Белорусский вклад в украинский футбол. История в лицах ᐉ UA-Футбол
Украинская Премьер-Лига (УПЛ)
Білоруський слід в українському футболі: цифри і факти
Премьер-лига Таблица Матчи Новости Команды Бомбардиры Ассистенты Гол+пас Посещаемость ТВ

Іван Вербицький
05.09.2015
суббота
11:35
Жыве Беларусь! Сябри в українському футболі: Кондратьєв, Хацкевич, Белькевич й усі інші
Рейтинг публикации
Білоруський слід в українському футболі: цифри і факти
Також читайте українською: Жыве Беларусь! Сябри в українському футболі: Кондратьєв, Хацкевич, Белькевич й усі інші

От редактора. Февральский материал UA-Футбол о белорусских легионерах в Чемпионате Украины.

Важко повірити, але нині їх у нашому футболі немає взагалі. Єдиним білорусом у попередньому чемпіонаті України був тренер Олег Кононов. Втім, відпрацювавши на чолі «Севастополя» лише у п’яти стартових турах, Олег Георгійович залишив свою посаду через конфлікт з керівництвом клубу. В поточному чемпіонаті Білорусь восени представляв оборонець Михайло Сіваков. Та взимку Михайло на запрошення вже екс-наставника «моряків» Романа Григорчука перебрався до лав азербайджанської «Ґабали».

Белькевич. Не зорі падають із неба, зірки ідуть у небеса…

За 24 українських чемпіонати білорусів в елітному дивізіоні українського футболу було 62. То якщо не рахувати Артема Мілевського, котрий перебрався з Мінська до Києва, вступивши в академію Павла Яковенка у 15-річному віці, а на дорослому рівні виступав виключно з українським паспортом. Білоруський футбол у нашій державі асоціюється найперше з прізвищами Валентина Белькевича і Олександра Хацкевича, які прийшли у «Динамо» київське з мінського дуже талановитими гравцями, а в Україні перетворилися в гравців хорошого європейського класу. Решта – «робочі конячки», про яких з теплотою згадуватимуть найперше у Запоріжжі, Одесі та Львові.

Жыве Беларусь! Сябри в українському футболі: Кондратьєв, Хацкевич, Белькевич й усі інші - изображение 1

Олег Кононов з Артемом Федецьким після перемоги над "Ґалатасараєм"

Також у вищій українській лізі працювало п’ятеро білоруських тренерів. Олег Кононов перетворив «Карпати» із безнадійного, здавалося б, середняка, в учасника єврокубків, котрий переміг «Ґалатасарай» і дав бій дортмундській «Боруссії». Леонід Кучук, очолюючи київський «Арсенал», теж зробив команду п’ятою в Україні, але своїх успіхів розвинути не зміг через безгрошів’я, яке охопило клуб і трохи згодом призвело до його зникнення. Колективи цих тренерів, які свого часу трудилися разом у молдовському «Шерифі», відзначала надзвичайна тактична виучка. Не дивно, що очоливши трохи згодом російські клуби, Кононов і Кучук заявили про себе й там.

Символічна збірна Білорусі в українських чемпіонатах

Жыве Беларусь! Сябри в українському футболі: Кондратьєв, Хацкевич, Белькевич й усі інші - изображение 2

Усі білоруси у вищій українській лізі

Гравець (всього – 62)

Роки

Клуби*

Ігри – голи**

Валентин Белькевич

1996-2007

«Динамо» («Динамо-2», «Динамо-3»)

224 – 51
(39 – 8)
(3 – 0)

Микола Кашевський

2003-2010

«Металург» З («Металург-2» З), «Кривбас», «Іллічівець», «Таврія»

172 – 17
(2 ліга 3 – 1)

Олександр Хацкевич

1996-2003

«Динамо» («Динамо-2», «Динамо-3»)

135 – 26
(54 – 14)
(1 – 0)

