколи. Але минало день чи два, тренер заспокоювався і знову виставляв. Лемешко не злопам’ятний. А до підопічних ставився з турботою. І футболісти це відчували. Пилипович ставився до гравців по-батьківськи, багатьом гравцям допоміг вирішити житлове питання, отримати машини. Та я повернувся до Тернополя і не шкодую. Мабуть, кожен футболіст має знайти свою команду. Для мене такою стала «Нива». Завжди приємно грати там, де тебе цінують і поважають. Але тою повагою треба дорожити і не розгубити довіри.

Ігор Яворський: За результат і преміювання у "Ниві" відповідає тренер. Ч.1 - изображение 8

Фото - Іван Вербицький

- До Ланчхуті з «Ниви» ви пішли після, мабуть, найуспішнішого для неї за часів СССР сезону-1987, коли команда посіла друге місце у другій лізі…

- Стався маленький конфуз. Окрім звичних зарплати і преміальних нам в кінці року в разі, якщо станемо призерами, обіцяли бонуси, якщо не помиляюся, 500 рублів. На той час то були дуже великі гроші. Особливо, коли в усіх діти, в одного вдома нема телевізора, в іншого – холодильника. Тож закінчився сезон, ми другі. Підходжу до тренера Віталія Полянського і пригадую про бонуси. «Та які бонуси? Сезон же закінчився» - чую відповідь. «Добре» - кажу. Мене ця історія образила, адже за сезон забив багато голів (23 – авт.). Ми чесно працювали. А об нас витерли ноги. Тому, отримавши запрошення від Фоменка, не роздумував.

Крім мене, «Ниву» на знак протесту залишив також воротар Сергій Квасников. Може, пішов би ще хтось, але не всі мали запрошення. Тоді змінити команду було складніше, ніж зараз. Переконаний, що ледь не в кожній тодішній друголіговій команді було по п’ять-шість футболістів, здатних зіграти в еліті. Але добре, що через рік ситуація в «Ниві» змінилася і тренером став Павленко. Цьому тренерові вдалося об’єднати колектив і грали ми знову непогано, стали за підсумками сезону-1989 третіми. За рік до того ж знесилина всіми тими чварами провела найневдаліший в радянській історії сезон, ставши за підсумками чемпіонату 12-ю.

- Віталій Рудницький, який грав у «Ниві» разом з вами, в інтерв’ю UA-Футболу говорив, що місцевим футболістам, до яких, не зважаючи на луганське походження, причисляли й його, у Тернополі завжди платили менше, ніж приїжджим…

- Наскільки мені відомо, у «Ниві» всі гравці отримували однаковий оклад. Так було і в радянські часи, і в ті роки, коли ми грали у вищій лізі чемпіонату України. Різниця могла бути лише за розміром преміальних. Граєш постійно – тримуєш більше. Але то й зараз так, і не лише в Тернополі. Я й зараз дотримуюся принципу, що люди, які грають з першої хвилини і до останньої, мають отримувати більше. Надбавки платимо тим, хто грає гарно, з користю для команди. Скажімо, коли виступали у другій лізі, наш футболіст Пушка вийшов у Херсоні на заміну і забив місцевом «Кристалу» три голи. Команда виграла 4:1. Звісно, що за той матч гравець отримав найвищі преміальні, більше, ніж гравці, які відіграли 90 хвилин. І це, на мій погляд, нормально.

Футболіст має прагнути пробитися в склад, зіграти якомога краще. Торік ми грали в Плисках проти «Єдності». Ведемо 1:0, дощ, багнюка, природні умови страшенні. Дивлюся на лаву запасних, футболісти там всі принишкли, а в їхніх очах німе прохання: «Не випускай мене під це болото». То які я таким людям можу платити преміальні? У мене більше завжди отримують ті, хто вбивається за команду. Скажімо, Мельник отримав перелом гомілкостопного суглоба. Я знаю, що Ігор зламався в боротьбі і дограв матч з переломом. Звісно, що й підхід до нього індивідуальний. Відразу сказав, що Мельник отримає сто відсотків преміальних за кожен матч, а в кінці року ми сядемо і переговоримо стосовно контрактних зобов’язань і, можливо, підіймемо Ігореві на кілька тисяч гривень зарплату. Бо людина на власному прикладі показала, як треба битися за колектив.

- До речі, оплата праці футболістам у «Ниві» залежить від головного тренера?

- Так. У нас з керівництвом є домовленість, що відповідальність за результат несе тренер і відповідно він має володіти фінансовими важелями впливу на команду. Звісно, рішення я приймаю не одноосібно. Його затверджують президент клубу Автанділ Мдінарадзе і Петро Гоч. Відразу скажу, що розбіжностей стосовно фінансових питань у нас наразі не виникало. Керівництво клубу підтримує мою позицію. І футболісти наші принципи знають. Ми про них говоримо при підписанні контракту. Щоб потім не було жодних образ.

Другу частину інтерв’ю з Ігорем Яворським читайте завтра

Читайте самые интересные новости футбола в Telegram, Facebook и Viber
Подписывайтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 1
Новости по теме
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Комментарии (2)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
Rufa (Тернопіль)
Саня-Дем'янчук у Лондоні.
Ответить
+3
0
Demian (Коломия)
Ше би дуже сильно хотілося почитати інвентарю з Мішою Дем'янчуком !
Ответить
+3
0
 

© UA-Футбол 2002-2018.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
Материалы сайта предназначены для лиц старше 18 лет (18+).
Пишите нам: [email protected]


Продолжая просматривать www.ua-football.com, вы подтверждаете, что соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Согласен