Павло Кирильчик

2004-2009

«Кривбас», «Чорноморець», «Карпати», «Іллічівець»

128 – 4

Олександр Данилов

2005-2010

«Металіст», «Металург» Д, «Арсенал» К

121 – 4

Сергій Кузнєцов

2004-2009

«Металіст» («Металіст-2»), «Таврія», «Арсенал» К

113 – 7
(13 – 0)
(1 – 0)

Артем Челядинський

2004-2008

«Металург» З

111 – 6

Ян Тіґорєв

2007-2010

«Металург» З

110 – 1

Сергій Корніленко

2004-2008

«Динамо» («Динамо-3»), «Дніпро»

89 – 25
2 ліга 1 – 0)

Олексій Сучков

2003-2009

«Карпати» («Карпати-2»), «Харків»

88 – 3
(46 – 2)

Андрій Островський

2002-2006

«Арсенал» К, «Чорноморець»

78 – 2

Володимир Коритько

2006-2009

«Металург» З, «Чорноморець», «Металург» Д

72 – 21

Андрій Воронков

2007-2013

«Кривбас», «Оболонь», «Карпати», «Металург» З
(«Динамо-2»)

62 – 16
(69 – 13)

Володимир Маковський

1998-2002

«Динамо» («Динамо-2», «Динамо-3»), «Ворскла» («Ворскла-2»), «Закарпаття» («Закарпаття-2»)

57 – 7
(58 – 9)
(8 – 0)

Олексій Панковець

2007-2009

«Харків»

56 – 0

Сергій Омельянчук

2003-2004

«Арсенал» К

53 – 10

Сергій Гомонов

1993-1994

«Темп»

48 – 2

Ігор Рожков

2007-2008

«Кривбас»

44 – 0

Денис Ковба

1998-2000,
2012

«Зірка-НІБАС» («Зірка-Нібас-2»), «Олександрія»

42 – 1
(2 ліга 18 – 2)

Сергій Нікітенко

2004-2005

«Кривбас»

40 – 2

Михайло Маковський

1998-2004,
2008

«Динамо» («Динамо-2», «Динамо-3»), «Ворскла» («Ворскла-2»), «Закарпаття» («Закарпаття-2»), ЦСКА (ЦСКА-2)

39 – 1
(86 – 14)
(15 – 2)

Олександр Гридюшко

1994-1995

«Зоря-МАЛС»

36 – 9

Євген Лашанков

2005-2007

«Чорноморець», «Харків»

35 – 7

Андрій Морозов

2004-2005

«Кривбас»

35 – 3

Леонід Ковель

2007

«Карпати»

29 – 12

Олександр Шагойко

2008

«Кривбас»

29 – 0

Генадій Мардас

1999

«Таврія»

24 – 0

Віталій Ланько

2003-2004

«Волинь»

23 – 1

Ігор Чумаченко (Україна/Білорусь)

1993,
1996-1997

«Чорноморець»
(«Сталь» Дніпродзерджинськ, «Поліграфтехніка»)

22 – 1
(15 – 0)
(1 – 0)

Сергій Кабельський

2004

«Металург» З

19 – 0

Євген Линьов

2004, 2007

«Металург» З, «Таврія»

16 – 1

Сергій Чернишов

1995

«Зоря-МАЛС»

16 – 0

Дмитро Осипенко

2011

«Ворскла»

15 – 2

Сергій Мірошкін

1992

«Зоря-МАЛС»

15 – 0

Павло Беганський

2008

«Іллічівець»

14 – 2
(15 – 3)

Микола Швидаков

2002-2003

«Металіст» («Металіст-2»)

14 – 0
(2 ліга 3 – 0)

Ігор Гуринович

1992

«Верес»

14 – 2

Павло Родньонок

1992

«Верес»

14 – 0

Сергій Веремко

2003-2006,
2011

«Севастополь»
(«Арсенал» Х, «Геліос»)

11 – 16 пр.
(34 – 27 пр.)
(1 – 3 пр.)

Олександр Лужанков

2004-2005

«Волинь» («Іква»)

11 – 0
(2 ліга 3 – 0)

Юрій Мархель

2004

«Металург» З («Металург-2» З)

11 – 0
(2 ліга 1 – 0)

Костянтин Коваленко

1996

«Кремінь»

10 – 1

Михайло Сіваков

2014

«Чорноморець»

10 – 1

Андрій Серьогін

1998

«Чорноморець»

10 – 0

Сергій Штанюк

2006

«Металург» З

10 – 0

Олександр Юревич

2007

«Карпати»

10 – 0

Василь Хомутовський

2002-2003,
2010

«Металіст» («Металіст-2»), «Таврія»

9 – 19 пр.
(2 ліга 3 – 2 пр.)

Павло Довгулевець

2005

«Кривбас»

9 – 0

Дмитро Денисюк

2004

«Металург» З («Металург-2» З)

7 – 0
(2 ліга 5 – 0)

Роман Трепачкін

2005

«Кривбас»

6 – 0

Сергій Яскович

1998

«Шахтар» («Шахтар-2»)

5 – 0
(13 – 1)
(6 – 0)

Сергій Кукалевич

1999

«Таврія»

5 – 0

Тимофій Калачов

2004

«Шахтар», «Іллічівець»

5 – 0

Євген Брановицький

2004

«Ворскла»

5 – 0

Віталій Шепетовський

2008

«Кривбас»

4 – 0

Георгій Кондратьєв

1992-1993

«Темп»

3 – 1
(25 – 14)

Олександр Мозговой

1994

«Зоря-МАЛС»

3 – 0

Юрій Зенін

1995

«Зоря-МАЛС»

3 – 0

Максим Карпович

2011

«Ворскла»

3 – 0

Артур Матвейчик

2004

«Кривбас» («Кривбас-2»)

2 – 0
(2 ліга 3 – 0)

Володимир Гаєв

2007

«Чорноморець»

2 – 3 пр.

Артур Лесько

2008

«Кривбас»

2 – 7 пр.

Тренери

Тренер

Роки

Клуби

Матчі

Олег Кононов

2008-2013

«Карпати», «Севастополь»

108 ігор (+37, =36, -35)
(33 гри (+21, =8, -4))

Леонід Кучук

2011-2012

«Арсенал» К

48 ігор (+20, =14, -14)

Анатолій Юревич

2004

«Металург» З

8 ігор (+1, =3, -4)

Сергій Боровський

2004

«Металург» З

7 ігор (+3, =1, -3)

Василь Курилов

1992

«Верес»

6 ігор (+1, +1, -4)

* - у дужках вказані клуби, за які гравець чи тренер виступали чи працювали у першій та другій лігах
** - у перших дужках – матчі і голи в першій українській лізі; в других – у другій

Першим в українських чемпіонатах білорусом був 23-річний на той час мінчанин Сергій Мірошкін. У складі луганської «Зорі» цей оборонець встиг виступити ще в останньому друголіговому турнірі чемпіонату СССР. Там Мірошкін зіграв 37 матчів. З отриманням командою нового статусу місце в основі Сергій втратив. На полі впродовж перших вдох чемпіонатів він з’являвся епізодично й влітку 1993-го повернувся на Батьківщину, де до 2002 року виступав за гродненський «Нєман», солігорський «Шахтар», борисівський БАТЕ й мінське «Торпедо» у вищій лізі, а за «Сантанас» з Самохваловичів у першій.

Пригоди африканців в Україні: цифри, факти і байки

Кладезь талантів. Латиноамериканці в Україні: зірки поміж тургрупи

Витязі в тигровій шкірі. Грузини в українському футболі: від засилля до ретельного відбору

Перші зіркові білоруси з’вилися у третьому чемпіонаті в складі шепетівського «Темпу». Точніше, знаний бомбардир совєцької епохи Георгій Кондратьєв, котрий нещодавно очолював збірну Білорусі та оборонець Сергій Гомонов поповнили склад колективу з Хмельниччини ще в часи його виступу в сезоні-1992/1993 в першій лізі. Роль цих двох футболістів у поверненні шепетівців до елітного дивізіону визначальна. Щоправда, у 1994-му у власника «Темпу» Джумбера Нішніанідзе почали закінчуватися гроші. Кондратьєв з Гомоновим пішли з команди в числі перших. Погравши ще два роки за мозирський МПКЦ, Сергій завершив кар’єру, після чого певний час тренував «Зірку-БГУ». В 2010-му Гомонов очолив речицький «Ведрич-97». Та попрацювати з ним 49-річний спеціаліст не встиг. Життя Сергія Анатолійовича обірвалося 19 вересня 2010-го.

Жыве Беларусь! Сябри в українському футболі: Кондратьєв, Хацкевич, Белькевич й усі інші - изображение 3

Сергій Гомонов

Перша подоба білоруської діаспори в українському клубі виникла в сезоні-2003/2004, коли в запорізькому «Металурзі» одночасно виступали Микола Кашевський, Артем Челядинський, Сергій Кобельський, Юрій Мархель, Євген Линьов, Дмитро Денисюк на чолі з тренером Анатолієм Юревичем і помічником Олегом Кононовим. Юревич, щоправда, надовго в Запоріжжі не затримався. Фактично, з тієї когорти знак в історії «Металурга» залишили оборонці Челядинський та Кашевський. З Артемом у складі запоріжці в 2006-му році єдиний досі раз зіграли в фіналі Кубка України, де поступилися київському «Динамо». Кашевський повернувся у Запоріжжя транзитом через Кривий Ріг. Трохи згодом у «Металурзі» гарно себе проявить опорний хавбек Ян Тіґорєв.

Шестеро білорусів було в сезоні-2004/2005 у «Кривбасі». Втім, детальніше нині хотілося б зупинитися на тих білорусах, які прийшли у наш чемпіонат зірками, які сходять, але проявити себе тут не зуміли, або не розкрили свого потенціалу сповна. Мова про футболістів, які залишили вагомий слід у збірній Білорусі. Щоб розібратися, чому їм не вийшло заграти в нашій першості, UA-Футбол надав слово зокрема й їхнім партнерам за українськими клубами.

У затінку Шевченка, Реброва і Белькевича

Володимир і Михайло Маковські

Увагу київського «Динамо» з 19-річних братів-близнюків привернув найперше Володимир. Граючи на позиції нападника в «Динамо» з Мінська, цей гравець вражав бомбардирськими задатками як у чемпіонаті Білорусі, так і на популярному тоді «Кубку содружества». Достатньо сказати, що в двох чемпіонатах Білорусі Володимир у 57-ми матчах забив 39 голів. Михайло, граючи в півобороні, демонстрував гарне бачення поля, вміння видати гострий завершальний пас. Й удар мав теж поставлений добре.

- Братів, так само як Белькевича з Хацкевичем, на «Кубку содружества» помітив Йожеф Сабо, - згадує нападник киян тих років Віктор Леоненко. – Хороші футболісти, талановиті. Але їм не пощастило потрапити в «Динамо» саме в той період. Михайло конкурував тоді за місце в складі з Калитвинцевим, Белькевичем, Хацкевичем, Максимовим. А в нападі грали Шевченко з Ребровим, я був у резерві. Складно було Маковським заграти в основі поміж такої компанії. Та й щастя має бути. Белькевич он теж при Сабо майже не грав. Його лише Лобановський почав виставляти.

Жыве Беларусь! Сябри в українському футболі: Кондратьєв, Хацкевич, Белькевич й усі інші - изображение 4

Інша річ, що в «Динамо», розуміючи, що брати не заграють, могли їх відпустити в іншу команду. Але тоді не було ні агентів, ні контрактів повноцінних. Доводилося Маковським за «Динамо-2» грати. Там вони й загубилися. Ні, мені було поряд з ними комфортно. Та й хлопці вони приємні, зрештою, як і всі білоруси. Втім, таким футболістам потрібно рости. В першій українській лізі зробити це було складно. В оренду з «Динамо» їх відпустили лише в 2000-му, та й то лише тому, що там Юра Калитвинцев почав тренувати. Але то було вже трохи не те. Свого потенціалу Маковські сповна так і не розкрили. Ні в «Закарпатті», ні у «Ворсклі», ні в інших клубах.

Повернувшись у 2003 році в мінське «Динамо», брати затрималися там недовго і наступних два сезони провели в бакинському «Інтері». Після того вони встигли засвітитися у невідомих українцям командах «Даріда» зі Ждановичів, у Городеї. Михайло Маковський у 2008-му пробував удруге закріпитися в «Закарпатті», однак, провівши лише чотири матчі, повернувся додому.

Галопом по Європах

Василь Хомутовський

У середині 90-х цього воротаря називали найталановитішим поміж ровесників гравцем свого амплуа на всьому постсовєцькому просторі. І кар’єра наче й розвивалася. У 1999-му Хомутовський в свої 21 вже був чемпіоном Білорусі в складі БАТЕ, через рік вже дебютував у складі збірної країни. Вважається, що талант свій хлопець розгубив через непосидючість. У 2000-му він вже був у мінському «Торпедо». Відігравши за цю команду 11 поєдинків, перейшов до клубу другої німецької Бундесліги «Вальдгоф». Там теж затримується недовго і приймає пропозицію московському «Динамо». Дебют виявився невдалим: 19 пропущених м’ячів у восьми матчах і перехід у першоліговий «Волгар». Звідти Хометовський восени 2002-го прийшов на запрошення Михайла Фоменка в «Металіст», клуб, який боровся за право залишитися в еліті українського футболу.

Жыве Беларусь! Сябри в українському футболі: Кондратьєв, Хацкевич, Белькевич й усі інші - изображение 5

- Сильний воротар, але Сашко Горяїнов тоді був сильніший, - згадує нападник харків’ян Олександр Паляниця. – Не скажу, що Хомутовського сильно пригнічувало турнірне становище команди. Він до цих речей ставився з гумором. Життєрадісний хлопчина. Не виключено, Василеві банально не пощастило. Виходив він у тих матчах, коли команда грала справді погано (за «Металіст» Хомутовський зіграв лише два поєдинки: восени харків’яни поступилися вдома 0:3 донецькому «Металургові», а навесні – 1:3 в Києві «Оболоні» - авт.). Врешті, були й проблеми з фінансуванням. Нам тоді врізали зарплату. Не дивно, що після завершення сезону (який «Металіст» завершив на останньому місці – авт.) понад півскладу розійшлося по інших командах.

Хомутовський опинився в бухарестському «Стяуа», за який нехай і виступаючи нерегулярно, провів три сезони, двічі вигравши титул чемпіона Румунії. У цей час Василь отримував постійні запрошення до лав збіроної Білорусі, за яку в загальній складності провів 26 матчів. В 2007-му Хомутовський знову виступав у Росії – за «Томь». Після того знову була друга Бундесліга і клуб «Карл Цейсс», який за підсумками сезону-2007/2008 понизився у класі. Хомутовський перейшов до «Ауґсбурґу», де впродовж двох років грів лаву запасних. В 2010-му, вже 32-річним, Василь знову опинився в Україні. Та провівши за «Таврію» лише сім матчів, воротар повертається в Росію. В «Амкарі» теж статусу основного не має. Погравши ще рік у румунському «Петролулі», Хомутовський продовжив кар’єру в жодінське «Торпедо-БелАЗ», а кілька днів тому отримав пропозицію перейти у мінське «Динамо».

Під поглядом «Білого ангела»

Тимофій Калачов

Швидкісний 22-річний хавбек солігорського «Шахтаря» пригледівся селекціонерам «Шахтаря» донецького у 2003-му. Задатки білоруського універсала, здатного зіграти на обох флангах й у центрі поля впали в око тодішньому тренерові «гірників» Берндові Шустеру. З початком весняної частини сезону-2003/2004 німецький наставник у двох стартових матчах випускав Тимофія на заміну. Втім, проявити себе Калачов не зумів й надалі не грав вже ні під керівництвом Шустера, ні під орудою Віктора Прокопенка, котрий очолював «Шахтар» до приходу Мірчі Луческу. Румунський спеціаліст й узагалі від послуг Калачова відмовився. Спершу Тимофій відправився в оренду в «Іллічівець», а не закріпившись і там, перебрався з початком 2005-го в Росію.

Жыве Беларусь! Сябри в українському футболі: Кондратьєв, Хацкевич, Белькевич й усі інші - изображение 6

Калачов у складі могилівського "Дніпра", ще до переходу в "Шахтар"

Проявивши себе у складі «Хімок», впродовж останніх десяти років (з перервою на чемпіонат-2008/2009, який білорус провів у «Крильях совєтов») Калачов виступає за «Ростов». Нині Тимфій є капітаном збірної своєї країни, але має при цьому натягнені стосунки з ультрас. Білоруські фанати нещодавно розповідали, як під час одного з осінніх матчів національної команди запитали Калачова, чому команда й він особисто не підходять до фанатської трибуни. На що почули відповідь: «Завалі є...ло».

Кумир і ворог Львова

Леонід Ковель

Вихованець мінського Республіканського училища олімпійського резерву перебрався в «Карпати» у 2007-му, після двох успішних сезонів у складі «Динамо» зі столиці Білорусі. Леонідові був лише 21 й у «Карпатах», які тоді тренував Олександр Іщенко, Ковель зарекомендував себе відразу. Швидкий, технічний, з відмінно поставленим ударом з середньої і дальньої відстаней, Ковель став свого роду доповненням бразильського форварда львів’ян Батісти, гравця, який вважався людиною штрафного майданчика.

Свій перший м’яч у складі «зелено-білих» білорус забив у дебютному поєдинку проти «Кривбасу». Ковель швидко став одним з лідерів «Карпат». На якості його гри не позначилася зокрема й відставка Іщенка. У ворота «Динамо» в Києві Леонід забивав вже в той момент, коли команду очолював Юрій Дячук-Ставицький. За півчемпіонату-2006/2007 Ковель у 13-ти матчах відзначився шість разів. Стільки ж Леонід забив і впродовж осінньої частини наступної першості. Зокрема у Києві білорус вразив ворота Олександра Шовковського прямим ударом зі штрафного метрів з 30-ти.

Не дивно, що під час зимового антракту Ковель мав чимало цікавих пропозицій. Прийняти він вирішив варіант з російським «Сатурном». Втім, карпатівське керівництво суперечило, мовляв, гравець має чинний контракт. Врешті, суди і пересуди підтвердили, що підпис під орендною угодою Ковеля з ФК був справжнім. Після всього, що відбулося, почесний президент львів’ян Петро Димінський в коментарі клубному інформаційному центрові сказав: «Я у власному кабінеті запропонував Леоніду укласти з «Карпатами» контракт і навіть поліпшити умови в порівнянні з тими, які він мав, адже бачив, що футболіст має потенціал. Тепер же, щоб мені не казали і хто б мене не просив, але Ковель у «Карпатах» ніколи грати не буде».

Жыве Беларусь! Сябри в українському футболі: Кондратьєв, Хацкевич, Белькевич й усі інші - изображение 7

І ось торік взимку, наче грім серед ясного неба, пролунала інформація про те, що Ковель повертається до Львова. То після трьох років перебування у таких клубах, як мінське «Динамо», казахстанський «Іртиш», ФК «Мінськ». Показово, що в «Сатурні» білоруський нападник у 39-ми проведених матчах не відзначився жодного разу, за «Динамо» забив два м’ячі у 28-ми поєдинках, за «Мінськ» - вісім голів у 22-х зустрічах.

Врешті, закріпитися у складі львів’ян вдруге Леонід так і не зміг. Влітку в команді його вже не було. Свою кар’єру Ковель, якому зараз 28, продовжує в «Мінську». При цьому про Львів, «Карпати» й Україну Леонід відгукується виключно позитивно. Ось цитата з його інтерв’ю мінському «Пресболу». Датоване воно літом 2014-го.

«Українське телебачення показує все, як є насправді, - казав Ковель. – У Білорусі зовсім не так. Мені якось мама подзвонила і давай розповідати про те, що побачила по нашим каналам. Я її заспокоїв, сказав, що цього реально немає. І жити там не страшно. У Львові націоналістів дійсно багато. Ультрас «Карпат» навіть їздили до Києва в саму гущу подій. Але небезпеки я не відчув. Скільки разів гуляв по місту, ніякої агресії не спостерігав: нікого не грабували, не били. Все мирно. У Львові не небезпечно говорити російською. Там багато людей, хто розмовляє цією мовою. Все спокійно. Немає такого, що якщо ти не знаєш української, до тебе будуть погано ставитися, гнобити або обраховувати в магазині. Це все брехня. Вони нормально спілкуються. Якщо ти по-російськи щось запитаєш, тобі дадуть відповідь. Причому в іншу сторону не пошлють».

Той, хто відібрав у «Металіста» «шматочок щастя»

Андрій Воронков

Вінцем його української кар’єри став матч «Металіст» - «Оболонь» 5 грудня 2009-го в Харкові. Саме тоді, у день 50-річчя тодішнього власника слобожанців Олександра Ярославського відбувалося відкриття реконструйованого стадіону. Вінцем свята вочевидь мала стати перемога «Металіста». Підопічні Мирона Маркевича наполегливо наступали. Ось лишень забити їм ніяк не вдавалося. Навіть в епізоді, коли на допомогу прийшов арбітр Олександр Дердо. Призначений ним пенальті від Жажі Коельо воротар оболонців Денис Бойко відбив. Врятував свою команду голкіпер й у інших ситуаціях. А на 61-й хвилині гостям вдалася контратака, яку завершив саме Воронков. Очолювана Юрієм Максимовим «Оболонь» здобула сенсаційну перемогу – 0:1.

Андрієві тоді було 20 і йому пророкували велике майбутнє. У національній збірній Білорусі він дебютував 18-річним. Після трьох років виступів за «Динамо-2» кияни нарешті віддали молодого мозирця в оренду. У 13-ти матчах першого кола в сезоні-2009/2010 Воронков у складі «Оболоні» відзначився п’ятьма м’ячами. Взимку Андрій разом з групою інших гравців «броварів» перебрався у «Кривбас». Там теж грав успішно. Не дивно, адже тренував криворжців той же Максимов. П’ять голів у 14-ти матчах – за підсумками дебютного сезону в елітному дивізіоні Андрій мав пристойну статистику.

Жыве Беларусь! Сябри в українському футболі: Кондратьєв, Хацкевич, Белькевич й усі інші - изображение 8

Запоріжець Андрій Воронков проти "гірника" Тараса Степаненка

Непогано Воронков виглядав, виступаючи за той же «Кривбас» під керівництвом того ж Максимова, і в наступному сезоні. Однак з закінченням чемпіонату-2010/2011 термін орендної угоди на Андрія між «Динамо» і криворіжцями завершився. До складу киян білорус пробитися не міг й відправився у чергову оренду. Тепер до Львова. Перспективи вимальовувалися непогані, адже попередній сезон «Карпати» завершили п’ятими й знову пробилися до єврокубків. Та очікуваний крок вперед у кар’єрі Воронкова не вдався. Наставник львів’ян Олег Кононов після поразки в кваліфікації Ліги Європи від грецького ПАОКа почав втрачати важелі управління над колективом й, не допрацювавши й до завершення першого кола, подав у відстаку.

Окрім командних труднощів, Воронков мав проблеми зі здоров’ям. Терпіння керівництво «Карпат» не проявило і вирішило з Андрієм розпрощатися. Навесні 2012-го Воронков підтримував форму в гродненському «Немані», а потім, повернувшись в розташування «Динамо», був відданий в оренду запорізькому «Металургові». Цей перехід виявився невдалим зокрема й з огляду на слабкість команди. Кар’єра Воронкова пішла на спад. Він пробував закріпитися у складі чеського «Слована» з Ліберця, але тренерові команди не підійшов. Зневірившись, частину 2014-го він провів у рідній «Славії» з Мозира, з якою тренується й цієї зими.

Читайте самые интересные новости футбола в Telegram, Facebook и Viber
Подписывайтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 1
Новости по теме
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Комментарии (12)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Войти
Бордун Коля (Львов)
Реально вперше хочу подякувати Івану за статтю.

Без всякої політики + невігластва.

З.І.: Іване, а Ви перед Йовбаком, не пам"ятаю, нажаль імені та по-батькові вибачилися? не варто насміхатися з чужого прізвища.

SteveGOLD, пишу під акком кума.
Ответить
0
0
Niels (Luzern)

Вялікі дзякуй аўтару! Вельмі прыемна, што
беларускі футбол памятаюць і паважаюць!
Жыве Беларусь! Слава Україні!
Ответить
+2
0
Overdrive (Харьков)
По мне наилучший - В.Белькевич.
Ответить
0
0
Overdrive (Харьков)
А Малафеев? А Алейников, Зыгмантович?
Ответить
0
0
Хмельничанин (Хмельницький)
Шкода що нам сьогодні потрібна перемоги, а так можна було б і поступитися заради Хацкевича.
Ответить
+1
-1
Ялтинец (Ялта)
Бульбашы-братаны наши!
Ответить
+4
0
Кастро Фидель (Одесса)
а я ещё помню Жору Кондратьева на поле, в составе Черноморца. Во времена были )))

з.ы. сейчас осознал насколько я стар )))
Ответить
+4
0
jmagik (Стаханов (Харків))
Жыве вічно!
Ответить
+4
0
lera khoma
Сябрам игравшим за "Динамо" Киев респектДа и сами они значительно прибавили в киевской команде !
Ответить
+2
0
Alex51 (Kiev)
Слухай — на Ўсходзе Далёкім:
Чуеш, як вые шакал?
Злодзей разбойніцкім крокам
Лезе і на відавоку
Правіць крывавы свой шал.
Читать полностью: http://www.yakubkolas.ru/vorag-ne-dremle
Ответить
+7
-1
ivoloshka (Киев)
Лучшие, ИМХО, - Белькевич, Хацкевич, Кононов, Кучук. Ну, еще, пожалуй, Кашевский. Остальные - или прошли по касательной, или пока еще слишком молоды... Но все - наши сябры!!!
Ответить
+3
0
Тоха86 (Киев)
Милевского забыли.
Ответить
+5
-4
 

© UA-Футбол 2002-2018.
Все права на материалы, находящиеся на сайте www.ua-football.com, охраняются в соответствии с законодательством Украины.
Материалы сайта предназначены для лиц старше 18 лет (18+).
Пишите нам: [email protected]


Продолжая просматривать www.ua-football.com, вы подтверждаете, что соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Согласен